Рішення № 97297424, 20.05.2021, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/2548/16-ц

Провадження №2/442/28/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді: Кучаковського Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання: Кравців Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_2 про визнання протиправним розпорядження та визнання свідоцтва недійсним,–

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_3

від відповідача: Костик Г.С.

від третьої особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4

в с т а н о в и в :

До Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області звернулася ОСОБА_1 з позовом до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, у якому просить на підставі ст.ст. 6, 41, 48 ЦК УРСР (в редакції 1967 року), ст.ст. 1, 9 ЖК Української РСР, ст..ст. 1, 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” визнати протиправним розпорядження виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 31.05.1996 № 146-р в частині квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане 31.05.1996. В обґрунтування позову зазначає, що позивач та її донька ОСОБА_5 з 1959 року проживала у складі сім`ї разом зі своїми батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в квартирі АДРЕСА_1 , яка раніше належала до державного житлового фонду. З народження, тобто з 1978 року у вказаній квартирі проживала також ОСОБА_8 . Відповідно до свідоцтва про право власності від 31.05.1996 вказана квартира була передана у спільну сумісну власність батькам позивача. Однак, нещодавно їй стало відомо про те, що приватизація вказаної квартири проведена всупереч вимогам ч. 2 ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”, оскільки була проведена всупереч волевиявленню батька позивача ОСОБА_6 та взагалі без його відома. Зазначає, що як їй стало відомо, батько позивача ОСОБА_6 не висловлював свого бажання на приватизацію вказаної квартири. Більше того, на час приватизації вказаної квартири, тобто у 1996 році, позивач та її донька ОСОБА_9 проживали у складі сім`ї разом з батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Наголошує, що наведені обставини свідчать про те, що приватизація згаданої квартири проведена всупереч їх праву на її приватизацію. Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити.

Представник відповідача подав до суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій вказує, що в своїх позовних вимогах позивач вказує, що їй нещодавно стало відомо про те, що приватизація вказаної квартири проведена всупереч волевиявленню її батька. Однак вказує, що позивач зверталась з тим самим позовом в липні 2011 року в порядку адміністративного судочинства (справа № 2-а -1073/11) з тих самих підстав та до тих самих осіб в липні 2011 року. Зазначає, що в адміністративному позові за 2011 позивач вказує, що про факт наявності оспорюваного розпорядження виконкому Дрогобицької міської ради їй стало відомо в травні 2011 року відомо про порушення її права, проте в передбачений законом термін не звернулася до суду, а тому просить застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з пропущенням строку позовної давності.

Представник третьої особи ОСОБА_2 подала пояснення щодо позову, в яких вказала, що з даним позовом позивач звернулась в березні 2016 року. В своїх позовних вимогах позивач вказує, що їй нещодавно стало відомо про те, що приватизація вказаної квартири проведена всупереч волевиявленню її батька. Однак вказує, що позивач зверталась з тим самим позовом в липні 2011 року в порядку адміністративного судочинства (справа № 2-а-1073/11), де предметом спору було визнання недійсним і скасування розпорядження про приватизацію квартири. Позивач вважала, що було порушено її право на приватизацію квартири як члена сім`ї, яка постійно проживала в квартирі. Однак в процесі розгляду справи з`ясувалось, що окрім цих порушень, на думку позивача, при оформленні документів на приватизацію квартири, не було волевиявлення її батька ОСОБА_10 , власне, саме заява на приватизацію квартири не була ним власноручно підписана по причині хвороби та неусвідомлення своїх дій. З даного приводу Дрогобицьким міськрайонним судом було призначено почеркознавчу експертизу, яка фактично не було проведена. В процесі розгляду справи при поданні пояснень позивач чітко вказувала, що їй стало відомо про відсутність волевиявлення її батька ОСОБА_6 на приватизацію квартири ще до подання даного позову. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду від 13.05.2013 було залишено даний позов без розгляду. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 31.03.2014 (справа № 876/8138/13) було скасовано вищевказану ухвалу суду та направлено справу на новий розгляд. За заявою позивача ОСОБА_1 та клопотанням третьої особи ОСОБА_2 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_11 до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, з участю третіх осіб: ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування розпорядження про приватизацію квартири було закрито (Ухвала суду від 26.11.2015) з підстав порушення правил підсудності. Враховуючи наведене, вважає, що позивач знала про своє порушене право в листопаді 2011 року, а тому вона повинна була звернутись до суду не пізніше листопада 2014 року. А тому просить до вимог ОСОБА_1 застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач та її представники в судових засіданнях просили позов задовольнити.

Представники відповідача в судових засіданнях проти задоволення позову заперечували.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та її представник в судових засіданнях проти задоволення позову заперечували.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка позивач ОСОБА_1 повідомила, що все життя прожила разом з батьком ОСОБА_6 . В квітні 1994 року ОСОБА_6 розбив ішемічний інсульт, на той час мав 2 групу інвалідності. Після чого в нього змінилася психіка і мислення. У вересні–жовтні 1994 року у ОСОБА_6 був другий інсульт, стан здоров`я погіршився. У нього був правобічний інсульт: відняло праву руку і ногу. Його стан погіршився, він був весь час лежачий, рука не працювала. ОСОБА_6 обзивав маму ОСОБА_1 – ОСОБА_12 , кусав. Оскільки мама ОСОБА_1 – ОСОБА_13 займалася підприємницькою діяльністю, а тому для догляду за батьком – ОСОБА_6 винайшла двох людей. ОСОБА_6 їх не впізнавав, називав іншими іменами, говорив з неіснуючою людиною. В нього був лікар психіатр ОСОБА_14 , який проводив лікарські наглядові дії. ОСОБА_6 був агресивний. Йому виписувався рецепт суворої звітності. Він приймав фенозепам, трифтазін, триоксазин, реланіум, бром, мікстуру Кватера, інші ліки замовлялися. В нього був лікар завідуючий психоневрологічним диспансером ОСОБА_15 . ОСОБА_6 жив в підсвідомості, що кудись рухається, кудись іде, все вибивав. ОСОБА_6 сам себе не обходив в побутових справах. У нього був тривожний сон, падав з ліжка, викрикував уві сні. Після ліків його поведінка заспокоювалася. У травні 1996 року він нічого не усвідомлював. Такий стан був з 1994 року і надалі.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка третя особа ОСОБА_2 повідомив, що 12.04.1994 у ОСОБА_6 був обширний інсульт, про що його повідомила мама – ОСОБА_13 телефоном і він приїхав до батька. За 2 роки завдяки лікуванню ОСОБА_6 відновився. У квартирі гриміла ОСОБА_16 і телевізор, було пекло. Це робила позивач у справі щоб він не міг відновитися. Його лікарями були завідуючий психо-неврологічним відділенням ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 . ОСОБА_6 був цілком адекватний, на психіатричному обліку не стояв. Почав рухатися, але був обмежений в русі. Спочатку було важко, а потім ОСОБА_6 за 3-4 місяці відновився. За ним доглядала їхня мати – ОСОБА_13 та матушка ОСОБА_20 . ОСОБА_6 ходив з ходунками. У вересні – жовтні 2002 року стався повторний інсульт. В 1996 році другого інсульту не було. ОСОБА_6 був адекватний, не спроможний рухатися, міг розмовляти, цікавився новинами. В 1995 році проходив стаціонарне лікування, де був лікар ОСОБА_17 . Сидєлок в нього не було. ОСОБА_2 відвідував ОСОБА_6 . 4 разі на рік до самої смерті батька.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_21 повідомила, що з 25 січня 1996 року до серпня 1996 року працювала у ОСОБА_22 домогосподаркою: обід готувала, прала. ОСОБА_6 був неадекватним, сам не міг їсти, говорити не міг, плювався, за руки кусав. ОСОБА_13 заборонила задавати йому будь-які питання. До них приходив лікар ОСОБА_14 та інші лікарі. ОСОБА_6 годинами з якимись людьми говорив, кричав. У нього була паралізована права рука. У другій половині дня він поводив себе агресивно. Йому давали лідозепам, фенозепам. ОСОБА_6 мичав або говорив непонятні слова. Їй невідомо, чи перебував він у 1996 році у лікарні. Вона для нього купляла ліки.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_23 повідомила, що ОСОБА_6 хворів, в 1994 році получив інсульт. Доки був при пам`яті до самої смерті ОСОБА_24 не підпускав. ОСОБА_23 давали рецепти, а вона приносила ліки. Коли її просила ОСОБА_13 – дружина ОСОБА_6 , то вона приходила по можливості. ОСОБА_6 сідав на ліжку. ОСОБА_6 дуже нервувався і не хотів бачити позивача у хаті. ОСОБА_23 з 1991 по 1995 роки їздила на заробітки в Росію на 3 місяці. В травні 1996 року була вдома. ОСОБА_25 і ОСОБА_6 раз в місяць. Заходила на 10 хвилин. В ОСОБА_6 було 2 інсульти: один в 1994 році, другий через 3 роки. Він не пересувався після інсульту. До інсульту скаржився, що в нього нога боліла. Вона бачила його 2 рази після інсульту. ОСОБА_6 був радий її бачити. Відповідав, що в нього добре здоров`я. Приймав ліки від головного болю і від тиску.

Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши наявні докази, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_26 є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 3).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_27 є ОСОБА_28 та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 4).

З свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 вбачається, що шлюб між ОСОБА_28 та ОСОБА_1 розірвано 03.03.1982 (т. 1 а.с. 6).

Відповідно до довідки про склад сім`ї наймача ізольованої квартири від 24.05.1996 № 255 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , – мешкають та мають право на житло в момент введення в дію Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Ухвалою Дрогобицького міського суду Львівської області від 30.10.1996 цивільну справу № 2-358 за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про виселення та зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про визнання права на житло залишено без розгляду.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 22/К від 21.07.2020 ОСОБА_6 станом на момент складання заяви на приватизацію квартири у травні 1996 року тяжким психічним розладом не страждав, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 2 а.с. 219-224).

Зі свідоцтва на право власності на квартиру (будинок) від 31.05.1996 квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 7).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.10.2003 вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дружина ОСОБА_7 , син ОСОБА_2 , які спадкують по 1/3 частині спадкового майна. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 31.05.1996 за р. № 146-р Дрогобицьким міським бюро з приватизації державного житлового фонду та зареєстрованого в Дрогобицькому ДКМБТІ та ЕО за р. № 5149 (т. 1 а.с. 19).

Відповідно до договору дарування частини квартири від 27.06.2009, зареєстрованого в реєстрі за № 1046, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_2 належні їй на праві власності 2/3 ідеальні частини квартири під АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 20).

У підготовчому судовому засіданні суд з`ясував питання, передбачені ст. 197 ЦПК України. Позивач клопотань про залучення в якості співвідповідача інших осіб не заявляла, підтвердила що позов подано саме до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області.

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Системний аналіз норм ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за пред`явленим позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати відомості про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача або співвідповідача.

Таким чином, неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі – належному відповідачеві.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача (або не залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин) є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Позивач просить визнати протиправним розпорядження виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 31.05.1996 № 146-р в частині квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане 31.05.1996, проте відповідачем до участі у справі залучено лише орган місцевого самоврядування, яким таке рішення прийнято, і не залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 (правонаступника осіб ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ), якого це рішення безпосередньо стосується. Між тим, позовні вимоги прямо впливають на його права та інтереси як особи (правонаступника осіб, щодо яких видано це рішення).

При цьому суд враховує, що процесуальний статус відповідача і третьої особи за своїм змістом, процесуальними правами та обов`язками є різними.

З огляду на те, що позивач пред`явила позов не до всіх відповідачів, у задоволенні позову слід відмовити.

При цьому, суд не надає оцінку по суті заявлених вимог, оскільки вони заявлені не до всіх відповідачів.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_2 про визнання протиправним розпорядження та визнання свідоцтва недійсним – відмовити повністю.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська обл., м. Дрогобич, пл. Ринок, буд. 1; ідентифікаційний код 26307196).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).

Повний текст судового рішення виготовлено 31.05.2021.

Суддя Ю.С. Кучаковський