Рішення № 97326800, 01.06.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/778/21

01 червня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-11849-13,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області з вимогою визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області №Ф-11849-13 У від 13.11.2020 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 4066,80 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що 03.04.2017 на підставі рішення Ради адвокатів Тернопільської області видано свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльності №ТР№000169. Зазначає, що перебуває на обліку у відповідача як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Позивачка наголошує на тому, що працює на посаді юрисконсульта у ТОВ "Константа Юргруп" від 18.05.2020 та товариством сплачено за неї єдиний соціальний внесок за травень-грудень 2020 року кошти в сумі 17047,10 грн. Вважає, що ця обставина виключає обов`язок позивачки по сплаті єдиного соціального внеску. З огляду на це просить суд визнати протиправним нарахування ЄСВ, яке здійснив контролюючий орган.

Ухвалою суду від 23.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 22.03.2021.

Ухвалою суду від 23.02.2021 зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області №Ф-11849-13У від 13 листопада 2020 року про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 4066 грн 80 коп. у виконавчому провадженні №64444914 відкритому Кременецьким міськрайонним відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) - до набрання судовим рішенням у справі №500/778/21 законної сили.

Відповідач, позов не визнає, подав відзив на позов 22.03.2021, просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладений у відзиві на позовну заяву (58-63). Повідомив, що відповідно до положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» особа, яка проводила незалежну професійну діяльність та не отримувала дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідач вважає оскаржувану вимогу про сплату недоїмки законною та обґрунтованою.

Також, представник відповідача у відзиві просить замінити сторону відповідача на його правонаступника.

Ухвалою суду від 22.03.2021 проголошеною в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати та занесеної до протоколу судового засідання замінено відповідача у справі на його правонаступника - Головне управління ДПС у Тернопільській області, як відокремлений підрозділ ДПС України.

Представник позивача подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що з 29.06.2017 і по 01.05.2020 позивач сплачувала самостійно мінімальний розмір ЄСВ, а після вказаного періоду і по сьогоднішній день за позивача ЄСВ сплачує роботодавець ТОВ "Константа Юргруп". Також повідомила, що відповідач не надав жодних розрахунків нарахування ЄСВ.

Представник позивача подала також 29.04.2021 додаткові пояснення, в яких повідомила, що станом на 01.01.2020 у позивачки заборгованості по сплаті ЄСВ відсутня, а заборгованість в сумі 4066,80 грн недоїмки, виникла у 2020 році та нарахована відповідачем безпідставно, оскільки згідно з довідки ТОВ "Константа Юргруп" від 18.02.2021 позивачка працює на посаді юрисконсульта з 18.05.2020 та товариством сплачується а неї ЄСВ, щомісячно з травня 2020 року.

Ухвалою суду від 13.05.2021 проголошеною в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати та занесеної до протоколу судового засідання витребувано від позивача інформацію про сплату ЄСВ роботодавцем та оголошено перерву до 01.06.2021.

В судове засідання сторони не прибули, подали 01.06.2021 клопотання про розгляд справ в порядку письмового провадження.

Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне такі фактичні обставини справи і відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 на підставі рішення Ради адвокатів Тернопільської області від 03.04.2017 №116/5 видано свідоцтво про право на зайняття адвокатської діяльності №ТР№000169 (аркуш справи 15).

Відповідно до інформаційних баз даних ГУ ДПС у Тернопільській області ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку Кременецької ДПІ ГУ ДПС у Тернопільській області, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 29.06.2017 та з 09.03.2021 перебуває на податковому обліку у Тернопільській ДПІ ГУ ДПС у Тернопільській області.

Взято на облік платника єдиного внеску з 17.08.2017.

Позивачка працює з 18.05.2020 в ТОВ "Константа Юргруп" на посаді юрисконсульта, що підтверджується довідкою від 18.02.2021 (аркуш справи 11).

ТОВ "Константа Юргруп" сплачувався єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 за період з травня 2020 року по січень 2021 року, що підтверджується:

- довідкою від 18.02.2021 (аркуш справи 11);

- довідкою ГУ ПФУ у Тернопільській області за формою ОК-5 щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 .

Головне управління ДПС у Тернопільській області скерувало позивачці вимогу про необхідність сплати боргу (недоїмки) №Ф-11849-13 У від 13.11.2020, відповідно до якої станом на 03.02.2021 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування склала 4066,80 грн. (аркуш справи 12).

Як підстави винесення цієї вимоги контролюючий орган вказав:

- статтю 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (правова підстава);

- дані інформаційної системи органів доходів і зборів (фактична підстава).

Контролюючий орган визначив суми недоїмки з ЄСВ самостійно, що відображено в даних облікової картки позивачки як платника податків. Сума 4066,80 грн. ЄСВ виникла за період з червня 2020 року по листопад 2020 року.

Не погоджуючись із вимогою відповідача, позивач звернулась до суд із даним позовом.

При прийнятті рішення суд керується такими правовими нормами.

Відповідно до норм статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до визначень, наведених в статті 14 Податкового кодексу України:

- працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

- самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності;

- незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Згідно з статтею 1 Закону №5076-VI: - адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; - адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до статті 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2);

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6);

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3);

- страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).

Відповідно частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

1) підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

5) особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до приписів статті 9 Закону №2464-VI:

- єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі (частина перша);

- обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга);

- платники єдиного внеску, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.

Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (частина восьма).

Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та абзацу першого пункту 2 частини першої статті 7 №2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, відповідно до якого внесено зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», зокрема, у частину першу статті 7, а саме: - у пункті 2 перше речення абзацу другого пункту слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний».

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. При вирішенні цього спору суд враховує такі висновки Верховного Суду:

- «..особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску», постанова від 27.11.2019 у справі №160/3114/19;

- «…особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем», постанова від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Суд, застосовуючи наведені вище норми права до фактичних обставин цієї справи, керується такими міркуваннями.

ОСОБА_1 , 03.04.2017 отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та зареєстрована в контролюючому органі як платник податків та зборів, в періоді, охопленому предметом цього спору (з червня 2020 року по листопад 2020 року), не займалася адвокатською діяльністю та не отримувала від неї доходу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, серед іншого, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, юридичну практику, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від цієї діяльності. Адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність та в контексті податкового законодавства вважається самозайнятою особою. Відповідно до норм Закону №2464-VI необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, дохід від адвокатської діяльності є базою для нарахування єдиного соціального внеску, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство з 01.01.2017 встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Контролюючий орган, враховуючи наведені нормативні положення та фактичні обставини справи (перебування позивачки на обліку як фізичної особи, яка займається незалежною професійною діяльністю) дійшов висновку про необхідність нарахування позивачці ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску на місяць. Цей висновок став підставою для прийняття контролюючим органом оскарженої вимоги про сплату ОСОБА_1 нарахованих ним сум ЄСВ в сумі 4066,80 грн.

Водночас контролюючий орган не врахував, що в охоплений предметом цього спору період, а саме з 18 травня 2020 року ОСОБА_1 працює як найманий працівник на посаді юрисконсульта в ТОВ "Константа Юргруп".

Абзац другий пункту першого статті 4 №2464-VI визначає, що платниками єдиного внеску є також роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. При цьому зазначені роботодавці під час кожної виплати заробітної плати, на її суму нараховують єдиний внесок. Обов`язок таких роботодавців одночасно з видачею заробітної плати сплатити нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників.

Суд встановив, що ТОВ "Константа Юргруп" в період з травня 2020 року по січень 2021 року щомісяця нараховував на суму заробітної плати єдиний соціальний внесок та сплачував цю суму до бюджету. Отже, в період з 18 травня 2020 по січень 2021 була найманим працівником та застрахованою особою, а отже платником єдиного соціального внеску за неї був роботодавець/страхувальник ТОВ "Константа Юргруп".

При прийнятті рішення суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо тлумачення та застосування норм Закону №2464-VI, відповідно до яких одночасна сплата єдиного соціального внеску безпосередньо особою (як такою, що провадить незалежну професійну діяльність) та її роботодавцем як страхувальником спричинить подвійну сплату цього внеску, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

З огляду на те, що єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірний період за позивача як найманого працівника сплатив її роботодавець як страхувальник, суд вважає протиправним повторне нарахування контролюючим органом недоїмки по ЄСВ за цей самий період позивачці як самозайнятій особі.

Підсумовуючи свої висновки суд дійшов переконання, що оскаржена вимога Головного управління ДПС у Тернопільській області №Ф-11849-13 У від 13.11.2020 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 4066,80 грн є незаконною та необґрунтованою, це рішення відповідачем прийнято нерозсудливо та непропорційно. Оскільки оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень не відповідають критеріям правомірного рішення, що визначені частиною другою статті 2 КАС України, такі слід скасувати як протиправне.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Крім того, позивач просить компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7100,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частиною 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду: договір про надання правової допомоги, додаток до договору та акт надання послуг.

Суд зазначає, що даний адміністративний позов не є складним, відноситься до справ незначної складності та Верховним Судом висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги, а саме, 7100,00 грн, в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною.

Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 2000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи, які підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Тернопільській області від 13 листопада 2020 року №Ф-11849-13 У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 4066,80 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме: судовий збір за подання позову в сумі 908 грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01 червня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003 код ЄДРПОУ/РНОКПП 44143637 );

Головуючий суддя Осташ А.В.