Ухвала суду № 97260930, 27.05.2021, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/1255/21

1-в/215/126/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Науменко Я.О.,

за участю: секретаря Махоні Н.Ю.,

прокурора Остапенка С.А.,

засудженого ОСОБА_1 ,

захисника – адвоката Вербицької Л.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про заміну призначеного йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк,

ВСТАНОВИВ:

24.02.2021 засуджений ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним клопотанням, в обґрунтування якого зазначив, що він вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 16.03.2012 засуджений до довічного позбавлення волі і з цього часу держава Україна почала його катувати, порушуючи положення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Подальше своє тримання під вартою вважає таким, що порушує ст.3 Конвенції, посилаючись на рішення ЄСПЛ у справах Петухов проти України, Старишко проти України, Лопата та інші проти України. В зв`язку з чим просив замінити його покарання більш м`яким, а саме з довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник адвокат Вербицька Л.Д. у судовому засіданні клопотання підтримали і просили його задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні клопотання засудженого, оскільки законодавством України не врегульовано питання щодо заміни покарання засудженим до довічного позбавлення волі на покарання на певний строк.

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали клопотання засудженого, суд приходить до наступного.

Вироком Солом`янського районного суду міста Києва від 16.03.2012 ОСОБА_1 засуджено за ч.4 ст.187; п.п. 1, 6, 12 ч.2 ст.115 КК України та на підставі ст.70 КК України йому остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26.11.2012 вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 16.03.2012 залишено без змін.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.10.2016 зараховано в строк покарання засудженому строк попереднього ув`язнення з 06.06.2009 по 26.11.2012 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Кримінальним кодексом України, передбачені окремі види покарань, які закріплені у ст.51 КК України у формі встановленого законом і обов`язкового для суду вичерпного переліку видів покарань, що розташовані у певному порядку – відповідно до ступеня їх суворості. Так, вказаною статтею 51 КК України визначено серед інших видів покарань визначені два види покарання у виді позбавлення волі: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.

Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі є безстроковим основним видом покарання, яке встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Згідно зі ст. 4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Відповідно до ст. 82 КК України особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 квітня 2002 року «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», роз`яснення, що заміна невідбутої частини покарання більш м`яким на підставі частини першої статті 82 КК України може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

Таким чином, можливість заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, що передбачена ст. 82 КК України, може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк. Застосування заміни невідбутої частини покарання більш м`яким до засуджених до довічного позбавлення волі законодавством України не передбачені.

Разом з тим, законодавством України про кримінальну відповідальність передбачено механізм захисту прав осіб, які засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, шляхом помилування.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 87 КК України, помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п`яти років.

Засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема, про виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування – після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання (частина сьома статті 151 КВК України).

Розглядаючи посилання засудженого ОСОБА_1 на прийняті рішення ЄСПЛ по справі «Пєтухов проти України», в яких зазначено про порушення статті 3 Конвенції, яке пов`язане з тим, що в Україні довічно ув`язнені не мають реальної перспективи звільнення і вказане рішення є джерелом права для національних судів та підставою для задоволення його клопотань, суд зазначає, що це питання перебуває у площині законодавчого врегулювання Україною.

Так, Постановою Великої Палати Верховного Суду України від 08 липня 2020 року в справі № 1-42/2004 за заявою ОСОБА_2 та доповнення до заяви захисників Ковальчук І.В. та Бойкової І.А. про перегляд вироку Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2004 року, ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 травня 2005 року та постанови Верховного Суду України від 16 травня 2011 року з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, було залишено судом без задоволення. Зазначено, що порушення, констатоване ЄСПЛ, полягає в тому, що покарання заявника у виді довічного позбавлення волі є таким, яке не можливо скоротити. Натомість ЄСПЛ установив системну проблему в законодавстві України, яку можливо подолати лише заходами загального характеру, тобто шляхом внесення змін до законодавства.

В пункті 194 рішення ЄСПЛ по справі «Пєтухов проти України (№2)», Суд зазначає, що питання скорочення довічного ув`язнення розкриває системну проблему, яка закликає до здійснення заходів загального характеру. Характер визнаних порушень відповідно до статті 3 Конвенції передбачає, що для належного виконання даного рішення від держави-відповідача може знадобитися створення реформи системи перегляду довічних вироків. Механізм такого перегляду повинен гарантувати розгляд в кожній конкретній справі того, чи виправдане тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах і має дозволити довічно ув`язненим передбачати, з певним ступенем точності, що вони повинні зробити, щоб мати право на звільнення і за яких обставин, відповідно до стандартів, розроблених в прецедентному праві Суду.

В пункті 193 вказаного вище рішення Суд повторює, що Договірні Держави користуються високим ступенем розсуду при прийнятті рішення про доречність тривалості тюремного ув`язнення за окремі злочини. Сам факт того, що довічне ув`язнення може відбувати в повному обсязі, не означає, що воно суперечить статті 3 Конвенції. Відповідно, перегляд довічних ув`язнень не обов`язково призведе до звільнення відповідного ув`язненого.

Згідно з абз. 8 ч. 1 п. б Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання Рішення – вжиття заходів загального характеру.

В статті 13 вказаного Закону зазначено, що заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення, а також усунення підстави для надходження до Суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в Суді.

Таким чином, як вбачається зі змісту рішення ЄСПЛ по справі «Пєтухов проти України (№2)», Суд встановив системну проблему та необхідність вжиття заходів загального характеру.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року є міжнародним договором в розумінні пункту (а) частини першої статті першої Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ по справі «Пєтухов проти України (№2)» йде мова про позитивне зобов`язання України в тому числі й щодо розробки та запровадження дієвого механізму, який сприяв би задоволенню вимог статті 3 Конвенції.

Отже, ЄСПЛ визначив, які заходи повинна вжити Україна для виправлення ситуації з встановленим порушенням, при цьому ЄСПЛ окремо обумовлено, що застосування довічного позбавлення волі будь-яким чином не суперечить вимогам Конвенції.

Встановленні Європейським судом з прав людини порушення перш за все стосуються обов`язку держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України у виді зміни законодавства, а не обов`язку суду усувати певні законодавчі прогалини своїм рішенням.

У рішенні ЄСПЛ «Лопата та інші проти України», визнано довічне ув`язнення в Україні порушенням прав людини, але в той же час у вказаному рішенні зазначається, що Конвенція про захист прав людини не забороняє засуджувати людей до довічного позбавлення волі за особливо тяжкі злочини, такі як убивство. Проте ЄСПЛ наголошує, що такі засуджені повинні мати право та реальну можливість знати, як, коли та за яких умов зможуть стати вільними.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 15.10.2020 у справі «Старишко проти України» суд встановив порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з тим, що покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України суд зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок кримінального провадження визначений законодавцем у ст. 1 КПК України, згідно з якою, на території України порядок кримінального провадження визначається Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, кримінальним процесуальним законом та іншими законами України.

Норми кримінального процесуального закону України зобов`язують суддю діяти виключно в межах своїх повноважень, передбачених процесуальним законом, та приймати рішення керуючись загальними приписами ст. 370 КПК України.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно із ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

Виключно до повноважень Верховної Ради України згідно із п. 3 ст. 85 Конституції України належить прийняття законів.

Разом з тим, на даний час, до прийняття відповідного Закону, відсутні передбачені законодавством України підстави для заміни покарання засудженим до довічного позбавлення волі на покарання на певний строк.

Лише за умови внесення змін до національного законодавства щодо можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавленням волі на певний строк, вирішення таких питань здійснюватиметься судом в порядку діючих статей 537, 539 КПК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі покаранням у виді позбавлення волі на певний строк, слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 82 КК України, ст. ст. 537, 539 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 про заміну призначеного йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк – відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом семи днів з дня її оголошення, а засудженим з дня вручення копії ухвали.

Суддя: