Рішення № 97319467, 31.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/967/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2556 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Військової частини А2556 (81134, Львівська область, Пустомитівський район, с. Липники, код ЄДРПОУ -26006912) (далі – відповідач) в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2556 щодо невчинення дій із своєчасного розрахунку у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 ;

зобов`язати Військову частину А2556 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 07.02.2019 року до дня фактичного розрахунку 17.12.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні з військової служби 07.02.2019 (виключений зі списків особового складу частини) відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку, а саме не виплатив індексації грошового забезпечення. Така поведінка в/ч А 2556 зумовила звернення до суду з вищенаведеними позовними вимогами.

Ухвалою суду від 28 січня 2021 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 29411 від 26.04.2021), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначено, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовано положеннями спеціального законодавства, то з посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 вважає, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з витягу з наказу начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.12.2018 № 705 полковника ОСОБА_1 , начальника 193 центру управління та оповіщення повітряного командування «Захід» Повітряних Сил Збройних Сил України, звільнено у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А2556 (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 , командира військової частини А 2556, звільнено наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 27 грудня 2018 року № 705 у запас за підпунктом «б» пункту 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з 07 лютого 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2020 року у справі № 380/3551/20 позов ОСОБА_1 , задоволено частково.Визнано протиправною бездіяльність військової частини А2556 щодо ненарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 07.02.2019. Зобов`язано військову частину А2556 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.02.2019 включно. У задоволенні решти вимог – відмовлено. Дане рішення набрало законної сили -20.10.2020 року.

17 грудня 2020 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 380/3511/20 військова частина А2556 виплатила ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення у розмірі 39 930, 20 грн., що підтверджується копією довідки з банку від 17 грудня 2020 року.

Позивач уважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення за період з 07 лютого 2019 року по 17 грудня 2020 року відповідач у день його звільнення з військової служби не провів, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, вона має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку з 07 лютого 2019 року до дня фактичного розрахунку - 17 грудня 2020 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка: наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення з 07 лютого 2019 року до дня фактичного розрахунку - 17 грудня 2020 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів, а відповідно до частини першої статті 10 цього ж Закону індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналіз викладених вище правових норм дає підстави дійти наступних висновків з метою правильного їх застосування до спірних правовідносин:

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема, щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Звільнена з військової служби особа, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення, у тому числі й виплачена індексація грошового забезпечення.

Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 380/3511/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А2556 щодо ненарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період 01.01.2016 по 07.02.2019. Зобов`язано військову частині А2556 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.02.2019 включно.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт невиплати позивачу при звільненні з військової служби індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07 лютого 2019 року включно встановлений у зазначеному вище рішенні суду, а тому в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказуванню.

Так, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення 07 лютого 2019 року, а грошова компенсація за індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07 лютого 2019 року у розмірі 39 979,99 грн. виплачена йому відповідачем 17 грудня 2020 року.

Отже, станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07 лютого 2019 року.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (07 лютого 2019 року), то указана обставина свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки на момент звільнення з військової служби позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум, враховуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 380/3511/20, був спірним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Щодо суми стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Пунктом восьмим Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої військовою частиною А 2556 довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 ,за повних місяця перед звільненням, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці до звільнення, а саме у грудні 2018 року становив 19226 - 40 грн., у січні 2019 року – 29449, 10 грн., загальна сума 48 675, 50 грн. (19 226, 40 + 29449, 10).

Кількість календарних днів за грудень 2018 – січень 2019 року становить 61 день.

Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (грудень 2018 - січень 2019 року) складає 797, 96 грн. (17486,40 грн./61 день).

Період за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме з 07 лютого 2019 року по 17 грудня 2020 року (включно) становить 679 календарний день.

Таким чином, середнє грошове забезпечення, яке підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 541 814, 84 грн. (797,96 грн. х 679 календарний день).

Разом з тим, надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11. Враховуючи, що недоплачена сума компенсації становить 39 930, 20 грн, і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 541 814, 84 грн., (679 дні затримки розрахунку * 797, 96 грн) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 39 930, 20 грн/541 814, 84 грн (сума виплаченої індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь період затримки розрахунку) = 0,07369. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 797,96 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,07369 х 679 (днів затримки розрахунку) = 39926,34 гривень.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 39926,34 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11. Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження правомірності своєї бездіяльності, яка є предметом оскарження.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, встановлених судом фактичних обставин справи та враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, які закріплені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в частині належного способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини А2556 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (07.02.2019) індексації грошового забезпечення, та стягнення із відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 07.02.2019 по 17.12.2020 у розмірі 39926,34 гривень.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають. Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд –

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2556 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини (07.02.2019) індексації грошового забезпечення.

Стягнути з військової частини А2556 (81134 Львівська область Пустомитівський район с. Липники; код за ЄДРПОУ 26606912) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 07.02.2019 по 17.12.2020 у розмірі 39926,34 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31 травня 2021 року.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна