Рішення № 97320276, 13.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/4851/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Максимович А.Я.,

представника відповідача Аракчеєвої Ю.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Головного управління ДПС у Львівській області код ЄДРПОУ 43143039, місцезнаходження: 79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35 (далі – відповідач), в якій позивач просить визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 24.12.2019 №0008093306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 203910,44 грн та за штрафними санкціями 50977,61 грн і № 0008113306 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 15338,95 та за штрафними санкціями 3834,74 грн.

Ухвалою від 26.06.2020 суддя відкрила провадження у справі та призначила справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 24.09.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 25.01.2021 суд витребував докази від Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”.

Ухвалою від 29.04.2021 суд допустив заміну первісного відповідача у справі Головне управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) його правонаступником Головним управлінням ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредит, отриманий позивачем за кредитним договором №014/9411/74/56751 від 14.04.2008, є фінансовим кредитом в іноземній валюті, який не був погашений станом на 01.01.2014, операції з прощення (анулювання) кредиту здійснені після 01.01.2015, а тому спірні відносини підпадають під дію пункту 8 Підрозділу 1 “Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб” Розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України. Позивач вважає, що до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу позивача не повинна включатися сума у розмірі 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), установленої на 1 січня звітного податкового року; сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2014, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням. При винесенні оскаржених податкових повідомлень-рішень, відповідач розрахував відповідні грошові зобов`язання із суми прощеного боргу в гривневому еквіваленті, визначеному по курсу НБУ станом на 01.09.2015, і не відняв 50% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015. На дату проведення документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 у відповідача були відсутні відомості щодо отримання позивачем повідомлень про дату початку та місце проведення такої перевірки та копії наказу про проведення зазначеної перевірки, а тому відповідач у порушення вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України провів таку перевірку.

27.07.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що безпідставними є посилання позивача на пункт 8 підрозділу 1 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України, оскільки вказаною нормою врегульовано питання прощеної (анульованої) суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, щодо якого було проведено зміну валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню. До правовідносин у цій справі вона застосовуватись не може, оскільки зміни валюти зобов`язання не відбувалось. Позивач, посилаючись на порушення контролюючим органом вимог пункту 8 підрозділу 1 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України, не надав документального підтвердження відповідним обставинам, за наявності яких слід застосовувати до спірних правовідносин вказані положення законодавства (зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню та прощення розміру різниці, відповідно розрахованої). Позивачу прощено борг не у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеній за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, а основну суму кредиту. Саме на цю суму прощеної заборгованості контролюючим органом донараховані податок на доходи фізичних осіб та військовий збір. Не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що його не повідомлено кредитором про жодні прощення (анулювання) кредитного боргу та про відповідні обов`язки податкового агента, тому такі обов`язки повинен виконати кредитор – ПАТ “ВіЕсБанк”. Проте листом ПАТ “ВіЕсБанк” від 18.10.2016 №09-4/17747 позивача повідомлено про анулювання боргу.

У судове засідання позивач не з`явилася, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Представники позивача подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

У судовому засіданні представник відповідача проти позовних вимог заперечила. Просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14.04.2008 між Публічним акціонерним товариством “Райфайзен Банк Аваль” та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено кредитний договір №014/9411/74/56751, а 15.07.2011 - додаткову угоду №014/9411/74/56751/1 до вказаного договору.

01.09.2015 між ПАТ “Райфайзен Банк Аваль” та позивачем укладено договір про припинення зобов`язань за кредитним договором №014/9411/74/56751 від 14.04.2008, відповідно до якого з 01.09.2015 боргові зобов`язання за вказаним договором у загальному розмірі 47553,74 доларів США та пені - 149178,07 гривень, що складає еквівалент 1186107,30 гривень по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору (надалі - Боргові зобов`язання), в тому числі: сума основного боргу (неповернутого кредиту) - 46896,47 доларів США, що складає еквівалент 1022597,18 гривень по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору; проценти, нараховані за користування кредитом - 657,27 доларів США, що складає еквівалент 14332,05 гривень по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору; розрахована пеня за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором - 149178,07 гривень, припиняються внаслідок звільнення кредитором позичальника від сплати боргових зобов`язань (прощення боргу), а кредитний договір вважається розірваним.

Згідно з пунктом 5 вказаного договору позичальник (позивач) вважається повідомлений відповідно до підпункту “д” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України про те, що сума анульованого (прощеного) основного боргу буде включена кредитором до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь позивача за підсумками звітного періоду. При цьому повідомлено, що на позичальника (позивача) покладається обов`язок сплати податку на доходи фізичних осіб з суми анульованого (прощеного) основного боргу.

Позивач не подала декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік.

На підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 п.75.1 ст.75, підпунктів 78.1.1, 78.1.2, пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового Кодексу України та наказу ГУ ДПС у Львівській області № 445 від 19.09.2019 “Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки”, старший державний ревізор - інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДПС у Львівській області Федунь М.С. провела документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 31.10.2019 №276/13-01-33-06/ НОМЕР_1 , в якому встановлено порушення позивачем:

- абзацу “д” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік на загальну суму 203910,44 грн;

- пункту “в” пункту 176.1 статті 176, пункт 177.11 статті 177 Податкового кодексу України (перекручування даних у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік;

- підпунктів 1.2, 1.3, 1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, підпунктів 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Закону України “Про внесення, змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 №71-VIII, в результаті чого донараховано військовий збір за 2015 рік на загальну суму 15338,95 грн.

На підставі акта від 31.10.2019 №276/13-01-33-06/ НОМЕР_1 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 24.12.2019 №0008093306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 203910,44 грн та за штрафними санкціями 50977,61 грн, № 0008113306 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 15338,95 та за штрафними санкціями 3834,74 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі – ПК України) об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 вказаного Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV вказаного Кодексу).

Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.

Так, відповідно до підпункту “д” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) до оподатковуваного доходу включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно з підпунктом “б” підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання.

У той же час відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі – ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.

Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.

Відсутність в підпункті “д” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України точності щодо визначення додаткового блага у вигляді суми боргу платника податку (процентного), анульованого кредитором за його самосійним рішенням, була усунена шляхом внесення змін Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи” від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Так, згідно з підпунктом “д” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 вказаного Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим під пунктом.

Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.

Отже, оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування інших платежів.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 10.09.2018 у справі №822/4594/13-а, від 18.02.2021 у справі № 818/237/17.

Суд вказує на те, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство чітко визначало, що сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01.01.2014, не є додатковим благом у силу визначеного пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX “Перехідні положення” ПК України правового врегулювання, однак необхідною передумовою для його застосування є саме зміна валюти кредитування.

Вирішуючи питання чи мала місце у спірних правовідносинах така умова, як зміна валюти кредитування, суд зазначає таке.

Зі змісту основних умов розрахунку заборгованості за кредитним договором №014/9411/74/56751 від 14.04.2008 вбачається, що валюта наданого позивачу кредиту – долар США.

Як встановив суд, відповідно до договору припинення зобов`язань від 01.09.2015 за кредитним договором №014/9411/74/56751 від 14.04.2008 з 01.09.2015 боргові зобов`язання за вказаним договором у загальному розмірі 47553,74 доларів США та пені - 149178,07 гривень, що складає еквівалент 1186107,30 гривень по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору (надалі - Боргові зобов`язання), в тому числі: сума основного боргу (неповернутого кредиту) - 46896,47 доларів США, що складає еквівалент 1022597,18 гривень по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору; проценти, нараховані за користування кредитом - 657,27 доларів США, що складає еквівалент 14332,05 гривень по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору; розрахована пеня за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором - 149178,07 гривень, припиняються внаслідок звільнення кредитором позичальника від сплати боргових зобов`язань (прощення боргу), а кредитний договір вважається розірваним.

Суд зазначає, що ні позивач, ані відповідач не надали доказів зміни валюти кредитування. У зв`язку з чим, суд з метою встановлення всіх обставин справи ухвалою від 25.01.2021 зобов`язав Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” надати детальний розрахунок суми прощеного (анульованого) кредитором боргу ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором № 014/9411/74/56751 від 14.04.2008, з виокремленням основної суми боргу, суми процентів, комісій та/або штрафних санкцій (пені), які були анульовані (прощені), а також інформацію (довідку) щодо того чи відбувалась зміна валюти зобов`язання за кредитним договором № 014/9411/74/56751 від 14.04.2008 з іноземної валюти у гривню, зазначивши дату такої зміни та за яким офіційним курсом Національного банку України, а також суму тіла кредиту, процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за таким кредитом (в іноземній валюті та в гривні).

На виконання вимог вказаної ухвали суду, акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” листом від 19.02.2021 № 114/5-210230 повідомило про те, що зміна валюти зобов`язання за кредитним договором № 014/9411/74/56751 від 14.04.2008 не відбувалась.

Отже, враховуючи відсутність зміни валюти зобов`язання за кредитним договором №014/941211/74/56751 від 14.04.2008, суд вважає, що прощена (анульована) кредитором (ПАТ “Райффайзен Банк Аваль”) за його самостійним рішенням сума боргу (кредиту) позивача, яка становить 1022597,18 грн, є доходом платника податків та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Відтак суд критично оцінює аргументи позивача щодо необхідності застосування положень пункту 8 підрозділу 1 розділу XX “Перехідні положення” ПК України.

З цих же підстав суд критично оцінює та відхиляє посилання позивача на необхідність проведення розрахунку відповідних грошових зобов`язань із суми прощеного боргу в гривневому еквіваленті, визначеному по курсу Національного банку України станом на 01.01.2014, що передбачено пунктом 8 підрозділу 1 розділу XX “Перехідні положення” ПК України.

При цьому, суд встановив, що кредитор повідомив позивача про прощення (анулювання) боргу шляхом підписання договору припинення зобов`язань від 01.09.2015 за кредитним договором №014/9411/74/56751 від 14.04.2008, згідно з пунктом 5 якого позичальник (позивач) вважається повідомлений відповідно до підпункту “д” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України про те, що сума анульованого (прощеного) основного боргу буде включена кредитором до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь позивача за підсумками звітного періоду. При цьому повідомлено, що на позичальника (позивача) покладається обов`язок сплати податку на доходи фізичних осіб з суми анульованого (прощеного) основного боргу.

Тобто дотримано умови, з якими положення підпункту “д” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України пов`язують обов`язок платника податків відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 07.06.2018 у справі №809/1343/17.

Надаючи оцінку аргументам позивача про те, що до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу позивача не повинна включатися сума у розмірі 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), установленої на 1 січня звітного податкового року, суд вважає за необхідне визначити наступне.

Суд повторно вказує на те, що відповідно до підпункту “д” підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 вказаного Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.

Згідно з підпунктом 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року; сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

З аналізу наведених положень можна дійти висновку про те, що у разі якщо основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, то така сума включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Винятком із цього правила є норма про те, що у разі коли основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, то така сума не вважається загальним місячним (річним) оподатковуваним доходом платника податку.

Враховуючи наведені висновки, виходячи з того, що основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором (1022597,18 грн) перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2015 року (609,00 грн), то суд вважає, що контролюючий орган правильно визначив базу оподаткування згідно з положеннями статті 164 ПК України, а тому доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.

З приводу доводів позивача про порушення вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України, оскільки на дату проведення документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 були відсутні відомості щодо отримання позивачем повідомлень про дату початку та місце проведення такої перевірки та копії наказу про проведення зазначеної перевірки, то суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 79.1, 79.2 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 зазначеного Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 вказаного Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених таким Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 вказаного Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов вказаної статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Суд встановив, що 19.09.2019 начальник ГУ ДПС у Львівській області прийняв наказ №445 “Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки”, у пунктах 1, 2 якого вказано провести документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з 21.10.2019 з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

Суд встановив, що відповідач на виконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України направив позивачу наказ ГУ ДПС у Львівській області “Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки” від 19.09.2019 №445 разом із повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки від 19.09.2019 № 33.

Такі документи вручено позивачу особисто 28.09.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №7900059328707.

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що посадові особи ГУ ДПС у Львівській області з дотриманням положень статті 79 ПК України провели документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, а тому доводи позивача у цій частині є безпідставними.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 24.12.2019 №0008093306 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 203910,44 грн та за штрафними санкціями 50977,61 грн і № 0008113306 про збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 15338,95 та за штрафними санкціями 3834,74 грн відповідають критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), а тому є правомірними та не підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Львівській області від 24.12.2019 №0008093306, № 0008113306, - відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 31 травня 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.