Рішення № 97346119, 02.06.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 627/784/20

Провадження № 2/204/544/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого – судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Сокола Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» в особі генерального директора Іжаковського Олега Валерійовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

28 вересня 2020 року позивач ТОВ «Вердикт Капітал» в особі генерального директора Іжаковського О.В. звернулося до Краснокутського районного суду Харківської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути заборгованість за кредитним договором № 490916964 від 04 червня 2014 року, у сумі 74580 гривень 75 копійок, яка складається з: нарахованих 3% річних у сумі 1324 гривні 68 копійок; витрат від інфляції у сумі 2925 гривень 15 копійок; подвійної облікової ставки НБУ у сумі 3574 гривні 13 копійок; заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у сумі 14699 гривень 55 копійок; заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у сумі 25049 гривень 26 копійок; заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у сумі 9154 гривні 98 копійок; заборгованості з пені у сумі 17850 гривень (а. с. 1-7).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 04 червня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № 490916964. На підставі вказаного договору, ОСОБА_1 надано кредит, шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом у 16162 гривні 01 копійка зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 39,90% річних. 21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі і за договором кредиту № 490916964 від 04 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем. 26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста» було укладено договір факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило, а ТОВ «ФК «Веста» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі і за договором кредиту № 490916964 від 04 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем. 16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № 16-01/19/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Веста» відступило, а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі і за договором кредиту № 490916964 від 04 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем. Таким чином, ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 490916964 від 04 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 . Однак відповідач своїх обов`язків за договором не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. Внаслідок цього, станом на 30 липня 2020 року, за ним утворилася заборгованість у сумі 74580 гривень 75 копійок, яка складається з: нарахованих 3% річних у сумі 1324 гривні 68 копійок; витрат від інфляції у сумі 2925 гривень 15 копійок; подвійної облікової ставки НБУ у сумі 3574 гривні 13 копійок; заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у сумі 14699 гривень 55 копійок; заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у сумі 25049 гривень 26 копійок; заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у сумі 9154 гривні 98 копійок; заборгованості з пені у сумі 17850 гривень, яку позивач прохає стягнути із ОСОБА_1 разом із судовими витратами у сумі 2102 гривні та витратами на правничу допомогу у розмірі 20000 гривень (а. с. 1-7).

01 грудня 2020 року вищевказана справа надійшла до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська за підсудністю (а. с. 93) та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2020 року справу передано у провадження судді Приваліхіної А.І.(а. с. 94).

Ухвалою суду від 03 грудня 2020 року справу прийнято до свого провадження та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін і призначено судове засідання на 11 годину 00 хвилин 21 січня 2021 року (а. с. 95).

02 лютого 2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (а. с. 111-114), в якому він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування відзиву зазначає, що позивачем не надано доказів здійснення оплати фактором на користь банку коштів на підтвердження належного виконання умов договору факторингу та набуття права ним вимоги до відповідача за кредитним договором № 490916964 від 04 червня 2014 року. Позовні вимоги позивачем заявлено поза строком позовної давності, а тому прохає суд застосувати до них позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того зазначає, що доданий до позову розрахунок заборгованості не містить інформації щодо розрахунку заборгованості, що утворилася по тілу кредиту та розрахунку відсотків за період з 04 червня 2014 року до 16 січня 2019 року, а тому не дозволяє визначити дійсний розмір заборгованості по основній сумі кредиту та заборгованості по відсоткам та пені на дату відступлення права вимоги, та наступні нарахування здійсненні на його підставі. Вважає, що даний розрахунок не містить відомостей, які б дозволили перевірити вірність нарахувань позивача, а тому позовні вимоги не підтверджені достатніми та належними доказами. В силу положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідач, як військовослужбовець, який перебував на військовій службі за контрактом, не має сплачувати штрафні санкції та пеню за невиконання зобов`язань за користування кредитом, з початку і до закінчення особливого періоду, який діє і по теперішній час. Вважає, що нарахування позивачем відсотків на прострочену суму заборгованості є незаконним, оскільки строк дії кредитного договору, на дату відступлення права вимоги за ним, сплив. Крім того, відповідач вказує, що позивачем не надано документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також того, що такі послуги були оплачені.

03 березня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив (а. с. 147-152), в якій він зазначає, що позовна давність за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня коли це порушення відбулося, а тому стягнення заборгованості незалежно від нарахування 3 % річних за користування чужими грошима, також відбувається за кожним платежем окремо у відповідності до графіків платежів за кредитним договором. Оскільки відповідачем на підтвердження виконання зобов`язання за кредитним договором не надано жодних доказів, зобов`язання вважається таким, що не виконане та підлягає виконанню, а тому позивач має право на стягнення такої заборгованості з відповідача. Також позивачем, на спростування доводів відповідача щодо належного виконання договору факторингу, надано докази здійснення оплати за договором відступлення права вимоги по даному кредитному договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 157-158), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 156).

З урахуванням викладеного, спираючись на норми ст. ст. 247 ЦПК України, суд розглянув справу за відсутності сторін, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та ухвалив рішення.

Судом встановлено, що 04 червня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем укладено кредитний договір № 490916964 (а. с. 10-11). На підставі вказаного договору, ОСОБА_1 надано кредит, виключно для сплати платежів з виконання зобов`язань позичальника за «Договором про відкриття та порядок ведення рахунку покриття особистої міжнародної платіжної картки VISA Альфа-Банк з відновлювальною кредитною лінією фізичної особи-резидента» шляхом перерахування грошових коштів у сумі кредиту у розмірі 16162 гривні 01 копійка на рахунок клієнта № НОМЕР_1 у вказаному банку для зарахування коштів на повернення заборгованості за договором про відкриття кредитної картки зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 39,90% річних. Також договором визначено, що платежі з повернення кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів за цим договором здійснюються щомісячно, рівними частинами у сумах та в терміни, в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідно до Графіку платежів, який є додатком № 1 до цього договору та його невід`ємною частиною. 05 червня 2019 року, в кредитному договорі, визначено датою остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків. Термін користування кредитом, відповідно до графіку платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, визначений у 60 місяців, починаючи стягнення з 05 липня 2014 року та визначенням останньої дати платежу 05 червня 2019 року, та загальною сумою платежу за розрахунковий період у розмірі 37512 гривень 87 копійок, з яких 16162 гривні 01 копійка це сума погашення основної суми кредиту та 21350 гривень 86 копійок проценти за користування кредитом (а. с. 15-18). 21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі і за договором кредиту № 490916964 від 04 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ( а. с. 125, 132-134, 136). 26 грудня 2018 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста» було укладено договір факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило, а ТОВ «ФК «Веста» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі і за договором кредиту № 490916964 від 04 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем (а. с. 18-42, 126. 128-129, 135). 16 січня 2019 року між ТОВ «ФК «Веста» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір відступлення права вимоги № 16-01/19/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «Веста» відступило, а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі і за договором кредиту № 490916964 від 04 червня 2014 року, укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем (а. с. 43-54, 127, 130-131,137-138).

Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, станом на 30 липня 2020 року, за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 74580 гривень 75 копійок, яка складається з: нарахованих 3% річних у сумі 1324 гривні 68 копійок (а. с. 23); витрат від інфляції у сумі 2925 гривень 15 копійок (а. с. 24-25); подвійної облікової ставки НБУ у сумі 3574 гривні 13 копійок (а. с. 26); заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у сумі 14699 гривень 55 копійок; заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у сумі 25049 гривень 26 копійок (а. с. 54); заборгованості за нарахованими відсотками згідно кредитного договору (з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку заборгованості) у сумі 9154 гривні 98 копійок (а. с. 22); заборгованості з пені у сумі 17850 гривень (а. с. 54).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

На підтвердження того, що між банком і відповідачем було укладено договір про надання кредиту, позивачем надано в якості письмового доказу кредитний договір № 490916964 від 04 червня 2014 року. Вказаний договір підписаний 04 червня 2014 року позичальником ОСОБА_1 та представником банку на кожному аркуші договору (а. с. 10-13).

Згідно з вимогами ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Нормою статті 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт матеріального правонаступництва позивача у зобов`язанні підтверджено договором відступлення права вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а. с. 43-52), додатковою угодою до договору відступлення права вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року від 17 січня 2019 року (а. с. 54), витягом до додатку № 1 до договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а. с. 54) за кредитним договором № 490916964 від 04 червня 2014 року, платіжним дорученням № 10 від 22 січня 2019 року про оплату згідно договору відступлення прав вимоги № 16-01/19/1від 16 січня 2019 року (а. с. 138).

Тому доводи відповідача щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження здійснення оплати фактором на користь банку коштів на підтвердження належного виконання умов договору факторингу та набуття права ним вимоги до відповідача за кредитним договором № 490916964 від 04 червня 2014 року є необґрунтованими.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до вимог ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Приписами ст. 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору та, цей строк починає спливати з моменту укладення договору, хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Відповідно до умов кредитного договору № 490916964 від 04 червня 2014 року, сторони строк договору окремо не визначили, а погодили термін користування кредитом, дату остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, судом встановлено, що 04 червня 2014 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримав строком на 60 місяців, тобто до 5 червня 2019 року включно, кредитні кошти у національній валюті у розмірі 16162 гривні 01 копійка, які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків у розмірі 39,90 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 05 числа кожного місяця кошти у сумі 625 гривень 24 копійки (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання, а саме, що перший щомісячний платіж повинен бути 05 липня 2014 року, а останній – 05 червня 2019 року.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 267 ЦК України, особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приписами ст. 257 ЦК України визначено строк загальної позовної давності тривалістю у три роки.

Вимогами ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлено спеціальну позовну давність, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, тому незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Отже, з врахуванням наведених норм права, практики застосування норм права у спірних правовідносинах, невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

За умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів 05 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (60 місяців) до 05 червня 2019 року включно, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу, а за останнім платежем – наступним днем, після невиконання зобов`язання, тобто 06 червня 2019 року.

Оскільки, внесення останнього платежу, за графіком платежів до кредитного договору, визначено датою 05 червня 2019 року, то початок перебігу позовної давності за вказаним платежем розпочнеться наступною датою після невиконання вказаного зобов`язання, тобто 06 червня 2019 року та закінчиться 05 червня 2022 року.

Аналізуючи вказані вимоги закону суд доходить висновку про те, що оскільки перебіг позовної давності за кожним з місячних платежів повинен обраховуватися окремо, то і застосовуватися позовна давність щодо кожного з них також повинна окремо.

З тих підстав, що відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності щодо позовних вимог в цілому, в тому числі і до судових витрат та витрат на правничу допомогу, з урахуванням того, що позовна давність щодо останнього платежу за кредитним договором сплине лише 2022 році, суд вважає доводи відповідача щодо застосування до вказаних позовних вимог стоків позовної давності, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивачем заявлено вимогу про стягнення суми за тілом кредиту та заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги без врахування вищевказаних вимог та з порушенням строків позовної давності. Так, позивачем на підтвердження наявності у відповідача заборгованості надано до суду витяг до додатку № 1 до договору відступлення права вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а. с. 54), відповідно до якого залишок по тілу кредиту в валюті кредиту становить 14 699 гривень 53 копійки, залишок по відсоткам в валюті кредиту – 25049 гривень 26 копійки, залишок по преміям і штрафам 17850 гривень, а також додаток № 1-1 до договору відступлення права вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а. с. 127), відповідно до якого розмір суми за основною заборгованістю в валюті договору на дату укладення договору відступлення права вимоги становить 14699 гривень 53 копійки, сума заборгованості в валюті договору (проценти та комісія за кредитом) на дату укладання договору – 24416 гривень 51 копійка, пеня/штраф/неустойка на дату укладання договору – 17500 гривень.

Таким чином, судом встановлено розбіжності між заявленими позивачем вимогами та наданими ним доказами на їх підтвердження.

Зокрема, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 14699 гривень 55 копійок, натомість докази на право вимоги до відповідача за тілом кредиту надано на суму 14699 гривень 53 копійки, а розрахунку вказаної суми заборгованості суду взагалі не надано.

Також, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги у розмірі 25049 гривень 26 копійок, але надані позивачем відомості щодо вказаного права вимоги різняться (а. с. 54 - 25049 гривень 26 копійок; а. с. 127 - 24416 гривень 51 копійка)

Оскільки, жодних розрахунків щодо обрахування заборгованості за тілом кредиту та відсотками на дату відступлення права вимоги, тобто строків, за які їх здійснено (які саме щомісячні платежі враховані), та розміру нарахованих сум боргу, а ні на дату придбання права вимоги за кредитним договором, а ні на дату звернення позивача до суду, суду не надано, суд позбавлений можливості перевірити розмір нарахованих суми боргу за тілом кредиту та відсотками на дату відступлення права вимоги, а тому суд вважає доводи позивача щодо заявлених сум тіла кредиту та відсотків на дату відступлення права вимоги, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, через що вони не підлягають задоволенню.

Щодо нарахування та стягнення заборгованості за відсотками нарахованими з дати відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку, суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками з дати відступлення права вимоги по дату виготовлення такого розрахунку, тобто за період часу з 16 січня 2019 року по 30 липня 2020 року, у розмірі 9154 гривні 98 копійок.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до вищевказаної норми закону, щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 60 місяців - до 05 червня 2019 року включно. Таким чином, відповідач у межах строку кредитування до 05 червня 2019 року мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 05 числа кожного місяця, а кредитодавець після 05 червня 2019 року, у зв`язку із спливом визначеного договором строку кредитування, повинен був припинити нарахування відсотків.

З цих підстав, суд відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та ч. 4 ст. 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом, а тому, підстав для задоволення вказаних вимог, немає.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання.

Приписами ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Вимогами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Крім того, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, суд дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, та починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Позивач прохає суд, зокрема, стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання, зокрема, у сумі 17850 гривень на підтвердження якої суду надано витяг до додатку № 1 до договору відступлення права вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а. с. 54), де сума залишку по пеням і штрафам вказана у розмірі 17850 гривень, але у додатку № 1-1 до договору відступлення права вимоги № 16-01/19/1 від 16 січня 2019 року (а. с. 127), дана сума залишку по пеням і штрафам на дату укладання договору вказана у розмірі 17500 гривень. Натомість, жодних розрахунків щодо обрахування суми пені, суду не надано, через що суд позбавлений можливості перевірити строки та розміри нарахованих суми пені.

Як вбачається з матеріалів справи, право вимоги до відповідача щодо пені позивачем придбано 16 січня 2019 року, натоміть вимогу про її стягнення заявлено 28 вересня 2020 року, тобто із порушенням вимоги щодо обмеження стягнення пені останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, через що дана вимога задоволенню не підлягає.

Також, позивач прохає суд стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов`язання, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період часу з 30 липня 2019 року по 30 липня 2020 року (а. с. 26), у сумі 3574 гривні 13 копійок, яка нарахована позивачем після спливу визначеного договором строку кредитування – 05 червня 2019 року.

Таким чином, оскільки право позивача нараховувати відсотки за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти пені за один рік до його звернення до суду, а тому, підстав для задоволення вказаних вимог, немає.

Позивач прохає стягнути з відповідача 3 % річних, за період часу з 30 липня 2017 року по 30 липня 2020 року (а. с. 23), у розмірі 1324 гривні 68 копійок та витрати від інфляції, за період часу з серпня 2017 року по квітень 2020 року (а. с. 24-25), у розмірі 2928 гривень 15 копійок. На підтвердження вказаних вимог позивачем надано відповідні розрахунки, які проведені з урахуванням суми заборгованості за кредитом у розмірі 14699 гривень 55 копійок, яка судом визнана такою, що не підтверджена належними та допустимими доказами, через що перевірити вірність нарахувань вказаних розрахунків суд не має можливості. Тому суд вважає, що доводи позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та витрат від інфляції, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені допустимими, достатніми та належними доказами.

Щодо доводів відповідача з приводу того, що в силу положень п. 14 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідач, як військовослужбовець, який перебував на військовій службі за контрактом, не має сплачувати штрафні санкції та пеню за невиконання зобов`язань за користування кредитом, з початку і до закінчення особливого періоду, який діє і по теперішній час, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що відповідно до військового квитка відповідача серії ОО № 620504 (а. с. 118 та на звороті), 20 травня 2008 року його призвано на строкову військову службу і направлено у військову частину, а 28 листопада 2008 року, на підставі контракту, прийнято на військову службу за контрактом. 27 грудня 2018 року, на підставі наказу командира військової частини Т0610 № 252 (а. с. 119), відповідача звільнено з військової служби, у зв`язку із закінченням контракту. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 21 березня 2016 року (а. с. 117), відповідач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Відповідно до вимог п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Верховний суд у постанові від 25 квітня 2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зробив висновок про те, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

З аналізу вказаних правових норм, зокрема, вбачається, що військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення – штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються виключно у період здійснення зазначених заходів та за умови, що вони перебували або перебувають безпосередньо в цих районах.

Натомість відповідачем не надано доказів щодо періоду його перебування у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення. Відтак дані доводи відповідачем не доведені належними та достатніми доказами, через що не заслуговує на увагу.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру заборгованості за тілом кредиту, а тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, відсотків, пені та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, суд вважає доводи позивача щодо тіла кредиту та розміру нарахованих сум, такими, що не підтверджені належними доказами, через що вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд визнає, що наданими до суду доказами позивач не довів підстав для задоволення заявлених ним вимог про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 490916964 від 04 червня 2014 року, через що підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» в особі генерального директора Іжаковського Олега Валерійовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання, або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна