Ухвала суду № 97319010, 28.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/4081/21

У Х В А Л А

про відмову у закритті провадження в адміністративній справі

28 травня 2021 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Фостяка Р.О.,

представники сторін не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ЗГРУ “Приватбанк” про зняття арешту з майна

у с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Сколівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) код ЄДРПОУ 34893197, місцезнаходження: 82600, Львівська область, Стрийський район, м.Сколе, вул.Чайківського, 7, в якій позивач просить зобов`язати відповідача зняти арешт з майна позивача, накладений постановою державного виконавця відділу ДВС Сколівського районного управління юстиції від 23.03.2010 в межах виконавчого провадження №18168345.

14.04.2021 представник відповідача подав до суду клопотання про закриття провадження у справі. Вказане клопотання обґрунтоване тим, що спірні відносини мають приватноправовий характер, а спір щодо зняття арешту з майна повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Представник позивача у відповіді на відзив проти закриття провадження у справі заперечила. Зазначила, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, а спір не пов`язаний з належністю майна, на яке накладено арешт, а тому справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У судове засідання позивача не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі.

У судове засідання відповідач явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Проте, подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, явку представника не забезпечила, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі представника третьої особи до суду не надходило.

Дослідивши клопотання представника відповідача про закриття провадження в частині позовних вимог суд встановив таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Положеннями частини першої статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого вказаним Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 вказаного Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Для визначення юрисдикції вказаного спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 340/25/19.

Як вбачається з позовної заяви, на думку позивача, підставою позову є протиправна бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту, накладеного на його майно, при поверненні виконавчого документа. Право власності позивача на спірне майно не оспорюється.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що оскільки підставою позову є протиправна бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту, то такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження необхідно відмовити повністю.

Керуючись пунктом 2 частини першої статті 238, статтями 183, 239, 243, 248, 287 КАС України, суд

у х в а л и в :

у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі відмовити повністю.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу суду можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, прийняте за результатами розгляду справи.

Повна ухвала суду складена 28 травня 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик