Рішення № 97316741, 20.05.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 р. Справа№200/2686/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Новогродівської міської ради до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення №108 від 22.02.2021 року,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року Новогродівська міська рада (далі за текстом - позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №108 від 22.02.2021 року про повернення страхових коштів та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів (надалі - Спірне рішення).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірним рішенням №108 від 22.02.2021 року визначено, що позивачем за матеріалами документальної позапланової перевірки, а саме акту №1 від 28.01.2021 року, порушено статті 21 та 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», за наслідками чого підлягає поверненню до Фонду соціального страхування України 271,65 грн. неправомірно витрачених страхових внесків. Крім того, на підставі абзацу першого частини 6 статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», застосовано фінансові санкції в сумі 135,83 грн., а саме штраф у розмірі 50% від суми неправомірно витрачених сум страхових внесків, що у загальному розмірі становить 407,48 грн. Позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки страховий стаж, який повинен бути включений до розрахунку оплати даного страхового випадку, дає право призначити 100% оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, тому позивачем правомірно призначено допомогу в розмірі 100% за 10 календарних днів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.03.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

02 квітня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що при страховому стажі застрахованої особи у розмірі 70% на початок страхового випадку страхувальником було призначено та сплачено матеріальне забезпечення враховуючи страховий стаж у розмірі 100%, що призвело до переплати матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду. Так, згідно отриманим даним за формою ОК-5, страховий стаж застрахованої особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2007 по 30.06.2011 не враховується для розрахунку по листкам непрацездатності та складає 4 роки 6 місяців (підстава ст. 7 Закону №2240 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням); період з 01.07.2011 року по 31.07.2012 року враховано до страхового стажу для розрахунку листів непрацездатності та складає 1 рік 1 місяць (підстава - є застрахованою особою, ЄСВ сплачено роботодавцем); період з 08.2012 по 31.12.2015 не враховано до страхового стажу для розрахунку листків непрацездатності та складає 1 рік 5 місяців (ст. 7 Закону №2240 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням); період з 01.01.2016 по 30.04.2020 враховано до страхового стаж для оплати листків непрацездатності та складає 4 роки 5 місяців (підстава Закон України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»); період з 24.05.2020 по 16.11.2020 враховано до страхового стажу для оплати листків непрацездатності та складає 5 місяців 23 дні (підстава: є застрахованою особою, ЄСВ сплачено роботодавцем). Крім того, до страхового стажу застрахованої особи ОСОБА_1 не враховується для розрахунку по листкам непрацездатності період перебування в статусі безробітної та період отримання допомоги по догляду за дитиною. Таким чином, страховий стаж, який повинен бути включений до розрахунку для оплати листка непрацездатності складає 5 років 11 місяців 23 дні, що не дає права на призначення та виплату 100% допомоги по тимчасовій непрацездатності. У зв`язку з викладеним, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Новогродівським міським відділенням Управління виконавчої дирекції фонду в Донецькій області в період з 27.01.2021 по 28.01.2021 на підставі наказу від 26.01.2021 №1 «Про проведення документальної перевірки», направлення на проведення документальної перевірки від 27.01.2021 № 1, проведено позапланову виїзну перевірку дотримання страхувальником вимог законодавства у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 16.11.2020 по 25.11.2020.

За результатами перевірки складено акт № 1 від 28.01.2021 року (а.с. 35-45).

Відповідно до акту, відповідачем виявлені порушення статті 21 та статті 24 Закону України №1105-ХІУ, в частині не вірно визначеного страхового стажу застрахованої особи, із соціального страхування про призначення матеріального забезпечення з подальшим наданням заяви-розрахунку до Фонду для фінансування, яке було здійснено Фондом, а саме: листок непрацездатності АДТ №952238 з 16.11.2020 по 25.11.2020, виданий ОСОБА_1 , при страховому стажі на початок страхового випадку - 70% страхового стажу було призначено та виплачено 100%), що призвело до переплати за рахунок коштів Фонду в сумі 271,65 грн. Сума нарахованої допомоги за рахунок коштів Фонду по заяві-розрахунку складає 905,45 грн., потрібно було нарахувати 633,80 грн. Протокол засідання комісії із соціального страхування №17 від 07.12.2020. Заява розрахунок від 08.12.2020, профінансована Фондом 28.12.2020, сплачена застрахованій особі 29.12.2020 (а.с. 43).

05.02.2021 року позивачем підготовлені заперечення на акт перевірки, зі змісту яких вбачається, що позивач незгоден із виявленими відповідачем порушеннями, оскільки за даними Пенсійного фонду обчислений страховий стаж ОСОБА_1 склав 8 років 1 місяць 20 днів, що дало право призначити 100% оплати допомоги по тимчасовій непрацездатності. Крім того, в акті перевірки №1 відсутня відмітка про відмову від підписання та отримання акта перевірки, що є порушенням абзацу 3 пункту 3.4 Постанови №23. Також, до Новогродівської міської ради надійшли два заповнені бланки документів, які іменовані як протоколи про адміністративне правопорушення, складені на Новогродівського міського голову ОСОБА_2 , начальника відділу обліку та звітності ОСОБА_3 , однак притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. На підставі чого, позивач просив відмінити акт перевірки №1 від 28.01.2021, як такий що суперечить вимогам діючого законодавства України (а.с. 53-63).

Управлінням виконавчої дирекції фонду в Донецькій області заперечення позивача розглянуті та надана відповідь про розгляд заперечень, в якій зазначено, що враховуючи, що від вручення та підпису акту перевірки позивач відмовився, а порушення статті 21 та статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є підтвердженими, тому відмінити акт перевірки №1 від 28.01.2021 не уявляється можливим. Крім того, справу про притягнення посадових осіб Новогродівської міської ради до адміністративної відповідальності закрито (а.с. 13-15).

22.02.2021 року відповідачем прийнято рішення № 108 про повернення страхових коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів Фонду, яким визначено до повернення Фонду неправомірно витрачених суми страхових коштів соціального страхування в сумі 271,65 грн. та застосовано фінансові санкції в розмірі 135,83 грн., що складає 50% від суми неправомірно витрачених страхових коштів (а.с. 10).

Відповідно до даних Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за період з 01.01.2004 по 30.11.2020, страховий стаж ОСОБА_1 складає 8 років 1 місяць 20 днів (а.с. 24-25).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-XIV(далі - Закон №1105-XIV).

Згідно з пунктом 7 частини 1статті 9 Закону №1105-XIV завданням Фонду та його робочих органів є здійснення контролю за використанням роботодавцями та застрахованими особами коштів Фонду.

Фонд та його робочі органи відповідно до покладених на них завдань, у тому числі, здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах бюджету Фонду, затвердженого Кабінетом Міністрів України, управління майном; здійснюють контроль за використанням коштів Фонду, веденням і достовірністю обліку та звітності щодо їх надходження та використання, застосовують в установленому законодавством порядку фінансові санкції та накладають адміністративні штрафи (частина 2 статті 9 Закону №1105-XIV).

Відповідно до положень статті 10 Закону №1105-XIV, Фонд має право, зокрема, перевіряти достовірність відомостей, поданих роботодавцем для отримання коштів Фонду, дотримання порядку використання роботодавцем виділених йому коштів Фонду та зупиняти виплати з Фонду в разі відмови або перешкоджання з боку роботодавця у проведенні перевірки, виявлення фактів подання ним Фонду недостовірних відомостей або порушення порядку використання роботодавцем коштів Фонду; отримувати необхідні пояснення (у тому числі в письмовій формі) з питань, що виникають під час перевірки; накладати і стягувати фінансові санкції та адміністративні штрафи, передбачені законом за порушення вимог цього Закону; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених фактів порушення законодавства про соціальне страхування.

Фонд зобов`язаний, зокрема, здійснювати контроль за дотриманням порядку використання страхувальником страхових коштів; вживати заходів щодо раціонального використання коштів і забезпечення фінансової стабільності Фонду; контролювати правильність витрат за соціальним страхуванням, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань соціального страхування; стягувати надміру виплачені кошти з юридичних і фізичних осіб у встановленому законом порядку.

Отже, наведеними нормами підтверджується наявність у відповідача повноважень на винесення рішення, яке стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Згідно із статтею 11 Закону №1105-XIV, джерелами формування коштів Фонду є: 1) страхові внески страхувальників та застрахованих осіб; 2) суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до цього Закону, інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, штрафів за недотримання законодавства про соціальне страхування, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення; 3) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за соціальним страхуванням; 4) доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду; 5) капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 6) доходи від реалізації майна, придбаного за рахунок коштів Фонду; 7) добровільні внески та інші надходження відповідно до закону.

Кошти Фонду використовуються на: 1) виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом; 2) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності Фонду, його робочих органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, розвиток та функціонування інформаційно-аналітичних систем Фонду; 3) формування резерву коштів Фонду.

Згідно з ч. 3 ст. 15 Закону №1105-XIV достовірність зазначених у документах даних перевіряється Фондом. У разі подання недостовірних відомостей, використання роботодавцем коштів Фонду з порушенням встановленого порядку роботодавець добровільно чи на підставі рішення суду повинен відшкодувати страховику заподіяну шкоду.

Відповідно до частини 5статті 15 Закону №1105-XIV роботодавець несе відповідальність за: 1) порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення; 2) несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом; 3) подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду; 4) шкоду, заподіяну застрахованим особам або Фонду внаслідок невиконання або неналежного виконання обов`язків, визначених цим Законом.

При цьому, у відповідності до частини 6 статті 15 Закону №1105-XIV, у разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми. За несвоєчасне повернення або повернення не в повному обсязі страхових коштів на страхувальників та інших отримувачів коштів Фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів. Одночасно на суми несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів і штрафних санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Отже, саме роботодавець несе відповідальність, зокрема, за порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 23 Закону №1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності не надається у разі тимчасової непрацездатності у зв`язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або дій, пов`язаних з таким сп`янінням.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону №1105-XIV рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою - підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Комісія (уповноважений) із соціального страхування виконує свої функції відповідно до положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, яке затверджується правлінням Фонду.

На даний час є чинним Положення, затверджене постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 19.07.2018р. № 13.

Підставою для призначення комісією із соціального страхування допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах, згідно з вимогами частини першої статті 31 Закону №1105, є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Порядок видачі документів, що засвідчує тимчасову непрацездатність громадян, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.11.2001р. № 455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 4 грудня 2001 року за № 1005/6196 (далі - Інструкція № 455).

Згідно з п.1.1 розділу 1 Інструкції № 455 тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 15 Закону № 1105-XIV роботодавець зобов`язаний, зокрема, надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 16 Закону № 1105-XIV застраховані особи мають право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 21 Закону № 1105-XIV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Страховий стаж обчислюється в місяцях.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків менша, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу за формулою:

ТП = Св : В,

де ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається у місяцях;

Св - сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, сплаченого за відповідний місяць;

В - мінімальний розмір страхового внеску за відповідний місяць.

До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", а також періоди, починаючи з 1 січня 2016 року, протягом яких особа не підлягала страхуванню за цим Законом, але нею або роботодавцем за неї сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 року затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення № 10-1), яке відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон) визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення № 10-1 передбачено, що Реєстр застрахованих осіб забезпечує:

облік застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію;

накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Положення № 10-1 джерела формування реєстру застрахованих осіб визначені статтею 18 Закону.

Згідно ст. 18 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та Пенсійного фонду від:

державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

платників єдиного внеску;

застрахованих осіб;

фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад;

податкових органів та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики;

державної служби зайнятості;

інших підприємств, установ, організацій та військових частин;

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску;

інших джерел, передбачених законодавством.

Згідно з п. 4 розділу І Положення № 10-1 реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.

Як вбачається з приписів п. 9 розділу V Положення № 10-1, страхувальникам надається інформація із Реєстру застрахованих осіб про застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з цими страхувальниками, за період перебування особи у трудових відносинах із страхувальником, а також відомості про страховий стаж цих застрахованих осіб, необхідні для призначення соціальних виплат.

Відповідно до п. 5 розділу V Положення № 10-1 інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається за такими формами, зокрема, індивідуальні відомості про застраховану особу (додаток 4 - форма ОК-5, додаток 5 - форма ОК-7); дані про трудовий та страховий стаж (додаток 9).

За приписами ч. 1 ст. 21 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:

1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві;

2) необхідності догляду за хворою дитиною;

3) необхідності догляду за хворим членом сім`ї;

4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;

5) карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;

5-1) на період перебування у закладах охорони здоров`я, а також на самоізоляції під медичним наглядом у зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій;

6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижчеоплачувану роботу;

7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

8) перебування в реабілітаційних відділеннях санаторно-курортного закладу після перенесених захворювань і травм.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:

1) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;

2) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п`яти років;

3) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п`яти до восьми років;

4) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років.

Суд зазначає, що з 01.01.2011 року по теперішній час тривалість страхового стажу встановлюється на підставі даних персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, надані застрахованій особі Пенсійним фондом України у вигляді довідки за періоди перебування в трудових відносинах із роботодавцем; до 31.12.2010 року - на підставі даних, зазначених в трудовій книжці, про періоди перебування застрахованої особи в трудових відносинах із роботодавцем.

Так, судом встановлено, що по листку непрацездатності АДТ № 952238, виданому ОСОБА_1 (період непрацездатності - з 16.11.2020 року по 25.11.2020 року), позивачем була обрахована допомога по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100% середньої заробітної плати, оскільки на момент призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності трудовий та страховий стаж складав більш восьми років, а саме 8 років 1 місяць 20 днів, що підтверджується даними Пенсійного фонду України з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с. 24-25).

Щодо посилань відповідача на те, що страховий стаж застрахованої особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2007 по 30.06.2011 не враховується для розрахунку по листкам непрацездатності та складає 4 роки 6 місяців (підстава ст. 7 Закону №2240 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням); період з 01.07.2011 року по 31.07.2012 року враховано до страхового стажу для розрахунку листів непрацездатності та складає 1 рік 1 місяць (підстава - є застрахованою особою, ЄСВ сплачено роботодавцем); період з 08.2012 по 31.12.2015 не враховано до страхового стажу для розрахунку листків непрацездатності та складає 1 рік 5 місяців (ст. 7 Закону №2240 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням); період з 01.01.2016 по 30.04.2020 враховано до страхового стаж для оплати листків непрацездатності та складає 4 роки 5 місяців (підстава Закон України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»); період з 24.05.2020 по 16.11.2020 враховано до страхового стажу для оплати листків непрацездатності та складає 5 місяців 23 дні (підстава: є застрахованою особою, ЄСВ сплачено роботодавцем). Крім того, до страхового стажу застрахованої особи ОСОБА_1 не враховується для розрахунку по листкам непрацездатності період перебування в статусі безробітної та період отримання допомоги по догляду за дитиною, суд зазначає наступне.

Правові, організаційні та фінансові основи загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності визначались Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» № 2240-ІІІ від 18.01.2001 року (далі - Закон № 2240) та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2240 застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 2240 передбачено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а до впровадження такої системи - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

При цьому, ст. 4 Закону № 2464 (в редакції Закону, яка діяла у період 2011-2012 роки) визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Період нарахування страхових внесків ОСОБА_1 підтверджується даними довідки «Дані про трудовий та страховий стаж», копія якої міститься в матеріалах справи. Тому, суд вважає, що у позивача були відсутні підстави не враховувати вказані відповідачем періоди під час розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Судом встановлено, що відповідачем при проведенні перевірки не зараховано до загального трудового та страхового стажу періоди, у яких ОСОБА_1 перебувала у відпустках по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, в тому числі перебуваючи в статусі безробітної, а саме, у періоди 2007-2011, 2015 роках.

У спірні періоди правові, організаційні та фінансові основи загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв`язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей визначалися Законом № 2240.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2240 право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд повторно зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2240 застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 2240 страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Період отримання виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а до впровадження такої системи - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Також, Законом № 691-VII ( 691-18 ) від 19.11.2013 року внесено зміни до абзацу другого частини першої статті 7 та викладено її в такій редакції: період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Разом з тим, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 (в редакції Закону станом на 01.01.2011 року) платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Враховуючи приписи п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, суд доходить висновку, що страхувальником та платником єдиного внеску за осіб, які відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу або компенсацію відповідно до законодавства, - для осіб, зазначених у пунктах 9-14 цієї частини.

Крім того, ч.2 ст. 1 Закону № 1105 встановлено, що терміни "застрахована особа", "страхувальники" та "роботодавці" вживаються у цьому Законі у значеннях, наведених у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до абз. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 21 Закону № 1105 період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а за періоди до його запровадження - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 (в редакції Закону станом на 01.01.2015 року) визначалось, що платниками єдиного внеску є особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини.

Отже, на підставі вищезазначеного, суд доходить висновку, що у позивача були відсутні підстави для виключення спірних періодів при здійсненні розрахунку допомоги по тимчасовій працездатності.

Щодо доводів позивача стосовно відсутності відмітки в акті перевірки про відмову від підписання та отримання акту, суд зазначає, що відповідачем був складений акт відмови від підпису акту перевірки, який був надісланий позивачу, що ним не спростовується.

Також, суд не приймає посилань позивача на неправомірність складання протоколів про адміністративне правопорушення посадових осіб позивача, оскільки наведені обставини не є предметом спору у даній справі, крім того, справу про їх притягнення до адміністративної відповідальності було закрито.

Згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини, як джерело права належить застосуванню національними судами під час розгляду справ.

Відповідно до пункту 59 Висновку Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЕС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство» зазначено, що юридичні поняття та норми можуть бути вичерпно пояснені цитуванням законодавства або судових рішень.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України, № 4909/04, пункт 58 зазначив, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 ЄКПЛ зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, № 303-A, пункт 29).

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

При цьому, на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати на сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки у вказаних правовідносинах Новогродівська міська рада виступає не у якості суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Новогродівської міської ради до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення №108 від 22.02.2021 року - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області №108 від 22.02.2021 року про повернення страхових коштів та застосування фінансових санкцій за порушення порядку використання страхових коштів.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (код ЄДРПОУ 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, 5) на користь Новогродівської міської ради (код ЄДРПОУ 04052985, місцезнаходження: 85483, Донецька область, м. Новогродівка, вул. О. Кошевого, 46) судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Повне судове рішення складено 20 травня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.М. Чучко