Рішення № 97265793, 26.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2021 року м. Київ № 640/25119/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до:Старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни, Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ)третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет споруОСОБА_2 провизнання неправомірними дій, та скасування постанов представники учасників справи:позивач - ОСОБА_1 ; відповідачів 1 та 2 - не з`явилися; третьої особи - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни (адреса: 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 22/15, ідентифікаційний код - 34999976) (надалі - відповідач-1, Танащук О.М. ), у якому позивач, з урахуванням заяви б/н від 22.03.2021 «Про зміну предмету позову», просить суд:

- визнати дії старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни неправомірними;

- постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62902310 від 17.09.2020, постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 62902310 від 29.09.2020 та похідні від них постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63197113 від 02.10.2020 про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 000,00 грн., постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63197152 від 02.10.2020 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн. - визнати протиправними та скасувати.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020, вказану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Патратій О.В.

Розпорядженням щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 23.10.2020 № 690 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2020 відкрито провадження у адміністративній справі № 640/25119/20, призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), у відкритому судовому засіданні на 17.12.2020; витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень ВП № 63197113 та ВП № 63197152 від 02.10.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2020 витребувано повторно у Старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень ВП № 63197113 та ВП № 63197152 від 02.10.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 витребувано у Старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 62902310.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2021 залучено ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору; заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову прийнято до розгляду; залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (адреса: 03022, місто Київ, вул. Ломоносова, буд. 22/15, ідентифікаційний код - 34999976, ел. пошта: golosrvdvs@gmail.com, golruu@gmail.com) (в тексті - відповідач-2, ДВС).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2021 витребувано у Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України докази направлення та вручення ОСОБА_1 копій постанов про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62902310 від 17.09.2020 та про стягнення виконавчого збору ВП № 62902310 від 29.09.2020.

Поряд із цим, розгляд справи 17.12.2020 та 28.01.2021 відкладався; призначено справу до розгляду на 18.02.2021.

В цей день, а в подальшому 18.03.2021, 08.04.2021, 22.04.2021 та 20.05.2021 у судових засіданнях оголошувалась перерва; призначено розгляд справи на 26.05.2021.

Вказаного дня позивач підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовну заяву.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що 08.09.2020 отримала поштою постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.08.2020 про виконання рішення суду про виселення з квартири за адресою АДРЕСА_3 , протягом 10 робочих днів. Тобто термін для виселення протягом 10 робочих днів відраховується наступного дня від дати отримання цієї постанови, відтак починається 09.09.2020 і закінчується 22.09.2020.

17.09.2020 ОСОБА_1 написала заяву на поштову адресу Міністерства юстиції України, Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві та Голосіївського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві про відтермінування виселення на 14 днів на час самоізоляції у зв`язку з спілкування з хворою на COVID-19 особою. Втім жодних постанов про по розгляду заяви про самоізоляцію від державного виконавця Танащук О.М. отримано не було.

22.09.2020 ОСОБА_1 отримала поштою вимогу виконавця, у якій Танащук О.М. вимагає боржнику та стягувачу бути присутніми 29.09.2020 о 12:00 за адресою: АДРЕСА_3 , для виконання вищезазначеного рішення.

Позивач відмічає, що Танащук О.М. порушила процедуру проведення виконавчих дій, передбачених цим законом, зокрема, відповідач-1 не мав права 17.09.2020 виносити вимогу виконавця з примусового виконання до завершення визначених законом строків для самостійного виконання рішення згідно з виконавчим документом від 28.08.2020.

ОСОБА_1 зауважує, що рішення про виселення було виконано боржником самостійно у повному обсязі до 29.09.2020, а відповідно жодних примусових дій направлених на виселення Танащук О.М. не вчинялося.

Поряд із цим, 17.09.2020 Танащук О.М. винесено постанову ВП № 62902310 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 195,30 грн., а 29.09.2020 прийнято постанову ВП № 62902310 про стягнення виконавчого збору - 10 000,00 грн.

08.10.2020 адвокатом ОСОБА_1 - Проців Я. отримано постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 жовтня 2020 року ВП № 63197113 та ВП № 63197152 про стягнення виконавчого збору - 10 000,00 грн. та про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження - 195,30 грн. відповідно.

Спірні постанови позивач вважає безпідставними, та такими, що прийняті з порушеннями вимог Закону України «Про виконавче провадження», через наведені відповідні обставини.

Окремо позивач звертає увагу, що не отримував копій постанов про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідач-1, за окреслених фактичних обставин, відмічає про проведення ним вчасно та в повному обсязі усіх належних дій, передбачених чинним законодавством України, та Закону України «Про виконавче провадження».

Додатково Танащук О.М. відзначила, що ОСОБА_1 вчасно не повідомила про добровільне виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва, а її відсутність при виконавчих діях не може бути підставою для не сплати виконавчого збору. Крім того, в актах державного виконавця від 29.09.2020, які підписані сторонами виконавчого провадження, зазначено, що боржники виселилися із квартири АДРЕСА_4 самостійно та після відкриття виконавчого провадження. Оскільки зауважень та заперечень щодо складених актів державного виконавця від 29.09.2020 не надходило, таким чином, боржник ОСОБА_1 погодилась із викладеним у акті державного виконавця.

Відзиву на позовну заяву ДВС подано не було.

Разом із цим, суд акцентує, що відповідачем-1 подано для долучення до справи № 640/25119/20 матеріали виконавчих проваджень: ВП № 62902310, ВП № 63197113 та ВП № 63197152.

Водночас, доказів надіслання на адресу позивача та вручення останньому постанови від 17.09.2020 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 195,30 грн., та постанови від 29.09.2020 про стягнення виконавчого збору - 10 000,00 грн. до суду від відповідачів не надходило.

Третя особа у наданих письмових поясненнях виклала позицію про необґрунтованість позовних вимог.

ОСОБА_2 акцентує, що Танащук О.М. вимушена була призначити примусове виселення боржника із квартири.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися. Про час та місце розгляду справи Танащук О.М. та ДВС було повідомлено належним чином.

За ч. 3 ст. 368 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

28.08.2020 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесею Миколаївною, за заявою ОСОБА_2 про примусове виконання рішення, відкрито виконавче провадження № 62902310, з примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва від 26.12.2019 № 752/13843/16-ц про:

«Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_4 і належить їй на праві власності шляхом виселення ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_4 ».

Стягувачем за виконавчим провадженням № 62902310 є ОСОБА_2 , а боржником - ОСОБА_1 .

За п. 2 цієї постанови боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

17.09.2020 Танащук О.М. складено акт державного виконавця, згідно якого неможливою була перевірка виконання рішення, позаяк відсутнім був доступ до квартири.

В цей же день відповідачем-1, з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі виконання рішення та керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», винесена вимога виконавця, за якою боржнику та стягувачу бути присутніми 29.09.2020 о 12:00 год. за адресою: АДРЕСА_3 для виконання вищезазначеного рішення.

29.09.2020 відповідачем-1 складено акт, зі змісту якого випливає про самостійне виселення боржником із квартири АДРЕСА_4 , після відкриття виконавчого провадження; особисті речі боржника у квартирі відсутні.

В той же час, 17.09.2020 Танащук О.М. винесено постанову ВП № 62902310 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 195,30 грн., а 29.09.2020 прийнято постанову ВП № 62902310 про стягнення виконавчого збору - 10 000,00 грн.

Пізніше, ОСОБА_1 отримано постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.10.2020 ВП № 63197113 та ВП № 63197152 про стягнення виконавчого збору - 10 000,00 грн. та про стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження - 195,30 грн.

Стверджуючи про протиправність дій відповідача-1 з винесення оскаржуваних постанов в аспекті порушення ним процедури проведення виконавчих дій, а також вказуючи на неправомірність оспорюваних рішень, позивач звернувся за захистом свої прав до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон або Закон № 1404-VIII), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч. 6).

За ст. 28 Закону № 1404-VIII , копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Відповідно протягом 10 робочих днів з моменту отримання постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику визначено строк для виконання рішення.

28.08.2020 старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Танащук Олесею Миколаївною, за заявою ОСОБА_2 про примусове виконання рішення, відкрито виконавче провадження № 62902310, з примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва від 26.12.2019 № 752/13843/16-ц про усунення ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_4 і належить їй на праві власності шляхом виселення ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_4 .

Постанову від 28.08.2020 ВП № 62902310 отримано ОСОБА_1 08.09.2020, що підтверджується витягом про вручення поштового відправлення № 0302210838194.

Тобто, до 22.09.2020 боржнику надано строк для виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/13843/16-ц.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 66 Закону, державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення.

У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення.

Таким чином, оскільки до 22.09.2020 ОСОБА_1 було надано строк для виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/13843/16-ц, то після спливу цієї дати (наступного робочого) відповідач-1 мав перевірити виконання боржником рішення про його виселення.

У розрізі вказаного варто зауважити про відсутність в матеріалах справи доказів здійснення Танащук О.М. перевірки виконання ОСОБА_1 рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/13843/16-ц про виселення після 22.09.2020.

У відповідності до п. 9 розд. І «Інструкцією з організації примусового виконання рішень» вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов`язковою для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення. Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв`язку або вручається виконавцем особі, яка зобов`язана вчинити дії.

Як свідчать матеріали справи, 17.09.2020 Танащук О.М. складено акт державного виконавця, згідно якого неможливою була перевірка виконання рішення, позаяк відсутнім був доступ до квартири.

Цього ж дня відповідачем-1, з метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі виконання рішення та керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», винесена вимога виконавця, за якою боржнику та стягувачу бути присутніми 29.09.2020 о 12:00 год. за адресою: АДРЕСА_3 для виконання вищезазначеного рішення.

22.09.2020 ОСОБА_1 отримано вимогу від 17.09.2020, що підтверджується витягом про вручення поштового відправлення № 0302210815712.

За таких обставин, приймаючи до уваги винесення відповідачем-1 вимоги 17.09.2020, тобто в межах встановленого ч. 6 ст. 26 Закону строку для самостійного виконання позивачем рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/13843/16-ц, зважаючи на отримання останнім вимоги також в межах цього строку, прийняття відповідачем-1 вимоги виконавця відбулося в рамках строків, визначених ч. 6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» для виконання рішення ОСОБА_1

29.09.2020 відповідачем-1 складено акт, зі змісту якого випливає про самостійне виселення боржником із квартири АДРЕСА_4 , після відкриття виконавчого провадження; особисті речі боржника у квартирі відсутні.

В цей же день Танащук О.М. , через виконання ОСОБА_1 фактично та в повному обсязі самостійно рішення після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 62902310.

У площині наведених обставин щодо фактичного виконання ОСОБА_1 самостійно рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/13843/16-ц, суд виокремлює, що за п. 8 розд. І Інструкції, акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.

Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.

У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.

У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Так, враховуючи п. 8 розд. І Інструкції та приписи ч. 1 ст. 66 Закону щодо перевірки державним виконавцем виконання боржником рішення про його виселення, наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, варто відзначити про відсутність зазначення у акті відомостей про здійснення перевірки відповідачем-1 виконання ОСОБА_1 рішення про її виселення в період як з моменту відкриття ВП № 62902310, так і в період з 22.09.2020 по 29.09.2020.

Доказів здійснення такої перевірки державним виконавцем матеріали ВП № 62902310 також не містять.

Зворотного до суду не представлено.

В акті відсутніми є і відомості про несвоєчасність виконання рішення ОСОБА_1 .

Натомість, в акті акцентовано на виконання рішення боржником про виселення самостійно.

Так, з огляду на складення 29.09.2020 відповідачем-1 акту з встановленням обставин самостійного виселення боржником із квартири АДРЕСА_4 , з урахуванням відсутності здійснення Танащук О.М. перевірки виконання ОСОБА_1 рішення Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/13843/16-ц про виселення після 22.09.2020 до 29.09.2020, вмотивованими, за висновками суду, є доводи позивача як про відсутність вчинення відповідачем-1 примусових дій направлених на виселення Танащук О.М. , так і щодо недотримання процедури проведення виконавчих дій, зокрема, наразі, стосовно винесення відповідачем-1 вимоги з примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду м. Києва від 26.12.2019 № 752/13843/16-ц до завершення встановлених Законом строків для самостійного виконання боржником рішення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 27 Закону № 1404-VІІІ, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно із частиною п`ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України" та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (ч. 9).

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з критеріїв, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, беручи до уваги відсутність реального примусового виселення позивача з боку відповідача-1, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови від 29.09.2020 про стягнення виконавчого збору відповідач-1 діяв без урахування всіх обставин, відтак наявні підстави для визнання такої протиправною та скасування у судовому порядку.

Поряд із цим, суд також вказує про визнання протиправною та скасування постанови від 02.10.2020 ВП № 63197113 про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, яка є похідною від постанови про стягнення виконавчого збору від 29.09.2020.

В частині вимог про визнання протиправними та скасування постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62902310 від 17.09.2020 і постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 63197152 від 02.10.2020 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 195,30 грн., суд зауважує наступне.

Згідно з частиною першою та другою статті 42 Закону № 1404-VIII, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України (частина третя статті 42 Закону № 1404-VIII).

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення (частина четверта статті 42 Закону № 1404-VIII).

Отже, повноваження державного виконавця приймати постанову про стягнення з боржника витрати виконавчого провадження прямо обумовлені статтею 42 Закону № 1404-VIII.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню визначає «Інструкція з організації примусового виконання рішень».

Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції № 512/5 фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Пунктом 2 розділу VI «Інструкції з організації примусового виконання рішень» передбачено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Суд визначає, що постанова від 17.09.2020 винесена відповідачем-1 не одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 28.08.2020, що свідчить про прийняття такої з недотриманням процедури, передбаченою «Інструкцією з організації примусового виконання рішень».

З урахуванням критеріїв, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, суд дійшов висновку, що прийняття оскаржуваної постанови від 17.09.2020 про розмір витрат виконавчого провадження відбулося не у відповідності до приписів п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 КАС України, що є свідченням прийняття такого рішення, як невмотивованого, у зв`язку із чим наявні правові підстави для визнання його протиправним та скасування у судовому порядку.

Поряд із цим, суд також вказує про визнання протиправною та скасування постанови від 02.10.2020 ВП № 63197152 про відкриття виконавчого провадження про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, яка є похідною від постанови від 17.09.2020.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, аналіз вказаних вище норм дає підстави суду стверджувати, що задоволеними можуть бути лише ті вимоги, які поновлюють права та охоронювані законом інтереси позивача.

З цих підстав, суд вважає, що в спірних правовідносинах належним способом захисту буде оскарження рішення, яке прийняте суб`єктом владних повноважень, а не визнання його дій протиправними. До того ж, визнання дій протиправними відповідача не призведуть до поновлення прав, свобод та інтересів позивача.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ).

Стосовно порушеного третьою особою питання недотримання позивачем строків на звернення до суду в частині оскарження постанов від: 17.09.2020 та 29.09.2020, то суд зазначає, що з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів надіслання на адресу позивача та вручення останньому постанови від 17.09.2020 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 195,30 грн., та постанови від 29.09.2020 про стягнення виконавчого збору - 10 000,00 грн., зважаючи про обізнаність ОСОБА_1 про ці постанови під час перебування справи на розгляді у суді, зокрема 18.03.2021, невмотивованою є теза ОСОБА_2 щодо пропущення ОСОБА_1 строків для оскарження зауважених постанов.

При цьому суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд відмічає, що матеріали справи не містять доказів надіслання на адресу ОСОБА_1 та вручення їй постанови від 17.09.2020 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, та постанови від 29.09.2020 про стягнення виконавчого збору.

Разом із тим, про ці спірні постанови позивач дізнався під час перебування справи на розгляді у суді, зокрема 18.03.2021.

З цього проводу позивачем надано відповідні пояснення.

З огляду на вказане, проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у заяві доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості останнього звернутись до суду для вирішення спору, з урахуванням відсутності у справі доказів надіслання ОСОБА_1 та вручення їй оспорюваних зазначених постанов, приймаючи до уваги наведені ОСОБА_1 аргументи щодо обізнаності нею про спірні, визначені за заявою про уточнення позовних вимог, постанови саме 18.03.2021, суд вважає, що пропущений позивачем строк звернення до суду на оскарження постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62902310 від 17.09.2020 та постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62902310 від 29.09.2020 підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 122, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду в частині оскарження постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62902310 від 17.09.2020 та постанови про стягнення виконавчого збору ВП № 62902310 від 29.09.2020.

2. Позов б/н від 18.11.2020, з урахуванням заяви б/н від 22.03.2021 «Про зміну предмету позову», ОСОБА_1 - задовольнити частково.

3. Визнати протиправними та скасувати:

- постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП № 62902310 від 17.09.2020;

- постанову про стягнення виконавчого збору ВП № 62902310 від 29.09.2020;

- постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63197152 від 02.10.2020 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн.;

- постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63197113 від 02.10.2020 про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 000,00 грн.

4. У іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (адреса: 03022, місто Київ, вул. Ломоносова, буд. 22/15, ідентифікаційний код - 34999976) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1 748,80 грн. (одна тисяча сімсот сорок вісім гривень 80 копійок).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко