Рішення № 97319918, 01.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/4380/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 3002 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені, -

встановив:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини 3002 Національної гвардії України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 3002 Національної гвардії України щодо непроведення своєчасного, повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини 15.09.2020 грошової компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з військової частини 3002 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільнені в сумі 33 020,70 грн за період з 15.09.2020 по 16.02.2021 за непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату в день виключення із списків військової частини - 15.09.2020 грошової компенсації за неотримане речове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доход,їв фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою від 26.03.2021 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 15.09.2020 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення в запас ЗС України. Однак, розрахунок при звільненні проведено не у повному розмірі, а саме не виплачено позивачу грошову компенсацію за нетримане речове майно. Звертає увагу, що компенсація за неотримане речове майно була виплачена позивачу 16.02.2021. Таким чином, для обчислення середнього заробітку за весь час розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 214,42 грн в день (13294,29 грн/62 дні). Період затримки фактичного розрахунку становить 154 календарних днів.

Представник відповідача на електронну адресу суду надіслав відзив на позовну заяву від 22.03.2021 (вх. №5124ел) в якому просив залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропущенням строків звернення до суду.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Згідно з наказом начальника ЗТУ НГУ від 03.09.2020 № 46 о/с старшину ОСОБА_1 звільнено відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту 15.09.2020.

Відповідно до наказу командира військової частини 3002 Національної гвардії України

від 15.09.2020 № 203 старшину ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

16.02.2021 позивачу виплачено компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 32 727,24 грн, що підтверджується випискою по банківській картці.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає таке.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі – Закон України № 2011-ХІІ).

Згідно з частиною першою статті 9-1 Закону України № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

22.03.2016 набув чинності Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок №178).

Відповідно до пунктів 2-3 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія вказаного Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).

Суд встановив, що у день звільнення ОСОБА_1 не виплачено грошової компенсації за неотримане речове майно. Виплата коштів в сумі 32 727,24 грн за неотримане речове майно позивачу проведена на картковий рахунок лише 16.02.2021, що підтверджується випискою по картковому рахунку та не заперечується відповідачем.

Враховуючи наведене, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за неотримане речове майно.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки з 33 020,70 грн за період з 15.09.2020 по 16.02.2021 виплат грошової компенсації за неотримане речове майно суд зазначає таке.

З системного аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч. 6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону – виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ч. 6 ст. 7 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237 КЗпП України роз`яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою КМ України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

При цьому, із змісту роз`яснень, наведених у п. 20 постанові Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, слідує, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Таким чином, оскільки відповідач не провів з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, не виплатив компенсацію за неотримане речове майно, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Як встановлено судом, зі списків особового складу частини позивача виключено 15.09.2020.

Відповідач 16.02.2021 перерахував позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 32727,24 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Суд вважає, що за 15.09.2020 та 16.02.2021 відповідач не повинен виплачувати позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки у 15.09.2020 позивач ще перебував у списках особового складу військової частини, а 16.02.2021 заборгованість виплачена, а тому у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити.

Відтак, період з 16.09.2020 по 15.02.2021 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 152 календарних дні.

Згідно з довідкою про нараховане та фактично виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив 26588,58 грн (13294,29 грн у липні 2020 року та 13294,29 грн у серпні 2020 року).

Кількість календарних днів за липень 2020 року – серпень 2020 року становить 62 дні. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 428,85 грн (26 588,58 грн / 62 дні).

Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 65 185, 20 грн (428,85 грн х 152 календарних дні).

Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 32727,24 грн (нарахована компенсація за неотримане речове майно) / 65 185, 20 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 50,21 %.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 50,21 % становить: 428,85 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 50,21 % = 215,33 грн; 215,33 грн * 152 (кількість днів затримки розрахунку) = 32 730,16 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно) за період з 16.09.2020 по 15.02.2021 у розмірі 32 730,16 грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то суд зазначає, що дана виплата не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків служби, а відтак і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком. Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає задоволенню частково.

Щодо процесуального питання про строки звернення позивача до суду із позовом, про що наголошувалося відповідачем у відзиві, то при наданні йому оцінки суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Вказана правова позиція суду узгоджується в висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.02.2021 у справі № 240/532/20.

Оскільки, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки перераховано на картковий рахунок позивача 16.02.2021, а до суду позивач звернувся 15.03.2021 (згідно з відміткою штемпелю на поштовому конверті), отже позивач не пропустив місячного строку, встановленого ст. 122 КАС України.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини 3002 Національної гвардії України (вул. Княгині Ольги, 105, м. Львів, 79060, ЄДРПОУ 08682683) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3002 Національної гвардії Українищодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з військової частини 3002 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за неотримане речове майно) у розмірі 32 730 (Тридцять дві тисячі сімсот тридцять) грн 16 коп за період з 16.09.2020 по 15.02.2021.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складений 01.06.2021.

Суддя Кедик М.В.