Рішення № 97316579, 01.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року Справа № 160/4707/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень ГУ ПФУ в Дніпропетровської області щодо відмови ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії за віком, відповідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з досягненням 60 річного віку при наявності страхового стажу більше 26 років;

- зобов`язати суб`єкта владних повноважень ГУ ПФУ в Дніпропетровської області вчинити певні дії, тобто призначити і нарахувати ОСОБА_1 , відповідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсію за віком при досягненні 60 років при наявності страхового стажу 26 років, а саме зарахувати: страховий стаж в Виробничому кооперативі «Імпульс», розташованому в с. Веселе Криворізького району Дніпропетровської області за період з 19 квітня 1990 року по 23 лютого 1997 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на дату звернення до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком – станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 , він досяг віку 60 років, мав загальний страховий стаж більше 26 років, проте відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи, як того вимагають вимоги чинного законодавства, зокрема, стаття 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, відповідачем повідомлено, що страховий стаж позивача становить 14 років 5 місяців 22 дні при необхідному 26 років, при цьому не можливо зарахувати стаж по трудовій книжці НОМЕР_1 від 20 вересня 1982 року, так як на титульній сторінці є виправлення дати народження, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях від 20 червня 1974 року № 162. Відповідачем також не зараховано до страхового стажу період роботи позивача в колгоспі по довідці від 28 березня 2019 року з вересня 1977 року по травень 1983 року (в архівній довідні № ч-186-202/01-19 від 2 березня 2019 року вказано не повне ім`я та по-батькові); період роботи з 19 квітня 1990 року по 23 лютого 1997 року (на печатці при звільненні відсутній код підприємства ЄДРПОУ та при звільненні вказано посилання на статтю КЗпП УССР). Також позивачем зазначено, що ним подано до Криворізького районного суду Дніпропетровської області заяву про встановлення юридичного факту належності трудової книжки НОМЕР_1 від 20 вересня 1982 року ОСОБА_1 , в якій замість вірної дати народження « ІНФОРМАЦІЯ_3 » вказано « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

28 квітня 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує також, що за результатом розгляду заяви і наданих позивачем документів ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення від 01 грудня 2020 року за № 0400-010303-8/114673 по відмову в призначенні пенсії через відсутність загального страхового стажу для призначення пенсії за віком (позивачу зараховано 14 років 05 місяців 22 дні при необхідних 26 років). До страхового стажу не зараховано періоди роботи, записи по яким в трудовій книжці проведені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників і потребують додаткового підтвердження. Отже, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання позивача повторно розглянути заяву позивача або зарахувати стаж. На думку відповідача, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області діяло у межах повноважень та згідно з діючим законодавством.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25 листопада 2020 року звернувся до Криворізького північного об`єднаного управління ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (відділ обслуговування громадян № 16) відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заяву позивача разом із доданими до неї документами відповідачем прийнято та зареєстровано за № 8359, згідно розписки-повідомлення від 25 листопада 2020 року.

Матеріалами наданої відповідачем електронної пенсійної справи підтверджено, що при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, позивачем було надано, серед іншого, трудову книжку НОМЕР_1 заповнену 20 вересня 1982 року, трудову книжку колгоспника НОМЕР_2 заповнену 26 травня 1983 року, а також архівні довідки № Ч-175-201/01-19, № Ч-176-202/01-19, № Ч-177-203/01-19, які складені Комунальним закладом «Софіївський районний трудовий архів» Софіївської районної ради 28 березня 2019 року.

За результатом розгляду заяви позивача від 25 листопада 2020 року із доданими до неї документами відповідачем прийняте рішення № 0400-010303-8/114673 від 01 грудня 2020 року про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи на дату звернення, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішення обґрунтовано наступними висновками:

- Страховий стаж роботи позивача обчислений у 14 років 05 місяців 22 дні;

- Зарахувати стаж по трудовій книжці НОМЕР_1 від 20 вересня 1982 року не має можливості, так як на титульній сторінці є виправлення дати народження без підстав, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях від 20 червня 1974 року № 162;

- Зарахувати стаж по довідці про роботу в колгоспі від 28 березня 2019 року за № ч-186-202/01-19 не має можливості, так як вказано не повне по-батькові;

- Зарахувати стаж за період з 19 квітня 1990 року по 23 лютого 1997 року не має можливості, так як на печатці при звільненні відсутній код ЄДРПОУ підприємства та при звільненні вказано посилання на статтю КЗпП УССР.

Додатково відповідач звернув увагу позивача на його право щодо оскарження дій (бездіяльності) Пенсійного фонду та його посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку, відповідно до статті 105 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, не погодившись з рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно зі статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон України № 1058-IV) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року – не менше 26 років.

Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 3 статті 24 Закону України № 1058-IV передбачено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року (далі – Порядок № 22-1), до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4.2 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку № 22-1.

Відповідно до статті 39 Кодексу законів про працю України та згідно статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-ХІІ) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (далі – КМУ).

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документами про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Таким чином, нормою вказаного Порядку № 637 (пункт 1) чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Дослідивши трудову книжку серії НОМЕР_1 , суд підтверджує факт наявності на 1-му аркуші цієї книжки (титульному листі) виправлення у даті народження ОСОБА_1 , а саме: 10.10.1959 виправлено на 11.10.1959.

При цьому внутрішня сторона обкладинки даної трудової книжки містить надпис «виправленому на 11.10.1959 вірно», засвідчений підписом інспектора відділу кадрів Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронне агентство «Барс».

Суд зауважує, що дата народження ОСОБА_1 підтверджується його свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданого 22 жовтня 1959 року та паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , який виданий Криворізьким РВ УМВС України в Дніпропетровській області 19 жовтня 2004 року, копії яких знаходяться в матеріалах судової справи.

В трудовій книжці НОМЕР_1 містяться наступні записи щодо спірного періоду роботи позивача з 19 квітня 1990 року по 23 лютого 1997 року:

- запис № 11 від 19 квітня 1990 року – прийнятий у виробничий кооператив «Импульс» с. Веселе Дніпропетровської області водієм таксі (на підставі наказу № 126 від 25 квітня 1990 року;

- запис № 12 від 23 лютого 1997 року – звільнений за ст. 38 КЗпП УРСР за власним бажанням (на підставі наказу № 20 від 24 лютого 1997 року).

Запису № 11 від 19 квітня 1990 року передує відбиток штемпелю «УРСР Виконком Криворізької районної Ради народних депутатів Виробничий кооператив «Импульс» с. Веселе Дніпропетровської області». Слідуючий за ним запис від 23 лютого 1997 року про звільнення позивача засвідчений підписом «зам. по кадрам» (мовою оригіналу) та відбитком печатки «Виробничий кооператив «Импульс» с. Веселе Дніпропетровської області УРСР Виконком Криворізької районної Ради народних депутатів».

Підставою для не зарахування відповідачем до страхового стажу вказаного періоду роботи позивача слугувала відсутність коду ЄДРПОУ підприємства на відбитку печатки та у записі про звільнення міститься посилання на статтю КЗпП УРСР, на що суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118 затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (далі - Положення № 118).

Відповідно до пункту 2 Положення № 118, суб`єктами Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (далі – Реєстр) є юридичні особи та відокремлені підрозділи юридичних осіб всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що находяться на території України та провадять свою діяльність на підставі її законодавства

Абзацом 1 пункту 4 Положення № 118 встановлено, що інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, дані ідентифікаційні – ідентифікаційний код та найменування суб`єкта.

Пунктами 6-7 Положення № 118 визначено, що ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. ідентифікаційний код є обов`язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Аналізуючи наведені вище положення постанови Кабінету Міністрів України, суд зазначає, що після затвердження Кабінетом Міністрів України положення № 118, кожній юридичні особі має бути присвоєний ідентифікаційний код, який є незмінним під час провадження такою особою своєї господарської діяльності. Крім цього, такий код повинен використовуватись в усіх видах звітних та облікових документів суб`єкта господарювання та зазначається на його печатках та штампах.

Разом з тим, Україну проголошено незалежною демократичною державою 24 серпня 1991 року. До цього часу, на печатках підприємств, установ та організацій була відсутня інформація про коди підприємств. В подальшому зміна печаток відбувалась поступово і протягом значного часу.

Та обставина, що Виробничий кооператив «Импульс» не змінив свої штампи та печатки на нові після припинення УРСР, не робить документи, які засвідчені ним, такими, що не підлягають застосуванню, або не чинними та неправдивими, а отже відсутність на печатці кооперативу відповідного коду не є підставою для неврахування до страхового стажу позивача періоду його роботи у такому підприємстві.

Положеннями постанови Верховної Ради України «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» від 11 травня 1992 року № 2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів», затвердженої наказом МВС України № 643 від 18 жовтня 1993 року не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів з символікою УРСР та про обов`язок щодо їх заміни.

Період спірної трудової діяльності позивача регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року № 162 (далі – Інструкція № 162).

Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.10 Інструкції № 162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.

Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома).

Пунктом 2.13. Інструкції № 162 передбачено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнято або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу.

Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

Вимоги до заповнення трудової книжки при звільненні передбачені пунктами 2.25-2.29 Інструкції № 162. Так, записи про причини звільнення повинні вироблятися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Запис про звільнення в трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 -причина звільнення; в графі 4 вказується, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер (пункти 2.25.- 2.26. Інструкції).

Пункт 4.1. Інструкції містить вимоги про те, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції).

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06 серпня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21 лютого 2018 року, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд не погоджується з висновками відповідача, що запис про звільнення здійснений з порушенням вимог Інструкції № 162 від 20 червня 1974 року, а стаж по трудовій книжці НОМЕР_1 не може бути враховано з підстав наявності на титульній сторінці цієї книжки виправлення дати народження ОСОБА_1 , в якій замість вірної дати народження « ІНФОРМАЦІЯ_3 » вказано « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Зі змісту рішення відповідача № 0400-010303-8/114673 від 01 грудня 2020 року про відмову у призначенні пенсії вбачається, що зарахувати період роботи позивача в колгоспі імені Богдана Хмельницького Софіївського району з вересня 1977 року по квітень 1983 року не має можливості, оскільки у наданої позивачем архівної довідці від 28 березня 2019 року за № Ч-176-202/01-19 не вказано повне ім`я та по-батькові особи, а саме за 1977, 1979-1983 роки значиться « ОСОБА_1 ».

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки даний період трудової діяльності позивача підтверджується записами №№ 1-2 у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 , що заповнена 26 травня 1983 року на ім`я ОСОБА_1 , професія (спеціальність) якого баянист, а саме: 20 вересня 1977 року прийнятий в колгосі імені Богдана Хмельницького на посаду баяниста, з якої звільнений згідно поданої заяви 26 квітня 1983 року.

Відповідно до пункту 1 «Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників», затверджених Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21 квітня 1975 року «Про трудові книжки колгоспників» (далі – Постанова № 310), яка набрала законної чинності 01 січня 977 року, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Відповідно до пунктів 2 і 3 Постанови № 310, трудові книжки ведуться на усіх членів колгоспів з моменту їх прийняття у члени колгоспу. Наявні у колгоспників трудові книжки раніш встановленого зразка обміну на нові не належать. Заповнення трудової книжки вперше проводиться в присутності особи, прийнятої у члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника здійснюються записи про членство у колгоспі, дані про трудову участь – прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової діяльності, його виконання. Усі записи у трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи у колгоспі підписом голови колгоспу чи спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. (пункти 5 і 6 Постанови № 310).

Аналіз вказаних вище правових норм свідчить про те, що трудова книжка колгоспника заводиться колгоспом у разі якщо особа розпочинає трудову діяльність у колгоспі.

Відповідно до пункту 13 Постанови № 310, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена головою колгоспу особа.

Трудова книжка колгоспника НОМЕР_2 містить виправлення запису № 2 від 26 квітня 1983 року у місяці звільнення наступного змісту «вірити виправленому», який засвідчений підписом інспектора по кадрам та печаткою колхозу.

На підтвердження спірного періоду роботи позивача у колгоспі в матеріалах справи знаходяться архівні довідки Комунального закладу «Софіївський районний трудовий архів» Софіївської районної ради від 28 березня 2019 року № Ч-175-201/01-19, № Ч-176-202/01-19, № Ч-177-203/01-19, з яких вбачається, що в архівних документах колгоспу імені Богдана Хмельницького, розрахунково-платіжних відомостях колгоспників з нарахування заробітної плати за 1977, 1979-1983 роки значиться «Чирва Анатолій Лук.» (дословно у документах).

Вказані архівні довідки, як і записи у трудовій книжці НОМЕР_2 суд вважає належними та допустимими доказами на підтвердження періоду трудової діяльності позивача у колгоспі імені Богдана Хмельницького протягом періоду з 20 вересня 1977 року по 26 квітня 1983 року, і останній має право на включення вказаного періоду роботи до страхового стажу, який дає право на призначенні пенсії за віком.

Водночас суд зазначає, що зазначений період роботи позивача в колгоспі не є предметом його позовних вимог позивача, а є лише однією з підстав для прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За унормуванням пункту 7 частини 2 статті 245 КАС України, в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України.

За приписами частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи наведене, суд вважає необхідним для повного захисту прав позивача визнати рішення відповідача від 01 грудня 2020 року за № 0400-010303-8/114673 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії протиправним та скасувати його.

У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду – тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження – це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження – це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень – єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, суд дійшов висновку щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 19 квітня 1990 року по 23 лютого 1997 року у Виробничому кооперативі «Импульс», повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 листопада 2020 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України..

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовну заяву задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають частковому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 1/2 від 908 грн. = 454 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати ,рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 01 грудня 2020 року за № 0400-010303-8/114673.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 19 квітня 1990 року по 23 лютого 1997 року у Виробничому кооперативі «Импульс».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 листопада 2020 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.

В іншій частині позовних вимог, – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.06.2021 р.

Суддя О.М. Неклеса