Рішення № 97263818, 24.05.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 травня 2021 року Справа № 280/2233/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Міністерство оборони України (далі – відповідач), відповідно до якого позивач просить суд визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо розрахунку одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час виконання обов`язків військової служби, у розмірі 27-місячного грошового забезпечення, встановленого на момент звільнення з військової служби та зобов`язати Міністерство оборони України донарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час виконання обов`язків військової служби, у розмірі 27-місячного грошового забезпечення, визначеного на момент встановлення групи інвалідності 03.06.2013, із врахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 № 2011-XII, з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою суду від 24.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справив порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

21.04.2021 відповідачем подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду (вх. №22797). Клопотання обґрунтоване тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 24.05.2021 у задоволенні клопотання Міністерство оборони України про залишення без розгляду позовної заяви відмовлено.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці з 05.05.2021 по 21.05.2021, розгляд справи здійснюється у перший робочий день після закінчення відпустки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.08.2017 по справі № 808/3452/16 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, при розрахунку одноразової грошової допомоги позивача застосовувалось грошове забезпечення на момент звільнення його з військової служби, а не грошове забезпечення на момент встановлення групи інвалідності. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

21.04.2021 від відповідача надійшов відзив (вх. №22797), в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що Міністерство оборони України вжито заходів спрямованих на виконання постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.08.2017 по справі №808/3452/16, а саме нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу, яку обраховано виходячи із 27-місячного грошового забезпечення позивача на день звільнення з військової служби. Оскільки позивач проходив строкову військову службу та на момент встановлення інвалідності був звільнений (ще в 1987 році) то до нього застосовуються умови, прямо передбачені вимогами п.п.4 п.2 Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги уразі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, як для військовослужбовця строкової служби, звільненого з військової служби. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.08.2017 по справі №808/3452/16 визнано протиправним відмову Міністерства оборони України в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.п.2 п.2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008, № 499, в редакції від 11.08.2011.

12.01.2021 позивач звернувся із заявою до Міністерства оборони України із заявою про донарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням III групи інвалідності, виходячи із розміру мого 27- місячного грошового забезпечення, визначеного на день встановлення інвалідності – 03.06.2013, з урахуванням вже виплачених сум.

У лютому 2021 року позивач отримав листа Міністерства оборони України, відповідно якого йому відмовлено у перерахунку одноразової грошової допомоги, оскільки на думку відповідача одноразова грошова допомога визначається з грошового забезпечення на момент звільнення з військової служби.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини 3 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб`єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.08.2017 по справі №808/3452/16,зокрема, зобов`язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п.п.2 п.2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008, № 499, в редакції від 11.08.2011.

Отже, відповідно до приписів статті 255 КАС України, Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.08.2017 набрало законної сили 08.09.2017.

При цьому, судом встановлено, що МО України вжито заходів спрямованих на виконання постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.08.2017, а саме нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 5670 грн, яку обраховано виходячи із 27-місячного грошового забезпечення позивача на день звільнення з військової служби.

Позивач звертаючись з даним позовом до суду фактично не погоджується лише з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги, оскільки вважає, що така повинна розраховуватись із грошового забезпечення на день встановлення інвалідності – 03.06.2013.

Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України (відповідно до ст. 14 КАС України).

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається положеннями Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016року №1404-VIII (зі змінами та доповненнями), та покладається на державну виконавчу службу.

Відповідно до ч.1 ст.383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Таким чином, положеннями КАС України встановлено чіткий порядок виконання судових рішень в адміністративних справах, та визначено певну послідовність дій, котрі необхідно вчинити з метою зобов`язання відповідача (суб`єкта владних повноважень) належним чином виконати рішення суду.

У рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греці» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок

Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що приписами ст. ст. 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

Вказані правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Відтак, у разі невиконання судового рішення та/або неналежного його виконання, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення та/або його не належне виконання не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі №806/2143/15.

Проаналізувавши предмет позову у даній справі, встановлено, що фактичною підставою для звернення до суду із даними позовними вимогами стала незгода позивача із діями відповідача під час виконання постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.08.2017 по справі №808/3452/16.

Отже, заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судових рішень, а тому позивач, у випадку незгоди із рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, має встановлене законом право в порядку статті 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, в даному випадку відсутні підстави стверджувати про виникнення між позивачем та відповідачем нового спору. Наразі має місце спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.

Наявність спеціальних правових норм КАС України (ст.ст. 382, 383), направлених на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

З огляду на зазначене, а також те, що позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, свобод, та охоронюваних законом інтересів, які стосуються питання виконання постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01.08.2017, суд доходить висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 по справі №755/10947/17 сформовано наступну правову позицію:

«Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».

А відтак, суд не може надавати оцінку виконанню судового рішення Міністерства Оборони України. З цих же підстав суд також не надає оцінки клопотанню представника позивача про залишення позовної заяви без розгляду.

Суд враховує, що в даному випадку суд не надає правову оцінку діям або бездіяльності відповідача, а лише зазначає про неналежність способу захисту позивачем свого права на отримання коштів через невідповідність процедури оскарження дій відповідача.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15, від 03 квітня 2019 року по справі №820/4261/18, від 21 грудня 2020 року по справі №440/1810/19.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволенню.

Частиною першою статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, питання щодо розподілу судових витрат, витрат на професійну правничу допомогу, судом не вирішувалось.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинення певних дій,-– відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду в повному обсязі складено та підписане суддею 26.05.2021.

Суддя О.О. Артоуз