Рішення № 97332387, 28.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2021 року м. Київ № 640/6400/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про заборону в`їзду та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суд міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі у тексті-позивач) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі у тексті-відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 06 листопада 2019 року про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортний документ Республіки Узбекистан № НОМЕР_1 , строком на 5 років (далі у тексті-Рішення про заборону в`їзду) та зобов`язати посадових осіб ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відкликати доручення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про виконання вказаного рішення.

Позовні вимоги аргументовано тим, що, на думку позивача, ним не було вчинено дій, які могли б слугувати підставою для заборони його в`їзду в Україну строком на 5 років, а інформація, покладена в основу оскаржуваного Рішення про заборону в`їзду, є необґрунтованою та жодним чином не підтвердженою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2020 року відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву або визнання позову.

Однак, станом на дату прийняття рішення у справі відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та не подав до суду відзив на позовну заяву.

На виконання ухвали суду від 08 квітня 2021 року щодо витребування письмових доказів відповідачем 14 квітня 2021 року направлено до суду заяву разом з додатками, зокрема копіями рішення про заборону в`їзду № 107 від 06. листопада 2019 року, доручення про заборону в`їзду № 8101.8.5-46964/81.2-19 від 07 листопада 2019 року, клопотання Солом`янського УП ГУ НП № 502/125/55-2019 від 11 вересня 2019 року, листа Солом`янського УП ГУ НП № 8101.8.5-47354/81.2-19 від 11 листопада 2019 року, витягу ЦП ДСК «Аркан».

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини, встановлені судом:

Як вбачається з матеріалів справи, 02 грудня 2019 року уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, начальником 4-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Бориспіль - 1» ОКПП «Київ» капітаном Горбенко Д. прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону на в`їзд в Україну з причин наявності стосовно нього Рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про заборону в`їзду в Україну, та складено Акт повернення пасажира щодо нього.

Зі змісту Рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 06 листопада 2019 року № 107 про заборону в`їзду в Україну вбачається, що «здійсненою перевіркою діяльності громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що він перебуваючи на території України, а саме в м. Києві, вчиняв правопорушення (матеріали ЖЄО № 78552), продовжував скоювати інші злочини та адміністративні правопорушення на території міста Києва, пов`язаний з кримінальним середовищем, безпосередньо вчиняє тяжкі кримінальні правопорушення і таким чином здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Україні та Київському регіоні, створює загрозу громадського порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України.

ОСОБА_1 підтримує переконання повного заперечення дії законів, керується та виступає виключно за «злодійській традиції», які пропагує серед представників криміналітету, особливо молоді. Схильний до вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів. Згідно з інформацією, наявною відомо, що на цей час особа з числа криміналітету, які перебувають на території України, зацікавлені у поверненні останнього на територію України.

Інформація щодо наявності у ОСОБА_1 зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні до Солом`янського УП не надходило. На момент складення рішення про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 не є підозрюваним чи обвинуваченим у вчиненні кримінальних правопорушень на території України та у розшуку у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності не перебуває».

Рішення про заборону в`їзду прийнято за наслідками розгляду клопотання від 11 вересня 2019 року № 5021/125/55-2019 Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві., зміст якого дублює інформацію, покладену в основу вказаного рішення.

Водночас, із матеріалів справи також вбачається, що вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року між прокурором Зайцевим А.С. та підозрюваним ОСОБА_1 , якого визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 27, частинами першою, четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, затверджено угоду про визнання винуватості та призначено узгоджене сторонами угоди покарання у виді штрафу у розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 1020 грн.

У позовній заяві зазначено, що сплата штрафу за вироком суду підтверджується квитанцією № 212810059 від 28 листопада 2018 року, проте, суд зауважує, що її копію до матеріалів справи не долучено.

Департаментом патрульної поліції Національної поліції України у листі від 24 січня 2020 року констатовано, що станом на 22 січня 2020 року за даними Інформаційного порталу Національної поліції України, інформація про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , відсутня.

Вважаючи Рішення про заборону його в`їзду на територію України строком на 5 років протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов до наступних висновків.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773- VI у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі у тексті-Закон № 3773 - VI), в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, що містяться в пункті 18 Постанови від 25 червня 2009 № 1«Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції постанови від 15 травня 2014 року), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд. Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

З огляду на викладене, суд зауважує, що необхідність заборони в`їзду, яка має превентивний характер, не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто посилання на можливість протиправної поведінки, мають бути обґрунтовані наявністю певної інформації у вигляді довідок, пояснень, тощо.

Порядок прийняття відповідачем та його територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі у тексті - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року № 1235 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11 січня 2014 року за № 25/24802 (далі у тексті - Інструкція № 1235).

Відповідно до пункту 3 Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Відповідно до пункту 4 Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну, особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою, зокрема, підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності. Відповідно до пункту 5 Інструкції після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:

а) громадянство (підданство);

б) прізвище, ім`я (імена) та по-батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею);

в) дата народження (день, місяць, рік);

г) стать;

ґ) місце проживання;

д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий;

е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну;

є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

Згідно з пунктом 6 Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в`їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.

Відтак, з огляду на викладене, передумовою прийняття компетентними органами рішення про необхідність заборони в`їзду особи може бути лише обґрунтоване звернення.

При цьому обґрунтуванню також підлягає і запропонований строк заборони в`їзду.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 3 статі 77 КАС України визначено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем наявності підстав для припущень, що перебування на території України позивача може призвести до дестабілізації криміногенної обстановки в Україні та порушень громадського порядку.

Так, з наявних матеріалів адміністративної справи, вбачається, що Солом`янським управлінням поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві було підготовлено клопотання від 11 вересня 2019 року № 5021/125/55-2019, яке ґрунтувалося на інформації щодо вчинення позивачем правопорушення (матеріали ЖЄО № 785521), скоєння інших злочинів та адміністративних правопорушень на території міста Києва, його зв`язку із кримінальним середовищем, впливу на дестабілізацію криміногенної обстановки в Україні і порушення громадського порядку та було покладено в основу прийнятого рішення про заборону в`їзду ОСОБА_1 .

Суд вбачає, що вказане клопотання містить визначений Інструкцією № 1235 виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також обґрунтування того, в чому саме полягає загроза громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають на території України і пропозиція щодо строку заборони в`їзду в Україні особі

З огляду на викладене, оскаржуване рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 06 листопада 2019 року про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 , строком на 5 років, прийняте на підставі зазначеного клопотання, є обґрунтованим, а тому доводи позивача про його протиправність і необхідність скасування в судовому порядку не приймаються судом.

Суд також вважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень.

З цих підстав суд вважає, що в ході судового розгляду справи відповідачем наведено та встановлено судом достатні законні підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 2 КАС України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши обставини справи на предмет дотримання відповідачем положень статті 2 КАС України під час прийняття Рішення про заборону в`їзду позивачу, суд дійшов висновку, що відповідачем дотримано приписи статті 2 КАС України, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Вимога позивача про зобов`язання посадових осіб ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відкликати доручення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо виконання рішення про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 не підлягає задоволенню як похідна вимога, оскільки відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії лише у разі задоволення позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 132, 139, 243- 246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у повному обсязі у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м.Київ, 02152, код ЄДРПОУ: 42552598) визнання протиправним та скасування рішення про заборону в`їзду та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбаченні статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням п/п 15.5. п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда