Рішення № 97282286, 16.03.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 24/84/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2021 Справа № 908/84/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, при секретареві судового засідання Вака В.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/84/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТМ “Фортіс” (пр. Соборний, буд. 156, офіс 132, м. Запоріжжя, 69057, ідентифікаційний код 42201513)

до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (вул. Промислова, буд. 133, м. Енергодар, Запорізька область, 71503, ідентифікаційний код 19355964)

про стягнення 1217631,34 грн.

за участю представників:

від позивача: Кравцов А.В., адвокат, договір про надання правничої допомоги № 22-12/20 від 22.12.2020, договір про співробітництво № 22-10/20 від 22.10.2020

від відповідача: Погосян С.Г., адвокат, довіреність № 2809 від 02.09.2019

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ТМ “Фортіс” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” про стягнення основного боргу в сумі 1114311,00 грн., трьох процентів річних у сумі 44136,30 грн., індексу інфляції в сумі 59184,04 грн., за договором поставки продукції № 523 (7)19 Ук/53-121-01-19-08749 від 13.11.2019.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Ухвалою суду від 16.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/84/21 за правилами загального позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/84/21. Підготовче судове засідання призначено на 15.02.2021.

15.02.2021 позивачем подана суду заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній звертає увагу на те, що при підготовці позовної заяви помилково була вказана дата 28.11.2019 видаткової накладної №РН-0000011 замість справжньої дати 10.12.2019. Відтак, позовна заява містить некоректний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат стосовно прострочки виконання зобов`язань за цією видатковою накладною. У зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача вартість поставленого за договором № 523 (7)19 УК від 28.10.2019/53-121-01-19-08749 від 13.11.2019 товару в розмірі 1114311,00 грн., 3% річних за прострочення оплати вартості поставленого товару в розмірі 43584,63 грн., індекс інфляції в розмірі 57964,02 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 18 237,89 грн., суму витрат на професійну (правничу) допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог не суперечить приписам норм Господарського процесуального кодексу України. Судом приймається, розглядаються уточнені позовні вимоги.

15.02.2021 на адресу суду від ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі ВП “Запорізька АЕС ” надійшов відзив на позовну заяву (№ 28-23/3392 від 11.02.2021), в якому останній проти позову заперечує та зазначає зокрема, що оскільки умовами Договору не передбачено здійснення поетапної поставки продукції (окремими партіями), продукція за Договором вважається поставленою 25.01.2020 (дата поставки повного обсягу продукції, визначеного в п. 1.1 Договору). Здійснення поетапної оплати поставленої продукції (за окремими видатковими накладними) Договором не передбачено, в зв`язку з чим зобов`язання щодо здійснення розрахунку з ТОВ «ТМ Фортіс» в розмірі ціни продукції виникло у ВП ЗАЕС 25.01.2020 - дати поставки повного обсягу продукції, визначеного в п. 1.1 Договору. Отже, початком строку для розрахунку в розмірі ціни продукції - 2 250 674,54 грн є 26.01.2020, кінцем строку є 10.03.2020. Враховуючи зазначене, твердження позивача про прострочення ВП ЗАЕС оплати ціни продукції в строк до 11.03.2020, не відповідає фактичним обставинам. Умовою (підставою) для здійснення оплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ є отримання ВП ЗАЕС від ТОВ «ТМ Фортіс» електронної податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН. Днем отримання податкових накладних на всю сума ПДВ за Договором є 15.06.2020 і саме з цієї дати у ВП ЗАЕС виникло зобов`язання щодо оплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ. Строк виконання зобов`язання щодо оплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ в Договорі не встановлений. Вимога щодо сплати частини вартості продукції в розмірі суми ПДВ - 450 134,91 грн до ВП ЗАЕС не надходила. Отже, обов`язок ВП ЗАЕС з оплати частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ не набув характеру прострочення. Таким чином, ТОВ «ТМ Фортіс». неправильно визначивши порядок та строки оплати поставленої продукції, дійшло необґрунтованих висновків про наявність простроченої заборгованості за договором № 523(7)19УК від 28.10.2019 в розмірі 1 114 311,00 грн. про порушення ВП ЗАЕС господарського зобов`язання зі сплати суми ПДВ в розмірі 450 134,91 грн, а також про порушення зобов`язання зі сплати ціни продукції в строк до 11.03.2020. Отже, оскільки позивачем неправильно визначило строки виконання зобов`язання з оплати ціни продукції, встановлені договором, а також при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних витрат здійснював нарахування на суму вартості продукції з урахуванням ПДВ (строк сплати якого не настав), вимога про стягнення з ВП ЗАЕС 44 136,30 грн 3% річних та 59 184,04 грн інфляційних втрат є безпідставною. Також, позивачем, в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства, порядок досудового врегулювання спору не дотриманий. Щодо попередньої вартості витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести у зв`язку з розглядом справи, відповідач вважає, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12 000,00 грн, є неспівмірними, необґрунтованими та непропорційними до предмета спору. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 15.02.2021 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 16.03.2021.

26.02.2021 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій спростовує заперечення відповідача та просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням заяви № 12-02/21-03 від 12.02.2021 про зменшення розміру позовних вимог.

04.03.2021 позивачем подано суду клопотання, яким просить суд долучити до матеріалів справи докази щодо суми понесених позивачем витрат на правову допомогу, а саме: копію додаткової угоди № 4 від 22.12.2020 до договору про надання правової допомоги № 22-12/20 від 22.12.2020; копію акту № 4 від 23.02.2021; копію рахунку на оплату № 11 від 23.02.2021; копію платіжного дорученням № 6 від 03.03.2021.

15.03.2021 відповідачем подані суду заперечення на відповідь на відзив та пояснення щодо повноважень представника – адвоката Кузьменко В.Ю.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання 16.03.2021 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Позивач вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви № 12-02/21-03 від 12.02.2021 про зменшення розміру позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки № № 523 (7)19 УК від 28.10.2019 / 53-121-01-19-08749 від 13.11.2019 щодо своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого сума основного боргу становить 1114311,00 грн. На підставі ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачу нараховано 3% річних у розмірі 43584,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 57964,02 грн. Просить суд, на підставі ст. ст. 3, 11, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 181, 184, 222 Господарського кодексу України, позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечує, підтримав свою правову позицію, яка викладена у відзиві на позову заяву та запереченнях на відповідь на відзив. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В засіданні 16.03.2021 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи учасників процесу, суд

УСТАНОВИВ:

13.11.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю “ТМ Фортіс” (Постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (Покупець) укладено договір поставки товару №523 (7)19 УК від 28.10.2019 / 53-121-01-19-08749, за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію на загальну суму 2 759 400,00 грн з ПДВ.

Строк поставки продукції - листопад 2019 року (п. 1.3. договору).

Додатковою угодою №1 від 15.11.2019 до договору сторони домовились викласти п. 1.1 Договору у наступній редакції: «Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та сплатити продукцію з на загальну суму 2 704 380,00 грн. з ПДВ» та п. 1.3 у наступній редакції «Строк поставки продукції - до 20 грудня 2019 р.».

Згідно п. 3.2. договору, розрахунок за поставлену продукцію здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Оплата Покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Продавця податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Поставка продукції відбувається відповідно до правил (ІНКОТЕРМС 2010) на умовах DDР м. Енергодар. Одержувач продукції - ЗВ ВП «Складське господарство» ДП НАЕК «Енергоатом», м. Енергодар, вул. Промислова 133,склади (п. 4.1., п. 4.2.).

Відповідно до п. 11.1 договору, договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом року з моменту укладання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем поставлена продукція на загальну суму 2700809,45 грн, що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000007 від 20.11.2019 на суму 615600,00 грн, № РН-0000009 від 28.11.2019 на суму 359051,45 грн., № РН-0000011 від 10.12.2019 на суму 611847,00 грн, № РН-0000012 від 17.12.2019 на суму 403200,00 грн, № РН-0000018 від 14.01.2020 на суму 180258,00 грн., № РН-0000022 від 16.01.2020 на суму 35400,00 грн., № РН-0000023 від 20.01.2020 на суму 465600,00 грн., № РН-0000026 від 25.01.2020 на суму 29853,00 грн.

Видаткові накладні підписані та скріплені печатками Покупця та Постачальника.

Поставлений товар прийнятий відповідачем у повному обсязі, заперечень покупця щодо якості та/або кількості поставленого товару на адресу постачальника не надходило.

Зобов`язання щодо розрахунку за поставлену продукцію відповідач виконав частково у розмірі 1586498,45 грн., внаслідок чого сума основного боргу становить 1114311,00 грн.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині оплати товару стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу - 1114311,00 грн., 3% річних у розмірі 43584,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 57964,02 грн. у примусовому порядку.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підставами виникнення зобов`язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду. У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб`єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

В пункті 3.2 укладеного сторонами Договору визначено, що розрахунок за поставлену продукцію здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата Покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

За приписами частини 2 статті 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов`язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак сторони можуть відійти від цього положення, застосувавши розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

У випадку, якщо договором купівлі-продажу передбачена оплата товару через певний час після його передачі покупцю, покупець повинен провести оплату в строк, передбачений договором.

Якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3 ст. 692 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, наведені заперечення відповідача не звільняють його як покупця від обов`язку здійснити оплату за поставлений товар. При цьому, суд враховує, що безпосередньо факт отримання товару відповідач не заперечив.

Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Позивач, уклавши договір і передавши товар відповідачу, розраховує на отримання оплати у розумні строки, а відповідач, уклавши цей договір, свідомо прийняв на себе зобов`язання щодо своєчасного і повного розрахунку з позивачем за отриманий товар.

Щодо твердження відповідача стосовно неправильного визначення позивачем порядку та строків оплати поставленого за договором товару.

Відповідно до п. 1.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 15.11.2019 / 53-121-01-19-08749), Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та сплатити продукцію згідно зі специфікацією на загальну суму 2 704 380,00 грн.

Згідно з п. 3.2 Договору розрахунок за поставлену продукцію здійснюється протягом 45 календарних днів з моменту поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

Моментом поставки товару за договором, яким не передбачено заборони поставки його частинами, є саме дата отримання певної частини товару відповідачем за відповідною видатковою накладною.

Видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін.

Таким чином, строк для розрахунку за поставлену продукцію (45 календарних днів з моменту поставки) починає спливати саме з дати оформлення відповідної видаткової накладної.

Отже, з урахуванням вимог п. 3.2.договору, вартість продукції за видатковими накладними: № РН-0000007 від 20.11.2019 повинна була бути сплачена не пізніше 06.01.2020; № РН-0000009 від 28.11.2019 – не пізніше 13.01.2020; № РН-0000011 від 10.12.2019 – не пізніш 25.01.2020; № РН-0000012 від 17.12.2019 – не пізніше 31.01.2020; № РН-0000018 від 14.01.2020 – не пізніше 28.02.2020; № РН-0000022 від 16.01.2020 не пізніше 02.03.2020; № РН-0000023 від 20.01.2020 – не пізніше 05.03.2020; № РН-0000026 від 25.01.2020 - не пізніше 10.03.2020.

Таким чином, строк оплати поставленого за договором товару був визначений позивачем вірно, а заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

Щодо твердження відповідача стосовно невстановлення у договорі строку виконання зобов`язання щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ.

За змістом п. 4.6 Договору визначено, що Постачальник зобов`язаний надати Покупцю податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Міністерства фінансів України № 1307 від 31.12.2015, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН), шляхом направлення її на дві електронні адреси Покупця протягом терміну, визначеного чинною редакцією Податкового кодексу України {далі - ПК України). Разом з податковою накладною постачальник надає Покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН.

Відповідно до абз. 6 п. 201.10 ст. 201 ПК України, з метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Зазначення у п. 3.2 Договору, що оплата Покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від Постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку, не змінює строку щодо оплати в частині суми ПДВ.

В даному випадку має значення сам факт здійснення реєстрації податкової накладної та надання її Покупцю, в разі чого покупець повинен здійснити повну оплату отриманого товару з урахуванням ПДВ в межах визначеного строку - 45-ти календарних днів з дати поставки товару за відповідною видатковою накладною.

Таким чином, заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

За викладених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у сумі 1114311,00 грн підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 43584, грн, інфляційні втрати у розмірі 57964,02 грн. Розрахунок позивачем здійснено по кожній накладній окрема за загальний період з 07.01.2020 по 29.12.2020.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За умовами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

Перевіривши заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних та періоди їх нарахування, судом встановлено, що розрахунки виконано вірно, відтак вимоги в цій частині задовольняються в поновному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу (ч. 10).

З огляду на вказане, а також приймаючи до уваги посилання позивача на вказану законодавчу норму, суд вважає за необхідне зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення).

При цьому, органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі, нараховувати 3 % річних за формулою: Сума 3%річних = С х 3 х Д/ 365 /100, де: С - сума основного боргу, Д - кількість днів прострочення, починаючи з 30.12.2020 до моменту виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Письмові докази, що містяться в матеріалах справи, та досліджені судом, а також встановлені судом обставини справи свідчать про безпідставність заперечень відповідача та спростовуються вищевикладеними висновками суду.

Позивачем надано необхідні докази, які підтверджують обставини на які він посилається в обґрунтування своїх вимог.

Відповідач доказів оплати отриманого товару суду не надав.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За викладених обставин, позовні вимоги задовольняються в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 18237,89, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Також, позивачем заявлено про відшкодування з відповідача 12000,00 грн. витрат на професійну (правничу) допомогу за договором про надання правової допомоги № 22-12/20 від 22.12.2020

ДП “НАЕК “Енергоатом” в особі ВП “Запорізька атомна електрична станція” просить відмовити ТОВ “ТМ ФОРТІС” в стягненні витрат на правничу допомогу, зокрема зазначив, що зазначені витрати не підтверджені належними та достатніми доказами, відповідно до вимог чинного законодавства України. Також зазначив, що позовні вимоги ТОВ “ТМ ФОРТІС” є необґрунтованими, в зв`язку з чим ціна позову не впливає на вирішення питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Вважає, що справа яка розглядається, стосується лише позивача та відповідача та не викликає публічного інтересу, а результат її вирішення не може вплинути на репутацію сторін.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ч. 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (п. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 12000,00 грн. позивачем додано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 22-12/20 від 22.12.2020, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТМ ФОРТІС” та Адвокатським об`єднанням “Лохматов і партнери” з додатковою угодою № 4 до договору про надання правої допомоги № 22-12/20 від 22.12.2020, акт № 4 приймання – передачі наданої правової допомоги (наданих послуг) від 23.02.2021, рахунок на оплату № 11 від 23.02.2021 на суму 12000,00 грн.

Також, подано платіжне доручення № 6 від 03.03.2021 на суму 12000,00 грн., що підтверджують понесення (оплату) позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги в сумі 12000,00 грн.

Детальний опис робіт (наданих послуг) викладений в Акті приймання – передачі наданої правової допомоги (наданих послуг) від 23.02.2021.

Так, Акті від 23.02.2021 визначено такі послуги – ознайомлення з документами договірної справи – 500,00 грн., надання усних консультацій та роз`яснень, які стосуються предмету спору - 500,00 грн., розрахунок 3% річних та індексу інфляції за прострочення оплати вартості поставленого товару - 2500,00 грн., складання та підготовка до відправки позовної заяви до Господарського суду Запорізької області про стягнення вартості поставленого за договором № 523(3)19 УК від 28.10.2019/53-121-01-19-08749 від 13.11.2019 товару в розмірі 1114311,00 грн., 3 % річних та індексу інфляції за простроченого оплати вартості поставленого товару – 6500,00 грн., складання та підготовка до відправки відповіді на відзив до Господарського суду Запорізької області 2000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість заяви позивача, з огляду на визначені нормами ГПК та практикою ЄСПЛ критерії, суд вважає, що заявлена ТОВ “ТМ ФОРТІС” сума на правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн. є обґрунтованою, відповідає умовам договору про надання правової допомоги, реальному обсягу такої допомоги у суді, часом, витраченим на надання таких послуг.

Доводи представника відповідача, приведені ними в обґрунтування заперечень проти заяви, не можуть бути враховані судом при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, оскільки не підтверджені доказами та спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що АО “Лохматов і партнери ” надав об`єм послуг визначений Договором.

Також, судом враховано, що відповідачем не доведено неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката наданої адвокатом у справі № 908/84/21.

При цьому вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, яку суд вважає співрозмірною з урахуванням обставин справи та їх розумною необхідністю.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, б. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, б. 133, ідентифікаційний код 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ТМ Фортіс” (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 156, оф. 132, ідентифікаційний код юридичної особи 42201513) – 1114311 (один мільйон сто чотирнадцять тисяч триста одинадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 43584 (сорок три тисячі п`ятсот вісімдесят чотири) грн. 63 коп. 3% річних, 57964 (п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 02 коп. інфляції, 18237 (вісімнадцять тисяч двісті тридцять сім) грн. 89 коп. судового збору та 12000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну (правничу) допомогу.

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нараховування 3% річних на суму основного боргу з 30.12.2020 до моменту остаточного виконання рішення суду.

Нарахування 3% річних необхідно здійснювати за наступною формулою:

Сума 3%річних = С х 3 х Д/ 365 /100, де:

С - сума основного боргу,

Д- кількість днів прострочення.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 31.05.2021.

Суддя Т.А. Азізбекян