Рішення № 97303143, 24.05.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1437/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2021 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі:

головуючого судді Радченка В.Є.

з участю:

секретаря судового засідання Степанюк Ю.

позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

Гоєцької-Колотило Я.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса:79007, м.Львів, пл. Генера Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833), КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (адреса:79021, м.Львів, вул. Кульпарківська,95, код ЄДРПОУ 01996740), КНП «Пустомитівська центральна районна лікарня» (адреса: 81100, м.Пустомити, вул. Грушевсього,7, код ЄДРПОУ 01998035) про відшкодування шкоди заподіяної протиправними діями та рішеннями, що призвели до значного ушкодження здоров`я,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», КНП «Пустомитівська центральна районна лікарня» про відшкодування шкоди заподіяної протиправними діями та рішеннями що призвели до значного ушкодження здоров`я.

Підставою своїх позовних вимог зазначила постанову Верховного суду від 15 січня 2020 року у адміністративній справі № 813/1203/17 за її позовом до Міжрайонної спеціалізованої психіатричної МСЕК № 1 Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи» про визнання незаконним рішення про призначення їй ІІ групи інвалідності. Вважає, що вона звільнена від доказування у справі про відшкодування шкоди, оскільки обставини встановлені у адміністративній справі не підлягають доказуванню під час розгляду цивільної справи. Вважає, що дії працівника поліції Пустомитівського ВП ГУ НП у Л/о та лікарів, які є працівниками відповідачів та прокурорів є протиправними, внаслідок цього вона була протиправно госпіталізована, отримала сильний шок, стрес, та незаконний лікувальний процес, чим була нанесена шкода її здоров`ю. Просить стягнути з кожного відповідача по 100 мінімальних заробітних плат на її користь.

Ухвалою суду від 26 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 19 березня 2021року.

18.03.2021 року генеральним директором КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Чечотка Б.Р. подано до суду відзив, в якому просив в задоволенні всіх позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю. Зазначив, що позовні вимоги є незаконними, немотивованими, необґрунтованими, такими, що не ґрунтуються на нормах Цивільного матеріального та процесуального права України, а тому до задоволення не підлягають. Позивачем не з`ясовані та не встановлені обставини, що мають значення для справи. Відсутні належні і допустимі письмові докази на підтвердження позовних вимог. Відсутній склад деліктної відповідальності для стягнення будь - якої шкоди. Позивач посилався на припущення та обставини, які є недоведеними, які він вважає встановленими. Висновки позивача не відповідають фактичним обставинам справи. Відсутні рішення, якими встановлена та доведена протиправність будь - якого діяння будь - кого з відповідачів їх службових чи посадових осіб, відсутній безпосередній причино - наслідковий зв`язок між діяннями та шкодою, відсутня вина, відсутній та не доведений розмір шкоди. Відсутні належні, достатні, допустимі та достовірні докази незаконної госпіталізації позивачки в примусовому порядку, заподіяння їй фізичного болю, стресу, відкритого заволодіння людиною, її викрадення, інтенсивних переживань, потрясінь, емоційних збуджень, позбавлення позивачки права працевлаштуватись, катування, каліцтва та іншого ушкодження здоров`я у позивача, що повністю виключає підстави для задоволення позову ОСОБА_1

19.03.2021 року директором КНП «Пустомитівська ЦРЛ» Лабай І.М. подала до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якій просила в задоволенні всіх позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю за безпідставністю позовних вимог.

23.03.2021 року позивачем подано відповіді на відзиви, в яких просила стягнути з КПП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» суму відшкодування шкоди заподіяної протиправними діями та рішеннями медичних працівників, що призвели до значного ушкодження здоров`я позивачки у розмірі 100 мінімальних заробітних плат України, що становить 600 000,00 грн. Також стягнути КНП «Пустомитівська районна лікарня» суму відшкодування шкоди заподіяної протиправними діями та рішеннями медичних працівників, що призвели до значного ушкодження здоров`я позивачки у розмірі 100 мінімальних плат України, що становить 600 000 грн.

29.03.2021 року представником ГУНП у Львівській області Герасимюк О. подано до суду відзив, в якому просила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

01.04.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому просила стягнути з Головного Управління Національної Поліції у Львівській області суму відшкодування шкоди заподіяної протиправними діями та рішеннями службової особи, що призвело до значного ушкодження здоров`я позивачки у розмірі у 100 мінімальних заробітних плат України, що становить 600 000,00 грн.

Позивач в судовому засідання позовні вимоги підтримала з мотивів зазначених в позовній заяві. Просила позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області Герасимюк О.В. у судовому засідання позовні вимоги заперечила в повному обсязі. В задоволенні позову просила відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Представник відповідача КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Сокальський Д.А. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та заперечив повністю з мотивів зазначених у відзиві на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача КНП «Пустомитівська центральна районна лікарня» Гоєцька-Колотило Я.З. в судовому засіданні позовні вимоги заперечила в повному обсязі. В задоволенні позову просила відмовити з підстав зазначених у відзиві.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, встановивши на їх підставі фактичні обставини та характер спірних правовідносин між сторонами спору, визначивши правові норми, що підлягають застосуванню, суд вважає позов таким, що задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 26.02.2016 року лікарем-психіатром Мариняк Р.М. Пустомитіської ЦРЛ, ОСОБА_1 було скеровано на госпіталізацію у Львівську обласну психіатричну лікарню.

29.02.2016 року ОСОБА_1 було поміщено до Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні, де вона пробула до 15.06.2016 року.

10.06.2016 року ОСОБА_1 було оглянута лікарсько – консультативною комісією в повному складі та скерована КЗ "ЛОКПЛ" на медико - соціальну експертизу, яку вона пройшла 15.06.2016 року.

На підставі комісійного обстеження МСЕК, що оформлено актом огляду № 1242 та вивчення медичної документації медико - експертної справи ОСОБА_1 було визнано інвалідом ІІ групи від загального захворювання терміном на один рік.

Постановою Верховного суду від 15 січня 2020року скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року в цій справі та залишено в силі Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року про визнання незаконним рішення Міжрайонної спеціалізованої психіатричної МСЕК №1 комунального закладу Львівської обласної ради "Львівський обласний центр медико-соціальної експертизи" про призначення Лемчак М. М. II групи інвалідності.

Резолютивна частина постанови Верховного суду долучена позивачем до матеріалів справи не містить висновків про визнання неправомірними рішень, дій чи бездіяльності будь-кого з відповідачів, чи їх службових чи посадових осіб, тому не може бути безспірним доказом вчинення відповідачами будь-яких протиправних дій щодо позивача.

Частиною 7 статті 82 ЦПК України визначено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Таким чином обставини встановленні постановою Верховного суду щодо ОСОБА_1 не мають доказового значення у цій справі, а тому не є обов`язковими для Галицького районного суду при розгляді даної справи.

Відповідачі 1, 3 участі у адміністративній справі не брали, тому обставини встановленні постановою Верховного суду не мають доказового значення у цій справі.

Судом встановлено, що в січні 2018року ОСОБА_1 вже зверталась до Галицького районного суду м Львова до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» з аналогічним позовом про відшкодування моральної шкоди на її користь та зазначала ті самі предмет та підстави, що і в даному позові.

Рішенням Галицького районного суду від 19 червня 2018року у справі № 461/105/18, яке набрало законної сили у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю за безпідставністю позовних вимог. Рішення суду не оскаржувалось, не скасовувалось та вступило в законну силу.

Вирішуючи аналогічний позов про відшкодування моральної шкоди в 2018році Галицький районний суд м. Львова 19 червня 2018року прийшов до таких висновків. 29 лютого 2016 року ОСОБА_1 була поміщена до Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні, де вона проходила лікування до 15 червня 2016 року.

10 червня 2016 року після проведення лікування, обстеження та реабілітаційних заходів за скеруванням, ОСОБА_1 була оглянута лікарсько-консультативною комісією в повному складі та у зв`язку з наявністю важкого хронічного психічного розладу та інвалідизуючої патології, для вирішення питання рівня втрати працездатності, направлена до Львівської ОКПЛ на медико-соціальну експертизу, яку вона пройшла 15 червня 2016 року.

15 червня 2016 року на підставі комісійного обстеження МСЕК, що оформлено актом огляду № 1242 та вивчення медичної документації медико-експертної справи ОСОБА_1 , Міжрайонна спеціалізована психіатрична МСЕК № 1 прийняла рішення, яким позивача визнано інвалідом II групи загального захворювання терміном на один рік. Діагноз: хронічний маячний розлад, затяжний безремісійний перебіг з вираженим зниженням рівня особистості, емоційно-вольовим дефектом, соціально-трудовою дезадаптацією.

Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначено, що психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади;

Усвідомлена згода особи - це згода, вільно висловлена особою, здатною зрозуміти інформацію, що надається доступним способом, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовуватися в процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування;

Статтею 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно - на її прохання або за її усвідомленою згодою. Згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.

Частиною 2 ст. 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку. При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом.

Рішення, прийняте лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів при наданні психіатричної допомоги, викладається у письмовій формі та підписується лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів. Рішення про примусову госпіталізацію позивача до Львівської ОКПЛ не приймалось.

Копія медичної карти ОСОБА_1 №01283/16 від 29.02.2016 року містить не спростовані у встановленому законом порядку добровільну згоду пацієнта на проведення діагностики, лікування, яка містить особистий підпис ОСОБА_1 та дату 29.02.2016 року, та первинний огляд ОСОБА_1 у відділенні 29.02.2016 року сумісно з зав. відділенням № 1283-16. Де зазначено, що «Згідна на лікування, підписала усвідомлену згоду на лікування в умовах психіатричного стаціонару.

Тобто, у приймальному відділенні лікарні ОСОБА_1 дала письмову усвідомлену згоду на лікування і згідно ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» та була госпіталізована в добровільному порядку. Знаходилась на стаціонарному лікуванні в Львівської ОКПЛ з 29.01.2016 р. по 15.06.2016 р. Під час перебування в стаціонарі хвора була ознайомлена з планом обстеження та лікування, отримала в повному обсязі роз`яснення про характер та орієнтовну тривалість діагностично-лікувального процесу та про можливі несприятливі наслідки під час його проведення. За час перебування в психіатричному стаціонарі претензій мені не висловлювала, лікування приймала добровільно, обстеження проходила без зауважень. Після проведення лікування, обстеження та реабілітаційних заходів у зв`язку з наявністю важкого хронічного психічного розладу та інвалідизуючої патології була представлена на ЛКК для вирішення питання скерування на Медико-соціальну експертну комісію.

Протиправність поведінки означає, що вона суперечить нормам права та порушує і порушує інші об`єктивні права інших учасників цивільних правовідносин. У договірних правовідносинах вона виражається і порушенні правила, згідно з якими зобов`язання повинні виконуватись належним чином. У позадоговірних відносинах у посяганні на особисті майнові або немайнові права та інтереси інших осіб. Вироком чи рішенням суду не встановлено, і відповідно не доведено в чому проявилась протиправність дій саме тих осіб на яких позивач вказує, в яких активних діях вона виявилась.

Шкода являє собою втрати майнового характеру, що є наслідком протиправної поведінки особисто відповідачем. Майнова шкода виражена в грошах-це збитки. Збитки поділяються на реальну шкоду ( витрати на відновлення порушеного права, втрата чи пошкодження майна ) та упущену вигоду. Цивільно - правова відповідальність настає лише за умови, якщо протиправна поведінка є необхідною, основною і безпосередньою причиною виникнення збитків, тобто наявний безпосередній причинно - наслідковий зв`язок між конкретними діями підозрюваного і завданою ним шкодою.

За відсутності хоча би одного із зазначених вище елементів складу правопорушення шкода не настає та будь – яка відповідальність відсутня.

Враховуючи матеріали цивільної справи, відсутність вироку чи рішення суду щодо безспірної наявності всіх елементів складу деліктної відповідальності, відповідач дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутність доказів існування в діях відповідачів складу цивільного правопорушення, що є підставою для відсутності складу майнової відповідальності, а отже шкоди, відсутності події та складу кримінального правопорушення.

Матеріалами справи не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідної для застосування такої міри відповідальності як стягнення шкоди. Тому будь-яка шкода – повністю відсутня та підстави для її стягнення також відсутні.

Крім того, суд звертає увагу на те, що наявність кримінального провадження №42017141080000037, в рамках якого слідчим досліджуються питання щодо законності поміщення позивача у психіатричний заклад, наявності підстав та обґрунтованість встановленого їй діагнозу, не впливає на вирішення цього спору, оскільки факт незаконного поміщення позивача у психіатричний заклад вироком суду не встановлений, тому доводи позивачки порушують встановлений ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості.

З урахування викладеного, Галицьким районним судом м. Львова не встановлено протиправної винної поведінки працівників ГУНП у Львівській області, КЗЛОР «Львівська ОКПЛ» та Пустомитівської ЦРЛ, тому в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про відшкодування моральної шкоди рішенням Галицького районного суду м. Львова від 19 червня 2018року відмовлено повністю за безпідставністю позовних вимог.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 5 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішення Галицького районного суду від 19 червня 2018року у справі № 461/105/18, яке набрало законної сили у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю за безпідставністю позовних вимог, має приюдиційне значення при вирішенні даної справи.

Визначаючи на власний розсуд предмет та підстави позову ОСОБА_1 посилається на ст. 56 Конституції України та ст. 1174 ЦК України про те, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

В даній справі відсутні докази належності всіх відповідачів до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, тому вони не здійснювали і не могли здійснювати повноваження передбачені для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

За змістом ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За правилами ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідачі 2, та 3 не є суб`єктами владних повноважень, тому їх вина не презюмується та підлягає доведенню в загальному порядку.

Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з`ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діями та вини останнього в її заподіянні.

Позивачем не доведено завдання їй моральної шкоди відповідачами та не обґрунтовано її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Крім цього, суд не вбачає зв`язок витрат позивача на лікування та відшкодуванням моральної шкоди, так як це не є елементами моральної шкоди, а тому не можуть бути підставою доведення її розміру.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачами не доведено завдання їм моральної шкоди з боку відповідача, суд приходить до висновку, що позов в цій частині є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно дост.141 ЦПК України судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено імперативний обов`язок щодо доказування і подання доказів у цивільному процесі, а саме зазначеною нормою вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із вказаної норми ст. 81 ЦПК України, зокрема, вбачається, що обов`язок доведення полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, які орієнтовані на те, щоб скласти певне позитивне враження у суду про юридичні обставини у справі. Обов`язок доведення зумовлюється настанням для особи несприятливих правових наслідків у разі невиконання або неналежного його виконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов`язку по доведенню фактів, якими вона обґрунтовує свої вимоги, тобто, якщо позивач не доведе підстави позову, то суд відмовить у його задоволенні.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістомст.76 ЦПКУкраїни, доказами є будь-які дані,на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1)письмовими,речовими і електронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта.

Згідно зі статтею 56Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 1173 ЦПК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За змістом статті 1174ЦК України обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Судом встановлено, що події на які посилається ОСОБА_1 в позовній заяві до відповідачів мали місце з 29 лютого 2016року по 15 червня 2016року. Через шість років після цих подій, ОСОБА_1 безпідставно посилається на:

Протокол ультразвукового обстеження від 13.10.2018 року центру літотрипсії невідомої установи, який є неналежним та недопустимим доказом у справі, а тому не може бути взятий до уваги судом, оскільки не зазначена та не ідентифікована юридична особа, яка проводила дослідження, відсутні підпис, посада лікаря та його персональна печатка, а також мокра гербова печатка юридичної особи. Міома матки у ОСОБА_1 зазначеним вище протоколом ультразвукового обстеження від 13.10.2018року не встановлена, її причини та час її утворення не зазначені.

Згідно не завіреної ксерокопії виписки з медичної карти амбулаторного ( стаціонарного ) хворого ОСОБА_1 від 06 листопада 2018 року виданою поліклінікою Пустомитівської ЦРЛ Львівської області, визначений діагноз міома матки. Фолікулярна кіста правого ячника. Лікування: усунення міоматозних вузлів шляхом видалення. Ця виписка не може бути взята до уваги судом, оскільки не зазначена та не ідентифікована юридична особа, яка проводила дослідження, оскільки згідно витягу з ЄДРПОУ державна реєстрація юридичної особи з назвою Пустомитівська центральна районна лікарня припинена що 19 вересня 2018року тобто за два місяці до видачі такої виписки, тому виникають підставні сумніви у її достовірності. Крім цього відсутня мокра гербова печатка юридичної особи із зазначенням коду ЄДРПОУ. Міома матки у ОСОБА_1 зазначеною вище випискою від 06 листопада 2018року не встановлена, її причини та час її утворення не зазначені.

Крім цього ОСОБА_1 в позові посилається на «операційне втручання, яке є дуже коштовним і вона не має таких коштів», однак вона не подає належних і допустимих письмових доказів фактів вини чи протиправної діяльності та причинно- наслідкового зв`язку між діяннями відповідачів в 2016році та операційного втручання позивача за період з 06 листопада 2018року по даний час.

Таким чином відсутні докази будь - якої шкоди та причинно - наслідного зв`язку між діяннями та шкодою.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягає обов`язковому з`ясуванню наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди, відповідно до роз`яснень, що містяться в п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяння шкоди.

Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивачі мають довести, яких саме втрат немайнового характеру вони зазнали та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачами зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, відповідач дійшов висновку, що позивачем не надано об`єктивних та переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння йому втрат немайнового характеру у причинному зв`язку з діями відповідача, в зв`язку чим він дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача щодо стягнення заявленої ним суми моральної шкоди з відповідача.

Щодо моральної шкоди то відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 квітня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив , визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Матеріалами справи не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідної для застосування такої міри відповідальності як стягнення моральної шкоди. Тому законні підстави для її відшкодування – повністю відсутні.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У позовній заяві позивач не надає жодних фактичних даних, які підтверджують наявність та розмір збитків.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України визначено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Саме розмір дійсної шкоди становить той критерій, за допомогою якого у подальшому з урахуванням виду відповідальності, конкретних обставин, за яких було завдано шкоду, тощо встановлюється сума, що підлягає відшкодуванню тобто наявність та розмір шкоди, яку описує позивач підлягає доказуванню як обставина , яка має значення для ухвалення рішення і з приводу якої виник спір.

Оскільки статті 76-81 ЦПК України вказує що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, позивач не може стверджувати про наявність шкоди та достовірність визначеного розміру пошкодженого майна посилаючись лише на власні доводи та припущення.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

Діючим законодавством України не передбачено такого способу захисту порушеного права як стягнути з трьох відповідачів суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 800 000 грн. завданої незаконними діями та рішеннями працівниками національної поліції та медичними працівниками, тому така позовна вимога до задоволення не підлягає.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 8, 129 Конституції України, п. 1 ст. 6, ст. 14, ст. 1 Протоколу № 12 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950р., ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 5, ч. 5 ст. 8, ч. 3 ст. 10, 57- 64, ст. 2, 5, 8, ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 57- 64, ст. 212- 214 ЦПК України, ст.ст.11, 15, 16, 23, 1173, 1174 ЦК України,

в и р і ш и в

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (адреса:79007, м.Львів, пл. Генера Григоренка, 3, код ЄДРПОУ 40108833), КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (адреса:79021, м.Львів, вул. Кульпарківська,95, код ЄДРПОУ 01996740), КНП «Пустомитівська центральна районна лікарня» (адреса: 81100, м.Пустомити, вул. Грушевсього,7, код ЄДРПОУ 01998035) про відшкодування шкоди заподіяної протиправними діями та рішеннями, що призвели до значного ушкодження здоров`я.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського Апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 28.05.2021 р.

Суддя В.Є.Радченко