Рішення № 97310967, 20.05.2021, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/22123/19

Провадження № 2/344/718/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої — судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом Державного підприємства “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” до ОСОБА_1 про визнання Договору №272 від 20.12.2016 року неукладеним з моменту його підписання та стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 140 000,00 грн.; стягнення судових витрат, –

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_1 про визнання Договору №272 від 20.12.2016 року неукладеним з моменту його підписання та стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 140 000,00 грн.; стягнення судових витрат. Позовні вимоги мотивував тим, що 20 грудня 2016р. між ДП«Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» та ОСОБА_2 укладено Договір № 272 про надання відповідачем поворотної безпроцентної фінансової допомоги в сумі 218 500 грн. 26 грудня 2016р. платіжним дорученням №783 тодішньою адміністрацією Позивача через АТ КБ «Приватбанк» Відповідачу перераховано 140 000 грн. Незважаючи на отримання 140 000 грн. 24.04.2019 р. Відповідач, знаючи про втрату документів і їх знищення в період її роботи в тодішній адміністрації в 2016-2018р.р. ( період викрадення документів, в тому числі бухгалтерських), звернулась до ДП «Івано-Франківський КХП» про повернення 218 500 грн. Але несподівано для Відповідача, Позивач листом № 275 від 20.05.2019р. повідомив Відповідача про «борг» в сумі 78 500грн., надавши копію платіжного доручення № 783 від 26.12.2016р. Лист № 275 від 20.05.2019р. підписано заступником директора Позивача М. Куриляк, котра на дату підписання не мала повноважень на вчинення підпису. По свідченню ОСОБА_3 лист підготувала головний юрисконсульт ОСОБА_4 , котра як виявилось належним чином не перевірила обставини підписання «договору » № 272 і отримання 140 000 грн., тобто надала для підпису неперевірену інформацію. Згодом, після вивчення обставин підписання договору і отримання Відповідачем 140 000 грн. , ОСОБА_3 , уже в статусі тимчасово виконуючого обов`язки директора Позивача, листом № 403 від 27.08.2019р. , надаючи Відповідачу можливість довести своє право, одночасно спростувала відповідь на адвокатський запит № 275 від 20.05.2019р. Не надано зазначених доказів і до позовної заяви з якою відповідачка звернулась до суду про стягнення так званого «боргу» в сумі 78 500 грн, про що свідчить відсутність будь-яких документів про передачу коштів у додатках до позовної заяви ОСОБА_5 від 05.06.2019р., підписаної Відповідачем. У Відповідача ж відсутні документи, які згідно п. 2.5. Договору № 272 і Положення № 637 від 15.12.2004р. можуть підтвердити право Відповідача на «повернення» коштів. Копія договору № 272 вперше появилась на комбінаті при пред`явлені Відповідачем «претензії». Крім копії Договору № 272 будь-яких інших доказів на підтвердження своїх вимог надано не було. Просив визнати Договір № 272 від 20.12.2016р. неукладеним з моменту його підписання та стягнути з Відповідача 140 000грн. в користь ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів».

Представник Позивача вимоги заявленого позову підтримав з підстав, викладних в позовній заяві, просив задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі, щодо задоволення позову заперечив, просив відповити в повному обсязі з підстав наведених у поясненнях (а.с.101).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судом встановлено наступне.

20 грудня 2016р. між ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» та ОСОБА_2 укладено Договір № 272 про надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги(а.с.6-8) .

Відповідно до пункту 1.1. Договору 272, позикодавець зобов`язується надати Позичальнику поворотну безпроцентну фінансову допомогу у розмірі 218 500,00 грн., а Позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в терміни, передбачені в даному Договорі.

Згідно пункту 2,4, договору - передача Позикодавцем суми грошових коштів передбаченої п. 2.1. даного Договору, Позичальнику здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника з особового або іншого рахунку .

Датою платежу згідно п. 2.5 Договору сторони погодили датою зарахування коштів на поточний рахунок Позичальника або дату відповідного документу про отримання коштів в якості поворотної фінансової допомоги, який видає Позичальник Позикодавцю у випадку отримання грошових коштів через касу підприємства.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі встановленій законом (ч.4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, відповідно до ст. 638 ЦК України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї осторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Судом встановлено, що сторони перебувають у договірних правовідносинах, що підтверджується фактом укладення договору поворотної безпроцентної фінансової допомоги №272 від 20.12.2016 року.

Із наданої копії платіжного доручення №783 в якості призначення платежу зазначено «повернення поворотно-фінансової допомоги згідно дог.№272 від 20.11.2016 року» (а.с.9).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач частково повернув кошти Відповідачу в сумі 140 000, 00 гривень і тим самим визнав той факт, що договір № 272 про надання поворотної безпроцентної фінансової допомоги від 20.12.2016 року є дійсним.

Відповідно, позивачем до суду не надано жодних належних доказів про те, що оспорюваний договір є неукладеним та відповідачем при його укладенні введено позивача в оману, й договір має неповну (приховану інформацію).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач просить також стягнути з відповідачки безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 140 000 грн.

Суд вважає вказані вимоги позивача недоведеними та безпідставними, виходячи з наступного.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, частин 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року (справа № 6-100цс15), а також постанові Верховного суду від 01 лютого 2018 року (справа № 583/223/16-ц).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач повернув частково відповідачу грошові кошти в розмірі 140 000 грн. на виконання договору № 272 про надання безпроцентної фінансової допомоги від 20.12.2016 року, а тому суд не вбачає підстав для застосування до правовідносин, які склались між сторонами, положень ст. 1212 ЦК України.

При цьому суд враховує, що всупереч положень ст. 1212 ЦК України, позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження безпідставності отримання відповідачкою грошових коштів.

Відповідно до вимог ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч.7 ст. 81 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до нього, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно, із урахуванням відсутності належних та допустимих доказів про предмет доказування, правові підстави для задоволення цього позову уцілому відсутні.

Аналізуючи зібрані по справі докази, враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не доведені, обставини, викладені в позовній заяві не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак законні підстави для задоволення позову судом не встановлені.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати суд відносить на рахунок позивача.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 203, 207, 628,638,640 Цивільного Кодексу України, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України суд, –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Державного підприємства “Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів” до ОСОБА_1 про визнання Договору №272 від 20.12.2016 року неукладеним з моменту його підписання та стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 140 000,00 грн.; стягнення судових витрат – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Довідка: Повний текст рішення виготовлено 01.06.2021 року.

Суддя Пастернак І.А.