Рішення № 97285544, 31.05.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 766/10551/19

Провадження № 2/369/1993/21

РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2021 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Мазурик Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року позивач звернуся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором. Свої вимоги мотивували тим, що 27.03.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» був укладений кредитний договір № 11323966000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 101951 грн. зі сплатою 14 % річних. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти на загальну суму 101951 грн. З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки № 192362 від 27.03.2008 року. 20.04.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ « Вердикт капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ УкрСиббанк» відступило ТОВ «Вердикт капітал» право вимоги за кредитним договором № 11323966000 та договором поруки №192362 від 27.03.2008 року. Вказали, що у зв`язку з порушенням позичальником зобов`язань по поверненню кредитних коштів отриманих на підставі кредитного договору № 11323966000 від 27.03.2008 року, у позичальника виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Тому просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 11323966000 від 27.03.2008 року у розмірі 63470,08 грн. Стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 03 липня 2019 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 04.10.2019 року цивільну справу передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17.04.2020 року прийнято справу до провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

20.08.2019 року представник ОСОБА_2 адвокат Чубаров Д.В. подав відзив на позовну заяву вказав, що в договорі поруки не встановлено дату дії договору, враховуючи, що останній платіж датований 27.03.2015 року то він припиняє свою дію через шість місяць від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги поручителю. Також вказав, що кредитним договором не передбачено сплата 3% річних та інфляційних витрат передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК. Тому просив суд відмовити в задоволенні позову.

28.08.2019 року відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву вказав, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки кредит був наданий до 27 березня 2015 року, тому загальний строк позовної давності за кредитним договором сплинув 27 березня 2018 року, а строк позовної давності щодо стягнення неустойки (штрафу та пені) сплинув 27 березня 2016 року. Тому просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

17.09.2019 року представник позивача подав відповідь на відзив просив суд наданий відзив відповідачами відхилити за необґрунтованості та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

21.07.2020 року та 28.07.2020 року на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких вказали, що кінцевий строк виконання основного зобов`язання настав 27.03.2015 року, оскільки протягом 3 років з дня настання кінцевого строку виконання основного зобов`язання не було пред`явлено позову то порука за договором припинилася 27.03.2018 року. Тому просили суд відмовити в задоволенні позову.

10.08.2020 року та 04.08.2020 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення в яких представник позивача вказав, що доводи викладені в відзиві та запереченнях на позовну заяву є необґрунтованими, а тому просили суд задовольнити позов.

Позивач в судове засідання призначене на 12.02.2021 року не з`явився, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у відсутність позивача.

Відповідачі в судове засідання призначене на 12.02.2021 року не з`явилися, через канцелярію суду подали заяву про розгляд справи у їх відсутність.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України, передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Також, за правилом, передбаченим ст. 1050 ЦК України, встановлюється, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 27.03.2008 року між ОСОБА_1 та АКІБ «Укрсиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11323966000, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 101951 грн. зі сплатою 14% річних.

Відповідно до п. 1.2.2 Договору позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, згідно Додатку 1 до договору (якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено Додаток № 1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 27 березня 2015 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов Договору та/або умов відповідної угоди сторін.

Сторони кредитного договору узгодили графік погашення заборгованості та виклали його в Додатку № 1 до Кредитного договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу. Узгоджуючи графік погашення заборгованості, сторони Кредитного договору домовились про те, що Позичальник зобов`язується повернути банку кредит у таких розмірах, щоб станом на дату, вказану у Графіку, сума заборгованості за кредитом не перевищувала встановлений графіком розмір.

27.03.2008 року між АКІБ « УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 192362. Відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11323966000 від 27 березня 2008 року.

20.04.2012 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №05/12, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за Договором кредиту № 11323966000.

Відповідно розрахунку боргу 3 % річних та інфляції з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ по клієнту ОСОБА_1 , який здійснений за період з 06.06.2016 по 20.05.2019 визначена сума заборгованості з нарахування 3 % річних в розмірі 6970, 00 грн., інфляційного збільшення 29830,32 грн., та пені 26669,76 грн.

Згідно ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Судом було встановлено, що розрахунок заборгованості за договором кредиту та розрахунок боргу 3 % річних та інфляції з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ по рахунку, надані позивачем не містять інформації про нарахування саме такої суми, її складових, даних про внесення відповідачем платежів та строку розрахунку заборгованості, а фактично є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача.

Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 2.1.1 Постанови НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України від 30.12.1998 № 566, оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Проте, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку є правильними.

Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов`язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір.

Окрім того, подаючи позовну заяву, позивач зазначає розмір заборгованості за кредитним договором станом на 20.05.2019 р., при цьому не вказуючи за який період часу дана заборгованість виникла.

В розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи, взагалі, за період з 14.05.2012 р. по 01.05.2019 р. відсутній детальний розрахунок боргу.

Як зазначено в правовій позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 28.03.2018 р. у справі № 444/9519/12 строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Таким чином судом встановлено, що відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору №11323966000 від 27.03.2008 року, відповідач мав здійснювати щомісячні платежі, надаючи позивачеві кожного місяця кошти визначені графіком погашення кредиту упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Згідно цього ж Договору кінцева дата повернення коштів визначена не пізніше, ніж до 27.03.2015 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 27.03.2008 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Відповідно до матеріалів справи неможливо встановити коли та в якому розмірі відповідач сплачував кошти за кредитним договором, графіком погашення кредиту визначено кінцевий термін останнього платежу до 27 березня 2015 року.

Позивач звернувся до суду з позовом 28.05.2019 року, тобто після спливу строку позовної давності.

Згідно ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки матеріали справи не містять інформації щодо дати останнього платежу, здійсненого відповідачем на погашення заборгованості за кредитом, графіком погашення кредиту визначено кінцевий термін останнього платежу до 27.03.2015 року, а позивач звернувся до суду із зазначеним позовом лише в травні 2019 р., тобто через 4 роки з дня виникнення права пред`явлення вимоги про виконання зобов`язання, суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у позовних вимогах в зв`язку з пропуском строків позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.

Також суд не вбачає відшкодування витрат понесених позивачем на правову допомогу, оскільки відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог, а в разі відмови покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 192, 253, 256, 266, 267, 526, 530, 533, 549, 553, 559, 572, 585, 590, 610, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 76-81, 258, 273, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В.Дубас