Рішення № 97315688, 31.05.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 травня 2021 р. Справа № 120/676/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Калинівська міська рада про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

29.01.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що 04.05.2020 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, однак відповідач наказом від 09.06.2020 року №2-11781/15-20-СГ відмовив в наданні такого дозволу, оскільки ОСОБА_2 не досяг повноліття.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року №120/4278/20-а, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11781/15-20-СГ від 09 червня 2020 року. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , поданого в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Черепашинецької сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

На виконання даного рішення, відповідачем розглянуто клопотання позивача та прийнято наказ №2-16759/15-20-СГ від 30.11.2020 року, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. Мотивами такого наказу стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена в масиві, який використовується громадянами для городництва на підставі протоколів Черепашинецької сільської ради №8 від 25.11.1993 року, №9 від 10.02.1994 року, №10 від 04.04.1995 року.

Позивач не погоджується з таким наказом та вважає його протиправним, оскільки він прийнятий з підстав не визначених частиною 7 ст. 118 ЗК України, у зв`язку із чим, звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 03.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

17.02.2021 року до суду надійшли матеріали на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 22.02.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено 15 денний строк з дня отримання даної ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву.

18.03.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена в масиві, який використовується громадянами для городництва на підставі протоколів Черепашинецької сільської ради №8 від 25.11.1993 року, №9 від 10.02.1994 року, №10 від 04.04.1995 року.

Згідно інформації Калинівського районного міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах від 12.05.2020 року №М-11670/0-0.181-1427/154-20, бажана позивачем земельна ділянка перебуває в користуванні (власності) третіх осіб.

Що стосується зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою, зауважили, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.

08.04.2021 року позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Калинівську міську раду.

Ухвалою суду від 22.04.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Калинівську міську раду.

Правом на подання пояснень щодо заявлених позовних вимог третя особа не скористалась.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Водночас, дата ухвалення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді у щорічній відпустці з 17.05.2021 року по 28.05.2021 року (включно).

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, наступні фактичні обставини.

04.05.2020 року звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, однак відповідач наказом від 09.06.2020 року №2-11781/15-20-СГ відмовив в наданні такого дозволу, оскільки ОСОБА_2 не досяг повноліття.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року №120/4278/20-а, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-11781/15-20-СГ від 09 червня 2020 року. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , поданого в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Черепашинецької сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

На виконання даного рішення, відповідачем розглянуто клопотання позивача та прийнято наказ №2-16759/15-20-СГ від 30.11.2020 року, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. Мотивами такого наказу стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена в масиві, який використовується громадянами для городництва на підставі протоколів Черепашинецької сільської ради №8 від 25.11.1993 року, №9 від 10.02.1994 року, №10 від 04.04.1995 року.

На переконання позивача, такий наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки прийнятий з підстав не визначених частиною 7 ст. 118 ЗК України, у зв`язку із чим, він звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.

Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства стало те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка розміщена в масиві, який використовується громадянами для городництва на підставі протоколів Черепашинецької сільської ради №8 від 25.11.1993 року, №9 від 10.02.1994 року, №10 від 04.04.1995 року.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас, в силу приписів ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).

Надаючи оцінку таким посиланням у оскаржуваному наказі, суд звертає увагу, що відповідачем не доведено наявність відповідних обставин, не надано ні документації по встановленню меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), ні документів, що посвідчують право власності або право користування такими земельними ділянками громадянами, а також інших матеріалів, які б підтверджували використання земельної ділянки громадянами для городництва.

Разом з тим, на підтвердження того, що бажана позивачем земельна ділянка використовується громадянами для городництва, представником відповідача надано Інформацію щодо земельної ділянки, яка розташована в межах 0521688800:03:000, Довідки виконавчого комітету Черепашинської сільської ради від 11.03.2020 року № 114 та №115, Витяг з протоколів засідання земельної комісії сільської Ради народних депутатів Калинівського району Вінницької області с. Черепашинці №8 від 25.11.1993 року, №9 від 10.02.1994 року, №10 від 04.04.1995 року

Суд не приймає такі докази як належні та допустимі, в розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України, оскільки надані відповідачем Довідки виконавчого комітету Черепашинської сільської ради від 11.03.2020 року № 114 та №115, Витяг з протоколів засідання земельної комісії сільської Ради народних депутатів Калинівського району Вінницької області с. Черепашинці №8 від 25.11.1993 року, №9 від 10.02.1994 року, №10 від 04.04.1995 року не дають можливості ідентифікувати та встановити приналежність спірної земельної ділянки іншим особам, та не є документом, який підтверджує право власності чи користування на таку ділянку.

Більше того, судом досліджено публічну кадастрову карту України та встановлено, що земельна ділянка (кадастровий номер 0521688800:03:000:0126) відноситься до земель запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), що додатково підтверджує необґрунтованість посилань відповідача щодо знаходження земельної ділянки в користуванні громадян для городництва.

Враховуючи вищевикладене, матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували, що на бажану для позивача земельну ділянку наявні правовстановлюючі документи, які б підтверджували її перебування у власності чи користуванні інших осіб.

Разом з тим, суд звертає увагу, що в змісті оскаржуваного наказу викладено прохальну частину, яка полягає у представленні документу, що посвідчує виникнення у позивача права користування бажаною земельною ділянкою - рішення органу місцевого самоврядування, уповноваженого на передачу земельних ділянок у власність або у користування.

Надаючи правову оцінку зазначеному, суд звертає увагу, що відповідач не вправі вимагати додаткові матеріали та документи, що не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України. Пряма заборона вимагати додаткові матеріали чи документи закріплена законодавцем в частині 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Вищевикладені обставини свідчать про протиправність відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, що зазначена в оскаржуваному наказі, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження перебування бажаної для позивача земельної ділянки у власності чи користуванні інших осіб, відповідачем не надано.

При цьому, посилання представника відповідача у відзиві на позовну заяву на Указ Президента України від 14 квітня 2000 року №584/2000, суд вважає безпідставними, оскільки цей Указ не змінював визначені на той час законом підстави набуття права власності та права користування земельною ділянкою. До того ж вказаний Указ втратив чинність на підставі іншого Указу Президента України від 20 липня 2007 року №650/2007.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру Вінницькій області №2-16759/15-20-СГ від 30.11.2020 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, то суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржене позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному наказі вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-16759/15-20-СГ від 30.11.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , поданого в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га на території Черепашинецької сільської ради Калинівського району Вінницької області (за межами населеного пункту), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,33 (шістсот п`ять гривень тридцять три копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, ЄДРПОУ 39767547).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Представник позивача: Міщенко Максим Іванович (в/ч 3028, м. Калинівка, Вінницька область, РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, ЄДРПОУ 39767547);

Третя особа: Калинівська міська рада (вул. Нестерчука В, 19, м. Калинівка, Вінницька область, 22400, код ЄДРПОУ 04326106).

Суддя Дончик Віталій Володимирович