Рішення № 97264075, 27.05.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року м. Кропивницький Справа № 580/4232/20

провадження № 2-іс/340/71/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до Черкаського окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 38031150; адреса: вул. Шевченка, 117, м. Черкаси, 18000)

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області (код ЄДРПОУ - 37930566; адреса: вул. Хрещатик, 192, м. Черкаси, 18001)

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Черкаського окружного адміністративного суду (далі- відповідач) щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 - судді Черкаського окружного адміністративного суду з 18 квітня 2020 року до завершення місця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2» із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ;

- зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ.

Принагідно позивачка просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць та зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

Територіальна підсудність даної адміністративної справи визначена ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року відкрите провадження у справі за вказаним позовом; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області.

Обираючи порядок розгляду справи, суд врахував, що даний спір не віднесено до справ, які Кодекс адміністративного судочинства України вимагає розглядати виключно за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України). З огляду на незначну складність справи, вона може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження на підставі пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України. При цьому судом враховане відповідне клопотання позивачки та третьої особи, а також відсутність заперечень з боку відповідача. Керуючись вимогами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що працює на посаді судді Черкаського окружного адміністративного суду та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". При цьому позивачка, посилаючись на правові позиції Конституційного Суду України, наголошує на тому, що питання суддівської винагороди регулюється виключно Конституцією України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Разом з тим, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 553-IX від "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-ІХ), яким у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, встановлено обмеження у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, як зазначає позивач, з 18 квітня 2020 року відповідач протиправно почав виплачувати їй суддівську винагороду із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", зі змінами та доповненнями, внесеними Законом № 553-IX. Вказане обмеження припинене з 29 серпня 2020 року у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 про визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Відповідач проти позовних вимог заперечив та у поданому відзиві на позовну заяву наголосив, що обмеження суддівської винагороди було встановлене Законом № 553-ІХ, який набрав чинності 18 квітня 2020 року та підлягав застосуванню включно до 28 серпня 2020 року, коли Конституційний Суд України ухвалив рішення про визнання неконституційними його окремих норм. Тому у вказаний період виплата суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням обмежень, передбачених вищезазначеним законом. Як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, відповідач вважає, що не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ).

У наданих поясненнях представник третьої особи просив у задоволенні позовних вимог відмовити та наголосив, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у редакції Закону № 553-IX, був чинним та підлягав застосуванню. Наявність рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 не змінює правового регулювання спірних правовідносин.

Позивачка скерувала до суду відповіді на відзив та на пояснення третьої особи, в яких заперечила доводи протилежної сторони.

Принагідно суд зауважує, що у поданій відповіді на відзив ОСОБА_1 також просить суд залучити до участі у справі як третіх осіб Державну судову адміністрацію України та Державну казначейську службу України та стягнути з відповідача невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 219136,24 грн.

Водночас, позивачка не зазначає, що у такий спосіб бажає змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог. Не містить відповідь на відзив і посилання на статтю 47 Кодексу адміністративного судочинства України, якою унормовано порядок подання позивачем відповідної заяви.

За таких умов суд здійснює розгляд справи за первинно заявленими позивачкою позовними вимогами.

З тих самих міркувань суд не вирішує порушені позивачкою у відповіді на відзив питання щодо залучення третіх осіб у справі.

Розглянувши подані сторонами та третьою особою заяви по суті справи, додані до них документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 призначена на посаду судді Черкаського окружного адміністративного суду Указом Президента України "Про призначення суддів" від 01 серпня 2007 року №767/2007 та наразі працює на вказаній посаді.

Відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).

Проте 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553-ІХ, на підставі якого суддівську винагороду було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Вказане обмеження припинене з 29 серпня 2020 року у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020.

За таких умов в період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачці з урахуванням обмеження, встановленого Законом № 553-ІХ, а саме у розмірі 47230 грн.

Не погодившись із діями відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин 4,5 ст. 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина восьма статті 8 135 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08 квітня 2016 № 4-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Враховуючи наведене, суд наголошує, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

Водночас, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29.

Так, статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Таким чином, у період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно діяли два чинні закони України, які по-різному визначали розмір суддівської винагороди.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, з дня набрання чинності Законом № 553-ІХ, тобто з 18 квітня 2020 року, суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого вищезазначеними нормами статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Водночас у вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Окрім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя ст. 29 Закону № 294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною першою 1 статті 113 Конституції України та частиною першою статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294-IX заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга 2 статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Окрім цього, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії, втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти, необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України (пункт 4.3 рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020).

Також суд наголосив, що в силу частини другої статті 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.

Суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними на підставі Закону України № 553-ІХ, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді.

Таким чином, оскаржувані дії відповідача суперечать вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII та порушують охоронювані права та інтереси позивача внаслідок істотного зменшення суддівської винагороди позивачки, яку вона отримувала до 18 квітня 2020 року.

Чинність норм Закону № 553-ІХ у спірному періоді не може виправдовувати правомірність дій відповідача, адже, як вже зазначалося, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися саме нормами частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, які не зазнали змін та дія яких не була зупинена у зв`язку із прийняттям Закону № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.

Крім того, відповідачем та третьою особою не доведено, що видатки на утримання Черкаського окружного адміністративного суду (зокрема на суддівську винагороду), визначені Державним бюджетом України на 2020 рік, з квітня 2020 року були скорочені. Також ними не надано доказів того, що у зв`язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №553-IX від 13 квітня 2020 року до кошторису та розпису видатків Черкаського окружного адміністративного суду були внесені зміни щодо зменшення фонду заробітної плати суддів, які б унеможливили виплату позивачці суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними Законом № 553-ІХ, є протиправними. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, суд насамперед зауважує, що такі вимоги є похідними від основних, які стосуються визнання протиправними дій відповідача щодо виплати в спірний період суддівської винагороди у неналежному розмірі.

Також суд враховує висновки Конституційного Суду України, наведені у пункті 4.3 рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, згідно з якими обмеження виплат, в тому числі суддівської винагороди, є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, навіть в таких випадках, обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Тобто, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, право позивача на компенсацію сум суддівської винагороди, втрачених у зв`язку із запровадженими обмеженнями, не може бути поставлене під сумнів.

З огляду на викладене суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року включно на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів. При цьому мають бути враховані кошти, які вже виплачені позивачці у спірному періоді.

За результатами вирішення справи позивачка також просить звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В цій частині суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Водночас, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання рішенням суду законної сили, як це передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий та реальний захист життєвоважливих прав та інтересів позивача.

Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається статтею 371 КАС України.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Отже, до негайного виконання допускається рішення суду про "стягнення" відповідних виплат, а не про зобов`язання відповідача до їх нарахування та виплати позивачеві. Тобто, саме у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь позивача недоплачених сум заробітної плати та іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, суд повинен також визначити суму стягнення за один місяць та в цій частині допустити рішення до негайного виконання.

Разом з тим, обраний у цій справі спосіб захисту прав та інтересів позивачки шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" означає, що суму недоплаченої суддівської винагороди повинен визначити сам відповідач в процесі виконання рішення суду після набрання ним законної сили.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що передбачивши певні категорії справ, рішення у яких підлягають негайному виконанню, законодавець переслідував мету створити гарантії для забезпечення швидкого і реального захисту життєвоважливих прав та інтересів позивача у виняткових ситуаціях, зокрема тоді, коли незаконно звільнена особа у відносинах публічної служби позбавлена джерел доходів, або ж в інших випадках, коли внаслідок порушення відповідачем закону про виплату грошового утримання у відносинах публічної служби, рівень доходів позивача істотно зменшився. Однак, як встановлено судом, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020, позивачці відновлено виплату суддівської винагороди у повному розмірі з 29 серпня 2020 року, що вказує на те, що порушення прав та законних інтересів позивача в спірних правовідносинах на цей час припинилося.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для звернення ухваленого рішення до негайного виконання.

Встановлення заходу судового контролю - зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, про яке просить позивачка, суд наразі не вважає доцільним через відсутність обгрунтованих підстав вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання судового рішення.

Судові витрати, які підлягали б розподілу на підставі частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі відсутні.

Керуючись статтями 73-77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Черкаського окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 35158674; адреса: вул. Шевченка, 117, м. Черкаси, Черкаська область, 18000) про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Черкаського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , судді Черкаського окружного адміністративного суду, з 18 квітня 2020 року до завершення місця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом «SARS-CoV-2» із застосуванням обмеження встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ.

Зобов`язати Черкаський окружний адміністративний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Черкаського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-ІХ, з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що належать до виплати, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Копію рішення скерувати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд (а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук