Рішення № 97316052, 28.05.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2021 року ЛуцькСправа № 140/2651/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, (далі – відповідач1, УМВС України у Волинській області) Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі – відповідач2, ГУНП у Волинській області) в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 24 лютого 2021 року № 3 o/c, в частині повторного звільнення, прапорщика міліції, ОСОБА_1 , з посади інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу,відповідно до пункту 63 «з» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» з 24 лютого 2021 року;

- зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області поновити позивача на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області із 24 лютого 2021 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Волинській області вирішити питання про прийняття на службу позивача до Національної поліції України, на підставі поданих ним рапортів відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень 3акону України «Про Національну поліцію».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач неодноразово був звільнений із органів внутрішніх справ України, однак рішеннями судів був поновлений на раніше займані посади.

Позивач зазначає, що 24 грудня 2020 року отримав попередження про наступне звільнення з тих же підстав, що й в оскаржуваних попередніх наказах, які в судовому порядку визнанні протиправними та скасовані. В подальшому, 24 лютого 2021 року Головою ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області було прийнято наказ № 3 о/с про звільнення у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за п. 63 «з» (через скорочення штатів) прапорщика міліції ОСОБА_1 з 24 грудня 2020 року. Копію даного наказу позивач отримав рекомендованим листом 01 березня 2021 року.

ОСОБА_1 вважає вказані дії відповідача та наказ ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області про звільнення протиправними, оскільки йому не було запропоновано наявних вакантних посад у ГУ НП у Волинській області, які б він міг обійняти відповідно до своєї кваліфікації. Наголошує, що відповідно до розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», звільнення працівників міліції через скорочення штатів можливе лише при відмові від проходження служби у поліції та вказує, що такої відмови не заявляв, а неодноразово звертався із рапортом про прийняття на службу на рівнозначну посаду та бажанням продовжувати подальшу службу в поліції.

Позивач вважає, що оскільки він згідно з оскаржуваним наказом від 24.02.2021 року № 3 о/с повторно (вп`яте) звільнений зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів із тих же підстав, з яких був звільнений згідно з наказами які в судовому порядку визнані протиправними та скасовані, обставини щодо його незаконного звільнення при розгляді цієї справи не доказуються, оскільки встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили.

Ухвалою судді від 22.03.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 22 квітня 2021 року №18/26/01-2021 представник відповідача1 позовні вимоги ОСОБА_1 вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так представником відповідача не заперечується той факт що рішеннями судів позивача прапорщика міліції неодноразово поновлено на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області.

Зазначає, що у зв`язку з скороченням всіх штатів і посад (згідно з переліком змін у штатах МВС, затверджених наказом МВС України від 06.11.2015 № 1388) та ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, у тому числі і Управління МВС України у Волинській області, Любомльського районного відділу звільненню підлягали всі працівники без виключення. Звертає увагу, що Любомльський РВ УМВС України у Волинській області було саме ліквідовано, а не реорганізовано, що відповідно до положень чинного законодавства передбачає скорочення усієї чисельності та штату працівників. Управління МВС України у Волинській області перебуває на стадії повної ліквідації та у штатах установи - 0 посад.

Таким чином, 24 грудня 2020 позивача попереджено про наступне звільнення на підставі Закону України «Про Національну поліцію», пункту 63 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через скорочення штатів).

Наказом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 24 лютого 2021 року № З о/с «По особовому складу» прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу звільнено за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) із 24 лютого 2021 року.

Вказує, що ОСОБА_1 було роз`яснено безпідставність його заяви про звільнення, оскільки він перебуває у трудових відносинах із відповідачем-1, та рекомендовано на конкурсній основі зайняти відповідну посаду у поліції. Зазначила, що у період із 07 листопада 2015 року і по сьогодні позивач із заявою про участь у конкурсі до Головного управління Національної поліції у Волинській області не звертався. Також безпідставними є посилання позивача на приписи пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію», оскільки вказаною нормою урегульоване право працівника ОВС бути прийнятим в органи поліції упродовж трьох місяців із дня опублікування цього Закону (тобто до 07 листопада 2015 року) за умови відповідності вимогам до поліцейських та надання згоди на призначення на посаду. Однак, ОСОБА_1 звільнений з міліції 03 вересня 2019 року, тобто вимоги пункту 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону у даному випадку застосуванню не підлягають. Вказує, що відповідно до вимог Закону України «Про національну поліцію» для призначення особи на службу у поліції повинна передувати ініціатива такої особи щодо участі у конкурсі шляхом подачі письмової заяви.

Враховуючи вищевикладене, вважає, що УМВС України у Волинській області діяло на підставі, в межах, повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як то встановлено частиною другою статті 19 Конституції України, і ніяким чином не порушували прав та інтересів позивача, а тому, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача повністю.

30 квітня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив у якій позивач не погодився із доводами представника відповідача, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Зазначив, що доводи, викладені у відзиві, не відповідають дійсності, оскільки позивач неодноразово звертався із рапортами до Управління про звільнення із органів ОВС та призначенням на службу у поліцію. Однак, ці рапорти протиправно залишені без реалізації. Незаконність дій відповідача 1 у цій частині установлена судовими рішеннями, якими ОСОБА_1 поновлено на службі.

Ухвалою суду від 14 травня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Інші заяви по суті справи від учасників справи не надходили.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, та не заперечується відповідачем 1 той факт, що ОСОБА_1 проходив службу в органах УМВС України у Волинській області з 04 вересня 1998 року по 06 листопада 2015 року.

Позивач був звільнений наказом УМВС України у Волинській області від 05 листопада 2015 року №322 о/с у запас (з постановкою на військовий облік) Збройних Сил з органів за п. 63 «з» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 06 листопада 2015 року. Вислуга на день звільнення складала: календарна - 18 років 08 місяців 06 днів.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, оскільки вважав оскаржуваний наказ про його звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року у справі № 803/3850/15 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним судовим рішення останній оскаржив його до Львівського апеляційного адміністративного суду, який постановою від 13 квітня 2016 року апеляційну скаргу задовольнив частково, визнавши протиправним та скасувавши наказ УМВС України у Волинській області від 05 листопада 2015 року №322 о/с в частині звільнення інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області прапорщика міліції ОСОБА_1 , з 06 листопада 2015 року.

Наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 30 травня 2016 року № 7 о/с, відповідно до Постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області та згідно з пунктами 10, 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) з 06 листопада 2015 року.

Зазначене звільнення позивач оскаржив в судовому порядку.

Так, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 у справі № 803/922/16 визнано протиправним та скасовано наказ УМВС України у Волинській області від 30 травня 2016 року за № 7 о/с «По особовому складу» в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області. Крім того, суд зобов`язав відповідача поновити позивача на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області з 06 листопада 2015 року.

Наказом УМВС України у Волинській області від 16 вересня 2016 року № 12 о/с, відповідно до постанови Волинського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2016 року ОСОБА_1 поновлено на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області.

На виконання вищевказаного рішення УМВС України у Волинській області прийнято наказ від 12 вересня 2016 року № 12 о/с яким поновлено позивача на службі та цим же наказом, згідно з пунктами 10, 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області ОСОБА_1 звільнено у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів).

Однак, позивач і з таким наказом не погодився і звернувся з позовом до Волинського окружного адміністративного суду, який постановою від 06 червня 2019 року у справі 803/1508/16 прийняв рішення про визнання протиправним та скасування наказу Управління МВС України у Волинській області від 16 вересня 2016 року №12 о/с «По особовому складу» в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу з 06 листопада 2015 року та поновлення його на вказаній посаді.

Зазначене рішення суду також виконане відповідачем шляхом прийняття наказу УМВС України у Волинській області від 21 червня 2019 року №1 о/с, яким було:

- скасовано наказ УМВС в області від 16 вересня 2016 року №12 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ за п.63 «з» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу прапорщика міліції ОСОБА_1 ;

- поновлено позивача на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу.

03 липня 2019 року ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення із 03 вересня 2019 року на підставі Закону України «Про Національну поліцію», пункту 63 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через скорочення штатів).

Наказом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 02 вересня 2019 року № 2 о/с «По особовому складу» прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу звільнено за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) із 03 вересня 2019 року.

Наказ УМВС від 02 вересня 2019 року №2 о/с позивач також оскаржив у судовому порядку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі №140/2988/19, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 02 вересня 2019 року № 2 о/с в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу Із 03 вересня 2019 року. Судом поновлено позивача на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області із 04 вересня 2019 року.

На підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі №140/2988/19, наказом УМВС України у Волинській області від 12 березня 2020 року №1 о/с поновлено на посаді Інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу із 04 вересня 2019 року прапорщика міліції ОСОБА_1 .

Як слідує з матеріалів справи 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення на підставі Закону України «Про Національну поліцію», пункту 63 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через скорочення штатів).

Наказом голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області від 24 лютого 2021 року № З о/с «По особовому складу» прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу звільнено за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) із 24 лютого 2021 року.

Позивач, вважаючи такий наказ протиправним, звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закону №580-VIІI) національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно з пунктом 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIІI, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

У силу пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

06 серпня 2015 року Закон № 580-VIІI опубліковано в газеті «Голос України» №141-142.

За приписами пунктів 9,10,11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції; працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.

У першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту «3» пункту 63 Положення №114.

У другому випадку необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

В аспекті спірних правовідносин, суд звертає увагу на те, що лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону № 580-VІІІ щодо звільнення особи за скороченням штатів.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 22.11.2019 у справі № 825/3636/15-а, що враховується судом відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.

Поряд з вказаним, відповідно до пункту 62 Положення № 114, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Відповідно до пункту 63 «з» Положення № 114 особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Також, приписами пункту 1 частини 1, частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно зі статтею 49-2 Кодексу Законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

З зазначених правових приписів вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності або штату працівників) зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Щодо посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України, сформульовану в постанові від 28.10.2014 (справа №21-484а14), згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27.11.2019 у справі № 821/3724/15-а, від 08.04.2020 у справі №804/16489/15, від 23.04.2020 у справі №822/880/16, від 06.05.2020 у справі №821/3731/15-а, суд виходить з такого.

Як свідчать встановлені обставини справи, спір між ОСОБА_1 та УМВС України у Волинські області виник з приводу звільнення позивача з посади інспектора з посади інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області. При цьому, питання правомірності наказів про звільнення через скорочення штатів, що приймалися відповідачем по справі в особі Комісії з ліквідації Управління МВС України у Волинській області, також як і вимоги позивача про поновлення на посаді, з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, вирішуються в судовому порядку з 2015 року, тобто, протягом вже більше п`яти років.

Визначальною підставою спору з приводу звільнення позивача з посади органів внутрішніх справ слугувало реформування системи Міністерства внутрішніх справ, що впроваджена була Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.10.2014 № 1118-р «Питання реформування органів внутрішніх справ України», яким схвалено розроблену Міністерством внутрішніх справ Стратегію розвитку органів внутрішніх справ України та Концепцію першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ, основним завданням якої є оптимізація структури МВС, який є цивільним політичним органом управління ряду окремих служб, до складу якого входять Національна поліція, Національна гвардія, прикордонна та міграційна служби, служба з надзвичайних ситуацій та інші служби (у разі їх утворення), що на державному рівні забезпечить їх діяльність і взаємодію між собою для виконання покладених на них завдань.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком (згідно з додатком 1) та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком (згідно з додатком 2), в тому числі УМВС України у Волинській області.

Наказом МВС України від 06 листопада 2015 року №1389 «Про затвердження Структури апарату Міністерства внутрішніх справ України» відповідно до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» було затверджено структуру апарату МВС України, і з 06 листопада 2015 року в Міністерстві внутрішніх справ України відповідно до статті 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» було скасовано (скорочено) всі посади атестованих співробітників міліції та введено посади державних службовців, а згідно до Закону України «Про Національну поліції» на території України починаючи з 07 листопада 2015 року припинено фінансування органів внутрішніх справ з державного бюджету.

Тобто, законодавцем визначено здійснення процедури ліквідації відповідача, тим самим суб`єктом, який і утворив дане управління (це є МВС України), а початок такої процедури настав з моменту видачі нормативно-правового акту, в якому прописані підстави для ліквідації, склад ліквідаційної комісії та її повноваження, а тому сам факт не виключення на сьогоднішній день з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) відповідача по справі, який перебуває на стадії припинення, не наділяє Ліквідаційну комісію УМВС України на Придніпровській залізниці повноваженнями відновлювати (скорочений раніше) штат посад атестованих співробітників міліції цієї установи, і працевлаштовувати на такі посади поновлених за рішенням суду працівників. Відповідач в свою чергу, покладений на нього чинним законодавством обов`язок щодо поновлення на роботі згідно з судовим рішенням та нарахування і виплати відповідних сум виконав.

Отже, у даному спірному випадку, беззаперечно встановленим є факт ліквідації органів внутрішніх справ (міліції), які мали статус юридичних осіб публічного права, та в якому скорочено уся сукупність установлених штатним розписом посад атестованих співробітників міліції, що відбулося згідно Закону №580-VIII та відповідних розпорядчих актів органів державної влади, в яких наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій міліції.

Так, орган міліції згідно зі статтею 1 Закону «Про міліцію» визначений був як державний озброєний орган виконавчої влади, завданням якого відповідно до статті 2 Закону «Про міліцію» було: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень; участь у розкритті кримінальних правопорушень та розшуку осіб, які їх вчинили, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних та кримінально протиправних посягань; виконання адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам. Разом з тим, на відміну від завдань і функціонального призначення ліквідованих органів міліції, Національна поліція України (поліція) визначена вже як державний правоохоронний орган, концептуальними завданнями якого є: співпраця, комунікація, надання сервісних послуг, а основними завданням є служити і захищати (статті 1, 2 Закону №580-VІІІ).

Наведені вище відмінності по завданням, що покладалися на органи міліції та тих, що визначені Законом №580-VIII для Національної поліції, у сукупності із суттєвими змінами загальної системи поліції, її вертикалі та підпорядкування, а також зміною порядку відбору на службу до поліції на підставі конкурсу, фінансування поліції та громадського контролю за її діяльністю, суд не вбачає підстав вважати повноваження ліквідованих органів міліції такими, що є тотожними (аналогічними) для новостворенних органів Національної поліції України. Заслуговує на увагу також той факт, що Законом №580- VIII не передбачено утворення в загальній системі поліції конкретної юридичної особи публічного права замість ліквідованого УМВС України на Придніпровській залізниці, яке входило до структури МВС України (стаття 7 Закону «Про міліцію»), а виконання функціональних повноважень ліквідованого УМВС України на Придніпровській залізниці «діяльність у сфері охорони громадського порядку та безпеки» не покладалося на будь-який із перелічених у статті 13 Закону №580-VІІІ територіальних органів поліції

На думку суду, твердження позивача про те, що його звільнення зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів із тих же підстав, з яких він був звільнений згідно з наказами які в судовому порядку визнані протиправними та скасовані є преюдиційною у частині зазначених висновків та встановлених обставин, відповідно не потребує доказування. При цьому, суд зауважує, що в матеріалах судової справи відсутні докази, які б спростовували наведені висновки суду.

Так, за матеріалами вказаної адміністративної справи було встановлено, що будучи обізнаним з приписами пункту 8 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ стосовно того, що «з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів», ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №580-VІІІ не скористався, та протягом трьох місяців з дня публікації цього Закону (пункт 10) відповідної заяви не надавав.

Судом не було встановлено будь-яких доказів про виявлене ОСОБА_1 бажання вступити на службу в поліції шляхом його звернення саме до атестаційної комісії (протягом 2015 року), хоча пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VІІІ чітко було встановлено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

В подальшому, тобто, протягом 2016-2020 років, позивач також не звертався до ГУ НП в Волинській області чи до поліцейської комісії з відповідними заявами, а до участі у цій справі, також як і по справам за раніше розглянутими позовами ОСОБА_1 , ні ГУНП в Волинській області, ні інші особи, до повноважень яких входить розгляд питань з приводу прийняття на службу в поліцію, позивачем не залучалися, хоча відповідно до вимог статті 47 та статті 48 Закону №580-VІІІ призначення на посади поліцейських здійснюється за відповідними наказами посадових осіб органів (закладів, установ) поліції, і тільки за умови відповідності особи вимогам, визначеним ст.49 Закону №580-VІІІ, а також за наявності спеціальної перевірки та перевірки стану здоров`я, рівня фізичної і психофізіологічної підготовки особи, яка претендує на службу в поліції (статті 50 Закону №580-VІІІ).

Тобто, навіть враховуючи закінчення 06 листопада 2015 року тримісячного строку вираження волевиявлення щодо продовження служби у поліції, позивач не скористався своїм правом та не виявив свого бажання проходити службу у поліції шляхом звернення до відповідних органів Національної поліції України, хоча позивач мав таку можливість у період після ухвалення судами рішень по справам №803/3850/15, №803/922/16, №803/1508/16 та №140/2988/19 та в період дії прийнятих відповідачем відповідних наказів щодо поновлення на службі згідно з судовими рішеннями. Зазначене, що у сукупності з правилами визначення критеріїв придатності до служби, встановленими статтями 51-55, статті 57 Закону №580-VІІІ і Типовим порядком, затвердженим наказом МВС України 25.12.2015 № 1631 та Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 17.11.2015 № 1465, вказує про відсутність на теперішній час підстав для застосування до позивача положень пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону №580-VІІІ для цілей продовження його служби у поліції (працевлаштування до поліції), а також свідчить про правомірність застосування відповідачем до ОСОБА_1 положень пункту 10 зазначеного розділу Закону №580-VІІІ, який чітко вказує на те, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, і указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, а відповідно до пункту 11 зазначеного розділу Закону №580-VІІІ встановлено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

За наведених вище правил, суд вважає, що правова позиція Верховного Суд України у згаданій вище по тексту справі №21-484а14, не може бути беззаперечно застосована до спірних у цій справі правовідносин. При цьому, суд наголошує, що прийняття на службу у поліцію є правом відповідного органу поліції та не імперативним обов`язком, ці органи користуються в обумовлених законом рамках розсудом вирішення даних питань, а Ліквідаційна комісія УМВС України у Волинській області свою чергу, не може бути зобов`язана, як роботодавець (держава), працевлаштувати ОСОБА_1 до органів поліції, як працівника ліквідованої установи МВС, оскільки відповідач по справі не наділений повноваженнями по працевлаштуванню до органів поліції, в тому числі і шляхом переведення зі служби з управління Міністерства внутрішніх справ України до Головного управління Національної поліції в Волинській області.

Вирішуючи питання правомірності підстав звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області (з постановленням на військовий облік) за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів), як це визначено у оскаржуваному по цій справі наказі Голови ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області від 24.02.2021 № 3 о/с «По особовому складу», суд враховує, що у сукупності визначеними нормами Розділу ХІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VІІІ трьома підставами для звільнення особи зі служби через скорочення штатів є: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання на службі, що відповідає правовій позиції Верховного суду, висловленій у постанові від 20.09.2018 у справі №815/497/16.

З матеріалів справи вбачається, що після винесення Заступником голови Ліквідаційної комісії наказу по особовому складу від 12.03.2020 №1 о/с про поновлення позивача на посаді з 04 вересня 2019 року, позивач був 24 грудня 2020 року офіційно під підпис попереджений про наступне його звільнення з органів внутрішніх справ з 24.02.2021, але у період з 24 грудня 2020 року до цього часу до місця проходження служби не з`являвся, будь-яких дій, встановлених Законом № 580-VІІІ, позивач не вживав, зокрема безпосередньо до ГУ НП в Волинській області не звертався, документів за встановлених Законом № 580-VІІІ переліком не подавав, медобстеження та спеціальну перевірку не проходив, незважаючи на неодноразові роз`яснення йому відповідачем чинного порядку вступу до служби в поліцію.

При цьому, судом встановлено також, що після ліквідації УМВС України у Волинській області в штатному розписі вказаної установи відсутні посади поліцейських, які б могли бути запропоновані працівнику, а тому у Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області була відсутня можливість подальшого використання на службі прапорщика міліції ОСОБА_1 по посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області.

Ураховуючи викладене, в тому числі: попередження позивача про майбутнє звільнення за скороченням штатів, невиявлення останнім бажання проходити службу у поліції, та неможливість подальшого використання позивача на службі по посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно звільнено ОСОБА_1 у запас Збройних Сил за пунктом 63 «з» (через скорочення штатів) відповідно до пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» з 24 лютого 2021 року, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу УМВС України у Волинській області №3 о/с від 24.02.2021 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень законодавства, оцінки поданих сторонами доказів і всіх обставин справи в їх сукупності, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині вимог позивача про поновлення його на посаді інспектора патрульної служби групи патрульної служби Любомльського районного відділу УМВС України у Волинській області з 24.02.2021.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління Національної поліції у Волинській області вирішити питання про прийняття на службу позивача до Національної поліції України, на підставі поданих ним рапортів відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень 3акону України «Про Національну поліцію», суд зазначає наступне.

Згідно рапортів позивача від 05 липня 2019 року, від 21 січня 2020 року та від 21 листопада 2020 року судом встановлено, що вони розглянуті належним чином та на підтвердження чого матеріали справи містять відповідні відповіді про їх розгляд від 22 липня 2019 №1831/01/12/5-2019, від 22 червня 2020 року №3/5-1816, від 06 листопада 2020 №3/5-4271 та від 24 грудня 2020 року №3/7-4906 у зв`язку з чим позовні вимоги у цій частині є також необґрунтованими.

Слід також зазначити, що ці рапорти подані позивачем поза межами тримісячного строку, встановленого п. 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», протягом якого працівники міліції могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про їх призначення за їх згодою.

Як вже зазначено вище, після 07.11.2015 року прийом до лав поліції здійснюється на конкурсній основі та учасниками справи не заперечується, що позивач не виявив бажання приймати участь у цьому конкурсі.

Наведене свідчить на користь висновку про те, що позивачеві не було відмовлено у прийнятті на службу до поліції у порядку, який визначений Законом України «Про Національну поліцію».

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, діяли у межах повноважень, наданих їм законодавством та довели правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 229, 243, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Закону України “Про Національну поліцію”, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 11, ідентифікаційний код юридичної особи 08592112), Головного управління Національної поліції у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11, ідентифікаційний код юридичної особи 40108604) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк