Рішення № 97279388, 20.04.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/753/14-ц

№ 2/183/362/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

з секретарем судового засідання Березою І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

03 лютого 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 25 лютого 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" ) та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № НАХRRX12890164, на підставі якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 1 537,75 грн. на строк 24 місяці з 25.02.2007 року по 25.02.2009 року включно, зі сплатою за користування відсотків у розмірі 2,00% на місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту.

Зі своєї сторони, банк виконав всі умови підписаного договору, надав ОСОБА_1 кредит у зазначеному вище розмірі, однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань, своєчасно не сплачував кредит та відсотки за користування кредитом, в результаті чого станом на 22 січня 2014 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 37 188,09 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 1 468,29 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 11 712,73 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 629,79 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в розмірі 21 130,23 грн., фіксованої частини штрафу в розмірі 500,00 грн. та процентної складової штрафу в розмірі 1 747,05 грн.

Зазначену суму, а також судові витрати в розмірі 371,88 грн. позивач просить стягнути з відповідача на його користь.

Ухвалою суду від 28 лютого 2014 року відкрите провадження у справі.

Заочним рішенням суду від 21 липня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені в повному обсязі, з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 188,09 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 1 468,29 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 11 712,73 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 629,79 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в розмірі 21 130,23 грн., фіксованої частини штрафу в розмірі 500,00 грн. та процентної складової штрафу в розмірі 1 747,05 грн., а також судові витрати у розмірі 371,88 грн., а всього – 37 559,97 грн.

06 серпня 2018 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою суду від 22 серпня 2019 року ОСОБА_1 поновлений строк для подання відповідної заяви, заочне рішення від 21 липня 2014 року скасоване, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 10 червня 2020 року підготовче провадження у справі закрите, призначено судовий розгляд по суті.

В судове засідання представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" не з`явився, згідно заяви просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача та його представника не заперечував проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причин неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавали. В той же час, відповідач ОСОБА_1 на обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення посилався на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. Зазначив, що у заяві позичальника від 25 лютого 2007 року підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умовинадання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), які є невід`ємною частиною спірного договору, однак такі умови відповідач не підписував, а тому вони не є частиною договору та відсутні підстави вважати, що сторони погодили всі істотні умови кредитного договору. Крім того, до спірних правовідносин просив застосувати строк позовної давності.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами письмові докази, дійшов такого висновку.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 25 лютого 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (перейменовано в ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № НАХRRX12890164, на підставі якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 1 537,75 грн. на строк 24 місяці з 25.02.2007 року по 25.02.2009 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,00% на місяць (тобто 24,00% річних) на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 29,99 грн. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 139,80 грн.

Відповідно до умов кредитного договору № НАХRRX12890164 від 25 лютого 2007 року, погашення заборгованості здійснюється щомісячно в період сплати, за який приймається період з 17 по 22 число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 111,55 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.

Сторони також погодили, що при порушенні позичальником зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 11.03% в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом.

В той же час, заява позивальника № НАХRRX12890164, підписана сторонами не містить відомості про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Долучені до позовної заяви витяг з Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), якими передбачено, зокрема, права та обов`язки сторін договору, відповідальність сторін, зокрема пеню, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування (п.п. 5.1, 5.3), а також містяться інші умови, в яких, зокрема, визначено терміни позовної давності 5 років (п. 5.5), а також інші умови, які відповідачем не підписані.

Заява позичальника містить текст про погодження споживача з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), але не конкретизовано, яка саме редакція погоджена споживачем.

Згідно довідки-розрахунку Банку, станом на 22 січня 2014 року банком нарахована заборгованість в загальному розмірі 37 188,09 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в т.ч. прострочене тіло кредиту в розмірі 1 468,29 грн., заборгованості по відсоткам в т.ч. прострочені відсотки в розмірі 11 712,73 грн., заборгованості з комісії в т.ч. простроченої комісії в розмірі 629,79 грн., заборгованості за пенею в розмірі 21 130,23 грн., а також фіксованої частини штрафу в розмірі 500,00 грн. та процентної складової штрафу в розмірі 1 747,05 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості Банку.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд застосовує наступні норми права.

Статтею 526ЦК України передбачено,що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про доведеність факту неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору № НАХRRX12890164 від 25 лютого 2007 року та наявність, у зв`язку із цим, заборгованості перед позивачем, що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 1 468,29 грн. та прострочених процентів за користування кредитом в сумі 2 033,81 грн., нарахованих в межах строку кредитування станом на 25 лютого 2009 року.

Підстави для нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування з 26 лютого 2009 року відсутні.

Разом з тим, за положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Кредитний договір № НАХRRX12890164 від 25 лютого 2007 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є позивач АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 ,є споживчим кредитом, тому на нього розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, згідно абзацу 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на час укладення зазначеного вище кредитного договору, встановлено, що споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Як вже встановлено вище, Умовами кредитного договору № НАХRRX12890164 від 25 лютого 2007 року встановлено сплату щомісячної винагороди за наданняфінансового інструменту у розмірі 29,99 грн.

Згідно пункту 17 абзацу 1 статті 1 Визначення термінів Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Надання фінансового інструменту не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а кредитор (банк) отримує прибуток за представлення кредитних коштів шляхом нарахування процентів за користування кредитом.

Позивач, нараховуючи заборгованості по комісії за користування кредитом на суму 629,79 грн., не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються споживачу, тому суд приходить до висновку про нікчемність відповідної умови кредитного договору (щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 29,99 грн.) та відсутність підстав для стягнення на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по комісії у вказаному розмірі.

Вирішуючи позовні вимоги в частині нарахованої позивачем заборгованості по пені в сумі 21 130,23 грн., фіксованої частини штрафу в розмірі 500,00 грн. та штрафу процентної складової в розмірі 1 747,05 грн., суд дійшов наступного.

Як вже зазначалося вище, у заяві позичальника № НАХRRX12890164 від 25 лютого 2007 року відсутні відомості про встановлення відповідальності вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути неустойку (пеню) та штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором № НАХRRX12890164 від 25 лютого 2007 року , посилався Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), як невід`ємну частину кредитного договору.

Так, Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), долучений позивачем до позовної заяви визначено, в тому числі: права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 5 років (пункт 5.5 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву позичальника, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів) за несвоєчасне погашення кредиту, та, зокрема саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови надання споживчогокредиту фізичнимособам «Розстрочка»(Стандарт)неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови надання банківських послуг, відсутність у заяві позичальника домовленості сторін про сплату неустойки (пені, штрафів), долучені банком Умови не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

Судв важає, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), які містяться у матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 лютого 2007 року шляхом підписання заяви позичальника. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді неустойку за несвоєчасне погашення кредиту, що встановлена у формі пені та штрафів та п`ятирічний строк позовної давності.

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення на користь АТ КБ «ПриватБанк» неустойки, у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку позичальника по їх сплаті позивачу у заяві позичальника № НАХRRX12890164 від 25 лютого 2007 року, оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) не може вважатися складовою частиною кредитного договору.

Разом з тим, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.

Частиною 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки наявним у справі доказам у їх сукупності, а саме: встановивши, що відповідачем ОСОБА_1 було заявлено про застосування позовної давності одночасно із поданням до суду заяви про перегляд заочного рішення; враховуючи, що збільшена позовна давність домовленістю сторін, у передбаченій законом формі не встановлена; враховуючи, що строк дії кредитного договору визначено по 25 лютого 2009 року включно; враховуючи те, що з розрахунку заборгованості неможливо достеменно встановити, коли саме відповідач ОСОБА_1 здійснив останній платіж на погашення кредиту, при цьому позивач, будучи обізнаним про заявлене клопотання щодо застосування строків позовної давності, не надав належних та допустимих доказів на погашення або непогашення заборгованості (виписки по рахунку, детального розрахунку тощо) як і не надав доказів вчинення відповідачем дій щодо визнання боргу чи переривання перебігу строку позовної давності, або пролонгації кредитного договору; встановивши, що з даним позовом Банк звернувся до суду 03 лютого 2014 року, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, у зв`язку з пропуском позовної давності.

Збільшений строк позовної давності у даному випадку не підлягає застосуванню, оскільки, як зазначалось вище, Умови про надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) відповідачем не підписані, а текст кредитного договору у вигляді заяви позичальника не містить умов щодо збільшеного строку позовної давності. Таким чином, сторонами не дотримано письмової форми про збільшення позовної давності, що суперечить положенням ст. 259 ЦК України.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги, що суду не представлені підписані відповідачем Умови надання споживчого кредиту, що діяли на час укладення сторонами кредитного договору, суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів щодо наявності між сторонами угоди про збільшення позовної давності.

Як вже зазначалося, згідно з частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Також слід зазначити, що згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Банку в повному обсязі у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Згідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог, судові витрати в розмірі 371,88 грн. покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272-273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, – відмовити.

Судові витрати покласти за рахунок позивача Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк".

Учасники справи:

- позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Грушевського, 1д;

- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 20 квітня 2021 року.

Суддя Д. І. Городецький