Ухвала суду № 97264439, 27.05.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8841/21

УХВАЛА

27 травня 2021 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Марин П.П., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – приватне підприємство «СПС – РІЕЛТ» про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень та дозволу на виконання будівельних робіт

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – приватне підприємство «СПС – РІЕЛТ», в якому позивач просить:

визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №01-06/1425 (арх. №151/1) від 24.09.2015 року на реконструкцію нежитлових приміщень під оздоровчий центр водних видів спорту за адресою: АДРЕСА_1 , видані Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради;

визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт №ОД112182601269 від 17 вересня 2018 року, виданий Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на об`єкт будівництва «Реконструкція нежитлових приміщень під оздоровчий центр водних видів спорту; Одеська область, м.Одеса, Приморський район, Ланжерон пляж, 1».

Розглянувши матеріали зазначеного позову, суддя зазначає наступне.

Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У відповідності до частини п`ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради видано ПП «СПС-РІЕЛТ» містобудівні умови та обмеження на реконструкцію нежитлових приміщень під оздоровчий центр водних видів спорту за адресою: АДРЕСА_1 від 24.09.2015 року №01-06/1425.

Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 17.09.2018 року видано дозвіл на виконання будівельних робіт за №ОД112182601269, найменування об`єкта будівництва - «Реконструкція нежитлових приміщень під оздоровчий центр водних видів спорту; АДРЕСА_1 ».

Разом з тим, в обґрунтування даного адміністративного позову, представник позивача зазначає, що з оскаржуваних містобудівних умов та обмежень №01-06/1425 (арх. № НОМЕР_1 ) вбачається, що містобудівні умови та обмеження були видані на реконструкцію нежитлових приміщень під оздоровчий центр водних видів спорту, а дозвіл на виконання будівельних робіт №ОД112182601269 від 17.09.2018р. - видано на виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень під оздоровчий центр водних видів спорту. Проте, в дійсності ПП «СПС-РІЕЛТ» фактично здійснюється нове будівництво житлового клубного будинку для проживання людей, старі нежитлові будівлі, які належали ПП «СПС-РІЕЛТ» знесені повністю. ПП «СПС-РІЕЛТ» ведеться будівництво житлового клубного будинку з апартаментами в нижній частині зсувного схилу в межах прибережної захисної смуги та проектної водоохоронної зони Чорного моря, в той час як чинне законодавство, а також законодавство, яке діяло на момент видання оскаржуваних містобудівних умов та обмежень та дозволу, не дозволяло і не дозволяє та прямо забороняє здійснення будівництва житлових комплексів або готелів у межах рекреаційної зони озеленених територій загального користування, пляжної зони чи прибережної захисної смуги моря.

Також представник позивача вказує, що в містобудівних умовах та обмеженнях та в дозволі на будівництво взагалі не зазначені всі необхідні техніко-економічні показники об`єкта будівництва, а лише вказано загальну і корисну площу об`єкта, а також будівельний об`єм. Будівництво об`єкта ведеться на відстані менше 100 метрової відстані до лінії урізу води Чорного моря.

Таким чином, за твердженнями представника позивача, третя особа здійснює будівництво нового об`єкта з іншим функціональним призначенням - оздоровчого центру на земельній ділянці, яка не була передана для будівництва нового об`єкта, під видом реконструкції нежитлових приміщень водної станції в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, тобто має місце порушення вимог чинного законодавства України щодо будівництва на землях водного фонду в прибережній захисній смузі Чорного моря з припиненням доступу громадян, в тому числі позивача, до узбережжя Чорного моря. За таких обставин у відповідачів не було законодавчих підстав для видачі забудовнику містобудівних умов та обмежень та дозволу на виконання будівельних робіт, у зв`язку з чим такі дозвільні документи є протиправними та підлягають скасуванню.

Посилаючись на постанову ВС від 15 лютого 2021 року у справі № 320/5710/20, касаційне провадження № К/9901/24567/20 представник позивача вказує, що в даній справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування у сфері містобудівної діяльності на предмет їх відповідності вимогам законодавства. Позивач заявляє про невідповідність оскаржених рішень вимогам Закону №3038-VI та іншим законом, які в першу чергу захищають умови життєдіяльності людини, забезпечують захист довкілля, навколишнього середовища, територій. Предметом позовних вимог у цій справі є питання дотримання органом державного архітектурно-будівельного контролю вимог чинного законодавства при видачі містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва. Тому ознак приватноправового характеру, що підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, в даній справі немає.

Також представник позивача, посилаючись на аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі №826/3820/18. від 25.0,6.2020 року по справі №826/11374/15 зазначає, що позивач має право на подання адміністративного позову з огляду на те, що планована діяльність в будь-якому випадку передбачає можливий негативний вплив на навколишнє середовище, а здійснення відповідної планової діяльності без усіх необхідних процедур, передбачених чинним законодавством, є порушенням екологічних прав суспільства, а тому, відповідно до норм міжнародного екологічного законодавства та правової позиції Верховного Суду, позивач має право на захист в суді належних йому та невід`ємних екологічних прав та законних інтересів.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

З метою реалізації конституційних прав кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, захисту виборчих прав, права на доступ до публічної служби тощо в Україні в системі судів загальної юрисдикції утворено адміністративні суди.

Відповідно до ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом п.1,2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За приписами ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Вимоги до позовної заяви визначені правовими нормами ст.160 КАС України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:

«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.»

Оскільки саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, суд не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Звертаючись до суду з позовом про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та дозволу на виконання будівельних робіт, ОСОБА_1 зазначив, що дії які вчиняються третьою особою на підставі оскаржуваного акту порушують його права, оскільки будівництво здійснюється з численними порушеннями будівельних норм, з огляду на те, що земельну ділянку віднесено до земель рекреаційного призначення; третя особа здійснює будівництво нового об`єкта з іншим функціональним призначенням - оздоровчого центру на земельній ділянці, яка не була передана для будівництва нового об`єкта, під видом реконструкції нежитлових приміщень водної станції в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, тобто має місце порушення вимог чинного законодавства України щодо будівництва на землях водного фонду в прибережній захисній смузі Чорного моря з припиненням доступу громадян, в тому числі позивача, до узбережжя Чорного моря; порушується особисте право позивача на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Суд звертає увагу, що захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, які виникають із цивільних, житлових відносин, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами 1, 2 статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Враховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Суд звертає увагу, що позивач фактично оспорює містобудівні умови та обмеження та дозвіл на початок будівельних робіт, які є правовими актами індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов`язки в першу чергу для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано.

Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою будівельних робіт, які, на думку позивача, порушують його екологічні права.

Отже, вимоги про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки та дозволу на початок будівельних робіт можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі №815/1568/16, від 05.12.2018 року №804/3091/18, а також Верховним Судом у постановах від 17.02.2021 року у справі №420/288/20, від 15.07.2020 року у справі №809/78/16, від 11.11.2020 року у справі №826/14406/18.

Враховуючи такі правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а також суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, суд вважає, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Оскільки останньою правовою позицією Верховного Суду в даній категорії спорів є правова позиція, викладена в постанові від 17.02.2021 року у справі №420/288/20, суд при вирішенні даного спору застосовує саме її.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Адміністративний суд не є судом, встановленим законом, для розгляду спірних правовідносин у даній справі.

Згідно з п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.6 ст.170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Суддя зазначає, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Керуючись ст.ст.1, 2, 6, 7, 170, 171, 243, 248, 379 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – приватне підприємство «СПС – РІЕЛТ» про визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень та дозволу на виконання будівельних робіт.

Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.256 КАС України.

Порядок і строки оскарження ухвали визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Суддя П.П.Марин