Рішення № 97328710, 19.05.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

19 травня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/2080/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участю секретаря Якуш І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

та представника відповідача Косової О.А.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у сумі 28738,50 грн; стягнення з відповідача на користь позивача надбавки за класний чин у сумі 15400,00 грн; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що на момент його звільнення – 12.05.2020 відповідачем не здійснено повний розрахунок належних до виплати сум, а саме: вихідну допомогу у сумі 28738,50 грн; надбавку за класний чин, що не нараховувалась, починаючи з 25.09.2019 по день звільнення у сумі 15400,00 грн, що зумовило зобов`язання відповідача виплати позивачу додатково середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України. Позивач зазначає, що не виплата йому вказаних сум носить дискримінаційний характер, суттєво погіршує його становище та обмежує в реалізації законних прав та інтересів в частині трудових прав.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Вказаною ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову повністю та зазначає, що умовою виплати працівникові вихідної допомоги за ст. 44 Кодексу законів про працю України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав. Таким чином, ураховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України від 19.09.2019 №113-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” (далі – Закон №113-IX), яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні на підставі п.9 ч. 1 ст. 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697 «Про прокуратуру» (далі – Закон №1697), позивач не набув права на її отримання. Також під час вирішення справ щодо звільнення публічних службовців, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Норми Закону, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). З врахуванням того, що вимога позивача щодо стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з виплати вихідної допомоги по день ухвалення судового рішення є похідною, задоволення якої безпосередньо залежить від вимоги щодо стягнення вихідної допомоги, підстави для її задоволення також відсутні. Безпідставні і доводи позивача щодо наявності заборгованості внаслідок невиплати надбавки за класний чин, оскільки відповідно до Закону № 113-ІХ постанову Верховної Ради України від 06.11.1991 «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України» визнано такою, що втратила чинність, як наслідок нарахування і виплату вказаної надбавки з дати набрання чинності Законом № 113-ІХ призупинено.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій серед іншого зазначає, що до прийняття дискримінаційних змін Верховним Судом констатовано, що спеціальним законодавством, а саме Законом №1697 не встановлено порядок звільнення, процедуру та гарантії для працівників, які підлягають звільненню у випадку ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Зазначає, що аргументи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання вихідної допомоги не заслуговують на увагу, оскільки вони не узгоджуються із вимогами законодавства України про працю, так як незалежно від наявності наказу прокуратури, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Також зазначає, що факт прийняття Закону № 113-ІХ та набуття ним чинності не є підставами для припинення нарахування та виплати надбавки за класний чин.

07.09.2020 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду призначено розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 зупинено провадження у справі № 620/2080/20 до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20), за поданням 50 народних депутатів України, щодо відповідності Конституції України Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” (зі змінами).

21.04.202021 провадження у даній справі поновлено.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 2008 року. У лютому 2018 року позивача призначено на посаду начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Чернігівської області.

Наказом прокурора області від 12.05.2020 №114к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу роботи з кадрами прокуратури Чернігівської області та органів прокуратури з 12.05.2020 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” (а.с.16).

Цим наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

Оскільки вихідна допомога при звільненні позивача виплачена не була, останній 20.05.2020 звернувся до відповідача для з`ясування підстав її невиплати відповідно до статті 44 КЗпП України.

Листом від 27.05.2020 за №19-394вих-20 Прокуратура Чернігівської області повідомила позивачу, що станом на 15.05.2020 прокуратура Чернігівської області не була ліквідована або реорганізована. Інформація про встановлення строків та порядку таких процедур не надходила. Вихідна допомога при звільненні (згідно зі статтею 44 КЗпП України) позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Також повідомлено про нарахування та виплати надбавки за класний чин в строк до 24.09.2019 (а.с.17-18).

Не погоджуючись із нездійсненням виплати вихідної допомоги та надбавки за класний чин, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, КЗпП України, Законом №1697-VII, Законом №113-IX.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом №1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом №113-ІХ статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом №113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус”; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”; частину дев`яту статті 252 після слів “дисциплінарної відповідальності та звільнення” доповнено словами і цифрами “а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу”.

Статтею першою КЗпП України встановлено, що Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16.

Суд зауважує, що внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

Проте у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Суд також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові, у передбачених законодавством випадках, у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом, з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №560/3971/19, від 21.01.2021 у справі №260/1890/19.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

Щодо посилання відповідача на те, що частина п`ята статті 40 КЗпП України вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП України, то слід зазначити, що особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону №1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом.

Вирішуючи питання розміру вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, суд зазначає таке.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100).

Керуючись положеннями абзацу третього пункту 2 Порядку № 100, суд зазначає, що середня заробітна плата, при визначенні розміру вихідної допомоги, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим-третім пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 такого Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим вказаного пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно з довідкою Чернігівської обласної прокуратури від 17.05.2021 №21-119вих-21 середньомісячна заробітна плата позивача за два останні місяці (березень – квітень 2020 року) перед звільненням складає 28761,60 грн (а.с.134).

За таких обставин позовна вимога про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги підлягає задоволенню у сумі стягнення вихідної допомоги 28761,60 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Як випливає з матеріалів справи позивач звільнений зі служби 12.05.2020, до суду звернувся 15.06.2020.

З довідки Чернігівської обласної прокуратури від 17.05.2021 №21-119вих-21 середньомісячна заробітна плата позивача за два останні місяці (березень – квітень 2020 року) перед звільненням складає 28761,60 грн; сума середньоденної заробітної плати складає 1369,60 грн; період затримки розрахунку становить 259 робочих днів (з 12.05.2020 по 19.05.2021); отже, сума середнього заробітку, за несвоєчасний розрахунок при звільнені, становить 354726,40 грн (259х1369,60 грн = 354726,40 грн).

При цьому суд зауважує, що сума заборгованості становить лише 28761,60 грн, що є значно меншою порівняно із сумою, розрахованою щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019, у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020, у справі №821/1083/17, з урахуванням таких критеріїв, як наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу розміру належних до виплати позивачу сум на день звільнення; розмір вихідної допомоги порівняно із розрахованим середнім заробітком, за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи причини невиплати вихідної допомоги, тобто різне трактування спеціального та трудового законодавства та той факт, що відповідач фінансується повністю з Державного бюджету України, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та задоволення позовних вимог у вказаній частині в сумі стягнення у розмірі 28761,60 грн.

Щодо вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 надбавки за класний чин у сумі 15400, 00 грн, суд зазначає таке.

Приписами статті 222 КЗпП України визначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються законодавством.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Разом з цим, у відповідності до частини 1 статті 49 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 №1789-XII (далі - Закон №1789-XII) заробітна плата прокурорів складається із посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років і має забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов`язків, а так само закріплення кваліфікованих кадрів.

Постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 №1795-XII затверджено Положення про класні чини працівників органів прокуратури.

В подальшому згідно пункту 2 розділу II Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” від 19.09.2019 №113-IX визнано такими, що втратили чинність:

- пункт 8 частини першої статті 15; частину четверту статті 16; абзац перший частини другої статті 46-2; статтю 47; частину першу статті 49; частину п`яту статті 50; частину третю статті 51-2, статті 53 і статті 55 Закону України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793, із наступними змінами);

- Постанову Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року "Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 4, ст. 14).

Вказаний Закон набув чинності 25.09.2019.

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що з 25.09.2019 положення частини 1 статті 49 Закону №1789-XII, яка встановлювала складову заробітної плати прокурора - надбавку за класні чини, втратила свою чинність.

Згідно із частиною 1 статті 81 Закону №1697-VII у редакції з 25.09.2019 заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У контексті положень частини 2 статті 81 Закону №1697-VII (у редакції з 25.09.2019) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Звідси слідує, що спеціальним Законом №1697-VII у редакції з 25.09.2019 не встановлено такої складової заробітної плати прокурора, як надбавка за класні чини.

Таким чином, на думку суду, твердження позивача про наявність права на отримання такої набавки починаючи з 25.09.2019 є безпідставними, як наслідок вимоги в даній частині задоволенню не підлягають.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2, статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 168, 227-228, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв`язку з припиненням трудового договору та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 28761 (двадцять вісім тисяч сімсот шістдесят одна) грн 60 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 28761 (двадцять вісім тисяч сімсот шістдесят одна) грн 60 коп.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу“Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Чернігівська обласна прокуратура (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114).

Повний текст рішення складено 01.06.2021.

Суддя О.М. Тихоненко