Рішення № 97264145, 28.05.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 травня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1237/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 16 березня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивачка в якому позивачка після уточнення позовних вимог просить суд: визнати протиправною відмову внести дані про національність до паспорта громадянина України і зобов`язати УДМС в Луганській області внести в графу «Особливі відмітки» (сторінки сьома, восьма, дев`ята) паспорта громадянки України ОСОБА_1 , шо належить ОСОБА_1 , запис про національність ОСОБА_1 в наступній редакції: «Національність - Українка», який завірити підписом повноважної посадової особи і відповідною гербовою печаткою Управління Державної міграційної служби України в Луганській області.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивачка звернулась 16.12.2020 до відповідача з заявою від 16.12.2020 про внесення в графу «Особливі відмітки» паспорту громадянки України ОСОБА_1 даних про національність, однак листом № К-184/6/4401-20/4401.3/14153-20 від 24.12.2020 Управління ДМС у Луганській області відмовило у внесенні в графу «Особливі відмітки» паспорту громадянки України ОСОБА_1 даних про національність.

Позивачка вважає відмову Управління ДМС у Луганській області внести дані про національність в графу «Особливі відмітки» паспорту громадянки України ОСОБА_1 незаконною і протиправною, оскільки позивачка за етнічним походженням є українкою, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_1 від 13.07.1977 про народження ОСОБА_2 , згідно якого за етнічним походженням батько позивачки - ОСОБА_3 , є росіянином, а матір позивачки - ОСОБА_4 , є українкою.

З огляду на це позивачка має право і зобов`язана мати документ, який від імені держави посвідчує її національність. Таким документом може бути паспорт громадянина України, який має відповідний розділ для зазначення відомостей про національність, що стало підставою для звернення позивачки до суду.

Ухвалою суду від 22.03.2021 позовну заяву було залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

31.03.2021 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 02.04.2021 відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 22.04.2021 відмовлено позивачці в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд до Верховного Суду.

Від відповідача 15.04.2021 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав.

Одним із основних завдань УДМСУ в Луганській області є реалізація на території Луганської області державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, тобто до компетенції УДМСУ в Луганській області питання національності не відноситься.

Пунктами 6-7 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, регламентовано, що на прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на посмертне донорство анатомічних матеріалів.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

Таким чином, законодавством України визначено орган та конкретні дані, які можуть бути внесені до паспорта громадянина України на підставі відповідних документів, дані про національності відсутні.

Враховуючи вищевикладене, в УДМСУ в Луганській області відсутні повноваження та законні підстави щодо внесення до паспорта громадянина України позивача в графу «Особливі відмітки» (сторінки сьома, восьма, дев`ята) запису про національність, засвідчення такого запису підписом повноважної посадової особи і скріплення відповідною гербовою печаткою відповідача.

Позивачка звернулася до УДМСУ в Луганській області із заявою у довільній формі від 16.12.2020 про внесення в графу «Особливі відмітки» паспорту громадянки України ОСОБА_1 даних про її національність, яку розглянуто в порядку, визначеному Закону України «Про звернення громадян», своєчасно надано обґрунтовану відповідь, яка має роз`яснювальний характер стосовно порушених у зверненні питань, та не тягне за собою настання для позивача ніяких правових наслідків.

За результатом розгляду звернення позивача було повідомлено у строк та в порядку, який визначений законодавством України.

Крім того, відповідач посилається, що законодавство України не має чітких критеріїв визначення національності, а в паспорті громадянина України внесення інформації про національність не передбачено.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову повністю (арк. спр. 36-43).

Від позивачки 30.04.2021 надійшла відповідь на відзив, в якій вона наполягає на задоволенні позову (арк. спр. 57-60).

Відповідачем 12.05.2021 до суду подано заперечення (арк. спр. 62-67).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивачка ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 ) 16 грудня 2020 року звернулась до відповідача із заявою, в якій просила внести до її паспорта громадянина України запис про національність - «Українка», завіривши його підписом та печаткою відповідальної (повноважної) особи (арк. спр. 5, 30).

Листом УДМСУ в Луганській області від 24 грудня 2020 року № К-184/6/4401-20/4401.3/14153-20 позивачку повідомлено про відсутність у відповідача підстав для внесення до паспорту громадянина України інформації щодо національності (арк. спр. 6).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 583 від 09.08.2017, затверджено «Положення про Державну міграційну службу України» (далі - Положення).

Згідно з пунктами 1, 2 Положення Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ (Закону №2235-ІІІ) громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Принципами законодавства України про громадянство відповідно до вимог статті 2 Закону № 2235-ІІІ є, в тому числі, такі: рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Статтею 5 Закону №2235-ІІІ визначено, що документом, який підтверджує громадянство України, є зокрема паспорт громадянина України.

Жодна із норм Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-ІІІ не передбачає права на внесення до паспорту громадянина України відомостей про національність громадян.

З преамбули Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року № 2494-XII (Закону № 2494-XII) слідує, що цей Закон прийнято з метою гарантування національним меншинам права на вільний розвиток.

Також жодна із норм Закону № 2494-XII не передбачає права на внесення до паспорту громадянина України відомостей про національність.

Відповідно до вимог статті 3 Закону № 2494-XII до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Отже, посилання позивачки на вимоги Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року № 2494-XII є незмістовними, оскільки вона ідентифікує себе як українку за національністю, тому не відноситься до представників національних меншин.

Також незмістовним є посилання позивачки на вимоги частини другої статті 5, частини другої статті 11 Закону України «Про Всеукраїнський перепис населення» від 19 жовтня 2000 року № 2058-III в контексті неможливості без документу, що посвідчує її національність, виконання передбаченого цим законом обов`язку респондентів (фізична особа, яка підлягає опитуванню у процесі Перепису населення) безоплатно у повному обсязі за встановленою формою і у визначені терміни подати достовірні первинні (персональні) дані, передбачені програмою Перепису населення, в тому числі щодо етнічного походження.

Так, в силу приписів частини третьої статті 6 Закону № 2058-III заповнення переписної документації здійснюється на підставі повідомлень, отриманих від респондентів без їх документального підтвердження.

Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ затверджено Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення № 2503-ХІІ).

Згідно з пунктами 1, 3 Положення № 2503-ХІІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Положення № 2503-ХІІ містить опис паспортної книжечки, її форми та змісту, а також порядок заповнення.

Відповідно до пунктів 5, 6 Положення № 2503-ХІІ паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна», нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт».

На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України».

На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.

Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.

Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина.

На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор, згоди або незгоди на посмертне донорство анатомічних матеріалів.

На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Пунктом 7 Положення № 2503-ХІІ передбачено, що записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

З вищевикладених положень слідує, що законодавцем визначено виключний та чіткий перелік відомостей, які в обов`язковому порядку вносяться до паспорта громадянина України у формі «книжечки», а також, що можуть вноситися за бажанням громадянина. Перелік додаткових відомостей, які вносяться за бажання громадянина, розширенню та доповненню не підлягає. Жодних виключень з загального для всіх громадян України порядку заповнення паспорта, змісту та форми паспорта громадянина України, законодавцем не передбачено.

У зв`язку з вищевикладеним, вносити до паспорта громадянина України записи та робити відмітки, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Зазначення національності у паспорті громадянина було обов`язковим відповідно до Постанови від 27.12.1932 № 1917 «Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу PCP та обов`язкової прописки паспортів», яка діяла до 1992 року.

Національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні».

Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила, зокрема, в постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, доводи позивачки, якими вона обґрунтувала свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами.

В свою чергу відповідач довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами з посиланнями на відповідні положення законодавства правомірність своїх дій та необґрунтованість позовних вимог позивача.

При розгляді справи судом не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини безумовно свідчать про прийняття відповідачем правомірного рішення, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, керуючись положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачкою судові витрати по сплаті судового збору їй не відшкодовуються.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Партизанська, будинок 12, код за ЄДРПОУ 37851432) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун