Рішення № 97336010, 21.05.2021, Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21.05.2021

Справа № 497/162/2021

Провадження № 2/497/272/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2021 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання – Бекметова Х.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 , його представника – адвоката Караівана К.І.,

представника відповідача – адвоката Домущі С.В.,

третьої особи – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болград у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа – ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

08.02.2021 року заявник звернувся до суду з вищезазначеним уточненим позовом, яким просить визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області №5-К від 06 січня 2021 року про звільнення його, позивача ОСОБА_1 , з займаної посади сторожа Будинку культури с.Кубей за власним бажанням відповідно статті 38 КЗпП України (код КП-9152 ЗКППТР-18883 класифікатора професій ДК 003:2010), та поновити його на цій посаді сторожа з Будинку культури с.Кубей з 08 січня 2021 року, та стягнути з Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 січня 2021 року до 21 травня 2021 року включно в сумі 17387,08грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що він з 18.01.2008р. працював сторожем Будинку культури у с.Кубей (колишня назва - с.Червоноармійське), проте розпорядженням голови Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області №5-К від 06.01.2021р. він, позивач, був незаконно звільнений з займаної посади через виникнення 06.01.2021р. між ними - позивачем та сільським головою ОСОБА_2 конфліктної ситуації у зв`язку з пожежею (згоріла новорічна ялинка у с.Кубей, і сільській голова безпідставно звинуватив в цьому його, позивача). Він, позивач, не витримавши психологічного тиску з боку сільського голови, який ставився до нього, на його думку, вкрай негативно, - відразу ж, 06.01.2021р., будучі в стані душевного хвилювання, написав заяву про звільнення з роботи з 07.01.2021р., а сільський голова ОСОБА_2 невідкладно, у той же день - 06.01.2021р., скориставшись ситуацією, видав розпорядження про звільнення його, позивача з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, та в той же день 06.01.2021р. ознайомив його з розпорядженням про звільнення з роботи з наступної дати - з 07.01.2021р. і вручив йому трудову книжку. Але заробітну плату та усі розрахункові виплати йому, позивачу, були виплачені лише 01 лютого 2021р. Тому, на думку позивача, розпорядження Кубейського сільського голови №5-К від 06 січня 2021 року про звільнення його, позивача, з роботи за власним бажанням за ст.38 КЗпП України - є незаконним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки його заяву не можна вважати заявою про звільнення за власним бажанням, - лише зверненням, що підлягало розгляду, адже в цій заяві він, позивач, не просив звільнити його з роботи за власним бажанням та взагалі не мав наміру подавати заяву про звільнення з роботи, та й в нього взагалі не було такого волевиявлення - на звільнення з роботи. Крім того, розпорядження сільського голови ОСОБА_2 про його звільнення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки не містить зазначення частини вказаної ст.38 КЗпП України, за якою його звільнено. Так, на його думку, якщо його звільнено з роботи за ч.1ст.38 КЗпП України, - то сільським головою порушені вимоги закону: він не мав права його звільняти з роботи протягом двох тижнів з дня подачі заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, оскільки він, позивач, не зазначив в заяві ніяких поважних причин та обставин, що робили неможливим продовжувати роботу.

Представником відповідача було подано відзив, відповідно до якого він просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, аргументуючи свою позицію тим,що звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України здійснено обґрунтовано, з дотриманням вимог діючого законодавства, оскільки він, позивач надав письмову заяву про звільнення, написану ним власноручно, та з зазначенням конкретної дати звільнення, а тепер не надав суду жодного доказу того, що та заява від 06.01.2021р. не відповідала його волевиявленню.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, що наведені у заявах по суті справи, просили суд їх задовольнити в повному обсязі, надавши розрахунки суми, що підлягала стягненню з відповідача на користь позивача в разі визнання судом вимог позову такими, що відновлюють порушені відповідачем права позивача.

Позивач ОСОБА_1 , крім того, пояснив суду, що він 06.01.2021р. прийшов до сільської ради на виклик голови сільської ради у свій неробочий час для надання пояснень стосовно пожежі, та пояснив, що в пожежі його, позивача, вини немає, оскільки ялинка загорілася 01 січня 2021р. біля 21-ї години, а його, позивача, робочий час починався о 22:00 годині, але сільський голова його пояснення не слухав, кричав на нього, у присутності працівників сільської ради, депутатів та сторонніх осіб, ображав, принижував його честь та гідність, погрожував стягнути шкоду, завдану пожежею та звільненням з роботи, тому він, ОСОБА_1 , не витримавши психологічного тиску з боку сільського голови, відразу ж у той день, зопалу, будучі в стані душевного хвилювання, написав заяву про звільнення його з роботи з 07.01.2021р., а сільський голова ОСОБА_2 невідкладно, у той же день - 06.01.2021р., скориставшись ситуацією, видав розпорядження про звільнення його, позивача з роботи за власним бажанням, та в той же день 06.01.2021р. ознайомив його з розпорядженням про звільнення з роботи з наступної дати - з 07.01.2021р. і вручив йому трудову книжку. Але заробітну плату та усі розрахункові виплати йому, позивачу, були виплачені лише 01 лютого 2021р. Його, позивача, звернення не можна вважати заявою про звільнення за власним бажанням, - адже в цій заяві він не просив звільнити його з роботи за власним бажанням - адже бажання в нього фактично не було, бо він взагалі не мав наміру подавати заяву про звільнення з роботи, в нього взагалі не було такого волевиявлення - звільнятися з роботи, тому на його, позивача, думку, розпорядження Кубейського сільського голови від 06 січня 2021 року про звільнення його, позивача, з роботи за власним бажанням - є незаконним, необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню. Крім того, позивач стверджував, що в бухгалтерії вже були готові розрахунки для його звільнення ще у грудні 2020 року, оскільки голова сільської ради мав бажання звільнити усіх пенсіонерів з роботи і здійснював на них, у тому числі і на нього, позивача, тиск, змушуючи написати заяви на звільнення ще у грудні 2020 року, і цей факт також свідчить на наявність незаконного тиску з боку голови сільської ради ОСОБА_2 на нього, позивача.

Представник відповідача – адвокат Домущі С.В. та голова Кубейської сільської ради Кисса П.В., який визначений у позові третьою особою, у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, обґрунтовуючи свою позицію у заявах по суті справи мотивами, викладеними у відзиві на позов, а саме, - що заява була подана добровільно, в ній було зазначено конкретну дату, з якої заявник бажав звільнення з роботи - з 07.01.2021р., і голова сільської ради задовольнив його бажання, звільнивши заявника саме з тієї дати, як той і просив, зваживши на його прохання.

Крім того, третя особа – голова Кубейської сільської ради – Кисса П.В. у судовому засіданні пояснив, що не кричав на позивача і не принижував його – лише просив надати пояснення щодо обставин пожежі, що є робочим моментом, проте вимагати в позивача відшкодувати збитки за ялинку, яка згоріла, – він не міг, а тому й не вимагав, – адже ялинка була встановлена на спонсорські кошти, і її знищення пожежею не завдало сільській раді та громаді збитків. Щодо розрахунку у заробітній платі станом на грудень 2020 року, тобто, на кінець року, - то, оскільки йшов процес реорганізації територіальних громад в ОТГ, він, як голова сільської ради, брав участь в утворенні нової юридичної особи - Кубейської ОТГ, тому усім працівникам спочатку було запропоновано написати заяви на звільнення з роботи в Кубейській сільській раді с.Кубей, щоби потім прийняти від них заяви на роботу у сільській раді Кубейської ОТГ, але потім знайшлося рішення як оформити усіх працівників шляхом переведення і не знадобилися заяви від працівників про звільнення, натомість дехто, особливо пенсіонери, помилково припустили, що сільська рада хотіла позбавитися їх як працівників, що не відповідало фактичним обставинам і нічим не підтверджується; розрахунки так, бухгалтерією робилися, оскільки, по-перше, виводилися остаточні цифри по заробітним платам на кінець року, а по-друге, все-таки утворювалася нова юридична особа замість діючої, і ці розрахунки є звичайним робочим моментом. Особисто в нього, як в голови сільської ради, який достатньо тривалий час обіймає цю посаду, до позивача ОСОБА_1 ніколи ніяких претензій не було, оскільки позивач завжди був сумлінним працівником, тому він, як голова сільської ради, й гадки не має, чому в цей раз ОСОБА_1 неправильно зрозумів цілком обґрунтовану вимогу його, як керівника, надати письмові пояснення щодо пожежі та образився, проте, отримавши від нього заяву на звільнення і почувши від нього усно бажання звільнитися, - не став чинити перешкоди, оскільки знає, що в позивача є домашнє господарство, він тримає ОСОБА_3 , і він цілком міг мати таку волю - звільнитися з роботи, щоб займатися домашнім господарством, тощо, тому він, як голова, керівник сільської ради, пішов позивачу на зустріч і підписав його заяву на звільнення негайно, задовольнивши її та звільнивши заявника з тієї дати, яка була вказана в його заяві про звільнення, незважаючи на те, що іншого кандидата на посаду сторожа не було - його довелося потім шукати приблизно тиждень, та довелося вмовляти того сторожа, що залишився працювати - щоби він узяв на себе обсяг роботи ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_4 – дружина позивача пояснила суду, що на момент звільнення її чоловіка вона була працівником сільської ради, є очевидцем усього інциденту, та підтверджує, що голова сільської ради кричав на її чоловіка - позивача ОСОБА_1 в той день - 06.01.2021р., з-за чого її чоловік перенервував, та, не витримавши тиску на себе і несправедливого обвинувачення у недогляді за ялинкою, вийшовши з кабінета голови, зайшов до кабінету, де працювала вона і написав заяву про звільнення з роботи. Вона вважає, що тиск на її чоловіка здійснювався навмисно, оскільки голова сільської ради вже давно мав на увазі звільнити усіх пенсіонерів, а серед них - її, свідка, чоловіка - позивача ОСОБА_1 , в якого насправді не було наміру звільнятися, оскільки на пенсію у 2тис.грн. прожити неможливо - її вистачає лише на комунальні послуги, а заробіток сторожа є великою допомогою до сімейного бюджету.

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що він є депутатом сільської громади с.Кубей, в той день – 06.01.2021р. заходив до сільської ради у справах і почув у кабінеті голови сільської ради шум, та побачив, як голова сільської ради ОСОБА_6 у своєму кабінеті, де був присутній позивач ОСОБА_1 та ще дві особи, - говорив ОСОБА_1 щоби той написав письмові пояснення і заяву на звільнення, тому він, свідок, особисто дав пораду ОСОБА_1 не писати заяву, пояснивши, що тоді він буде звільнений, оскільки до цього чув, що голова має намір звільнити усіх пенсіонерів до 01 лютого; потім вийшов з кабінету голови і не бачив, як розвивалися події надалі. В кабінеті на той час були присутні також ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , під час скандалу хтось виходив, заходив – він, свідок не зміг пригадати, але пам`ятає, що ОСОБА_1 "трусився", тобто, дуже хвилювався.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що є директором комунального підприємства Кубейської сільської ради, щодня приходить до кабінету голови сільської ради для отримання завдань, обговорити робочі моменти; в той день - 06.01.2021р. він також був в кабінеті голова сільської ради ОСОБА_2 , куди приходив позивач ОСОБА_1 , на якого ніхто не кричав, не вимагав писати заяву на звільнення, він, свідок, ніяких погроз не чув на адресу позивача від голови сільської ради, навпаки, сам ОСОБА_1 відмовлявся писати пояснення, кричав, і повідомив, що напише заяву на звільнення.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що він разом з ОСОБА_9 був присутній 06.01.2021р. в кабінеті голови сільської ради ОСОБА_2 , коли туди зайшов позивач ОСОБА_1 , в якого з головою відбулася розмова з приводу пояснювальної записки щодо пожежі новорічної ялинки, він, ОСОБА_1 , - нервував, але почав писати ту пояснювальну, проте в цей час зайшла його, ОСОБА_1 , дружина і сказала йому, щоб він не писав пояснювальну, бо йому потрібно на її думку, написати заяву на звільнення, взяла його за руку і фактично наказним тоном сказала "пішли" і забрала його з кабінету голови, було зрозуміло, що писати заяву на звільнення; при цьому голова сільської ради не кричав, ніхто ОСОБА_1 не принижував і нічого не наказував робити окрім його дружини.

Свідок ОСОБА_11 пояснив суду, що працює електриком у КП сільської ради, в той день - 6.01.2021р. заходив з напарником до голови ( ОСОБА_2 ) щоб отримати завдання (наряд) на день - напарник зайшов до кабінету голови, а він, свідок, - залишився в коридорі, та побачив, що в кабінеті голови є люди, серед яких був позивач ОСОБА_1 , який був роздратований, розмовляв з головою на підвищених тонах; він, свідок, точно почув, як голова ОСОБА_1 просив написати пояснювальну щодо пожежі ялинки, але ОСОБА_12 був невдоволений, в той момент до кабінету також зайшла дружина ОСОБА_1 і почала його заспокоювати, потягнула за рукав, щоб він вийшов з кабінету і вони в його, свідка, присутності, обоє вийшли, при цьому дружина заявника кричала, що вони напишуть заяву на звільнення; він, свідок, не чув з боку голови погроз чи підвищеного тону, але ж він не був присутній з початку розмови; також точно може сказати, що ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 не можна просто так вивести з себе, оскільки він взагалі спокійна людина; щодо звільнення усіх пенсіонерів - пояснив, що він, свідок, також є пенсіонером, обіймає свою посаду з 13.02.2018року, і його ніхто ніколи не змушував звільнятися чи писати заяву на звільнення; щодо ялинки – не він її підключав, оскільки була не його зміна, але, якби причина пожежі була в неправильно підключених гірляндах - пожежа відбулася би днем раніше, коли йшов дощ, тому особисто він вважає, що то був підпал; він впевнений, що не чув, щоби голова ОСОБА_2 кричав на позивача в той день у себе в кабінеті та вимагав писати заяву на звільнення – лише просив, щоб позивач написав пояснювальну записку. Чого дружина позивача була проти того, щоб її чоловік ОСОБА_1 написав пояснення – йому, свідку, не відомо.

Свідок ОСОБА_15 надав суду пояснення, аналогічні поясненням ОСОБА_11 , та підтвердив, що в момент розмови ОСОБА_1 і голови сільської ради с.Кубей Кисси П.В., що відбулася в кабінеті голови 06.01.2021р. і якій він був свідком – перебувало четверо осіб: позивач ОСОБА_1 , голова сільської ради ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; він, свідок, прийшов з напарником – ОСОБА_11 – отримати наряд (вони працюють електриками), та, відкривши двері до кабінету голови, побачив, що ОСОБА_6 ( ОСОБА_16 ) просив позивача написати пояснювальну щодо пожежі, оскільки ОСОБА_1 працює охоронцем, а ОСОБА_1 розмовляє на підвищених тонах, каже, що напише заяву на звільнення, та вийшов, навіть зробив йому, свідку, зауваження, через що в них також виникло коротке сперечання: ОСОБА_1 вважав причиною пожежі недостатньо заізольованою проводку на ялинці через те, як він вважав, що в електриків не вистачило ізоляційної стрічки. ОСОБА_6 , як завжди, був спокійний – на підвищених тонах говорив лише позивач ОСОБА_1 . Позивач вийшов не сам – його покликала його дружина, яка зайшла до кабінету майже разом з ним, свідком.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що вона працює у приміщенні Кубейської сільської ради в кабінеті, де разом з нею працювала дружина позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , яка наразі також звільнилася. В той день – 06.01.2021р. вона, свідок, була на робочому місці, разом з нею в кабінеті було ще чотири особи, серед яких і ОСОБА_4 . Розмови на підвищених тонах з кабінету голови сільської ради до їхнього кабінету чути не було, хоча й розташовані ці кабінети один навпроти другого; чому ОСОБА_4 вийшла та пішла до кабінету голови – вона, свідок, не знає, але точно не з-за того, що почула якийсь шум – його точно не було чути – лише коли двері в обох кабінетах відкрилися, - вона, свідок, почула шум з кабінету голови – голоси обурення. Потім дружина позивача повернулася до їхнього кабінету разом з чоловіком, де вони говорили про заяву щодо його звільнення, саму заяву – вона, сідок, не бачила, щоб писали у кабінеті.

Вислухавши у судовому засіданні позивача, його представника, представника відповідача, третю особу, свідків, вивчивши у судовому засіданні доводи заяви, розглянувши надані заявником документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що відсутні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Положення ст.2 КЗпП України не є суто декларативними, оскільки Право особи на працю – це право, яке в силу ст.55 Конституції України має захищатися судом. Формулювання права на працю, що наведено у ст.43 Конституції України, у трактуванні змісту якої – права на працю трактує як можливість заробляти собі на життя працею, яку громадянин вільно вибирає або на яку вільно погоджується. Держава, таким чином, лише проголошує право на працю як можливість заробляти. Визнання такої можливості в ст. 43 Конституції не може бути підставою для пред`явлення позову до суду про надання роботи, але в разі, якщо державним органом або власником підприємства чи його представником порушені конкретні обов`язки щодо недопущення дискримінації, прийняття на роботу, надання роботи та оплати праці конкретної особи, особа наділена правом на звернення до суду.

Право на судовий захист передбачено статтею 55 Конституції України. «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, інших громадян». Конституція України гарантує кожному захист його прав і свобод в межах кримінального, адміністративного, господарського, цивільного, конституційного судочинства України. І ніхто не може обмежувати право на судовий захист, оскільки це суперечить принципу рівності усіх перед законом.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Кожна особа має право у порядку, встановленому цивільно-процесуальним Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Так, в ході розгляду вищевказаного позову гр. ОСОБА_1 , судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:

- згідно трудової книжки, що видана на ім`я позивача ОСОБА_1 , – він з 18.01.2008 року працював сторожем Будинку культури у с.Червоноармійське (нині с.Кубей) Болградського району Одеської області (а.с.9-10);

- згідно заяви позивача ОСОБА_1 від 06.01.2021р., вх.№8, – як сторожа Кубейської ДК – позивач просив Кубейського сільського голову ОСОБА_2 звільнити його, ОСОБА_1 з займаної посади з 07.01.2021р., зазначивши причину: «що Ви до мене ставитеся упереджено» (а.с.11); в ході судового засідання позивач підтвердив. що заява підписана ним особисто;

- відповідно до тексту розпорядження голови Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області №5-К від 06 січня 2021 року, позивач ОСОБА_1 – звільнений з займаної посади сторожа Будинку культури с.Кубей код КП – 9152 ЗК ЗКППТР-18883 класифікатора професій ДК 003:2010 – за власним бажанням відповідно статті 38 КЗпП України (а.с.12);

- згідно довідок про доходи позивача ОСОБА_1 , загальна сума доходу за період з 01.07 до 31.12.2020р. без урахуванням аліментів становить 32337,70 грн.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, що встановлений цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів., а, згідно ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Крім того, ч.1ст.15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1ст.16 ЦК України – кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст.3 КЗпП України, як норма законодавства про працю, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої незалежності.

Як роз`яснюється Пленумом Верховного Суду України в п.18 Постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді трудових справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність Закону.

Судом у судовому засіданні та при дослідженні доказів було з`ясовано, що позивач ОСОБА_1 дійсно працював сторожем будинку культури у с.Кубей з 18.01.2008 року, та 06.01.2021року звернувся з заявою про звільнення з займаної посади на ім`я голови Кубейської сільської ради ОСОБА_2 з зазначенням конкретної дати звільнення, а саме, – з 07.01.2021 року.

Зазначена заява про звільнення від 06.01.2021року – особисто підписана позивачем та зареєстрована Кубейською сільською радою 06.01.2021р. в журналі вхідної кореспонденції за №3-7, що вбачається з наданої суду відповідачем її копії (а.с.31), яка була звірена головуючим з оригіналом в ході судового розгляду; відомості, зазначені у заяві, ніким зі сторін не спростовувалися - лише позивачем спростовувався мотив написання заяви - він стверджував, що це не було його вільним волевиявленням і наміром.

На підставі вищезазначеної заяви ОСОБА_1 , 06.01.2021 року Кубейською сільською радою Болградського району Одеської області було видано розпорядження №5-К про звільнення ОСОБА_1 з 07.01.2021 року з займаної посади сторожа Будинку культури с.Кубей, код КП – 9152 ЗКППТР – 18883 класифікатора професій ДК 003:2010 за власним бажанням відповідно статті 38 КЗпП України, розпорядження містить підпис позивача про ознайомлення з ним, копія розпорядження звірена головуючим в ході розгляду справи (а.с.32).

Ці обставини зазначені у позові та позивачем не заперечувася.

Однак, позивач ОСОБА_1 вважає, що розпорядження №5-К від 06.01.2021р. Кубейської сільської ради є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з підстави того, що написану власноручно ним заяву про звільнення не можна вважати заявою про звільнення саме за власним бажанням, оскільки вона була написана під тиском, крім того, на його, позивача, думку, звільнення з роботи за власним бажанням фактично в день подачі заяви є незаконним та таким, що порушує законне право його, позивача, відкликати заяву і продовжити трудові правовідносини. Однак належних, неспростовних і достатніх доказів на підтвердження цієї своєї думки – щодо здійснення на нього тиску з боку відповідача та третьої особи – позивач суду не надав.

Так, твердження позивача щодо написання заяви про звільнення під примусом -підтвердили два свідки – дружина позивача – ОСОБА_4 та депутат ОСОБА_5 , проте воно спростовано поясненнми третьої особи, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , а також самого позивача, - що надані у судовому засіданні, та не підкріплене іншими – письмовими доказами (наприклад, звернення до правоохоронних органів) або відео- чи аудіо-фіксацією будь-якого правопорушення стосовно себе з боку голови Кубейської сільської ради ОСОБА_2 , тому твердження позивача щодо написання і подання ним заяви на звільнення під примусом – суд не може визнати фактом, який насправді мав місце і доведений належним чином належними і достатніми доказами, а тому не спростовує законність розпорядження №5-К від06.01.2021 року, видане Кубейською сільською радою на підставі вільного волевиявлення позивача, з огляду на наступне.

Статтею 38 КЗпП України визначено право працівника – умови та підстави – за його ініціативою «розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк», і з тексту цієї статті вбачається невичерпний перелік таких підстав та умов.

Так, ч.1 цієї статті визначено, що «Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні».

Одночасно ця ж частина 1 статті 38 КЗпП України регламентує, що в «разі, якщо заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин)…» - власник або уповноважений ним орган зобов`язаний розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Тобто, ця норма містить перелік причин, що можуть бути визнані обома сторонами поважними, проте залишає можливість сторонам узгодити інші причини та визнати їх поважними для здійснення припинення трудових правовідносин з підстав, не заборонених Законом і саме у строк, який просить працівник, тобто, який йому є зручним, вигідним або необхідним з причин та обставин, які є для нього поважними, за умови, що працедавець також визнає ці причини поважними і погоджується припинити трудові правовідносини з працівником у строк, визначений працівником і зазначений у заяві.

З наданих суду відомостей та доказів вбачається, що ОСОБА_1 було власноручно написано заяву на ім`я роботодавця – керівника підприємства, в якому він працював, при цьому працівник (заявник) сам визначив і зазначив у заяві дату звільнення, зазначивши причину, яка, на його думку, є поважною. Водночас роботодавець в особі керівника підприємства підписав цю заяву, погодившись з зазначеною у заяві датою, що не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки заява також містить посилання на причину звільнення, яка не є предметом даного судового розгляду, а лише підтверджує факт дотримання заявником законної форми при написанні заяви про звільнення з дати, яку він сам визначив.

Що ж до примушування позивача ОСОБА_1 з боку будь-яких осіб – щодо написання заяви на звільнення – будь-яким чином (реальними способами – фізичним, шантажем, погрозами, тощо) – суду доказів не надано. Стосовно ж наполягання дружини позивача – ОСОБА_4 – щодо якого свідчили деякі свідки, то сам позивач ОСОБА_1 в ході судового засідання на запитання суду відповів, що його рішення на момент написання ним заяви не залежало він волі його дружини, яка була скоріше емоційним відношенням дружини на непорозуміння чоловіка з керівництвом, а це була його власна воля, оскільки він сам здатен приймати і втілювати такі рішення стосовно себе, і заяву написав сам, а не під впливом вмовляння своєї дружини (журнал судового засідання за 29.03.2021р., аудіо запис судового засідання).

Крім того, статтею 38 КЗпП також визначено, що в разі, «якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору».

Тобто, згідно чинного законодавства, розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно – це його власне право, яким він наділений Законом.

З наданих суду доказів вбачається, що позивач скористався цим своїм правом виразити свою волю на звільнення шляхом написання та подання заяви з зазначенням в ній дати, з якої бажав звільнитися з роботи, та потім, як стверджував у суді, пожалкував про це, а також повідомив, що текст заяви писала його дружина – він лише поставив свій підпис, проте розумів, що робить, віддавав своїм діям звіт (журнал судового засідання. а.с.77зв.-78), але відкликати заяву не наважився, хоча мав реальну можливість для цього. Так, голова сільської ради ОСОБА_2 пояснив суду, що на посаду, з якої звільнився сторож ОСОБА_1 не відразу був знайдений працівник, тобто, вона станом на момент звільнення – 07.01.2021р. була вакантною, він, як голова сільської ради навіть пропонував позивачу пропрацювати ще декілька днів – поки знайдеться інший працівник на це місце (журнал су3дового засідання, а.с.76зв.), проте позивач категорично відмовився; крім того, як пояснив суду у судовому засіданні позивач, він, позивач, жалкував, що написав заяву на звільнення на емоціях, та на запитання суду відповів, що в голови з його, позивача, дружиною були непорозуміння і він, позивач, попри непорозуміння з ялинкою та побоюваннями, що доведеться відшкодовувати її вартість, заяву на звільнення з роботи також написав ще й з міркувань того, щоб залишилася на роботі дружина, але потім зрозумів, що «погарячкував», хотів забрати (відкликати) свою заяву про звільнення назад, але гордості не вистачило (журнал судового засідання, а.с.45зв.-46).

Отже, закон зобов`язує роботодавця провадити звільнення працівника у строк, якщо працівник про це просить і зазначає його у заві про звільнення, тобто мова йде про скорочення двотижневого строку.

Слід зазначити, що стосовно звільнення працівника за його бажанням чи за угодою сторін – чинне законодавство України жодних обмежень для роботодавця не передбачає.

Встановлений законом строк попередження про звільнення з роботи за власним бажанням має юридичне значення для сторін трудового договору.

Строк попередження про звільнення може бути скорочений, проте лише за погодженням між працедавцем і працівником. Одностороннє скорочення цього строку як працедавцем, так і працівником не допускається.

Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та працедавцем, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Тобто, працівника можна звільнити навіть у день подання заяви про звільнення, але лише за його проханням.

З матеріалів справи вбачається та позивачем особисто підтверджується та не заперечується, що 06.01.2021 року він, ОСОБА_1 , на ім`я ОСОБА_2 – голови Кубейської сільської ради подав особисто заяву про звільнення з займаної посади, зазначивши конкретну дату звільнення, а саме, – з 07.01.2021 року.

Як вбачається зі змісту поданої ним заяви про звільнення, позивач зазначив дату звільнення, і Кубейською сільською радою було погоджено цю дату, про що свідчить відповідна резолюція голови сільської ради ОСОБА_2 на заяві позивача.

Таким чином, підписавши заяву про звільнення, позивач фактично висловив своє волевиявлення на розірвання трудового договору у визначений ним строк до закінчення строку попередження та цей строк було узгоджено сторонами за трудовим договором.

Тому розірвання Кубейською сільською радою трудового договору до спливу двотижневого строку є законним.

Таким чином, на підставі фактичних обставин справи, що встановлено судом в ході її розгляду, вбачається, що звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України здійснено обґрунтовано та з дотриманням вимог діючого законодавства, оскільки позивач добровільно подав письмову заяву на звільнення, підписану ним власноручно із зазначенням конкретної дати звільнення.

Відповідний правовий висновок містить постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.11.2020р. у справі №753/1181/18, де зазначено, що роботодавець, при звільненні за ст.38 КЗпП може звільнити працівника з займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причин, але з зазначенням дати звільнення.

Верховний Суд вказав на те, що за змістом ст.38 КЗпП сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості, працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов безсумнівного висновку, що доводи позивача про те, що його заява про звільнення з роботи не відповідає його вільному власному волевиявленню, – є безпідставними та необґрунтованими.

Так, волевиявлення – це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується з вчиненням фактичних дій (у даному випадку написання заяви). Дія – це зовнішнє вираження волі і свідомості людей (у даному випадку – подання заяви, тобто, власноручне звернення до виконання волі заявника роботодавцем).

Як вбачається зі змісту поданої позивачем заяви про звільнення він особисто та власноруч вчинив дію, а саме, – підписав 06.01.2021 року заяву про звільнення з зазначенням дати, з якої бажав припинити роботу – чим заявив про своє особисте волевиявлення.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, відповідно до ч.ч.3,4 ст.12 та ст.81 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Проте, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не надав жодних доказів того, що написана ним заява від 06.01.2021 року не відповідала його волевиявленню станом на момент її написання та надання роботодавцю.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не зазначив конкретних підстав обґрунтованості позову, не надав суду переконливих належних і достатніх доказів в обґрунтування підстав своїх позовних вимог, та не довів порушення свого права на працю відповідачем – Кубейською сільською радою Болградського району Одеської області.

Натомість відповідачем надано достатньо доказів, які у своїй сукупності доводять правомірність звільнення позивача за власним бажанням і з тієї дати, що зазначена в заяві про звільнення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що судом були досліджені усі фактичні дані, які мають значення для вирішення даної справи, проте з наданих суду відомостей та доказів не вбачається, що мали місце обставини (факти), якими обґрунтовані позовні вимоги, оскільки ці вимоги не підкріплені достатніми доказами, а тому підстав для їх задоволення не вбачається.

З урахуванням зазначеного, керуючись ст.ст.1-13, 76-81, 83,89, 90,92,95,259,263-265 ЦПК України, ст.ст.1-5-1, 22-23,38 КЗпП України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа - ОСОБА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Болградський районний суд Одеської області з дотриманням вимог ст.356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги або, в разі його оскарження, - у день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 31.05.2021 року.

Суддя А.В. Кравцова