Ухвала суду № 97317780, 27.05.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про поновлення провадження в адміністративній справі

27 травня 2021 року справа № 320/8512/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження питання про поновлення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови, визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 згідно статей 39, 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок щомісячної доплати до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та провести перерахунок додаткової пенсії відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 15% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, провівши відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування ОСОБА_1 та не виплаті з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 №796-ХІІ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);

- допустити рішення до негайного виконання у межах стягнення за один місяць.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №320/8512/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі №580/2371/20 (провадження №Пз/9901/21/20).

21.05.2021 на офіційну електронну адресу суду від позивача надійшла заява про прискорення розгляду справи у зв`язку із хворобою позивача.

Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, 23.09.2020 Верховним Судом було прийнято рішення у зразковій справі №580/2371/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/21/20), яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати позивачеві з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-ХІ від 28.02.1991; зобов`язання відповідача здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачеві як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021 у зразковій справі №580/2371/20 апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.09.2020 - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 292 Кодексу адміністративного судочинства України Велика Палата Верховного Суду переглядає в апеляційному порядку судові рішення Верховного Суду, ухвалені ним як судом першої інстанції.

Частиною другою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Отже, рішення Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі №580/2371/20 набрало законної сили 31.03.2021.

Відповідно до частин першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

Згідно з частинами другою та третьою статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України з дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується.

Провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.

Отже, враховуючи те, що підстави, які зумовили зупинення провадження у справі, відпали, суд вважає за необхідне поновити провадження у справі №320/8512/20.

Суд зазначає, що 27.05.2021 на офіційну електронну адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

У вказаній заяві від 27.05.2021 позивачем зазначено, що він є інвалідом з дитинства, на даний час має інвалідність першої групи. Позивач вважає, що ним пропущено строк звернення до суду з даним позовом з поважної причини, оскільки про порушення свого права на отримання пенсії він дізнався з офіційної відповіді на заяву, оформлену листом відповідача за №5943-95193/3-02/8-1000/20, отриманим позивачем 07.09.2020. Маючи інвалідність першої групи, фізично не мав можливості дізнатися про порушення своїх прав до отримання офіційної відповіді. При цьому, у заяві позивач посилається на частину 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої право пенсіонера на виплату суми пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

09.11.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 28.10.2020 №1000-0903-8/87130, в якому відповідач, зокрема, зауважив, що позивач пропустив строк звернення до суду, адже пенсійні платежі є періодичними та виплачуються щомісяця, позивач з січня-лютого 2014 року знав або повинен був дізнатись про невиплату йому територіальним органом Пенсійного фонду України пенсійних виплат у належному розмірі. За таких обставин, на думку відповідача, шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом слід відраховувати не з моменту отримання позивачем листа від органу Пенсійного фонду, а з моменту отримання пенсійних виплат та доплат до них за січень 2014 року та за серпень 2018 року, розрахунок на виплату яких, на думку позивача, зроблено органом Пенсійного фонду України невірно.

Перевіряючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої – третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, що про порушення права на проведення перерахунку належних виплат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 позивач дізнався з листа відповідача від 07.09.2020 №5943-9519/З-02/8-1000/20, а з позовом до суду звернувся 18.09.2020, позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.

У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №295/3897/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 90713989).

У вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.

Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

На підставі наведеного Верховний Суд зауважив, що норми статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.

Зокрема у цій постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 89819907) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області 31.10.1997. Зареєстрованим місцем проживання позивача постійно з 24.05.2011 є: АДРЕСА_1 (а.с.15-16).

25.02.2014 Пенсійним фондом України видано позивачу пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 , вид пенсії: у разі втрати годувальника (а.с.16).

Позивач є інвалідом з дитинства, згідно з витягом із акту огляду МСЕК до довідки Сер. КИО-І №245682 ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства, при повторному огляді з 01.11.2006 позивачу встановлено другу групу інвалідності, діагноз МСЕК: легка розумова відсталість.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК Серія АВ №0205479 ОСОБА_1 , інваліду з дитинства, з 05.11.2015 встановлено першу підгрупу Б інвалідності як особі, яка потребує постійного стороннього догляду (а.с.13).

01.09.1993 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1992 р.р. (Категорія 3) серії НОМЕР_3 .

Також, згідно з довідкою виконавчого комітету Лучанської сіської ради Таращанського району Київської області від 12.08.2020 №697, позивач дійсно з 26.04.1986 зареєстрований та проживає по даний час в АДРЕСА_1 . Територія села Лука відповідно до Постанови КМУ №106 від 23.07.1991 по радіаційній забрудненості відноситься до третьої зони (гарантованого добровільного відселення).

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, що не заперечується сторонами.

Приймаючи до уваги, що позивач є інвалідом з дитинства, при повторному огляді з 01.11.2006 позивачу встановлено другу групу інвалідності, діагноз МСЕК: легка розумова відсталість, з 05.11.2015 встановлено першу підгрупу Б інвалідності як особі, яка потребує постійного стороннього догляду, суд вважає, що позивач обмежений у своїй можливостях щодо звернення за правовою допомогою, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до суду з даним позовом.

Керуючись статтями 122, 123, 237, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Поновити провадження в адміністративній справі.

2. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.

'Суддя Кушнова А.О.