Рішення № 97263361, 26.05.2021, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/3332/17

Провадження № 2/946/1507/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2021 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого Жигуліна С.М.

при секретарі Ткач І.Е.

за участю:

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі

справу за позовом

ОСОБА_3

до

виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради,

комунального підприємства "Ізмаїльське МБТІ"

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору

ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5

про

визнання протизаконним і скасування рішення виконавчого комітету, свідоцтва про право власності та реєстрації права власності

В С Т А Н О В И В:

Позивач в судове засідання не з?явився, повідомлений про дату, час і місце судового засідання, про причину неявки не повідомив. Представник позивача пояснив, що за розпискою від 25 червня 1991 року позивач 25 червня 1991 року отримав дозвіл у власника житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6 на будівництво гаража зі сплатою компенсації за пошкоджені зелені насадження. Вказаним гаражем позивач користувався до часу, доки треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу з ОСОБА_6 , не розпочали розподіл майна подружжя, а у 2016 році ОСОБА_5 звернулась до позивача з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Разом із тим 25 березня 2010 року виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради надав дозвіл вказаним особам на будівництво гаража, після чого на підставі висновку комунального підприємства "Ізмаїльське МБТІ" від 02 жовтня 2010 року прийняв своє рішення за № 994 від 22 липня 2010 року про визнання за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 пава власності на гараж та зобов?язав комунальне підприємство "Ізмаїльське МБТІ" видати свідоцтво про право власності, яке було видано 03 серпня 2010 року.

Через те, що про порушення свого права позивач був сповіщений у 2016 році, коли ОСОБА_5 звернулась до позивача з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, просить відновити строк для оскарження рішення Ізмаїльського міськвиконкому від 22 липня 2010 року за № 994 "Про оформлення права власності на об?єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

Між тим на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 року до відання виконавчих органів міських рад входило прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів у порядку, встановленому законодавством. Разом із тим постановою Кабінету Міністрів України за № 1243 від 22 вересня 2004 року затверджено "Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів", з урахуванням чого на органи місцевого самоврядування було покладено право надавати дозвіл на початок будівництва, створювати комісії по прийому будівництва після його закінчення, приймати рішення щодо реєстрації права власності на прийняті в експлуатацію об?єкти, тобто проводити оформлення належних документів на нерухомість та реєструвати право на нерухомість. Разом із тим постановою Кабінету Міністрів України за № 923 від 08 жовтня 2008 року "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів", яка діяла з 01 січня 2009 року та втратила чинність за постановою № 461 від 13 квітня 2011 року визначався інший порядок. Між тим рішенням окружного адміністративного суду м. Києва від 20 травня 2009 року постанову Кабінету Міністрів України за № 923 від 08 жовтня 2008 року було скасовано, а рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2010 року дія постанови Кабінету Міністрів України за № 923 від 08 жовтня 2008 року було відновлено у відповідності до вимог ст. 30-1 Закону України "Про планування та забудову територій".

Окрім вказаного, Законом України від 29 червня 2010 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла" до виконавчих органів передані повноваження щодо участі у прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів у порядку, встановленому законодавством.

Між тим рішенням Ізмаїльського міськвиконкому за № 994 від 22 липня 2010 року з перевищенням повноважень затверджено висновок КП "Ізмаїльське МБТІ" від 02 липня 2010 року про технічних стан будівель за адресою АДРЕСА_1 та оформлено право приватної власності на будівлі, до складу яких увійшов і гараж. З урахуванням вказаного просить визнати незаконним та скасувати рішення Ізмаїльського міськвиконкому за № 994 від 22 липня 2010 року "Про оформлення права власності на об?єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 ".

Окрім вказаного, на день прийняття рішення Ізмаїльського міськвиконкому за № 994 від 22 липня 2010 року "Про оформлення права власності на об?єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 " виконком не мав повноважень на видачу свідоцтва на право власності. Разом із тим право власності ОСОБА_4 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано на підставі свідоцтва на право власності серії НОМЕР_1 від 03 вересня 2010 року №665 на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за № 994 від 22 липня 2010 року. З урахуванням вказаного просить скасувати вказане свідоцтво, а також скасувати реєстрації № 27027426 від 16 серпня 2010 року, яка проведена комунальним підприємством "Ізмаїльське МБТІ" щодо права власності ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Представник виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради в судове засідання не з?явився, оповіщений про дату, час і місце судового засідання. В минулих судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечувала, пояснила, що ОСОБА_6 не був власником земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , з урахуванням чого не може вважатись належним документом розписка вказаної особи про надання згоди позивачеві на будівництві гаража за вказаною адресою. Через те, що будівля була збудована до 1992 року, вона не підлягає введенню в експлуатацію, через що 25 березня 2010 року ОСОБА_4 в якості власника житлового будинку був наданий дозвіл № 382 на будівництво гаража, а на підставі п. 6.1., 6.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого наказом Міністерства юстиції № 7/5 від 07 лютого 2002 року (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення" державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації в межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Відповідно до вказаних положень оформлення права власності на об?єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування. Підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства проводити бюро технічної інвентаризації. Таким чином під час прийняття рішення № 994 від 22 липня 2010 року "Про оформлення права власності на об?єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 " виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Представник комунального підприємства "Ізмаїльське МБТІ" проти задоволення позовних вимог заперечує, разом із тим не надав передбачених ст.199 ЦПК України відзиву. У запереченнях посилається на відсутність у позивача доказів щодо будівництва гаража та зареєстрованого права власності на об?єкт спору, а також на відсутність належних доказів про укладення угоди між позивачем та ОСОБА_6 з урахуванням вимог ст. 44, 105 ЦК УРСР в редакції на час 1991 року та ст. 90 ЗК України в редакції на час 1991 року.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, оповіщений у встановленому порядку про дату, час і місце судового розгляду, про причини неявки не повідомив, не подав відзив на позовні вимоги.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 проти задоволення позовних вимог заперечує з посиланням на заперечення, надані у відзивах представниками відповідачів.

Вислухавши пояснення сторін, думку захисту, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

У відповідності до вимог ст. 13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих у порядку, передбаченому ст. 81-89 ЦПК України.

Показаннями представника позивача визначено, що предметом спору є рішення Ізмаїльського міськвиконкому за № 994 від 22 липня 2010 року "Про оформлення права власності на об?єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 ", свідоцтво на право власності серії НОМЕР_1 від 03 вересня 2010 року №665 на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за № 994 від 22 липня 2010 року, а також реєстрації № 27027426 від 16 серпня 2010 року, яка проведена комунальним підприємством "Ізмаїльське МБТІ" щодо права власності ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Вказаними рішеннями та діями встановлено право власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , до складу якого входить гараж літ. "Ж", а також доручено комунальному підприємству "Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації" підготувати документи для видачі свідоцтва про право приватної власності ОСОБА_4 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , до складу якого входить гараж літ. "Ж".

Суд також звертає увагу на те, що будь-яке судове рішення повинно бути направлене на настання відповідних юридичних наслідків, а судовий розгляд повинен мати ознаки ефективності. За наявними доказами суд повинен задовольнити вимоги або ж відмовити в їх задоволенні, належним чином вмотивувавши таке рішення. При цьому, суд у процесі розгляду справи повинен керуватися реальними, а не уявними мотивами ухвалюючи відповідне рішення, унеможливлюючи зловживання сторонами своїх прав, спрямоване на затягування процесу. Відповідно до ст.ст. 1-2, 11-13 ЦПК України сторона, звертаючись до суду з відповідними вимогами, повинна чітко дотримуватися основних засад судочинства, враховуючи специфіку відповідного процесу, виконувати свої обов`язки та користуватися наданими їй процесуальними правами, не допускаючи при цьому зловживання ними. Окрім вказаного суд зауважує, що цивільний процес має змагальний характер, а тому на сторону покладається відповідний набір процесуальних обов`язків, в тому числі щодо надання необхідних доказів стосовно спірного питання, включно з власного ініціативою в процесі збирання цих доказів.

Відповідно до вимог ст. 267 ч.3 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заява про застосування строку позовної давності сторонами по подана.

Представник позивача пояснив, що про порушення свого права позивач був сповіщений у 2016 році, коли ОСОБА_5 звернулась до позивача з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, у зв?язку із чим просить відновити строк для оскарження рішення Ізмаїльського міськвиконкому від 22 липня 2010 року за № 994 "Про оформлення права власності на об?єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 ."

Вказані обставини відповідачем та третіми особами не спростовані та не оскаржені, що у свою чергу є підставою для визнання пояснень позивача в частині строку звернення до суду обгрунтованими.

Обставини спору у даній справі визначають об?єм дослідження доказів, під час чого підлягає перевірці чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до вимог ст. 19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 1 пункту "б" частини 1 статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад належать повноваження прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об?єктів у порядку, встановленому законодавством, а зазначені повноваження є відповідно до зазначеної норми закону, делегованими.

Архівною випискою комунальної установи "Ізмаїльський архів" за № 25-Б від 24 вересня 2015 року визначено про відвід ОСОБА_6 земельної ділянки за адресою по АДРЕСА_1 площею 490 кв.м. на підставі рішення Ізмаїльської міської ради від 27 червня 1958 року.

Сторони визнають зміну адреси по АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1 такою, що у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Між тим представник позивача акцентує увагу на тому, що отримання відповідачем на праві власності гаража позбавляє позивача отримати компенсацію за будівництво споруди та понесені витрати.

Разом із тим право власності ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 підтверджено свідоцтвом серії НОМЕР_1 , виданим на підставі рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради за № 665 від 03 серпня 2010 року.

Підстави для звернення позивача з даним позовом пов?язані з позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, на якій розташований гараж літ. "Ж", право користування яким позивач ОСОБА_3 визнає за собою.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2018 року у справі № 500/6365/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном предметом спору визначено право власності на гараж за адресою АДРЕСА_1 , а провадження у справі зупинено до набрання законної сили за даним позовом про визнання протиправним рішення міської ради № 994 від 22 липня 2010 року "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

Окрім того, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 липня 2019 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виділ частки в окремий об`єкт нерухомості на користь ОСОБА_5 виділено частину житлового будинку та господарсько-побутові приміщення, до складу яких увійшов гараж літ. "Ж".

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вимогами ст. 331 ЦК України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Наданою сторонами документацією визначено про право власності відповідачів в якості подружжя на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , до складу якого входить гараж літ. "Ж".

Відповідно до вимог ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням вказаного господарсько-побутова будівля літ. "Ж", якою є гараж, за своєю природою є складовою садиби та не може бути вилучена окремо у межах єдиної земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст. 383 ч.1 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до вимог ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, а за вимогами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати свої майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави завололоділа ним.

З урахуванням вказаного захист права на гараж у даній справі пов?язаний перш за все із правом власності позивача на вказану споруду, що у свою чергу може бути підставою для застосування вимог ст. 388-390 ЦК України.

Представник позивача вказує, що гараж, який розташований на земельної ділянці за адресою АДРЕСА_1 був побудований до 05 серпня 1992 року року і не є самовільним будівництвом і відповідно до законодавства, яке існувало на той час дозвіл на будівництва гаража не вимагало окремого дозволу.

Відповідно до п. 3.2 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001 року, не належить до самочинного будівництва індивідуальні житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські будівлі та споруди, та прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Листом за № 12/5-126 від 23 березня 1999 року Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики України визначено, що не підлягають здачі в експлуатацію об`єкти нерухомості, які побудовані до 05 серпня 1992 року, а по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови КМ України від 05 серпня 1992 року за № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ.

В обгрунтування права власності позивача на гараж представник посилається на вимоги ч.1 ст. 28 Земельного кодексу УРСР в редакції 1990 року, за якими при переході права власності на будівлю і споруду разом з цим об`єктом переходить і право володіння або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

Окрім того, відповідно до вимог ч.2 ст. 28 Земельного кодексу УРСР в редакції 1990 року при переході права власності громадян на жилий будинок та господарські будівлі і споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання, земельна ділянка переходить у спільне володіння або користування власників будинку і споруди.

Разом із тим вказані обставини не є предметом спору, що у свою чергу суд не приймає в якості предмета дослідження і об?єму доказування.

Між тим до матеріалів справи не долучені докази, які належним чином підтверджують право власності позивача на ту будову, яка у технічній документації комунального підприємства "Ізмаїльське МБТІ" визначена гаражем літ. "Ж".

Разом із тим, вищевказаним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 липня 2019 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виділ частки в окремий об`єкт нерухомості на користь ОСОБА_5 виділено частину житлового будинку та господарсько-побутові приміщення, до складу яких увійшов гараж літ. "Ж", що у свою чергу є обставиною, на яку в даному спорі не може впливати питання щодо правомірності прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Між тим, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 липня 2019 року у справі № 500/2258/19 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про виділ частки будинку в окремий об?єкт нерухомості, визнання права власності з припиненням спільної часткової власності предмет спору, через який відбулось звернення до суду за даним позовом про визнання неправомірним рішення виконавчого комітету та скасування реєстрації права власності визнано за ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1 у складі господарських будівель гараж літ. "Ж".

Вказане судове рішення не скасоване та набрало законної чинності.

Сукупність визначених обставин суд визнає такими, що унеможливлюють за позовом особи, право власності якої на спірне майно не підтверджено належними доказами, вимагати визнання незаконними та скасовувати свідоцтва про право власності, які видані належному власникові.

Відповідно до вимог ст. 141-142 ЦПК України розподіляються судові витрати.

Керуючись ст. 263-267 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку у порядку, передбаченому ст.354 ч.2 ЦПК України.

Суддя С.М. Жигулін