Рішення № 97316453, 05.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2021 року Справа № 160/4427/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А 4291 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.03.2021 ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А4291, в якій просить:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.19 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» за 2016,2017, 2018, 2019;

-зобов`язати військову частину А4291 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.19 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» за 2016,2017, 2018, 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила військову службу у лавах Збройних Сил України, 15.07.2019 звільнена в запас Збройних Сил у зв`язку із закінченням строку контракту та з 15.07.2019 виключена зі списків особового складу частини А4291 та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що є матір`ю двох дітей; за спірний період мала право на додаткову відпустку на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки» як мати двох дітей віком до 15 років, а тому вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка проявилася у тому, що на момент її звільнення та виключення із списків особового складу частини відповідач не провів розрахунку та виплати їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю, яка має двох дітей віком до 15 років за період з 2016-2019.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

28.04.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій проти позову заперечував з огляду на наступне.

Так, відповідач вказує, що додаткова відпустка як матері, що має двох неповнолітніх дітей віком до 15 років відповідно до Закону України «Про відпустки» не належить до щорічних відпусток, тому на неї не поширюються норми, що передбачені для щорічних відпусток, в тому числі і щодо компенсації. Відповідач наголошує, що при звільнення з військової служби ОСОБА_1 не зверталася про надання їй додаткової відпустки або виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, а твердження позивача про звернення з рапортом 12.07.2019 до командира військової частини А4291 про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.. 19 Закону України №504/96-ВР за 2016,2017, 2018, 2019 є хибними, оскільки відповідної копії даного рапорту,наявного в матеріалах справи не можливо встановити отримання його саме відповідачем, а за змістом та виправленнями у тексті цього рапорту він більше відноситься до чернетки, а не до форми звернення до командування військової частини А4291 з метою вирішення викладеного питання.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у лавах Збройних сил України (а.с. 11).

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 11.03.2009 та серія НОМЕР_2 від 20.06.2013 позивач є матір`ю двох дітей відповідно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 15-16).

Сторони визнають, що ОСОБА_1 в 2016, 2017, 2018, 2019 роках не отримувала додаткову відпустку як мати двох дітей віком до 15 років на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки».

Згідно витягу з наказу командира військової частини А4291 (по стройовій частині) від 15.07.2019 №151 старшого солдата ОСОБА_1 , старшого телефоніста контролю повітряної обстановки роти управління розвідувально-інформаційного відділу військової частини А4291 звільнено наказом командира військової частини А4291 (по особовому складу) від 05.07.2019№8-РС у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» вважати, що справи та посаду здала і направити для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Дніпро. З 15.07.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 12-13).

При звільненні з військової служби та виключені зі списків особового складу відповідач не нарахував та не виплатив позивачці грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як матері двох дітей віком до 15 років на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки».

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у невиплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2016-2019, звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно із статтею 46 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Нормами статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них регламентовано статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка містить такі приписи:

«8. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно пункту 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Пунктом 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Зазначені відпустки можуть бути надані декількома частинами (більше двох), без обмеження тривалості кожної з них (п. 21 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Визначення особливого періоду наведено в Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII. Так, особливий період -це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

При цьому за визначенням наведеним в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»:

- мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

- демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Стаття 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлює такі види відпусток, зокрема:

1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону);

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Норми статті 19 Закону України «Про відпустки» передбачено одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Частиною сьомою статті 20 Закону України «Про відпустки» визначено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Розділ XXXI Порядку №260 регламентує виплату грошового забезпечення у разі звільнення військовослужбовця з військової служби. Так, згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому суд зазначає, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України «Про відпустки». Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження ним військової служби в 2016-2019. Таким чином, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, ця відпустка переноситься на інший період. Особа не втрачає права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація особі відпустки.

Як вбачаться з матеріалів справи ОСОБА_1 проходила військову службу, в період 2016-2019 років мала двох дітей до 15 років та з огляду на запроваджений у державі особливий період не використала додаткову щорічну відпустку на підставі статті 19 Закону України «Про відпустки». 05.07.2019 позивачка звільнена в запас Збройних Сил України у зв`язку із закінченням строку контракту, з 15.07.2019 виключена зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не надання позивачу грошової компенсації за невикористані додаткові відпустки військовослужбовцю-жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років при звільненні зі служби за 2016-2019 роки.

Щодо твердженні відповідача, що заява позивача про звернення з рапортом 12.07.2019 до командира військової частини А4291 про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України №504/96-ВР за 2016,2017, 2018, 2019 не надавалась відповідачеві, оскільки з відповідної копії даного рапорту, наявного в матеріалах справи не можливо встановити отримання його саме відповідачем, а за змістом та виправленнями у тексті цього рапорту він більше відноситься до чернетки, а не до форми звернення до командування військової частини А4291 з метою вирішення викладеного питання, суд не бере до уваги, оскільки на заяві від 12.07.2019 наявна резолюція наступного змісту «Відпрацювати у відповідності до вимог статті 14 Статуту внутрішньої служби ЗС України». Резолюція підписана уповноваженою особою відповідача 12.07.2019 (а.с. 14).

Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки Військова частина А4291 за 2016,2017,2018,2019 не нараховувала та не виплачувала грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.19 Закону України «Про відпустки»,тому належним та достатнім способом захисту в даному випадку є зобов`язання військову частину А4291 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.19 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» за 2016,2017, 2018, 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А4291 є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивачка згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 251, 255, 257-258, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини А4291 (49041, м. Дніпро, вул.. Аеродром, 08092527) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії -задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.19 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» за 2016,2017, 2018, 2019.

Зобов`язати військову частину А4291 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.19 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» за 2016,2017, 2018, 2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко