Рішення № 97265739, 25.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2021 року м. Київ № 640/22808/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - відповідач, Національне агенство) про визнання незаконним та скасування наказу від 29.10.2019 №505 (далі-наказ).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 29.10.2019 відповідач прийняв наказ № 505 "Про порушення дисциплінарного провадження та відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків" за підписом голови Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів Антона Янчука.

На думку позивача, видача оскаржуваного наказу є незаконне переслідування його та незаконне намагання притягнути до дисциплінарної відповідальності. При цьому, вважає, що відсторонення є похідною, допоміжною, на його думку, незаконною дією від рішення щодо порушення дисциплінарного провадження. Дисциплінарне провадження може тривати без відсторонення від виконання посадових обов`язків.

Крім того, позивач посилається на те, що у спірному наказі зазначено, що підставою для його складання є доповідна записка, яка містить повідомлення про виявлення факту відсутності оригіналів документів в номенклатурних справах. В той час, позивач зазначив, що начальник Управління менеджменту активів Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів не відповідає, зокрема, за зберігання документів номенклатурних справ.

Позивач вважає, що проведення дисциплінарного провадження доручено нелегітимній дисциплінарній комісії. Вважає, що порушено його конституційні права і гарантії на працю і своєчасне одержання винагороди за нею.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2019 залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2019 задоволено клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву.

Представником Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів подано до суду відзив, в якому відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив.

У відзиві зазначив, що наказ Національного агентства № 505 є правомірним, прийнятим з дотриманням вимог частини першої статті 68, частини першої статті 69 та статті 72 Закону "Про державну службу".

Щодо відсторонення від виконання посадових обов`язків зазначив, що це є превентивним заходом, визначеним в Законі "Про державну службу", який дозволяє дисциплінарній комісії об`єктивно провести розслідування в рамках дисциплінарного провадження з метою установлення ступеню вини, характеру та тяжкості дисциплінарного проступку.

Відповідач вказав, що дисицплінарне провадження не закрите і питання порушення виплати чи невиплати середньої заробітної плати за відсутності правової підстави для такої виплати чи невиплати немає.

Представником Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів подано до суду клопотання, в якому просив закрити провадження у справі. Клопотання обґрунтоване поданням дисциплінарною комісією про закриття дисциплінарного провадження у зв`язку з відсутністю в діях державного службовця, ОСОБА_1 , дисциплінарного проступку.

Позивач проти закриття провадження заперечив.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження відмовлено.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.10.2019 Головою Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів видано наказ № 505 "Про порушення дисциплінарного провадження та відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків".

Підстава - доповідна записка начальника Управління діловодства, ресурсного забезпечення та організації закупівель Барси В.В. від 28.10.2019 № 444/11-19.

У вказаній доповідній записці йдеться про відсутність оригіналів документів в номенклатурних справах та запропоновано їх розшук. У разі негативного результату розшуку керівник установи за поданням служби діловодства або керівника архіву (особи, відповідальної за архів) створює комісію зі службового розслідування, призначає службове розслідування і видає наказ про притягнення до відповідальності осіб, винних у втраті документів або справ. Довідка про причини відсутності документів або справ, підписана членами комісії та керівником відповідного структурного підрозділу, передається до архіву установи.

Пунктом 2 наказу ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов`язків начальника Управління менеджменту активів центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів на час дисциплінарного провадження.

Пунктом 3 наказано Дисциплінарній комісії з розгляду дисциплінарних справ стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В" центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, сформувати дисциплінарну справу, визначити ступінь вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку, за результатами розгляду справи підготувати подання стосовно начальника Управління менеджменту активів центрального апарату Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, ОСОБА_1 .

Не погодившись з наказом, позивач звернувся з вказаним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Закон України "Про державну службу" регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Закону України "Про державну службу" за невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України "Про державну службу" підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Частиною 2 ст. 65 Закону України "Про державну службу" встановлено, що дисциплінарними проступками є: 1) порушення Присяги державного службовця; 2) порушення правил етичної поведінки державних службовців; 3) вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу; 4) дії, що шкодять авторитету державної служби; 5) невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень; 6) недотримання правил внутрішнього службового розпорядку; 7) перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення; 8) невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; 9) використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; 10) подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; 11) неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення; 12) прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 13) поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; 14) прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу злочину або адміністративного правопорушення; 15) прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо якого судом винесено окрему ухвалу.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України "Про державну службу" дисциплінарні провадження ініціюються суб`єктом призначення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 69 Закону України Про державну службу" для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ.

Дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А", є Комісія.

Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Голови Національного агенства №505 від 29.10.2019 у Національному агентстві України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів створено дисциплінарну комісію з розгляду дисциплінарних справ стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії "Б"і "В" .

Статтею 72 Закону України "Про державну службу" визначено порядок відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Закону України "Про державну службу" на час здійснення дисциплінарного провадження державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону України "Про державну службу" невиконання або неналежне виконання посадових обов`язків, що могло призвести або призвело до людських жертв, заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду фізичним або юридичним особам, державі, територіальній громаді, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення.

За своєю правовою природою відсторонення від посади є процедурним елементом здійснення дисциплінарного провадження.

Відсторонення державного службовця при здійсненні дисциплінарного провадження має на меті запобігти продовженню (або запобіганню) державним службовцем можливої протизаконної діяльності на посаді; його впливу на хід дисциплінарного провадження.

При цьому, ч. 2 ст. 72 Закону України "Про державну службу" передбачає перелік підстав, за яких відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного провадження є обов`язковим.

Відповідно до приписів ст. ст. 64, 65 Закону України "Про державну службу" державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності в разі вчинення ним дисциплінарного проступку, який може полягати не лише у невиконанні або неналежному виконанні посадових обов`язків, а також в порушенні інших вимог, встановлених законом, зокрема, порушення правил етичної поведінки, іншому порушенні службової дисципліни (вичерпний перелік дисциплінарних проступків, які є підставою дисциплінарної відповідальності державного службовця наведено в ч. 2 ст. 65 Закону України "Про державну службу").

З викладеного вище суд робить висновок, що ч. 1 ст. 72 Закону України "Про державну службу" встановлює загальну норму щодо можливого відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків на час здійснення дисциплінарного провадження, незалежно від виду дисциплінарного проступку, обставини якого підлягають встановленню під час дисциплінарного провадження.

В той час як відповідно до ч. 2 ст. 72 Закону України "Про державну службу" визначені обов`язкові підстави відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків на час дисциплінарного провадження за невиконання або неналежного виконання державним службовцем посадових обов`язків.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 72 Закону України "Про державну службу" відсторонення від виконання посадових обов`язків державного службовця під час здійснення дисциплінарного провадження не носить обов`язкового характеру, а може бути застосовано суб`єктом призначення, який приймає рішення про відкриття дисциплінарного провадження, крім випадків, визначених у ч. 2 цієї статті Закону України "Про державну службу", та вирішується на розсуд суб`єкта призначення, який приймає рішення про відкриття дисциплінарного провадження.

Верховний Суд у своїй постанові від 23.05.2018 у справі № 825/602/17 зазначив, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Таке втручання не може бути виправданим з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.

Аналогічний висновок висловлено і Верховним Судом у постановах від 18.02.2019 у справі № 805/1482/17-а (адміністративне провадження № К/9901/35825/18), від 16.01.2019 у справі № 808/9121/15 (адміністративне провадження № К/9901/12563/18).

Вказаний висновок обумовлений тим, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Адже принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Суд звертає увагу і на те, що правомірність відкриття дисциплінарного провадження позивачем не оскаржується, отже оскаржений наказ в частині відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків на час дисциплінарного провадження не суперечить вимогам закону.

В межах розгляду цієї справи суд бажає акцентувати увагу і на тому, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Таким чином, підставами для визнання протиправними актів суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких рішень протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Звертаючись до суду з позовом про скасування акту суб`єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином даний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Як вбачається зі змісту спірних правовідносин, предметом судового розгляду є питання правомірності наказу відповідача про порушення дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 .

За загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Разом з тим, розгляд питання правомірності винесення наказів про порушення дисциплінарного провадження в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів такого дисциплінарного провадження та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за його результатами, у сукупності з іншими доказами не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Вказані правові висновки також відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.03.2019 року по справі № 815/622/17.

Так, підтвердженням викладеному є наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 Закону України "Про державну службу" якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб`єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої у разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому порядку.

Із зазначених норми вбачається, що у разі, відсутності у діях державного службовця складу дисциплінарного проступку, дисциплінарне провадження підлягає закриттю, а державному службовцю виплачується заробітна плата за весь період відсторонення від виконання посадових обов`язків.

З наведеного слідує, а матеріалами справи підтверджується, що позивач не довів які саме із його прав чи інтересів було порушено пунктом 2 наказу .

До того ж, несприятливі наслідки у формі неотримання заробітної плати на період відсторонення від виконання посадових обов`язків, не можна вважати порушенням права позивача на оплату праці як такого, оскільки ч. 4 ст. 72 Закону України "Про державну службу" передбачена можливість відшкодування втраченої заробітної плати за період відсторонення, а тому такі висновки (про порушення права на оплату праці) були б передчасними.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 72-77, 132, 139, 241-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко