Рішення № 97293816, 20.05.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Д О Д А Т К О В Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.05.2021 Справа №607/9960/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Романів В.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням ,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подала заяву про ухвалення додаткового рішення у справі №607/9960/18, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказує на те, 14 серпня 2020 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення, яким усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням - магазином, загальною площею 1 515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_5 звільнити зазначене приміщення магазину. Заявник вважає, що суд, встановивши відсутність у відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суб`єктивного права користування приміщенням належного їй магазину по АДРЕСА_1 , та виявивши їх безпідставне користуванням даним магазином, порушення прав його власника, зобов`язав лише ОСОБА_5 звільнити приміщення вказаного мого магазину. Проте, не вирішив позовну вимогу позивача до іншого відповідача ОСОБА_6 , який проводить господарську діяльність у приміщенні зазначеного магазину, без відома нового власника, таким чином чинить їй перешкоди у його користуванні. Тому вважає, що суд у своєму рішенні не зазначив, яку саме дію слід виконати відповідачу ОСОБА_6 до якого також були позовні вимоги з метою, щоб відбулось реальне відновлення порушених прав власника магазину ОСОБА_1 . На підставі наведеного, просить ухвалити додаткове рішення, яким зобов`язати ОСОБА_6 звільнити приміщення магазину, загальною площею 1 515, 8 кв.м., по АДРЕСА_1 .

Від представника відповідача ОСОБА_5 – адвоката Яворського А.В. надійшло заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення у якому останній вказує на те, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Зазначив, що суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто, суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову. Із метою усунення неповноти судового рішення статтею 270 ЦПК України закріплено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового судового рішення з дотриманням принципів верховенства права, юридичної визначеності згідно зі статтею 3, частиною першою статті 8 Конституції України; підпунктом 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 N 15-рп/2004; рішеннями Європейського суду з прав людини у справах "Bellet v. France", "L. та V. проти Австрії", "S. L. проти Австрії", "Брумареску проти Румунії" (§ 61), «Голдер проти Сполученого Королівства", "Мушта проти України", "Пономарьов проти України" (§§ 47, 52), "Функе проти Франції". Додаткове рішення може бути ухвалене у випадках і за умов, передбачених статтею 270 ЦПК України. У п.20. постанови Пленуму ВС України N 14 від І8.12.2009 р. "Про судове рішення в цивільній справі" вказано, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК (в редакції до 15.12.2017; ст.270 в редакції з 15.12.2017) воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Додатковим рішенням суду не може бути змінено рішення суду у частині висновків. Як в матеріалах справи, так і в рішенні суду від 14.08.2020 р. встановленні обставини про те, що спірне приміщення займає ОСОБА_5 на підставі договору оренди від 12.04.2017 р., який на думку позивачки і суду, припинив свою дію 13.02.2020р. на підставі її заяв про звільнення ОСОБА_5 приміщення. Позовні вимоги позивачкою звернуті лише до ОСОБА_5 . В той же час, ні в матеріалах справи, ні в судовому рішенні не встановленні жодні обставини щодо ОСОБА_6 в т.ч. про порушення ним прав позивачки, доказів зайняття ним спірного приміщення. Позовних вимог про виселення ОСОБА_6 із спірного приміщення позивачкою не заявлялись, і до ОСОБА_6 не звернуто жодної позовної вимоги. Судом не досліджувалися вимоги до ОСОБА_6 , докази і пояснення щодо нього в судових засіданнях. Судом не зроблено жодного висновку про зайняття ОСОБА_6 спірного приміщення і про порушення ним прав позивачки. Вимоги ОСОБА_1 , наведені у заяві, вимагають звернення позовних вимог до ОСОБА_6 , подачу підтверджуючих доказів, їх дослідження судом, що є можливим лише в окремому позовному провадженні, а не шляхом ухвалення додаткового рішення у даній справі. Відтак вважає, що підстав для ухвалення додаткового рішення, на підставі п.1 ч.1 ст.270 ЦПК України, немає. Також, заявниця не довела того, що в рішенні суду міститься недолік (в т.ч. який зазначений нею) який унеможливлює його примусове виконання, а тому п.2 ч.1 ст.270 ЦПК України не підлягає застосуванню. У випадку відсутності встановлених у частині першій статті 270 ЦПК України підстав суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення за правилами статті 270 ЦПК України У задоволенні поданої заяви просять відмовити.

ОСОБА_1 надала суду письмові пояснення на заперечення представника відповідача ОСОБА_5 на заяву про ухвалення додаткового рішення у яких зазначає, що наведені в них доводи та міркування є абсолютно надуманими та не відповідають матеріалам даної справи, а вимога представника відповідача, відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення суду, заявлена не уповноваженим на це учасником справи. Зазначає, що вона в позовній заяві, користуючись передбаченим ст. 93 ЦПК України правом, поставила у письмовій формі відповідачу ОСОБА_5 ряд запитань у тому числі обставин щодо укладення договору суборенди її магазину по АДРЕСА_1 . Однак, ОСОБА_5 у визначений законом строк, не надав жодної відповіді на запитання. ОСОБА_5 усвідомлює незаконність укладення ним договору суборенди її магазину. Факт користування частиною приміщення магазину загальною пл.1515.8 кв.м. по АДРЕСА_1 визнав особисто ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі на рішення суду, долучивши до згаданої апеляційної скарги копію так званого договору суборенди нежитлового приміщення» від 12 квітня 2017 р., підписаного ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т.3 а.с.227-229) та копії акту прийому-передачі приміщення від 12 квітня 2017 року, підписаного ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (т.3 а.с.230). При цьому, безпосередньо в тексті своєї апеляційної скарги ОСОБА_6 визнав те, що він володіє та користується частиною спірного нежитлового приміщення площею 250 кв. метрів на підставі договору суборенди від 12.04.2017 укладеного з ФОП ОСОБА_5 , долучити який до матеріалів справи він не міг в зв 'язку з допущеними судом порушеннями при його залученні до участі в справі. Зазначає, що 01 серпня 2018 року ОСОБА_1 було подано заяву про залучення у справу співвідповідача ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 167-169). Тому вважає, що твердження адвоката Яворського А.В. про те, що позовних вимог про звільнення ОСОБА_6 спірного приміщення позивачкою не заявлялось та до ОСОБА_6 не звернуто жодної позовної вимоги, не відповідає матеріалам даної справи. Також, при матеріалах справи (т.2 а.с.25) знаходиться подана ОСОБА_1 копія листа до ОСОБА_6 від 02 серпня 2018 року, а також докази надсилання йому даного листа рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення. Окрім цього, до матеріалів даної справи ОСОБА_1 також долучена і роздрукована із сайту Укрпошти інформація щодо руху згаданого рекомендованого поштового відправленням з повідомленням про вручення №4600112905628, з якої вбачається, що 03 серпня 2018 року, під час доставлення листа ОСОБА_6 , не відбулось його вручення, що свідчить про відмову адресата його отримати. Вважає, що така поведінка ОСОБА_6 суперечить критеріям добросовісності, справедливості та чесної ділової практики, що було взято до уваги судом при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Окрім того, право ОСОБА_6 щодо користування приміщенням магазину є похідним від такого ж права на користування цим приміщенням стороною ОСОБА_5 , оскільки випливає із договору суборенди, і таке право користування ОСОБА_6 приміщенням магазину не може існувати довше існування права користування цим приміщення у ОСОБА_5 , оскільки, згідно із ч.2 ст.774 ЦК України, строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. А тому вважає, що задоволення позову про усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні магазином до ОСОБА_5 не може мати іншого наслідку, окрім як задоволення цього ж позову із цією ж вимогою і до ОСОБА_6 . Викладені адвокатом Яворським A.B. у поданому ним запереченні від 19.03.2021 р. доводи про те, що позовні вимоги про виселення ОСОБА_6 із спірного приміщення позивачкою не заявлялись та до ОСОБА_6 не звернуто жодної позовної вимоги, спростовуються матеріалами даної справи, а саме: заявою про залучення у справу співвідповідача» від 01.08.2018 р. (т. 1 а.с.167-169); заявою про усунення недоліків від 01 серпня 2018 року, датованою 09 серпня 2018 року (т.2 а.с. 1-5).

20.05.2021 р. представником відповідача ОСОБА_5 – адвокатом Яворським А.В. надано суду письмові пояснення на заперечення ОСОБА_1 у яких останній вказує на те, що 01 серпня 2018 року від позивача у даній справі надійшла заява, в якій вона просила залучити до участі у вказаній цивільній справі в якості співвідповідача ОСОБА_6 . Вважає, що з поданої заяви вбачається, що за своїм змістом є заявою про збільшення розміру позовних вимог, оскільки заявляючи клопотання про залучення співвідповідача у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, позивач тим самим фактично заявляє ще одну вимогу немайнового характеру до нового відповідача, якого просить залучити до участі у справі, а саме ОСОБА_6 .. Зазначає, що позивачем при збільшенні позовних вимог не дотримано вимог ч.5 ст.49 ЦПК України, не направлено копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Відтак вважає, що у позивачки було відсутнє право збільшувати позовні вимоги в спорі немайного характеру. Вважає, що зазначення у заяві про усунення недоліків заяви про залучення співвідповідача від 09.08.2018 про те, що змістом позовних вимог до ОСОБА_6 є зобов`язання ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням магазином, загальною площею 1 515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та звільнити зазначене приміщення магазину, не може вважатися позовними вимогами, оскільки вона не відповідає процесуальній формі встановленої для заявлення позовних вимог. Вважає, що заяви про залучення ОСОБА_6 в якості співвідповідача від 01.08.2018 та від 09.08.2018 по своїй суті є заявами про збільшення позовних вимог, які на адресу ОСОБА_5 не надходили, і заявниця не надала доказів про надсилання їх всім учасникам справи. Системний аналіз норм цивільного процесуального закону свідчить, що заміна неналежного відповідача або залучення співвідповідача допускається лише до закінчення підготовчого провадження. При ознайомленні із матеріалами справи, будь-яких письмових ухвал про залучення ОСОБА_6 в якості співвідповідача не виявлено. Відповідно відсутні докази, що підтверджують виникнення у нього підстав для його участі в процесі в якості відповідача, а тому відсутні правові підстави для постановлення додаткового рішення. В той же час, ні в матеріалах справи, ні в судовому рішенні не встановленні жодні обставини щодо ОСОБА_6 . Вимоги ОСОБА_1 , наведені у заяві, вимагають звернення позовних вимог до ОСОБА_6 , подачу підтверджуючих доказів, їх дослідження судом, що є можливим лише в окремому позовному провадженні, а не шляхом ухвалення додаткового рішення у даній справі.

Заявник, яка є позивачем у даній справі ОСОБА_1 та її представник адвокат Бочан І.П. в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали та просять суд їх задовольнити.

Представники відповідача ОСОБА_5 – адвокати Яворський А.В., Александров В.В. в судовому засіданні вважають, що подана заява про ухвалення додаткового рішення не підлягає до задоволення.

Відповідач ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 у судове засідання не з`явились, хоч належним чином повідомлялись про місце та час розгляду заяви.

Дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд встановив.

У провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням.

14 серпня 2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Ухвалено, усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належній їй на праві власності нежитловим приміщенням – магазином, загальною площею 1 515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_5 звільнити зазначене приміщення магазину. Стягнуто солідарно із ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., тобто по 352 грн. 40 коп. із кожного.

Як вбачається із матеріалів даної цивільної справи, 01.08.2018 року позивачем ОСОБА_1 подано заяву про залучення у справі співвідповідача (Т.1 а.с.167) у якій остання зазначила, що нею 01.08.2018 року разом із працівником Тернопільського МБТІ було здійснено обхід магазину по АДРЕСА_1 в ході якого працівником МБТІ було зроблено відповідні заміри приміщень магазину для виготовлення технічного паспорту будівлі. При цьому, із наявної у приміщенні магазину інформації їй стало відомо, що у ньому здійснює господарську діяльність фізична особа – підприємець ОСОБА_6 , який повідомив їй, що таку діяльність він проводить на підставі договору суборенди, укладеному із ОСОБА_5 . Відтак, остання просила залучити у якості співвідповідача до участі у даній справі ОСОБА_6 (адреса проживання: АДРЕСА_2 ), а також витребувати у ОСОБА_6 оригінал договору суборенди спірного приміщення, укладений між ним та ОСОБА_5 на підставі якого дана фізична особа використовує приміщення спірного магазину.

10 серпня 2018 року позивачем під час проведення підготовчого судового засідання у даній справі, подано заяву про усунення недоліків поданої заяви про залучення у якості співвідповідача ОСОБА_6 , відповідно до якої позивачем було викладено позовні вимоги до ОСОБА_6 , які полягали у зобов`язанні ОСОБА_6 не чинити їй ОСОБА_1 перешкоди в користуванні належним їй на праві приватної власності магазином загальною площею 1515,8 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 та звільнити зазначене приміщення магазину із доданою оригіналом квитанції №11П53837 від 09.08.2018 року про сплату судового збору у розмірі 704,80 грн.

13 вересня 2018 року, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, занесеною до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про залучення до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_6 та встановлено йому 15 денний строк для подачі відзиву, що підтверджено протоколом судового засідання.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 під час проведення підготовчого судового засідання, з урахуванням поданої нею заяви в порядку ст.51 ЦПК України було залучено до участі у даній справі у якості співвідповідача ОСОБА_6 . Крім цього, судом прийнято до розгляду заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до співвідповідача ОСОБА_6 , які полягали у зобов`язанні ОСОБА_6 не чинити їй ОСОБА_1 перешкод в користуванні належним їй на праві приватної власності магазином загальною площею 1515,8 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 та звільнити зазначене приміщення магазину. Також, суд зазначає, що такі вимоги позивача до ОСОБА_6 було оплачено судовим збором.

Згідно ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Таким чином, судом встановлено, що вирішуючи даний спір, ним не було вирішено позовні вимоги позивача, які ним було заявлено та які була прийняті судом щодо зобов`язання ОСОБА_6 не чинити їй перешкоди в користуванні належним на праві приватної власності магазином загальною площею 1515,8 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 та звільнити зазначене приміщення магазину.

Судом при ухваленні судового рішення було досліджено докази подані позивачем, за наслідками розгляду яких суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог ОСОБА_1 про усунення їй перешкод у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням – магазином, загальною площею 1 515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Судом також було встановлено, що як вбачається із наданої позивачем копії договору оренди нерухомого майна №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_9 (Орендодавець) та ОСОБА_5 (Орендар), орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування на визначених у договорі умовах нерухоме майно, об`єктом оренди якого є: нежитлове приміщення, площею 1515,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 7.2, 7.3 даного правочину сторони передбачили, що строк оренди за цим договором складає 2 роки 10 місяців та починає свій перебіг з дня передачі об`єкта оренди орендарю по акту прийому-передачі. Як додаток 1 до зазначеного договору оренди відповідачем надано акт–приймання передачі від 12.04.2017 року, підписаним орендарем та орендодавцем, відповідно до якого Орендодавець ( ОСОБА_1 ) передала, а Орендар ( ОСОБА_5 ) прийняв нежитлове приміщення площею 1515,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом також було встановлено, що позивач, як новий власник орендованого майна ОСОБА_5 , неодноразово попереджала останнього про звільнення приміщення, або ж про укладення із нею нового договору оренди, із погодженням усіх істотних умов такого правочину, у тому числі орендної плати. Після закінчення терміну дії зазначеного правочину, тобто через два роки та десять місяців, як це передбачено пунктом 7.2, ОСОБА_1 , повторно зверталась до відповідача із письмовими заявами про звільнення займаного ним приміщення. Такі вимоги ОСОБА_1 надсилались відповідачу упродовж 2017, 2018, 2019 років, а тому останньому добре було відомо про не бажання позивача продовжувати зазначений договір оренди, тобто про відсутність її волевиявлення щодо цього. Судом такоє констатовано, що право продовжувати договір оренди майна чи ні належить власнику майна, а не є його обов`язком. Також суд зазначив, що частиною 1 ст.764 ЦК України передбачено, що строк договору найму продовжується лише у випадку відсутності заперечень з боку наймодавця. Однак, про такі заперечення нового власника майна щодо продовження ОСОБА_5 ним користуватись, відповідачу було відомо ще задовго до закінчення строку зазначеного договору оренди нерухомого майна.

Крім цього, суд вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , яка полягає у зобов`язанні останнього не чинити їй перешкод в користуванні належним їй на праві приватної власності магазином загальною площею 1515,8 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 та звільнити зазначене приміщення магазину враховує наступні обставини.

Під час розгляду даної справи, позивачем було повідомлено про ту обставину, що спірним приміщенням належного їй магазину у даний час користується фізична особа підприємець ОСОБА_6 , що підтверджено доданою до матеріалів справи світлиною із приміщення вказаного магазину, де зображено « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у якій була наявна виписка з Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців ФОП ОСОБА_6 , що підтверджує господарську діяльність останнього у вказаному приміщенні. Зазначена обставина не спростовувалась та не заперечувалась під час розгляду справи відповідачем ОСОБА_10 та його представниками.

Відповідно до ч.1 ст.761 ЦК України, право передавання майна у найм має власник речі або особа, якій належить майнові права.

В силу вимогст.774 ЦК України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Таким чином, з аналізу положень статтей 761, 774 Цк України, вбачається, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору (оренди) найму. У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право на передання його в суборенду. Відтак договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору оренди.

Зазначена правова позиція знайшла своє відображення у постанові ВС від 16 березня 2018 року у справі №910/17082/17.

Оскільки суд, вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_5 про усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням - магазином, загальною площею 1 515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_5 звільнити зазначене приміщення магазину виходив із, що її право, як власника спірного нежитлового приміщення порушене ОСОБА_1 , яким без її згоди та погодження усіх істотних умов було продовжено договір оренди зазначеного майна, який було укладено із попереднім власником, тому суд вважає, що таке право порушене й іншим відповідачем ОСОБА_6 , який без відома позивача проводить господарську діяльність у належному їй на праві власності вказаному магазині. Тому, суд вважає, що слід ухвалити додаткове рішення, яким усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням – магазином, загальною площею 1 515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_6 звільнити зазначене приміщення магазину.

Крім цього, суд вважає, що в силу вимог ч.2 ст.141 ЦПК України, із відповідачів слід стягнути у користь позивача сплачений нею судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., тобто по 352 грн.. 40 коп. із кожного.

На підставі наведеного та керуючись п.1 ч.1 ст. 270 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Доповнити резолютивну частини рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року висновком наступного змісту:

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належній їй на праві власності нежитловим приміщенням – магазином, загальною площею 1 515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_6 звільнити зазначене приміщення магазину.

Стягнути солідарно із ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп., тобто по 352 (триста п`ятдесят дві) грн.. 40 коп. із кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 26 травня 2021 року.

Головуючий суддяВ. В. Ромазан