Рішення № 97263824, 27.05.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року Справа № 280/375/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Романцови і Ко» (вул. Центральна, буд. 173-А, с. Басань, Пологівський район, Запорізька область, 70643) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (вул. Українська, буд. 50, м. Запоріжжя, 69095) про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

18.01.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Романцови і Ко» (далі - позивач, ТОВ «Романцови і Ко») до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати припис №1073-ДК/0207Пр/03/01/-20, виданий 02.12.2020 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Держгеокадастру у Запорізькій області - головним спеціалістом відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Хрущем Андрієм Олександровичем.

Крім того, просить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що всупереч норм Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» позивача не повідомлено про проведення заходу державного контролю, не надано жодних документів щодо здійснення відносного нього заходу державного контролю та за результатами проведеного заходу не складено відповідний акт перевірки щодо позивача. Таким чином, відповідачем прийнято оскаржуваний припис без проведення заходу державного нагляду (контролю) у відповідності до норм зазначеного Закону. Також посилається на те, що оскаржуваний припис не відповідає принципу правової визначеності.

Ухвалою від 19 січня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, судове засідання призначено на 18 лютого 2020 року.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив в якому зазначив, що забезпечення та реалізація державного контролю, зокрема шляхом проведення перевірок, є прямим обов`язком Держгеокадастру та його територіальних підрозділів. Твердження позивача про те, що контролюючий орган здійснив перевірку із суттєвим порушенням встановленої Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» процедури не відповідають дійсності, оскільки спірні правовідносини регулюються приписами Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 №963-IV, який має статус спеціального. Подібний висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2019 по справі №826/11708/17. З аналогічної підстави, на переконання відповідача, невмотивованими є всі обґрунтування позовної заяви, які базуються на Законі України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Щодо безпосередньо вимог до акту перевірки, то відповідач зазначив, що контролюючий орган під час перевірки керувався положеннями Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», а тому посилання позивача на відсутність доказів письмового повідомлення про дату та час проведення перевірки та не зазначення виду такої перевірки є безпідставними. Із урахуванням викладених обставин у їх сукупності, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

18.02.2021 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою від 18.02.2021 судове засідання відкладалось до 17.03.2021.

22.02.2021 від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Також просить врахувати позицію ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області викладену у відзиві.

24.02.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідачем здійснено перевірку вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки здійснено не в спосіб передбачений законодавством, що призвело до істотного порушення прав позивача. Крім того вказує, що акт складено відносно об`єкту перевірки - земельної ділянки. Будь-яких відомостей про проведення відносно позивача як юридичної особи (суб`єкта перевірки) заходи державного нагляду вказаний акт не містить. Також вказує, що ні припис, ні акт не містить інформації які саме відхилення і від яких проектів землеустрою допущено позивачем. Просить позовні вимоги задовольнити.

22.04.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

22.04.2021 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про доручення доказів.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 11.11.2020 ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області було видано наказ №1073-ДК «Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності».

Наказ біло видано у зв`язку зі зверненням Коваль С. від 22.10.2020.

Відповідно до п.1 Наказу від 11.11.2020 №1073-ДК предметом перевірки було дотримання вимог земельного законодавства стосовно земельної ділянки, як об`єкта перевірки з кадастровим номером 2324280500:09:020:0010.

На виконання зазначеного наказу була проведена перевірка за результатами якої державним інспектором було складено акт обстеження земельної ділянки від 20.11.2020 за №1073-ДК/1212/АО/10/01/-20 та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 20.11.2020 за №1073-ДК/1750/АП/09/01/-20.

В акті перевірки від 20.11.2020 за №1073-ДК/1750/АП/09/01/-20 зазначено, що «Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.10.2020 року №НВ-2308182872020, земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 2324280500:09:020:0010, державної форми власності, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 26,8833 га, вид угідь - сіножаті, земельна ділянка знаходиться в оренді у ТОВ «Романцови і Ко», строк дії речового права до 01 листопада 2030.

Під час візуального обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 2324280500:09:020:0010 було встановлено, що земельна ділянка розорена та засіяна озимою.

Враховуючи зазначене, державний інспектор прийшов до висновку, що в діях ТОВ «Романцови і Ко в особі керівника Романцової Л.Д. вбачається використання земельної ділянки з кадастровим номером 2324280500:09:020:0010, яка розташована на території Басанської сільської ради Пологівського району, загальною площею 26,8833 га з відхиленням від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що є порушенням, відповідальність за яке передбачена пунктом «і» ст.211 Земельного Кодексу України та ст. 55 КУпАП.

Виявивши під час перевірки наявність складу адміністративного правопорушення, державним інспектором було видано припис від 02.12.2020 №1073-ДК/0207Пр/09/01/-20.

Не погодившись з правомірністю винесення припису позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно зі ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Статтею 188 Земельного кодексу України передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Слід зазначити, що правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначає Закон України від 19 червня 2003 року №963-ІV «Про державний контроль за використанням та охороною земель (далі - Закон №963-ІV), який спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Відповідно до ст. 4 даного нормативно-правового акту об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Згідно зі ст. 9 Закону №963-IV державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема: проведення перевірок.

Статтею 10 Закону №963-IV визначено права державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель.

Так, державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право:

- безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;

- давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;

- складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності;

- у разі неможливості встановлення особи правопорушника земельного законодавства на місці вчинення правопорушення доставляти його до органів Національної поліції чи до приміщення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради для встановлення особи порушника та складення протоколу про адміністративне правопорушення;

- викликати громадян, у тому числі посадових осіб, для одержання від них усних або письмових пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства України;

- передавати до органів прокуратури, органів досудового розслідування акти перевірок та інші матеріали про діяння, в яких вбачаються ознаки кримінального правопорушення;

- проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням земельного законодавства України;

- звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства про охорону земель можуть мати й інші повноваження відповідно до закону.

Державні інспектори під час виконання службових обов`язків мають право на носіння форменого одягу встановленого зразка та використовувати спеціальні транспортні засоби з кольорографічним забарвленням і написом з емблемою в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Поряд із цим, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) регламентовані Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V).

Відповідно до ст. 1 даного нормативно-правового акту державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

За приписами ст. 2 Закону №877-V дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні, державного експортного контролю, контролю за дотриманням бюджетного законодавства, банківського нагляду, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного нагляду (контролю) в галузі телебачення і радіомовлення.

Заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Із наведених вище положень законодавства у досліджуваній сфері правовідносин вбачається, що приписи Закону №877-V стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності відносно суб`єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок земельних ділянок.

Аналогічний правозастосовний підхід міститься, зокрема у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2019 по справі №826/11708/18 (позов Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування припису (№ в Єдиному реєстрі судових рішень 80457842).

У контексті оцінки спірних правовідносин суд виходить із того, що нормативне та фактологічне обґрунтування позовних вимог в частині протиправності дій відповідача 1 щодо здійснення заходу контролю відносно позивача за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності фактично зводиться до приписів Закону №877-V. Натомість, дані нормативно-правові акти відповідно до наведеної вище правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності відносно суб`єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок земельних ділянок.

У свою чергу, Закон №963-IV, який є спеціальним законодавчим актом у сфері здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля, наділяє державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель правом безперешкодно обстежувати в установленому порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель. При цьому, даний нормативно-правовий акт не визначає в якості єдиної та необхідної підстави для здійснення позапланової перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки.

Також, суд приймає до уваги той факт, що у досліджуваній справі контролюючий орган здійснив перевірку не конкретно позивача як суб`єкта господарювання, а об`єкта - земельної ділянки. Під час перевірки було здійснено саме державний контроль за використанням та охороною земель. Отже, суд вважає, що у відповідача були наявні правові підстави для здійснення заходу контролю відносно позивача за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Що стосується процедурних порушень, допущених відповідачем при призначенні та проведенні щодо позивача контролю відносно позивача за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, на яких наголошує позивач безпосередньо у позовній заяві, суд вважає за необхідне зазначити таке.

У Законі №963-IV відсутні будь-які застереження щодо обов`язкової присутності суб`єкта господарювання при здійсненні перевірки, а також необхідності складення та направлення органом державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель суб`єктам, які підлягають перевірці, направлення на проведення перевірки.

Крім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у своїх постановах від 25.01.2019 по справі №826/382/18 та від 13.03.2019 по справі №826/11708/18 зазначав, що будь-які процедурні порушення, пов`язані із самим процесом оформлення результатів діяльності суб`єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб`єктом приватного права вимог законодавства оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягненням балансу між інтересами особи правопорушника та публічними інтересами. Зазначене, особливо стосується фіксації порушень з боку суб`єктів приватного права у публічній сфері, зокрема, питань охорони земель, безпеки довкілля, благоустрою населених пунктів, розпорядження комунальною та державною власністю, запобігання виникнення техногенних катастроф тощо. Такі формальні неточності не можуть бути, за загальним правилом, самостійною підставою для скасування по суті правомірних рішень суб`єктів владних повноважень, спрямованих на забезпечення законності та захист публічних інтересів. Подібний правозастосовний підхід є усталеним.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладені вище обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо здійснення заходу контролю відносно позивача за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності є правомірними.

Щодо посилання позивача про позбавлення його права на надання додаткових пояснень та документів, суд зазначає наступне.

13.11.2020 управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області на адресу позивача направлено Повідомлення про виклик для надання пояснень з питань, пов`язаних з порушенням земельного законодавства, відповідно до якого запропоновано прибути 20.11.2020 до Управління для надання пояснень, ознайомлення з матеріалами перевірки та складання протоколу про адміністративне правопорушення у зв`язку з виявленим порушенням дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок, які розташовані на території Пологівського району Запорізької області.

Зазначене Повідомлення було отримано позивачем, оскільки додано до позову. Також, про факт його отримання позивач не заперечує, про що зазначено на стор. 5 позовної заяви.

Таким чином, посилання позивача на позбавлення його права щодо надання додаткових пояснень та документів судом не приймаються, як необґрунтовані.

Суд зазначає, що після оцінки судом порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки, на які вказує позивач, суди мають обов`язково оцінювати такі порушення з огляду на те, чи призвели вони до необґрунтованості чи помилковості висновків контролюючого органу та чи є вони такими, що тягнуть протиправність прийнятого рішення. У разі, якщо установлені судом порушення щодо проведення перевірки не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, суди мають переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень законодавства, які слугували підставою для визначення позивачу зобов`язання.

Щодо виявленого порушення під час обстеження, що стало підставою для винесення оскаржуваного Припису від 02.12.2020, а саме використання земельної ділянки з кадастровим номером 2324280500:09:0200:0010 державної власності, яка розташована на території Пологівського району, а саме вказана земельна ділянка використовується з відхиленням від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що є порушенням відповідальність за яке передбачена пунктом «і» статті 211 Земельного кодексу України та статті 55 КУпАП, суд зазначає наступне.

Так, згідно зі ст. 55 КУпАП відхилення від затверджених у встановленому порядку проектів землеустрою тягне за собою накладення штрафу.

Частинами 1, 2, пункту «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до п. «і» ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення: відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою; використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

Факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням позивачем не спростований. Докази, які б свідчили про протилежне, позивачем ні відповідачу, ні суду не надавались.

В свою чергу, згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами економічної діяльності TOB «Романцови і Ко» є: код 01.11 за ДК 009:2010 - вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); код 01.61 за ДК 009:2010 - допоміжна діяльність у рослинництві; код 46.21 за ДК 009:2010 - оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; код 01.61 за ДК 009:2010 - оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами; код 47.19 за ДК 009:2010 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

25.08.2007 між позивачем та Пологівською районною державною адміністрацією було укладено Договір оренди землі, предметом якого, відповідно до пункту 1 цього Договору є надання Пологівською районною державною адміністрацією (Орендодавець), на підставі розпорядження голови Пологівської районної державної адміністрації від 22.01.2007 №17 із змінами, та прийняття позивачем (Орендар) в строкове платне користування землі сільськогосподарського призначення державної власності (земельний запас) на території Басанської сільської ради Пологівського району Запорізької області.

Відповідно до пункту 2 вказаного Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 26,8833 га - сіножаті.

Пунктом 15 Договору оренди землі від 25.08.2007 встановлено цільове призначення земельної ділянки, а саме: ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом 16 вказаного Договору визначені умови збереження стану об`єкта оренди, серед яких, зокрема, використання земельної ділянки лише за цільовим призначенням.

Згідно із пунктом 25 Договору, на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження): правові - зміна цільового призначення (код 1.1), дотримання режиму використання земель для охоронних і санітарно-захисних зон (код 1.3); екологічні - заборона розміщення звалищ сміття та відходів (код 4.2.6).

Пунктом 32 Договору визначені обов`язки Орендаря, серед яких, зокрема, обов`язок використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до її цільового призначення та умов договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Пунктом 43 Договору встановлено, що невід`ємними частинами Договору є: план (схема) земельних ділянок, кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) її використання, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі земельних ділянок.

В свою чергу, кадастровим планом земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) її використання визначені наступні обмеження (обтяження) на земельній ділянці: правові обмеження - зміна цільового використання, дотримання режиму використання земель для охоронних і санітарно-захисних зон; екологічні обмеження - заборона розміщення звалищ сміття та відходів.

Згідно з актом визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на виконання розпорядження голови Пологівської районної державної адміністрації від 22.01.2007 №17 із змінами, директором приватного підприємства «Пологгео» ОСОБА_4. в присутності Орендодавця в особі голови Пологівської районної державної адміністрації ОСОБА_2 та Орендаря в особі директора товариства з обмеженою відповідальністю «Романцови і К» ОСОБА_3 складено цей акт про те, що сторони оглянули на місцевості межі земельної ділянки кадастровий номер 2324280500:09:020:0010 загальною площею 26,8833 га. - сіножаті із земель державної власності (земельний запас) та встановили, що межі земельної ділянки визначені межовими знаками між поворотними точками в кількості 4 штуки в натурі (на місцевості).

Відповідно до акту про передачу та прийом земельної ділянки акт складено про те, що представник Пологівської районної державної адміністрації в особі голови Тоцького Валерія Петровича, за участю виконавця польових робіт директора приватного підприємства «Пологгео» ОСОБА_4 , передав в натурі представнику ТОВ «Романцови і К» ОСОБА_3 земельну ділянку із земель державної власності (земельний запас) на території Басанської сільської ради загальною площею 26,8833 га. - сіножаті для сільськогосподарського використання, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду на термін до 01.11.2016.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації №111 від 17.02.2012 «Про внесення змін до договорів оренди землі державної власності на території Басанської сільської ради товариству з обмеженою відповідальністю «Романцеви і Ко» змінено пункт 7 договору оренди з «01.11.2016» до «01.11.2022».

Розпорядженням голови районної державної адміністрації №583 від 19.10.2012 «Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 17.02.2012 №111» змінено дату терміну дії вищезазначеного договору оренди землі з «01.11.2022» на «01.11.2030».

При цьому цільове призначення земельної ділянки не змінювалось - сіножаті.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо відсутності в укладеному Договорі оренди встановлених обмежень, як необґрунтовані, оскільки вказані доводи спростовується викладеним вище аналізом вимог Договору.

Законом України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 цього ж закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

При цьому за змістом статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний:

приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку;

виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;

дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Земельним кодексом України в статті 19 закріплено, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 22 Земельного кодексу України встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням належить до земель сільськогосподарського призначення, передана відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та є сіножаттю.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що передана в оренду земельна ділянка не може бути розорана, використана відповідачем для посіву озимини або будь-якої іншої культури, оскільки вказана земельна ділянка повинна використовуватися виключно в межах визначених Договором, законом та кадастрової документації, а саме як сіножать.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, всупереч вимог чинного законодавства, проекту землеустрою та умов Договору оренди землі, позивач використовував орендовану земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур, а не як сіножаті.

Законом України «Про охорону земель» в статті 36 закріплено, що охорона земель сільськогосподарського призначення забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб.

При цьому статтею 35 цього Закону передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані:

дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України;

проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів;

підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо;

дотримуватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов`язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів;

забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку;

забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям.

За змістом статті 37 Закону України «Про охорону земель» власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов`язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ; використання деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земельних ділянок; необґрунтовано інтенсивного використання земель.

При цьому суд враховує, що необхідність дотримання обмежень щодо розорювання земель, а також створення, збереження та відновлення сіножатей та пасовищ відповідно до науково обґрунтованих показників з урахуванням регіональних особливостей та природно-кліматичних умов, передбачена Законами України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», Концепцією національної екологічної політики України на період до 2020 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.10.2007 №880-р, Стратегією удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, Національним планом дій щодо боротьби з деградацією земель та опустелюванням, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 №271-р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що діяльність позивача щодо розорювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками відносяться до сіножаті, є такою, що порушує встановлені законодавством вимоги використання наданої земельної ділянки, а отже, виходячи з предмету та підстав позову, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому суд враховує, що статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В статті 14 Конституції України наголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Враховуючи особливий правовий статус землі як головного багатства держави, а також цінності сільськогосподарських земель, питання зняття та перенесення ґрунтового покриву земельної ділянки знайшло своє особливе правове регулювання.

Сіножаті - луки, що використовуються для сіножаті і випасу сільськогосподарських тварин.

До ділянок ріллі не належать сіножаті й пасовища, що розорані з метою їхнього докорінного поліпшення й використовуються постійно під трав`яними кормовими культурами для сінокосіння й випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовують під посіви.

Враховуючи роль і мету сіножаті, використання земельної ділянки, що є пасовищем, з метою розорювання та засівання культур суперечить статусу цих сільськогосподарських угідь.

Тож, якщо відповідно до договору оренди земельна ділянка, що передана в користування, за видом угідь є сіножаті, а використовується для вирощування товарної сільськогосподарської продукції, то здійснюється відхилення без належного дозволу власника земельної ділянки від затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою, що свідчить про порушення вимоги раціонального землекористування та один із основних принципів державної політики у сфері охорони земель, визначеного у ст. 3 Закону України «Про охорону земель», а саме забезпечення охорони земель як основного національного багатства Українського народу.

Статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог:

а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій;

б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища;

в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів;

г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров`я населення;

д) збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні;

е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб;

є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов`язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами.

При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

Суд також враховує, що у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 у справі «Хаммер проти Бельгії» суд вирішив, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Щодо інших доводів позивача викладених в позовній заяві та відповіді на відзив, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті. При цьому доводи щодо невідповідності оскаржуваного припису принципу правової визначеності спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, суд вважає, що позивач не обґрунтував правомірність оскаржуваних дій та рішення суб`єктів владних повноважень, які є предметом розгляду у даній справі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим, а тому у його задоволенні слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, оскільки даний позов не підлягає задоволенню, підстави для стягнення на користь позивача сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів відсутні.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Романцови і Ко» (вул. Центральна, буд. 173-А, с. Басань, Пологівський район, Запорізька область, 70643) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (вул. Українська, буд. 50, м. Запоріжжя, 69095) про визнання протиправним та скасування припису - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «27» травня 2021 року.

Суддя Р.В. Кисіль