Рішення № 97293766, 24.05.2021, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.05.2021 Справа №607/4769/21

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання: Комінярської О.М., позивача ОСОБА_1 , представника ГУНП в Тернопільській області Стукало М.П., представника Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області Сивак С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує на те, що 25.02.2021 він подав до ГУНП в Тернопільській області заяву про злочин. 26.02.2021 під час телефонної розмови йому повідомили, що відомості за його заявою про злочин до ЄРДР не внесені, а розгляд заяви відбудеться у відповідності до Закону України «Про звернення громадян». Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.03.2021 у справі № 607/3576/21 визнано бездіяльність службових осіб ГУНП в Тернопільській області та зобов`язано уповноважених службових осіб ГУНП в Тернопільській області виконати дії згідно вимог ст.214 КПК України щодо внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 25.02.2021. Позивач зазначає, що прийняття слідчим суддею ухвали від 02.03.2021, якою зобов`язано уповноважених осіб ГУНП в Тернопільській області внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування є достатньою підставою для застосування до спірних правовідносин норм, які покладають на органи державної влади – органи досудового розслідування та ДКС України відповідальність за деліктні правопорушення. Стверджує, що внаслідок бездіяльності посадових осіб ГУНП в Тернопільській області щодо свідомого невнесення відомостей до ЄРДР за його заявою про вчинення злочину йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у душевних та моральних стражданнях, нервових стресах через необхідність докладати додаткових зусиль для захисту своїх прав, а також витрат на правову допомогу. Окрім того, моральна шкода, як зазначає позивач, полягає у зневажанні його, як громадянина України та зневіри до органів державної влади, які своєю бездіяльністю підривають авторитет правоохоронних структур та в цілому до держави України, як правової держави. Даною бездіяльністю ОСОБА_1 завдана моральна шкода, котру він оцінив в розмірі 10000 грн., а також він просить стягнути з відповідачів 4000 грн. витрат на правову допомогу.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.03.2021 року відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

Відповідно до відзиву на позов, який надійшов від представника відповідача ГУНП в Тернопільській області, представник відповідача просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, вважає позов безпідставним та зазначає, що факт винесення судом ухвали, якою зобов`язано уповноважених осіб ГУНП в Тернопільській області внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування за його скаргою, як і наявність певних недоліків у процесуальній діяльності правоохоронних органів не може свідчити про незаконність їх діяльності та не може бути підставою для безумовного стягнення моральної шкоди. Вказує, що позивач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження доводів про заподіяння йому працівником органу досудового розслідування моральної шкоди та позивачем не зазначено, з яких саме міркувань він виходив, визначаючи відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. та якими належними, допустимими та достовірними доказами це підтверджується, а також позивач не довів причинний зв`язок між діями відповідача та настанням негативних наслідків, на які він посилається, як на підставу для відшкодування моральної шкоди.

Як вбачається з відзиву на позов Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити з підстав його необґрунтованості та вказує, що у поданому позові позивач не вказує, у чому полягали моральні чи фізичні страждання або інші негативні явища, заподіяні незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб, а також жодним чином не підтверджено наявність втрат немайнового характеру та не наведено обґрунтувань щодо визначення розміру відшкодування. Зазначає, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб ГУНП в Тернопільській області та факт винесення слідчим суддею ухвали, якою зобов`язано ГУНП в Тернопільській області вчинити певні процесуальні дії не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність ГУНП в Тернопільській області заподіяла позивачу моральну шкоду. Вказує, що судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено ухвалу слідчого судді не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій посадових осіб. Окрім того, представник відповідача зазначає, що упозовній заяві позивач просить відшкодувати за рахунок відповідачів витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн., однак жодних доказів на підтвердження надання правничої допомоги адвокатом позивачем не надано. На підставі наведеного, просить повністю відмовити у задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд задовольнити його позовну заяву. Крім того, пояснив, що неправомірними діями посадових осіб ГУНП в Тернопільській області , що встановлено в ухвалі слідчого судді, йому завдано моральних страждань.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Стукало С.В. в судовому засіданні підтримала наданий відзив на позовну заяву, заперечила щодо задоволення позовних вимог позивача та просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви. Зазначила, що жодних доказів заподіяння моральної шкоди позивач не подав , вважає, що ОСОБА_1 скористався правом на відновлення його порушених прав та оскаржив дії працівників поліції до слідчого судді. Окрім того, вказала, що сума моральної шкоди не обґрунтована.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області Сивак С.В. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог позивача, просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви, вказала, що позивачем не обґрунтовано суму моральної шкоди та на даний час немає відомостей про порушення прав позивача.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

25 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав до ГУНП в Тернопільській області заяву про внесення до ЄРДР відомостей за фактом незаконного використання щодо нього спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.

Оскільки відомості до ЄРДР за даним фактом не внесені, позивач звернувся зі скаргою в порядку ст. 303-307 КПК України до слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, в якій просив зобов`язати уповноважених посадових осіб ГУНП в Тернопільській області виконати дії згідно вимог ст.214 КПК України та внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 25 лютого 2021 року.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.03.2021 скаргу ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано уповноважених посадових осіб ГУНП в Тернопільській області виконати дії згідно вимог ст.214 КПК України та внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 25 лютого 2021 року.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про національну поліцію» національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно із ч.3 ст.19 цього Закону держава, відповідно до закону, відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Статтею 56 Конституції України визначено право кожної особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Цивільно-правову відповідальність можна поділити на договірну та позадоговірну (деліктну).

Позадоговірна відповідальність наступає за відсутності договірних відносин між учасниками.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» закон врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої громадянинові виключно внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності. Його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, яким завдано шкоди внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури під час розслідування за заявою таких осіб.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди за статтями 1173, 1174 ЦК України є неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, що є предметом доказування по справі.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Окрім того, порядок відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади врегульовано спеціальною нормою, що міститься у ст.1174 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст.1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.

Збитками, відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із статями 80 і 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги бездіяльністю посадових осіб ГУНП в Тернопільській області, яка полягала у невнесенні відомостей до ЄРДР за його заявою про вчинення злочину, у зв`язку з чим він звернувся до слідчого судді із скаргою на бездіяльність, яка в подальшому була задоволена.

Отже, оскарження позивачем бездіяльності посадової особи ГУНП в Тернопільській області свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження процесуальної бездіяльності слідчого, прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1176 ЦК України, як це помилково вважає позивач.

Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Слідчий суддя, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позивач не долучив належних та допустимих доказів, що підтверджують факт його моральних та душевних страждань чи реабілітації, зневажанні його як громадянина України із підстав, які зазначені у позові.

Сам лише факт хвилювання позивача в очікуванні внесення відомостей до ЄРДР та звернення до слідого судді у зв`язку з таким невнесенням не є належним доказом його втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях у зв`язку з порушенням цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під судом, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач не довів належними та допустимими доказами, що неправомірними діями чи бездіяльністю відповідачів йому завдана моральна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідачів та вини відповідачів в заподіянні шкоди, не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Тому реалізація механізму оскарження бездіяльності посадових осіб органу досудового розслідування у розумінні статті 22, 23 ЦК України не є підставою для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 липня 2018 року в справі № 641/2328/17, від 04 липня 2018 року в справі № 638/14260/16-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 646/5224/17, від 28 листопада 2018 року в справі № 638/9055/15-ц з аналогічним предметом спору.

Встановивши, що позивач не довів належними і допустимими доказами наявність усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності відповідачів за наведеними вище статтями закону, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення із держави моральної шкоди.

За таких обставин, слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст..133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі, і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати.

Відповідно до ч. ч. 1, 6, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08 липня 2011 року судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

З урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору, суд вважає, що судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

З огляду на наведену норму ЦПК України, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, а тому не підлягають стягненню заявлені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 4000 грн. та вони покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 19, 56 Конституції України, ст.ст. 1166, 1167, 1174, 1176, ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ;

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області: м. Тернопіль, вул.. Валова, 11, код ЄДРПОУ 40108720;

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області: м. Тернопіль, бульвар Тараса Шевченка, 39, код ЄДРПОУ 37977599.

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич