Рішення № 97264513, 28.05.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4347/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3012 Національної гвардії України про визнання протиправними дії, бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини 3012 Національної гвардії України про визнання протиправними дії відповідача відносно позивача, стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років.

Позивач обґрунтовує позов тим, що вона проходила військову службу у Військовій частині 3012 Національної гвардії України та відповідно до наказу командира військової частини №226 від 24.10.2019 року з нею розірвано контракт про проходження військової служби, виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Водночас під час звільнення з військової служби позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, передбачену ст.19 Закону України «Про відпустки», як жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, та така відпустка під час проходження служби не надавалася. 27.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася до командира військової частини з проханням внести відповідні зміни до наказу №226 від 24.10.2019 року та здійснити виплату такої компенсації, однак листом від 05.02.2021 року відповідачем відмовлено в задоволенні таких вимог та запропоновано звернутися до суду. Оскільки п.19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання додаткових відпусток військовослужбовцям, крім визначених, однак не позбавляє права на отримання компенсації замість невикористання таких відпусток, позивач просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник Військової частини 3012 Національної гвардії України надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що позивачу командуванням військової частини 3012 листом від 05.02.2021 року №3/12/12-332 роз`яснено порядок проведення компенсації та вказано, що станом на дату звільнення позивача з військової служби - 24.10.2019 року не було врегульовано питання щодо виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Відповідно до ч.19 ст.10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з настанням особливого періоду припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, крім відпусток

військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. Крім того, розпорядженням Командувача Національної гвардії України від 13.10.2020 року №27/33/3-6466 роз`яснено порядок проведення розрахунку при звільненні з військової служби військовослужбовців, які мають право на додаткову відпуску передбачену ст.73 КЗпП та ст.19 Закону України «Про відпустки», де в п.3 визначено, що при зверненні осіб, звільнених з військової служби, які до виключення зі списків особового складу не зверталися з відповідними рапортами про виплату їм компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовцям-жінкам, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, приймати рішення на підставі рішення суду. Оскільки позивачка до виключення зі списків особового складу не зверталася з відповідним рапортом, питання щодо виплати відповідної компенсації може бути розглянуте лише на підставі відповідного рішення суду. Також представник відповідача звертає увагу, щодо не надання з позовом підтвердження родинної належності ОСОБА_2 з позивачем, оскільки матір`ю такої вказана ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 29.02.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у Військовій частині 3012 Національної гвардії України.

На підставі наказу командира Військової частини 3012 Національної гвардії України №226 від 24.10.2019 року з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 24.10.2019 року (а.с.7). У вказаному наказі, зокрема, зазначено, що щорічна основна відпустка за 2019 рік не використана, утримати грошове забезпечення за 07 календарних днів, згідно з ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплатити грошову компенсацію за невикористані 23 доби щорічної основної відпустки за 2019 рік.

Станом на час проходження військової служби та на дату звільнення з військової служби, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 та свідоцтва про народження серії серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 має двох дітей віком до 15 років - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (батько – ОСОБА_4 , мати – ОСОБА_3 ), та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (батько – ОСОБА_6 , мати – ОСОБА_1 ), відповідно (а.с.16-17). Крім того як вбачається зі свідоцтва серії НОМЕР_3 про розірвання шлюбу, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано шлюб та після реєстрації розірвання шлюбу жінці присвоюється прізвище – ОСОБА_7 . Відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_4 про шлюб укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , після реєстрації шлюбу прізвище дружини – ОСОБА_8 .

27.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, в якій вказала, що до наказу командира Військової частини 3012 Національної гвардії України №226 від 24.10.2019 року мала бути також включена виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період проходження нею військової служби та, що з нею не проведено повний, остаточний розрахунок при звільненні з військової служби, відтак просила внести відповідні зміни до наказу командира Військової частини 3012 Національної гвардії України №226 від 24.10.2019 року (додати відповідний пункт про виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період проходження нею військової служби) та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період проходження нею військової служби (а.с.11-13).

Листом командира Військової частини 3012 №3/12/12-332 від 05.02.2021 року позивача повідомлено, що станом на 24.10.2019 року, дату звільнення з військової служби, не було врегульовано питання щодо виплати компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки та з посиланням на п.3 розпорядження Командувача Національної гвардії України від 13.10.2020 року №27/33/3-6466 зазначено, що оскільки ОСОБА_1 до виключення зі списків особового складу не зверталася з відповідним рапортом про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як військовослужбовець-жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років, питання щодо виплати відповідної компенсації може бути розглянуте лише на підставі відповідного рішення суду (а.с.14).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Законом України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 ч.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст.19 Закону №504/96-ВР, жінка, яка працює та має двох або більше дітей віком до 15 років, має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку, яка надається тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст.73 Кодексу законів про працю України).

Водночас відповідно до п.17-19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами 1, 6 та 12 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених ч.1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ та Законі України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-ХІІ.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу;

Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У вказаній статті також наведено дефініції понять мобілізація та демобілізація, які збігаються з наведеними у ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

З аналізу вищевикладеного вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

За приписами ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ч.19 ста.10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені ч.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Однак, Законом №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі №620/4218/18.

Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Суд вважає помилковими доводи відповідача про відсутність у позивача права на отримання компенсації за невикористану відпустку як матері двох дітей віком до 15 років у зв`язку з особливим періодом, оскільки наведені вище положення закону регулюють порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них, однак не стосується питань компенсації невикористаних відпусток.

При цьому право на компенсацію невикористаних відпусток передбачене як спеціальним законодавством, так і прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами. Вказаними положеннями не передбачається застережень щодо одержання відповідної компенсації лише за зверненням військовослужбовця, а навпаки визначається, що така соціальна гарантія реалізується на підставі відповідного наказу.

Отже, на час прийняття наказу №226 від 24.10.2019 року про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох або більше дітей віком до 15 років.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби особі виплачується компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ст.19 Закону України «Про відпустки».

З врахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 при звільненні з військової служби мала право на отримання грошової компенсації за невикористану нею додаткову відпустку, як військовослужбовець-жінка, яка має двох дітей віком до 15 років, відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки», а відтак Військовою частиною 3012 Національної гвардії України допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років.

Крім того, з урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі дні невикористаної щорічної додаткової відпустки за період проходження військової служби, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років.

Враховуючи те, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Військової частини 3012 Національної гвардії України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні фактично дублюються/конкретизуються вимогою щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років, то суд вважає, що задоволенням позовних вимог щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача повністю відновлюються порушені права позивача.

Разом з тим, суд враховує, що порядок виконання рішення суду відповідачем визначається ним самостійно чи прийняттям наказу про внесення змін до наказу №226 від 24.10.2019 року чи прийняттям нового наказу на виконання рішення суду, а відтак вимога позивача про зобов`язання військової частини 3012 Національної гвардії України внести відповідні зміни до наказу командира військової частини 3012 №226 від 24.10.2019 року, задоволенню не підлягає.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем до суду надано квитанцію №312Т0032R9 від 18.03.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на її користь суму сплаченого нею судового збору у розмірі 908,00 грн. з відповідача (виходячи з кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог).

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини 3012 Національної гвардії України задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3012 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років.

Зобов`язати Військову частину 3012 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки за період проходження військової служби, як військовослужбовцю-жінці, яка має двох дітей віком до 15 років.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини 3012 Національної гвардії України (вул.Миколи Боровського, 22,Одеса,65098, код ЄДРПОУ 23314215) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 грн. сплачені по квитанції №312Т0032R9 від 18.03.2021 року.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.