Рішення № 97316575, 01.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2021 року Справа № 160/5262/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, -

ВСТАНОВИВ:

07.04.2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області ( далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 №Ф-280263-55 У, винесену відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 44118658) на користь позивача - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 908 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 06.11.2020 р. відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмку) №Ф-280263-55 У від 06.11.2020 р., яка містить інформацію про заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені станом на 04.03.2021 р. на суму 35 588,74грн. 24.03.2021 р. старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Литвин-Олійник А.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №64928917 та винесено постанову про арешт майна (коштів) боржника, здійснена реєстрація обтяжень майна боржника, тобто внаслідок дій відповідача для позивача наступили негативні майнові наслідки. Разом з тим, вимога №Ф-280263-55 У від 06.11.2020 р. є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки підстав для її винесення не було. Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відсутній, що свідчить про відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV. Доходів від трудової діяльності як ФОП ніколи не отримував. Крім того, у період з 01.08.1989 по 04.03.2021 р. позивач перебуває у трудових відносинах з різними суб`єктами господарювання. Відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за позивача страховиками сплачувались страхові внески. Отже, у період з 2017 по теперішній час позивач є найманий працівником. З огляду на викладене, вимога від 06.11.2020 №Ф-280263-55 У є незаконною, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 р. відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/5262/21 призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Цією ж ухвалою відповідачам було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.

30.04.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Відповідно до даних інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області (Камянська ДПІ) як фізична особа-підприємець з 03.03.2003 року. Здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. На дату формування оскаржуваної вимоги позивач не знятий з обліку в податковому органі. Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом і не залежить від подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. Враховуючи, що доходів позивач не отримував та податкову звітність не подавав, відтак, враховуючи зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, позивача повинен був сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Станом на момент формування вимоги (06 листопада 2020 року) в інтегрованій картці платника по коду бюджетної класифікації 71040000 фізичної особи підприємця ОСОБА_1 рахувалась заборгованість в сумі 35588,74 грн. Відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено наступні не сплачені позивачем нарахування з єдиного внеску: за 2017 рік, строк сплати 09.02.18 - 8448,00 грн.; за 1 квартал 2018 року, строк сплати 19.04.2018 року - 2457,18 грн.; за 2 квартал 2018 року, строк сплати 19.07.2018 року - 2 457,18 грн.; за 3 квартал 2018 року, строк сплати 19.10.2018 року - 2 457,18 грн.; за 4 квартал 2018 року, строк сплати 21.01.2019 року - 2 457,18 грн.; за 1 квартал 2019 року, строк сплати 19.04.2019 року - 2754,18 грн.; за 2 квартал 2019 року, строк сплати 19.07.2019 року - 2 754,18 грн.; за 3 квартал 2019 року, строк сплати 21.10.2019 року - 2 754,18 грн.; за 4 квартал 2019 року, строк сплати 20.01.2020 року - 2 754,18 грн.; за 1 квартал 2020 року, строк сплати 21.04.2020 року - 2 078,12 грн.; за 2 квартал 2020 року, строк сплати 20.07.2020 року – 1039,06 грн.; за 3 квартал 2020 р. строк сплати 19.10.2020 р. – 3178,12грн. Станом на 31.10.2020 р. сума недоїмки становить 35 588,74грн. За таких обставин, вимога Ф-280263-55 У від 06.11.2020 р. прийнята на підставі, у межах та у спосіб, що передбачений законодавством. Вимога узгоджена, оскільки направлена засобами поштового зв`язку на адресу останнього відомого місця проживання позивача та вручена. Щодо підстав нарахування недоїмки відповідач зазначив, що позивач не знявся з обліку у податковому органі, а відсутність отримання доходу від підприємницької діяльності не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки це суперечить приписам п.2 ч.1 ст. 7 Закону №2464. У зв`язку з чим, просить відмовити у задоволенні позову.

06.05.2021 р. позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив обґрунтування, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві. Окремо зауважив на безпідставності доводів відповідача про належне надіслання та вручення позивачу вимоги, що оскаржується. Згідно із змісту копії повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодовим ідентифікатором 5193110702290, таке відправлення вручено фізичній особі – « ОСОБА_2 », але позивач – « ОСОБА_3 » не отримував вимоги про сплату боргу (недоїмки).

07.05.2021 р. відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив. Відповідач зазначив, що вимога №Ф-280263-55 У від 06.11.2020 р. є узгодженою. Податковий орган надіслав позивачу вимогу від 06 листопада 2020 року №Ф-280263-55 на суму 35588,74 грн. за адресою АДРЕСА_1 відповідно до даних податкового обліку (тобто, за адресою останнього відомого місця проживання фізичної особи). Відповідно до повідомлення про вручення поштове відправлення за штрих кодовим ідентифікатором 5193110702290 отримано позивачем (копія повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодовим ідентифікатором 5193110702290 з відміткою про отримання позивачем додана до матеріалів справи). В даному повідомленні про вручення поштового відправлення з помилками зазначено прізвище позивача під час вручення поштового відправлення. Однак дії/бездіяльність оператора поштового зв`язку (ПАТ «Укрпошта») знаходяться поза межами повноважень відповідача. Відправник не може відповідати за доставку кореспонденції. Водночас, у разі вручення відправлення, на адресу відправника повертається повідомлення. За умови повернення повідомлення про вручення відправлення з відміткою про його доставку (вручення) відповідному адресату за належною адресою, презюмується, що воно отримано уповноваженою особою. За таких обставин, доводи позивача про неотримання ним оскаржуваної вимоги безпідставні та необґрунтовані.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за запитом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань за реєстраційним номером облікової картки платника податків станом на час винесення оскаржуваної вимоги та звернення до суду із цим позовом відомості щодо ОСОБА_1 відсутні.

З трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 у період з 08.11.2016 по 30.04.2018 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс» (записи 29-33); з 10.08.2018 по теперішній час – на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Інвест Холдинг».

Згідно з довідкою форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 30.03.2021 р. за періоди 1999 по 2020, ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) є найманим працівником та отримував заробітну плату у наступних страхувальників:

2017 році - код ЄДРПОУ 30167045 - ТОВ «Житло-Сервіс»; та код ЄДРПОУ 39539893 – ТОВ «Юналекс»;

у 2018 році – код ЄДРПОУ 30167045 – ТОВ «Житло-Сервіс»; та код ЄДРПОУ 41430840 – ТОВ «Трейд Інвест Холдинг»;

у 2019 році - код ЄДРПОУ 41430840 – ТОВ «Трейд Інвест Холдинг»;

у 2020 році - код ЄДРПОУ 41430840 – ТОВ «Трейд Інвест Холдинг».

06.11.2020 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 року №Ф-280263-55, якою ОСОБА_1 визначено до сплати 35 588,74грн. недоїмки з єдиного внеску станом на 31.10.2020 року.

Відповідачем у відзиві зазначено, що сума недоїмки розраховується автоматично, загальна сума заборгованості з єдиного внеску на 31.10.2020 року складає 35 588,74грн., що складається з наступного:

- за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

-1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

-2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

-3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

-4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

-1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року;

-2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року;

-3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 21.10.2019 року;

-4 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 року;

-1 квартал 2020 у сумі 2 078,12 грн., граничний строк сплати до 21.04.2020 року;

-2 квартал 2020 у сумі 1039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020 року;

-3 квартал 2020 у сумі 3178,12грн., граничний строк сплати до 19.10.2020 року.

Копію вимоги від 06.11.2020 року №Ф-280263-55 направлено позивачу на поштову адресу: АДРЕСА_2 , та отримано 12.01.2021 р. згідно із відміткою на поштовому повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Відповідачем винесено вимогу від 06.11.2020 року №Ф-280263-55 – У, де зазначено, що станом на 04.03.2021 р. загальна сума недоїмки складає 35 588,74грн.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області у відзиві також зазначено, що відповідно до інформаційних баз ГУ ДПС у Дніпропетровській області позивач, перебуваючи на обліку в контролюючого органі, про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 р. №Ф-280263-55 – У, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України щодо відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Дніпропетровській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19 (адміністративне провадження №К/9901/36616/19), від 23.01.2020 р. у справі №480/4656/18, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску сформована позивачу за його несплату за 2017-2020 роки, а саме: за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року; 1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року; 2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року; 3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року; 4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року; 1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року; 2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року; 3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 21.10.2019 року; 4 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 року; 1 квартал 2020 у сумі 2 078,12 грн., граничний строк сплати до 21.04.2020 року; 2 квартал 2020 у сумі 1039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020 року; 3 квартал 2020 у сумі 3178,12грн., граничний строк сплати до 19.10.2020 року.

Водночас, матеріалами справи не встановлено те, що у спірний період позивач мав статус фізичної особи-підприємця, здійснював підприємницьку діяльність та отримував дохід від такої діяльності у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок.

Відповідачем зворотнього не доведено.

Разом з цим, матеріалами справи підтверджено, у період з 2017 по 2020 позивач перебував у трудових відносинах.

Так, з трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 встановлено, що у період з 08.11.2016 по 30.04.2018 позивач працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Житло-Сервіс» (записи 29-33); з 10.08.2018 по теперішній час – у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Трейд Інвест Холдинг».

Згідно з довідкою форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 30.03.2021 р. за періоди 1999 по 2020, ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) є найманим працівником та отримував заробітну плату у наступних страхувальників: у 2017 році - код ЄДРПОУ 30167045 - ТОВ «Житло-Сервіс»; та код ЄДРПОУ 39539893 – ТОВ «Юналекс»; у 2018 році – код ЄДРПОУ 30167045 – ТОВ «Житло-Сервіс»; та код ЄДРПОУ 41430840 – ТОВ «Трейд Інвест Холдинг»; у 2019 році - код ЄДРПОУ 41430840 – ТОВ «Трейд Інвест Холдинг»; у 2020 році - код ЄДРПОУ 41430840 – ТОВ «Трейд Інвест Холдинг».

Відповідачем доказів щодо отримання позивачем інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не доведено, що у спірний період позивач мав статус фізичної особи-підприємця, здійснював підприємницьку діяльність та отримував дохід від такої діяльності у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок.

Нарахування ж ЄСВ позивачу у спірний період (2017-2020 роки) як фізичній особі-підприємцю, без доказів здійснення ним підприємницької діяльності та отримування доходу від такої діяльності, та при одночасному перебуванні позивача у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 06.11.2020 №Ф-280263-55 У є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо прийняття вимоги про сплату боргу позивачу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому судові витрати з оплати судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Що стосується компенсації витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено до відшкодування витрат на правничу допомогу в загальній сумі 5 000,00грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку погодинної вартості правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження заявлених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії:

- договору про надання правової (правничої) допомоги №б/н від 30.03.2021 р.;

- повноваження адвоката (Додаток №1 до договору про надання правової (правничої) допомоги №б/н від 30.03.2021 р.);

- Додаткової угоди №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №б/н від 30.03.2021 р.;

- акту №160/5262/21 наданих (виконаних) послуг від 29.04.2021 р.;

- рахунку №1 від 29.03.2021 р. до акту на суму 8000,00грн.;

Судом досліджені документи, надані позивачем на підтвердження витрат на правову допомогу.

Так, згідно з п.1.1. Договору б/н від 30.03.2021 р., укладеного між адвокатом Похвалітим А.А. (далі – адвокат) та Зацаренко С.А (діла – клієнт), Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов`язання надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правову допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, правоохоронних органах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи). Представляти інтереси Клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з усіх питань, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. Повноваження Адвоката на вчинення процесуальних дій, як представника (захисника), є Додатком №1 до Договору.

Відповідно до 4.1. Договору за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар. Розмір гонорару визначається додатковою угодою або на підставі акту наданих юридичних послуг.

30.03.2021 р. сторонами підписано Додаткову угоду №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги.

Згідно із п. 2., п. 3. Додаткової угоди №1 клієнт зобов`язується сплатити Адвокату гонорар (винагороду) у розмірі 5 000 грн. за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання, понесені у справі за позовом про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 №Ф-280263-55 У, винесеної відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в обсязі та на умовах, визначених Договором, на підставі акту наданих послуг.

Акт наданих послуг складається та підписується сторонами після фактичного надання Адвокатом правових та інших супровідних послуг Клієнту у справі за позовом про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 №Ф-280263-55 У, винесеної відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Пунктом 4. Додаткової угоди №1 визначено, що акт наданих послуг є підставою для проведення Сторонами розрахунків.

29.04.2021 р. сторонами підписано Акт №160/5262/21 наданих (виконаних) послуг.

Згідно з Актом №160/5262/21 наданих (виконаних) послуг адвокатом надано наступні послуги, а клієнтом прийнято:

1. Надання правової консультації з питань податкового законодавства;

2.Підготовка та направлення адвокатського запиту до ГУ ДПС у Дніпропетровській області;

3.Збирання документів необхідних для звернення з позовною заявою до суду: ознайомлення з матеріалами та виконання копій документів з виконавчого провадження ВП №64928917; отримання в органах Пенсійного фонду України довідки Форми ОК-5 від 30.03.2021 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та довідки Форми ОК-7 від 30.03.2021 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

4. Підготовка позовної заяви;

5.Виконання копій документів до позовної заяви;

6. Доставка позовної заяви до суду з використанням власного транспортного засобу;

7. Підготовка та направлення до суду, відповідачу відповіді на відзив з додатками.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат входить розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою.

Консультування з питань податкового законодавства не входить до складових надання правничої допомоги, безпосередньо пов`язаною з розглядом справи в суді, а є правничої допомогою, наданою під час досудового врегулювання спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Проте, ані у Договорі б/н від 30.03.2021 р., ані інші документи, надані на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, не містять відомостей порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, умови повернення.

За умовами Додаткової угоди №1 акт наданих послуг є підставою для проведення Сторонами розрахунків.

Проте, станом на час розгляду справи доказів проведення розрахунків позивачем не надано.

Не надано і розрахунку погодинної вартості послуг з правової (правничої) допомоги, що надається адвокатом, виходячи з переліку та обсягу послуг відповідно до умов Договору про надання правової (правничої) допомоги №б/н від 30.03.2021 р.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у поданих документах не обґрунтовано заявлену адвокатом вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, акту наданих послуг пропорційно до Договору, та не доведено фактичного понесення цих витрат. Розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи, обґрунтованим та пропорційним виконаним адвокатом робіт та пов`язаним з розглядом справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/WestAllianceLimited” проти України”, заява №19336/04).

Відповідний висновок Європейським судом з прав людини зроблений і у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, де Суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З огляду на вказане, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування індивідуального акта, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 №Ф-280263-55 У, винесену відносно ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 РозділуПерехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 01.06.2021 р.

Суддя О.С. Рябчук