Рішення № 97327160, 31.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 р. № 520/11337/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Чайкіної Н.Е.,

за участю:

представника відповідача -Сидоренко А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (м. Харків, вул. Пушкінська, 46) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення компенсації та середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області по невиплаті позивачу грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та розрахунку при звільненні; стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь позивача грошову компенсацію у розмірі утриманої з нього суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 30 712 грн.; стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, за період з 19 вересня 2018 року по день винесення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач працював в органах податкової міліції Головного управління ДФС у Харківській області. Наказом начальника Головного управління ДФС у Харківській області № 669-о від 19 вересня 2018 року його звільнено з займаної посади в запас Збройних Сил України.

На переконання позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо виплати йому грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 19 вересня 2018 року, що складає 30 712 грн., а отже вказана сума податку на доходи фізичних осіб має бути стягнута з відповідача на підставі Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

При цьому позивач вказував на порушенням норм статті 116 КЗпП України, оскільки остаточний розрахунок при звільненні з позивачем відбувся лише 31 жовтня 2018 року, та на підставі приписів статті 117 КЗпП України просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, за період з 19 вересня 2018 року по день винесення судового рішення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2019 року задоволено клопотання позивача про часткову відмову від позовних вимог у справі за цим позовом. Закрито провадження в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області по невиплаті позивачу грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на користь позивача грошової компенсації у розмірі утриманої з нього суми податку на доходи фізичних осіб у сумі 30 712 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача. Стягнуто з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 19 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 8 842,68 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.12.2020 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Харківського окружного адміністративного суду).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2021 прийнято адміністративний позов до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судове засідання позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

01.03.2021 до суду надійшла заява позивача, в якій він просив розглядати справу без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи адміністративного позову, суд дійшов наступного.

Судовим розглядом встановлено, що наказом начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області № 669-о від 19.09.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого першого відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Харківській області 19.09.2018 року в запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.199 року № 114.

Проте, при розгляді справи встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні відбувся 31.10.2018.

Відповідач посилався на те, що кошти, які надійшли на банківський рахунок позивача 31 жовтня 2018 року є преміальними виплатами, а тому остаточний розрахунок з позивачем було проведено 28 вересня 2018 року, оскільки законодавством чітко передбачено, що працівникові в день звільнення повинні бути сплачені всі належні від підприємства суми.

Відповідно до виписки по надходження по рахунку позивача за період з 01 січня 2016 року по 11 грудня 2018 року від 11 грудня 2018 № 8AQT36SBSCCKSNVH, виданої АТ "Приватбанк" останні суми в межах остаточного розрахунку при звільнені, з відміткою заробітна плата, проведені 31 жовтня 2018 року.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність вини власника з виплати позивачу належних звільненому працівникові сум в день звільнення з посиланням на те, що премію за серпень і вересень 2018 року було нараховано ОСОБА_1 вже після дати звільнення, і вказані суми не включались в остаточний розрахунок при звільненні, оскільки всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Крім того, Положення про преміювання працівників; Головною управління ДФС У Харківській області, затверджене наказом ГУ ДФС у Харківській області від 25 квітня 2018 року № 2943 розроблено, серед іншого, відповідно до законів України «Про оплату праці», «Про Державну службу», постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Тому виплата премії, яка входить у структуру заробітної плати позивача не у день звільнення працівника є підставою для відповідальності власника або уповноваженого ним органу відповідно статті 117 КЗпП.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18, від 22 травня 2020 року в справі №320/1263/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 821/952/17, і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.

Матеріалами справи встановлено, що затримка повного розрахунку при звільненні позивача відбулася протягом 29 робочих днів, з 20 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року.

Суд обчислив таку суму на підставі пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці перед звільненням (304,92 (середня заробітна плата) *29 (кількість днів затримки)) у сумі 8842,68 грн.

Проте, Верховий Суд не погодився з таким розрахунком, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи необхідно застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Аналогічний підхід для обчислення розміру розрахунку за затримку виплати належних звільненому працівникові сум при звільненні, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Матеріалами справи встановлено, що затримка повного розрахунку при звільненні позивача відбулася протягом 29 робочих днів, з 20.09.2018 по 31.10.2018.

З матеріалів справи судом встановлено, що заробітна плата позивача за вересень 2018 року була виплачена 28.09.2018.

Згідно витягу зі списку перерахування в банк № 24 від 28.09.2018 позивачу було здійснено виплату у розмірі 9988,95 грн.

Премія за серпень 2018 року була нарахована відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 01.10.2018 №103-р та виплачена ОСОБА_1 05.10.2018 у сумі 349 грн, що підтверджується витягом зі списку перерахування в банк № 4 від 05.10.2018, тобто на 16 день після звільнення позивача.

Премія за вересень 2018 року була нарахована відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 29.10.2018 №112-р та виплачена ОСОБА_1 31.10.2018 у розмірі 155,05 грн., тобто на 41 день після звільнення, що підтверджується витягом зі списку перерахування в банк № 42 від 30.10.2018.

Таким чином, загальна сума виплати ОСОБА_1 після 19.09.2018 складає 10493 грн.

Відповідачем у поясненнях від 15.04.2021 зазначено, що премію за серпень і вересень 2018 року було нараховано ОСОБА_1 вже після дати звільнення, вказані суми не включалися в остаточний розрахунок при звільненні.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із вказаної норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Таким правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 (справа справа №480/3105/19; провадження №К/9901/5696/20).

Як уже зазначено, у цій справі загальна сума виплати ОСОБА_1 після 19.09.2018 складає 10493 грн.

Заробітна плата за вересень 2018 року була виплачена ОСОБА_1 28.09.2018. у сумі 9988,95 грн.

Премія за серпень 2018 року була нарахована відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 01.10.2018 №103-р та виплачена ОСОБА_1 05.10.2018 у сумі 349 грн, що підтверджується витягом зі списку перерахування в банк № 4 від 05.10.2018, тобто на 16 день після звільнення позивача.

Премія за вересень 2018 року була нарахована відповідно до наказу ГУ ДФС у Харківській області від 29.10.2018 №112-р та виплачена ОСОБА_1 31.10.2018 у розмірі 155,05 грн., тобто на 41 день після звільнення, що підтверджується витягом зі списку перерахування в банк № 42 від 30.10.2018.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 10493 грн.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Враховуючи співмірність сум середнього заробітку із розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, а також виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнути на його користь 1650,32 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, 46, код 39599198) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення компенсації та середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, 46, код 39599198) щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, 46, код 39599198) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 19.09.2018 по 31.10.2018 року у розмірі 1650,32 грн. (одна тисяча шістсот п`ятдесят гривень 32 копійки).

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.05.2021.

Суддя В.В. Єгупенко