Рішення № 97264251, 28.05.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/5287/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1108 про стягнення грошового забезпечення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся в суд з позовом до Військової частини А1108 (82100, вул. Трускавецька,64, м. Дрогобич, Львівська область) про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 61 952,57 грн. за період з 31 жовтня 2017 року по 26 березня 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року у справі №380/5078/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю - визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1108 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 30.10.2017; зобов`язано Військову частину А1108 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.10.2017 у розмірі 64 171 (шістдесят чотири тисячі сто сімдесят одна) грн 42 к., з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства; стягнуто з Військової частини А1108 за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1961 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят одна) грн 30 к. судових витрат у вигляді витрат на проведення судово-економічної експертизи. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі №380/5078/20 апеляційну скаргу військової частини А1108 задоволено частково - рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 380/5078/20 - змінено, викладено абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції: «Забов`язати Військову частину А1108 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.10.2017 з врахуванням базового місяця індексації січня 2008 року»; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. А тому, відповідно до ст.116,117 КЗпП України, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Представник відповідача на поштову адресу суду надіслав відзив на позовну заяву (вх. №29537 від 27.04.2021 року), де просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. Зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.10.2017 в судовому порядку не тягне за собою обов`язку Військової частини А1108 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Передбачені законодавством про працю норми оплати праці і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ).

Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в в/ч А1108, де отримував грошове забезпечення.

Наказом командира в/ч А1108 від 11.10.2017 №37-РС позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10.12.2008 №1153/2008 та на підставі підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Наказом командира в/ч А1108 від 30.10.2017 №219 позивача виключено з списків особового складу в/ч А1108.

За період проходження служби в в/ч А1108 з січня 2016 року по жовтень 2017 року ОСОБА_1 не нараховувалася індексація грошового забезпечення, що підтверджено довідкою в/ч А1108 від 20.05.2020 №63.

ОСОБА_1 в травні 2020 року звернувся до відповідача з заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення.

Листом від 20.05.2020 №1576 відповідач відмовив у виплаті такої по причині відсутності в Міністерства оборони України фінансового ресурсу.

Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2021 року у справі №380/5078/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю - визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1108 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 30.10.2017; зобов`язано Військову частину А1108 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.10.2017 у розмірі 64 171 (шістдесят чотири тисячі сто сімдесят одна) грн 42 к., з урахуванням податків, зборів та інших платежів відповідно до вимог чинного законодавства; стягнуто з Військової частини А1108 за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1961 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят одна) грн 30 к. судових витрат у вигляді витрат на проведення судово-економічної експертизи.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі №380/5078/20 апеляційну скаргу військової частини А1108 задоволено частково - рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року у справі № 380/5078/20 - змінено, викладено абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції: «Забов`язати Військову частину А1108 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 30.10.2017 з врахуванням базового місяця індексації січня 2008 року»; в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до банківської виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 ПАТ «Ощадбанк» №159 від 31.03.2021 року, на банківський рахунок позивача надійшли кошти в розмірі 63208,85 грн. із зазначенням цільове зарахування (грошове забезпечення за березень 2021 року, рішення окружного адміністративного суду по справі №380/5078/20 від 27.11.2020 року).

Позивач вважаючи, що період затримки розрахунку при звільненні склав з 31.10.2017 року по 26.03.2021 року, тому відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду проведений відповідачем тільки 26.03.2021 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача (а.с. 32), то суд вважає, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 30.10.2017 року по 25.03.2021 року.

Аналогічна позиція щодо схожих правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 року у справі № 825/598/17.

Розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу було проведено виплату індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.10.2017 в сумі 63 208,85 грн. на виконання судового рішення.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 26.03.2021, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 30.10.2017 року по 25.03.2021 року. за затримку розрахунку при звільненні терміном 1242 дні.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

В позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути Військової частини А1108 на свою користь 61 952,57 грн. середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 230,70 грн. (7244,80 грн. + 7244,80 грн. (грошове забезпечення у серпні та серпні 2017 року)/62=230,70 грн.)

Враховуючи, що недоплачена сума компенсації становить 63 208,85 грн. і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 290 255,40 грн. (1242 дні затримки розрахунку*233,70 грн.) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 63 208,85 грн./ 290 255,40 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) =0,22. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 230,70 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,22х 1242 (дні затримки розрахунку) = 63 036,47 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 63 036,47 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову Військової частини А1108 на користь позивача середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні (в частині невиплати індексації грошового забезпечення) за період з 30.10.2017 року по 25.03.2021 року в сумі 61 952,57 грн., про яку просить позивач.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Розподіл судових витрат провести у відповідності ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А1108 про стягнення грошового забезпечення - задоволити повністю.

Стягнути з Військової частини А1108 (82100, вул. Трускавецька,64, м. Дрогобич, Львівська область; код ЄДРПОУ 08113287) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (невиплати індексації грошового забезпечення за період з 31.10.2017 року по 26.03.2021 року в сумі 61 952,57 (шістдесят одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 57 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 28.05.2021 року.

Суддя Кухар Н.А.