Рішення № 97346181, 31.05.2021, Межівський районний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 204/8304/20

Провадження № 2/181/94/21

"31" травня 2021 р. смт. Межова

Межівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Юр`єва О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Чупікової В.А.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» про визнання дій неправомірними, про повернення трудової книжки, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

за участю сторін по справі:

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

30 березня 2021 року до Межівського районного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» про визнання дій неправомірними, про повернення трудової книжки, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 21.08.2020 року, його було прийнято на роботу до товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» на посаду фахівця з обслуговування клієнтів. Цього ж дня ним були надані всі необхідні документи для працевлаштування, також ним був підписаний трудовий договір, два примірники якого співробітник компанії взяв з метою направлення в Київ директору на підпис. 25.08.2020 року він проходив стажування протягом усього робочого дня. На наступний день, а саме 26.08.2020 року, зрозумівши, що дане працевлаштування не підходить йому за умовами праці та не задовольняє його амбіції, він написав заяву про звільнення за власним бажанням. Також він написав заяву на ім`я директора ТОВ «Споживчий Центр» ОСОБА_3 , з проханням надіслати його трудову книжку за адресою його проживання. За усною згодою між керівництвом та ним була відсутня необхідність відпрацювання двох тижнів після подання заяви про звільнення. 02 вересня 2020 року на його банківський рахунок було зараховано заробітну плату за відпрацьований час у розмірі 620, 45 гривень. Трудова книжка так і не була йому видана та до цього часу він не може працевлаштуватися на іншу роботу, тому вважає це вимушеним прогулом.

Позивач просить суд зобов`язати відповідача видати його, оформлену належним чином, трудову книжку на ім`я ОСОБА_1 та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі тримісячного заробітку 18000,00 гривень.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2020 року справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» про визнання дій неправомірними, про повернення трудової книжки, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було передано за підсудністю до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2021 року провадження у справі було відкрито та призначено до судового розгляду на 03 березня 2021 року, на 12 годину 00 хвилин.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» про визнання дій неправомірними, про повернення трудової книжки, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, було передано за підсудністю до Межівського районного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2021 року цивільну справу було прийнято до провадження та призначено до судового розгляду на 09.00 годину 19 квітня 2021 року.

20 квітня 2021 року до канцелярії Межівського районного суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», відповідно до якого вбачається, що 26 серпня 2020 року позивач звернувся до відповідача з двома заявами: про звільнення його за угодою сторін з 02.09.2020 року та про надіслання йому трудової книжки за адресою: АДРЕСА_1 . 02.09.2020 року відповідач на підставі вказаних заяв позивача видав наказ №1376-КЗ від 02.09.2020 року про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, законність якого не оспорюється позивачем та надіслав позивачу трудову книжку та копію наказу про звільнення за адресою вказаною позивачем у його заяві від 26.08.2020 року. АТ «Укрпошта» в подальшому повернула вказане відправлення відповідачу, вказавши причиною повернення «За закінченням терміну зберігання». Відповідач не відповідає і не повинен відповідати за дії третіх осіб, включаючи дії АТ «Укрпошта» та дії позивача, тому не відповідає і не повинен відповідати за невручення вказаного поштового відправлення позивачу. 14.12.2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив відправити йому трудову книжку за тією самою адресою, що і раніше, однак змінивши поштовий індекс з «49000» на «49051». 15 грудня 2020 року відповідач повторно надіслав позивачу трудову книжку та копію наказу про звільнення №1376-КЗ від 02.09.2020 року, за адресою вказаною позивачем у його заявах від 26.08.2020 року та від 14.12.2020 року. 18.12.2020 року позивач отримав трудову книжку та копію наказу про звільнення №1376-КЗ від 02.09.2020 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 0100185678371, паперовою копією веб-сторінки веб-сайту АТ «Укрпошта» з інформацією про пересилання поштового відправлення 0100185678371. Враховуючи зазначене просять суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі та стягнути з позивача судові витрати, понесені позивачем (очікуваний розмір витрат 6000,00 гривень).

29 квітня 2021 року до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив від позивача ОСОБА_1 відповідно до якої останній зазначає, що підстави визначені відповідачем явно не відповідають законодавству України та спеціально вводять суд в оману. Так дійсно ним була написана заява про звільнення і законність наказу про звільнення від 02.09.2020 року ним не оспорюється. Однак щодо підстав на які посилається відповідач повідомляє, що ним було подано три заяви про повернення трудової книжки поштою, а саме 26.08.2020 року; 22.09.2020 року та 27.11.2020 року. Відповідач посилається на відправлення трудової від 02.09.2020 року через «Укрпошту», але вважає, що надані відповідачем докази на підтвердження вказаного факту не є належними. Крім того зазначає, що ним не отримано жодних повідомлень стосовно направлення ні від АТ «УКРПОШТА» ні від відповідача до моменту повернення відправленого листа. 22.09.2020 року співробітник надає йому трек-номер №0100183293790 за допомогою смс-повідомлення, тому він був позбавлений можливості отримати направлення. Отримане повідомлення спонукало його в той же день написати повторну заяву. Заяву 14.12.2020 року він особисто не писав та про її наявність йому не було відомо до отримання відзиву на позовну заяву. 24.04.2021 року на підставі даного факту ним було подано заяву до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, щодо можливого вчинення кримінального правопорушення за фактом підроблення документів ТОВ «Споживчий центр» зареєстровано та присвоєно номер 985. Відповідачем надано акт про відсутність на робочому місці, який не належним чином завірений та підписаний лише двома посадовими особами. Крім того у відповідності до норм чинного законодавства відповідач у день звільнення повинен був направити йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

11 травня 2021 року до канцелярії суду надійшли заперечення від представника відповідача відповідно до яких зазначають, що позивач не додав ні до позову ні до відповіді на відзив його заяву від 22.09.2020 року що нібито передав не індифікованій ним особі, яка у доданих ним скріншотах переписки з нею названа « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; будь-яких підтверджень надання ним роботодавцю його заяв від 22.09.2020 та від 27.11.2020 року. ТОВ «Споживчий Центр» вказаних заяв не отримувало, а отримало лише 2 заяви позивача про відправлення йому трудової книжки – від 26.08.2020 (відповідно до якої відправило трудову книжку 02.09.2020 року) та від 14.12.2020 року (відповідно до якої відправило трудову книжку 15.12.2020 року). Таким чином підтверджено тільки факти отримання роботодавцем 2 заяв позивача про направлення йому трудової книжки від 26.08.2020 року та 14.12.2020 року. Факт надання позивачем відповідачу будь-яких інших заяв не підтверджується ніякими доказами. Роботодавець належним чином виконав вказаний в п.6.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, обов`язок зберігати трудову книжку ОСОБА_1 оскільки після її повернення у поштовому відправленні за закінченням терміну зберігання ТОВ «Споживчий Центр» зберігало її у відділі кадрів та повторно відправило ОСОБА_1 за адресою вказаною ним у його заявах від 26.08.2020 року та 14.12.2020 року, за якою він отримав трудову книжку 18.12.2020 року. Письмова згода на пересилання його трудової книжки поштою була надана ОСОБА_1 ще до звільнення у його заяві від 26.08.2020 року тому у Товариства не було права цю трудову книжку не надсилати йому у день звільнення. Що стосується твердження позивача про нібито підроблення його заяви від 14.12.2020 року відповідач наголошує, що це твердження не підтверджене належними та допустимими доказами. Позивач не надав суду ні вироку суду у кримінальному провадженні ні ухвали про закриття кримінального провадження, тому його твердження є лише міркуванням.

У судовому засіданні позивач надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та у відповіді на відзив, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві та запереченнях на позовну заяву, проти задоволення позовних вимог заперечував.

Суд, вислухав позивача та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, давши оцінку добутим доказам в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.55 Конституції України та ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Справи щодо захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, за положеннями ст.19 ЦПК України розглядаються судами у порядку цивільного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно зі ст.3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_1 перебував у трудових правовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр».

Так згідно наказу №1753-К від 21.08.2020 року ОСОБА_1 було прийнято до ТОВ «Споживчий Центр» з 25.08.2020 року на посаду фахівця з обслуговування клієнтів з місячним посадовим окладом згідно штатного розпису.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення від 26 серпня 2020 року, ТОВ «Споживчий Центр» було видано наказ №1376 – КЗ від 02 вересня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади фахівця з обслуговування клієнтів з 02 вересня 2020 року за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України. Та наказано бухгалтерії зробити остаточний розрахунок та компенсувати 1 к.д. невикористаної щорічної відпустки за робочий період з 25.08.2020 року по 02.09.2020 року.

Згідно акту про відсутність працівника на робочому місці від 02 вересня 2020 року, вбачається, що ОСОБА_1 фахівець з обслуговування клієнтів 02 вересня 2020 року з 08.00 годин до 17.00 годин, тобто протягом всього робочого дня, був відсутній на робочому місці в АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні встановлено, що оскільки в день звільнення ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, та враховуючи заяву позивача від 26 серпня 2020 року про направлення трудової книжки поштою, відповідачем у день звільнення, а саме 02.09.2020 року було направлено цінним листом ОСОБА_1 за адресою вказаною в заяві, а саме: АДРЕСА_3 , трудову книжку та копію наказу про звільнення з роботи №1376-КЗ від 02.09.2020 року, що підтверджується копією опису вкладення у поштове відправлення №0100183293790 та копією конверта з поштовим відправленням №0100183293790.

Згідно паперової копії веб-сторінки веб-сайту АТ «Укрпошта» з інформацією про пересилання поштового відправлення №0100183293790, вбачається, що останнє було повернуте відправнику, а саме ТОВ «Споживчий Центр».

14 грудня 2020 року ОСОБА_1 потворно написав заяву на ім`я директора ТОВ «Споживчий центр» відповідно до якої надав згоду на відправку трудової книжки за адресою АДРЕСА_4 .

15 грудня 2020 року відповідачем було направлено цінним листом ОСОБА_1 за адресою вказаною в заяві: а саме: АДРЕСА_4 , трудову книжку та копію наказу про звільнення з роботи №1376-КЗ від 02.09.2020 року, що підтверджується копією опису вкладення у поштове відправлення №0100185678371.

Згідно паперової копії веб-сторінки веб-сайту АТ «Укрпошта» з інформацією про пересилання поштового відправлення №0100185678371, копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0100185678371, а також наданої позивачем роздруківки повідомлень з мобільного телефону від АТ «Укрпошта», вбачається, що останнє було отримане ОСОБА_1 .

Згідно зі ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно з ст. 48 КЗпП України, порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства (п. 4 зазначеної постанови КМУ).

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до п. 4.2. Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Пунктами 4.1, 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93р. N58, передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Згідно ч.5 ст.235 КЗпП України, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

У постанові від 05.02.2020 у справі № 761/29172/18 Верховний Суд висловив правову позицію, згідно з якою середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові за наявності сукупності умов: затримка у видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки. Наявність зазначених умов має бути підтверджена належними, достовірними та достатніми доказами.

Оскільки позивач трудову книжку отримав, а у діях відповідача відсутня вина у тому, що позивач не отримав трудову книжку одразу після звільнення, а тому позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача видати позивачу належно оформлену трудову книжку та стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки видачі трудової книжки задоволенню не підлягають.

Суд критично відноситься до посилань позивача, що нібито ним 22.09.2020 року та 27.11.2020 року було написано заяви про повернення трудової книжки поштою, оскільки ОСОБА_1 не було надано жодних доказів на підтвердження зазначеного факту.

Також, суд не приймає до уваги твердження позивача про нібито підроблення його заяви про повернення трудової книжки поштою від 14.12.2020 року, оскільки воно не підтверджене належними та допустимими доказами. Позивач не надав суду ні вироку суду у кримінальному провадженні ні ухвали про закриття кримінального провадження, тому його твердження є лише міркуванням.

Крім того, суд не приймає до уваги надані позивачем роздруківки повідомлень з мобільного телефону, оскільки вони не є належними та достатніми доказами, оскільки при досліджені зазначеного доказу взагалі не є можливим встановити з якою саме особою було здійснено обмін повідомленнями та чи стосується це предмету позову в цілому.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовної заяви, судові витрати у вигляді сплаченого судового збору покладаються на позивача.

Що стосовно, відшодування заявлених представником відповідачем судових витрат, які полягають у витратах на правничу допому у розмір 6000,00 гривень, то суд приходить до наступних висновків.

За приписами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, на правничу допомогу.

Згідно ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Відповідачем у відзиві на позовну заяву наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс та очікує понести, у зв`язку із розглядом даної справи. Однак, матеріали справи не містять документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку.

Тому враховуючи зазначене, суд вважає за необхідне у відшкодуванні витрат відповідача на професійну правничу допомогу – відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 128, 141, 223, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_5 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (юридична адреса: вул. Саксаганського, буд.133-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 37356833) про визнання дій неправомірними, про повернення трудової книжки, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга через Межівський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 02 червня 2021 року.

Суддя: О. Ю. Юр`єв