Рішення № 97332241, 27.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року м. Київ № 640/31143/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського окружного адміністративного суду

третя особа Державна судова адміністрація України

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), третя особа - Державна судова адміністрація України, в якому просить: визнати протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у період з 01 квітня 2020 по 28 серпня 2020 року (включно) суддівської винагороди із застуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ; стягнути з Київського окружного адміністративного суду на користь судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 193 547 (сто дев`яносто три тисячі п`ятсот сорок сім) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що вона є суддею Київського окружного адміністративного суду та з 18 квітня 2020 року належна до виплати позивачу суддівська винагорода була обмежена 10 мінімальними розмірами заробітної плати, що становить 47 230,00 грн до відрахування з неї податків та зборів.

На думку позивача, частина 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року, прямо суперечить нормам Конституції України та нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів», отже обмеження належна до виплати позивачу суддівської винагороди 10 мінімальними розмірами заробітної плати є протиправним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2021 року в задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про зупинення провадження у справі відмовлено.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин.

13 квітня 2020 року прийнято Закон України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року, та яким встановлено обмеження при нарахуванні суддівської винагороди до розміру, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

У зв`язку із вказаним, як зазначає представник відповідача, при виплаті суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року відповідач не мав правових підстав для не застосування обмежень, що передбачені Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, а тому суддівська винагорода позивачу нараховувалась з обмеженням максимального розміру у 47 230,00 грн.

Крім того, представник відповідача послався на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 та зазначив, що починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди здійснюється в повному обсязі.

Представник третьої особи вказав на те, що у рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 не визначено будь-яких особливостей застосування чи не виконання цього рішення, а саме рішення не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційний Судом України відповідного рішення, з огляду на що просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Постановою Верховної Ради України від 07 червня 2012 року №4919-VI ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У даному випадку цей коефіцієнт застосовується до позивача.

Також суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року 553-IX (далі - Закон № 553-IX), який набрав чинності 18 квітня 2020 року, було внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ) шляхом його доповнення, зокрема, статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки» (частина 1).

Крім того, відповідно до частини 3 вказаної статті обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні, крім іншого, суддівської винагороди. Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року №03-52/8469/20 ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року обмежено нарахування та виплату суддівської винагороди її максимальним розміром 47 230,00 грн, у зв`язку з чим недонарахована суддівська винагорода у розмірі 193 547,80 грн, а саме: у квітні 2020 року - 56 678,92 грн, у травні 2020 року - 46 520,0 грн, у червні 2020 року - 24067,63 грн, у липні 2020 року - 63125,0 грн, у серпні 2020 року - 3156,25 грн.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року (№ 10-р/2020) у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) наведені вище положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Слід додати, що статтею 130 Конституції України встановлено, що Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (стаття 126).

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року №1798-VIII та у пункті 4.1. рішення Конституційний Суд України в чергове зазначив, що:

Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України:

- від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002,

- від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005,

- від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008,

- від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018,

- від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі по тексту - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина 1 статті 124 Конституції України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України.

У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, зокрема, передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008); словосполучення «держава прагне», на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.

Аналіз термінів «баланс», «збалансувати», «бюджет», «збалансований» свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами i навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалізації законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов`язань утверджується сутнiсть держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008).

Наведене в сукупності свідчить, що Закон України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України.

Суд звертає увагу, що норми Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині з`ясування можливості їх застосування до спірних відносин не відповідають неодноразово описаному ЄСПЛ принципу якості закону.

При цьому, Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, як і будь-яким іншим нормативно-правовим актом, не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, зокрема:

- частину 2 статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII, яка визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами;

- статтю 130 Конституції України, якою передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

З системного аналізу викладеного вбачається, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом України «Про судоустрій і статус суддів» підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.

У зв`язку з наведеним вище у сукупності застосування до спірних відносин частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» судді (позивача) права на належне матеріальне забезпечення, яке визначається статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

На думку суду, дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 по 28 серпня 2020 року (включно) суддівської винагороди із застуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, є протиправними.

Так, позивачем заявлено вимогу про визнання протиправними дій Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у період з 01 квітня 2020 по 28 серпня 2020 року (включно) суддівської винагороди із застуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

Проте, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ набув чинності 18 квітня 2020 року, отже позов в частині визнання протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у період з 01 квітня 2020 року по 17 квітня 2020 року суддівської винагороди із застуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ задоволенню не підлягають.

Щодо поширення позиції Конституційного Суду України на відносини до прийняття Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року (№ 10-р/2020) у справі № 1-14/2020(230/20), слід зазначити, що у своєму Рішення Суд вирішив, що суми невиплаченої суддівської винагороди внаслідок дії обмеження мають бути компенсовані відповідними виплатами.

Тобто, Конституційним Судом України по суті визначено порядок виконання його рішення.

В контексті останнього слід звернути увагу, що відповідно до приписів статті 151-2 Конституції України Рішення та Висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Як зазначено вище, розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті слід говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі, який встановлений статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без врахування обмежень, які встановлені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2010 року № 553-ІХ.

З огляду на викладене, належним єдиним легітимним механізмом поновлення порушених прав позивача є стягнення на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно суддівської винагороди у розмірі 193 547 (сто дев`яносто три тисячі п`ятсот сорок сім) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Щодо визнання процесуального статусу Київського окружного адміністративного суду (відповідач) та Державної судової адміністрації України (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору), суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 звернув увагу на те, відповідно до пункту 1 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За приписами пункту 2 частини 3 статті 148 цього ж Закону функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Згідно частин 5 та 6 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком (зокрема у цілому щодо апеляційних, окружних адміністративних, господарських та місцевих судів).

Видатки судів всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (додаток 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік".

Частиною 7 статті148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII установлено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII).

Положеннями частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються:

- на головних розпорядників бюджетних коштів;

- розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, в даному випадку, Державна судова адміністрація України.

За змістом частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України, головний розпорядник бюджетних коштів:

отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань;

затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством;

розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу;

розробляє та затверджує паспорти бюджетних програм і складає звіти про їх виконання.

За приписами частин 1-3 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Пропозиції про зменшення бюджетних призначень на утримання судів, інших органів і установ системи правосуддя мають бути погоджені Кабінетом Міністрів України з Вищою радою правосуддя.

Отже, наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, в свою чергу, апеляційні, окружні адміністративні, господарські суди чи територіальні управління Державної судової адміністрації України, як розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня, здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі, зокрема на 2020 рік.

Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України.

Отже, саме на Київський окружний адміністративний суд покладено обов`язок щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, зокрема, ОСОБА_1 .

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Визнати протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 по 28 серпня 2020 року (включно) суддівської винагороди із застуванням обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

3.Стягнути з Київського окружного адміністративного суду (1133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, код ЄДРПОУ 35919304) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 193 547 (сто дев`яносто три тисячі п`ятсот сорок сім) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко