Рішення № 97315909, 26.05.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року ЛуцькСправа № 140/2672/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії за віком; зобов`язання призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон №796-XII) з листопада 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він є потерпілим від наслідків Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та має відповідне посвідчення; проживає у селі Прилісне Маневицького району, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 (далі – Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення), було віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення. 29 січня 2021 року він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 9 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII. Однак ГУ ПФУ у Волинській області листом від 18 лютого 2021 року №0300-0304-8/8309 повідомило про прийняте рішення від 05 лютого 2021 року №032950004808 про відмову у призначені пенсії з тих підстав, що ОСОБА_1 прожив в зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01 січня 1993 року менше двох років (1 рік 05 місяців 13 днів) та при цьому не враховано період проживання в селі Прилісне Маневицького району з 25 серпня 1987 року по 26 листопада 1987 року та з 19 лютого 1992 року по 22 жовтня 1992 року, коли позивач працював у Прилісненській філії Маневицької дитячої музичної школи та в Державному підприємстві Городоцьке лісове господарство (далі – ДП «Городоцький лісгосп»).

ОСОБА_1 з відмовою відповідача у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку не погоджується та зазначив, що у селі Прилісне був зареєстрований з 13 липня 1987 року по 26 листопада 1987 року, а з 25 серпня 1987 року по 26 листопада 1987 року працював у філії Маневицької дитячої музичної школи у селі Прилісне. На постійне місце проживання повернувся після служби в армії і був зареєстрований у цьому населеному пункті з 04 грудня 1989 року до 20 лютого 1991 року, а з 14 березня 1989 року по 16 січня 1991 року працював у Державному підприємстві «Волиньторф» (далі – ДП «Волиньторф»), яке знаходиться у селі Прилісне. Надалі зареєстрований і постійно проживає тут з 12 лютого 1992 року, хоч з 19 лютого 1992 року по 22 жовтня 1992 року працював в селі Городок Маневицького району, що знаходиться за 3 км від місця проживання. З 26 жовтня 1992 року знову почав працювати в ДП «Волиньторф», де працює донині.

Позивач зауважив, що оскільки він у період з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року постійно проживав 2 роки 05 місяців 13 днів у зоні безумовного (обов`язкового) відселення і Волинською обласною державною адміністрацією видано відповідне посвідчення від 18 лютого 1993 року, то це є підставою для зменшення постійного віку. З 01 січня 2006 року село Прилісне Маневицького району віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та, як стверджує позивач, з 01 січня 1993 року по 01 січня 2006 року він прожив у цьому населеному пункті 13 років, що дозволяє зменшити його пенсійний вік сумарно на 9 років.

Позивач вважає, що відмова відповідача у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку на 9 років є необ`єктивною, порушує його соціальні права, а тому просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.32-33). В обґрунтування цієї позиції вказав, що 29 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону №796-ХІІ. На момент звернення із заявою позивач мав 51 рік. Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 05 лютого 2021 року №032950004808 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ ОСОБА_1 було відмовлено, про що позивача повідомлено листом від 18 лютого 2021 року №0300-0304-8/8309. ОСОБА_1 не надав довідку про те, що він працював в зоні безумовного (обов`язкового) відселення у період роботи в ДП «Волиньторф». Крім того, Законом №796-ХІІ не передбачено підсумовування періодів проживання (роботи) у різних зонах радіоактивного забруднення. З поданих позивачем документів було встановлено, що ОСОБА_1 працював з 25 серпня 1987 року по 26 листопада 1987 року в Маневицькій дитячій музичній школі, з 22 січня 1991 року по 31 січня 1992 року – на Луцькому автомобільному заводі, а з 19 лютого 1992 року по 22 жовтня 1992 року – в ДП «Городоцький лісгосп», тобто на території, яка не відноситься безумовного (обов`язкового) відселення. Відповідач дійшов висновку, що позивач прожив у зоні безумовного (обов`язкового) відселення 14 років 05 місяців 13 днів, з них 1 рік 05 місяців 13 днів станом на 01 січня 1993 року (менше ніж 2 роки), тому за таких обставин він не має права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Волинською обласною державною адміністрацією 18 лютого 1993 року видано посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, який постійно проживає чи працює, або проживав чи працював у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986 – 1993 роках (категорія 3) (а.с.22). 21 січня 2021 року Волинською обласною державною адміністрацією взамін цього посвідчення видано посвідчення серії НОМЕР_2 особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с.23).

29 січня 2021 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ (а.с.36). До заяви позивач додав, зокрема, документи про місце проживання (реєстрації) – довідку виконавчого комітету Прилісненської сільської ради від 28 січня 2021 року №157 (а.с.38), посвідчення серії НОМЕР_2 особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи (а.с.37), трудову книжку серії НОМЕР_3 (а.с.39-42), військовий квиток (а.с.44-46), документи про трудову діяльність (а.с.49-53).

05 лютого 2021 року ГУ ПФУ у Волинській області прийняло рішення №032950004808, яким ОСОБА_1 відмовило у призначенні пенсії за віком (а.с.35). Про прийняте рішення та підстави відмови у призначенні пенсії позивача інформовано листом ГУ ПФУ у Волинській області від 18 лютого 2021 року №0300-0304-8/8309 (а.с.24). Зі змісту листа слідує, що причиною відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку стало те, що позивач прожив у зоні безумовного (обов`язкового) відселення 14 років 05 місяців 13 днів, але з них лише 1 рік 05 місяців 13 днів до 01 січня 1993 року, а тому не набув права на зменшення пенсійного віку. При цьому згідно з довідкою виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Маневицькогo району від 28 січня 2021 року №157 позивач був зареєстрований і проживав у селі Прилісне з 13 липня 1987 року по 26 листопада 1987 року, з 04 грудня 1989 року по 08 грудня 1990 року, з 12 грудня 1990 року по 20 лютого 1991 року, з 12 лютого 1992 року по 21 березня 2014 року, з 02 квітня 2014 року і донині. До 01 січня 2006 року село Прилісне було віднесене до зони безумовного (обов`язкового) відселення, з 01 січня 2006 року - до зони гарантованого добровільного відселення. Законом №796-ХІІ не передбачено підсумовування періодів проживання (роботи) в різних зонах радіоактивного забруднення. Немає підстав врахування до періоду проживання (роботи) в зоні безумовного (обов`язкового) відселення періодів роботи в Маневицькій дитячій музичній школі з 25 серпня 1987 року по 26 листопада 1987 року, на Луцькому автомобільному заводі з 22 січня 1991 року по 31 січня 1992 року, в ДП «Городоцький лісгосп» з 19 лютого 1992 року по 22 жовтня 1992 року, оскільки селище міського типу Маневичі, селище міського типу Городок знаходяться в зоні гарантованого добровільного відселення, а місто Луцьк - на території, яка не відноситься до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Позивач, вважаючи, що з урахуванням норм Закону №796-ХІІ набув право на пенсію із зменшенням пенсійного віку, у призначенні якої йому протиправно відмовлено, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд враховує такі нормативно-правові акти.

Частиною другою статті 19 Конституції України імперативно визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 березня 2003 року (далі – Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01 січня 2004 року, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Закон №796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону №796-ХІІ. Згідно з частиною третьою цієї статті призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і цього Закону».

За умовами частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Водночас, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи - особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше двох років, зменшення пенсійного віку становить 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років (пункт пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).

Виходячи із змісту суспільних правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

За змістом примітки до абзацу четвертого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Отже, норми спеціального закону - Закону №796-XII застосовуються субсидіарно із нормами загального закону – Закону №1058-ІV, доповнюють і конкретизують їх.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).

Частиною першою статті 15 Закону №796-ХІІ обумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. У свою чергу, частиною третьою статті 65 Закону №796-XII обумовлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

В пункті 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551 (далі – Порядок №551), уточняється, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Як зазначено у пункті 11 Порядку №551, посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).

Отже, із системного аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали, зокрема, у зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 1 січня 1993 роки не менше двох років. Єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом в постановах в постановах від 21 листопада 2006 року у справі № 21-1048во06, від 04 вересня 2015 року у справі №690/23/15-а, Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі №464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а, від 17 травня 2021 року №398/494/17, від 17 травня 2021 року №336/6218/16-а.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було встановлено статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, про що свідчать посвідчення від 18 лютого 1993 року серії НОМЕР_1 громадянина, який постійно проживає чи працює, або проживав чи працював у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986 – 1993 роках (категорія 3), та посвідчення від 21 січня 2021 року серії НОМЕР_2 особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (видане взамін попереднього).

З урахуванням приписів частини другої статті 14 Закону №796-XII такі документи є підтвердженням того, що позивач постійно проживав чи працював на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся відповідними комісіями при видачі йому відповідного посвідчення.

Отже, наявність цих посвідчень дає позивачу право на зменшення пенсійного віку з урахуванням норм Закону №796-XII, а тому помилковими є висновки ГУ ПФУ у Волинській області про те, що позивач проживав на території безумовного (обов`язкового) відселення менше двох років станом на 01 січня 1993 року.

За змістом довідки виконавчого комітету Прилісненської сільської ради від 28 січня 2021 року №157 (а.с.8, 38), яка надавалась позивачем разом із заявою про призначення пенсії, ОСОБА_1 був зареєстрований та постійно проживав у селі Прилісне Маневицького району Волинської області з 13 липня 1987 року по 26 листопада 1987 року (1987 – 1989 роки – строкова служба в армії), з 04 грудня 1989 року по 08 грудня 1990 року, з 12 грудня 1990 року по 20 лютого 1991 року, з 12 лютого 1992 року по 21 березня 2014 року, з 02 квітня 2014 року і до сьогодні. Довідка видана на підставі погосподарських книг села Прилісне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» село Прилісне Маневицького району Волинської області включено в перелік населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧAEC, і віднесено до зони безумовного обов`язкового відселення.

Законом України від 03 лютого 2004 року №1411-ІV «Про віднесення деяких населених пунктів Волинської та Рівненської областей до зони гарантованого добровільного відселення» з 01 січня 2006 року село Прилісне Маневицького району Волинської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Разом з тим, доказів постійного проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року) для застосування початкової величини зниження пенсійного віку (4 роки) позивачем не надано. В момент аварії і до 29 червня 1987 року позивач навчався в Луцькому культурно-освітньому училищі і постійно проживав у місті Луцьку, про що свідчать відомості трудової книжки позивача та не заперечується ним (а.с.9).

Однак надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях, є аргументи відповідача про те, що позивач не проживав у селі Прилісне у період роботи в Маневицькій дитячій музичній школі з 25 серпня 1987 року по 26 листопада 1987 року. Відповідно до інформації, зазначеної у довідці Маневицької районної школи мистецтв від 30 грудня 2020 року №19, ОСОБА_1 дійсно працював викладачем по класу духових інструментів Маневицької дитячої музичної школи в філіалі села Прилісне з 25 серпня 1987 року по 26 листопада 1987 року (а.с.14), а згідно з довідкою від 30 грудня 2020 року №20 Маневицька дитяча музична школа перейменована на Маневицьку районну школу мистецтв на підставі рішення Маневицької районної ради (а.с.15).

Відповідно до листа Маневицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 27 січня 2021 року №П-37 ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 12 листопада 1987 року по 29 листопада 1989 року (а.с.43), що також підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 від 17 листопада 1987 року (а.с.44-45).

Тобто, ГУ ПФУ у Волинській області безпідставно не врахувало вказаний період праці та проживання позивача на території безумовного (обов`язкового) відселення (2 роки 18 днів).

Згідно із записами №4 - №5, №11 - №16 трудової книжки серії НОМЕР_3 позивач з 14 березня 1990 року по 16 січня 1991 року (10 місяців 03 дні), з 26 жовтня 1992 року по 05 лютого 2001 року (8 років 03 місяці 10 днів) працював на підприємстві «Волиньторф», яке знаходиться в селі Прилісне Маневицького району Волинської області (а.с.9 зворот, 10); відомості про місцезнаходження підприємства можна встановити за загальнодоступною інформацією в мережі Інтернет – з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.56-57), а також з відомостей веб-сайту підприємства (http://volyntorf.biz).

Крім того, відповідно до записів №8 - №10 трудової книжки (а.с.9 зворот) позивач з 19 лютого 1992 року по 22 жовтня 1992 року (8 місяців 04 дні) працював у Городецькому держлісгоспі (ДП «Городоцький лісгосп»), яке знаходиться в селі Городок Маневицького району Волинської області, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Суд не бере до уваги припущення відповідача, що позивач, працюючи в Городецькому держлісгоспі, не проживав у селі Прилісне, оскільки довідка виконавчого комітету Прилісненської сільської ради від 02 березня 2021 року №492 (а.с.12) свідчить про те, що ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований і проживав у період з 19 лютого 1992 року по 22 жовтня 1992 року в селі Прилісне. Водночас, довідкою від 01 березня 2021 року №281, виданою старостою Городоцького старостинського округу Прилісненської сільської ради (а.с.16), стверджується, що ОСОБА_1 не був зареєстрований та не проживав в селі Городок Маневицького району із 19 лютого 1992 року по 22 жовтня 1992 року. Відстань між цими населеними пунктами становить 3,5 км, що дозволяло позивачу діставатися до місця роботи від місяця постійного проживання.

Отже, висновки ГУ ПФУ у Волинській області про не підтвердження місця проживання позивача у період, зокрема, з 25 серпня 1987 року по 26 листопада 1987 року, з 19 лютого 1992 року по 22 жовтня 1992 року, з 14 березня 1990 року по 16 січня 1991 року, з 26 жовтня 1992 року по 01 січня 1993 року не менше двох років станом на 01 січня 1993 року в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не відповідають встановленим у справі обставинам.

Суд наголошує, що позивач надав основний документ, що підтверджує його право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, – посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), яке підтверджує той факт, що станом на 01 січня 1993 року ОСОБА_1 проживав в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років. Відповідачем як суб`єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий ОСОБА_1 статус скасований.

Наведені обставини у сукупності свідчать, що станом на 01 січня 2006 року позивач проживав в зоні безумовного (обов`язкового) відселення понад 9 років (з них не менше двох років станом на 01 січня 1993 року), що призводить до виникнення у нього права на користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, та зменшення пенсійного віку на 9 років (максимальна кількість років зменшення пенсійного віку згідно з пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ).

При цьому у спірному рішенні вказано про наявність у позивача 35 років 07 місяців 23 дні страхового стажу (тобто умова щодо страхового стажу відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV виконується).

Одночасно суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи досягнення позивачем віку 51 рік 13 листопада 2020 року та його звернення із заявою про призначення пенсії 29 січня 2021 року, право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону №796-ХІІ та приписів статті 45 Закону №1058-IV у позивача виникло з 14 листопада 2020 року.

Відповідно до положень частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У цій справі суд дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивача позовні вимоги слід задовольнити шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 05 лютого 2021 року №032950004808 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ та зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 вказаного Закону з 14 листопада 2020 року.

Як визначено статтею 244 КАС України, суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 908,00 грн, що підтверджуються квитанцією від 11 березня 2021 року №1011910977, випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету (а.с.5, 27).

Оскільки суд задовольняє позов, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судові витрати у сумі 908,00 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05 лютого 2021 року №032950004808 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за його заявою від 29 січня 2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 14 листопада 2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк