Рішення № 97249192, 05.05.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2053/21

провадження № 2/753/4465/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2021 р. м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Курічової В.М.,

за участю секретаря судового засідання Козленко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 8 783,47 грн, 19,63 грн - збитки від інфляції та 85,19 грн - три проценти річних, разом - 8 888,29 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачка отримує від позивача житлово-комунальні послуги як власник квартири за адресою: АДРЕСА_1 , проживає у квартирі і користується житлово-комунальними послугами, проте договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з позивачем не уклала. Однак відповідачка не виконує свої зобов`язання щодо сплати отриманих послуг, в результаті чого у неї перед позивачем за період з квітня 2019 року по серпень 2020 року виникла заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 8 783,47 грн, також відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦПК позивач нарахував на цю суму 19,63 грн збитки від інфляції та 85,19 грн - три проценти річних за період з 01.04.2019 по 29.02.2020.

У позові також зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивача - у розмірі 3 770,00, які він просить стягнути з відповідачки.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідачка зазначила, що позов про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, збитки і відсотки визнає, сплатити їх, не чекаючи рішення суду, не мала можливості у зв`язку з відсутністю в прохальній частині позову даних банківського рахунку. Водночас, до відзиву додала копії квитанцій та зазначила, що під час розрахунку розміру заборгованості позивач не врахував, що вона частково оплатила заборгованість, а саме:

-28.10.2019 - заборгованість за вересень 2019 року у розмірі 546,20 грн

-04.12.2019 - заборгованість за жовтень 2019 року у розмірі 516,70 грн

-21.01.2020 - заборгованість за листопад 2019 року у розмірі 516,70 грн та за грудень у розмірі 516,70 грн

-06.08.2020 - заборгованість у розмірі 7 305,60 грн.

Окрім того, відповідачка просила зменшити на 50 % заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу через їх неспівмірність із складністю справи і виконаними адвокатом роботами, непропорційністю до предмета спору з урахуванням ціни позову, та враховуючи визнання нею позову. Також, враховуючи визнання нею позову, просила зменшити на 50 % судовий збір, який підлягає стягненню.

У відповіді на відзив позивач зазначив про необґрунтованість доводів відповідачки щодо неспівмірності розмір витрат на професійну правничу допомогу складності справи і виконаним адвокатом роботам, непропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, оскільки розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом у розумних межах, тому з відповідачки підлягає стягненню 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У заяві про збільшення розміру позовних вимог, поданій до суду 25.03.2021, до першого судового засідання у справі, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 13 616,61 грн станом на 01.03.2021 а також за період 01.05.2016 по 28.02.2021 збитки від інфляції у сумі 2 418,09 грн та три проценти річних у сумі 1 110,52 грн, а всього 17 145,22 грн - з огляду на те, що відповідачка продовжує не виконувати обов`язок з оплати за спожиті комунальні послуги.

У відзиві на заяву про збільшення розміру позовних вимог відповідачка зазначила, що вимоги цієї заяви визнає частково, оскільки позивач заявив позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з січня 2018 року по лютий 2021 року, а позов пред`явлено до суду 26.01.2021, тобто ці вимоги заявлено поза межами 3-річного строку позовної давності, яку вона просила застосувати та відмовити у позові в частині стягнення заборгованості за період з травня 2016 року по грудень 2017 року. Також зазначила про безпідставність зарахування позивачем сплачених нею коштів в період з серпня 2018 року по лютий 2021 року в сумі 11 536,20 грн відповідно до ч. 1 ст. 534 ЦК України, оскільки можливість застосування цієї норми ставиться в залежність від змісту реквізиту «Призначення платежу» платіжного документу, яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання, а отримувач коштів не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником визначено призначення платежу.

Представник позивача у судове засідання не прибув, у позові заявив клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Відповідачка у судове засідання не прибула, у відзиві заявила клопотання про розгляд справи за її відсутності.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про задоволення позову частково з таких мотивів.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суд установив, що між сторонами не виникли договірні відносини, оскільки договір про надання житлово-комунальних послуг не укладався. Однак відсутність такого договору сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно з нормами п. 5 ч. 3 ст. 20, п. 1 ч. 2 ст. 21, ч. 1 ст. 32 ст. ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Згідно з відомостями електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» від 04.02.2021 ОСОБА_1 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30).

За правилом ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 11.04.2001, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації, квартира за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована в БТІ на праві приватної власності за ОСОБА_1 (а.с. 11).

Таким чином, ОСОБА_1 є власником квартири та споживачем житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 станом на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змоги дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У доданій до заяви про збільшення розміру позовних вимог довідці КП ЕРЖФ «Житло-сервіс» № 5 від 19.03.2021 (а.с. 60), позивач зазначає, що ОСОБА_1 в рахунок сплати заборгованості за отримані житлово-комунальні послуги були здійснені наступні платежі:

-у листопаді 2016 року - 47,58 грн

-у січні 2017 року - 474,56 грн

-у серпні 2018 року - 269,70 грн

-у вересні 2018 року - 269,70 грн

-у жовтні 2018 року - 809,10 грн

-у листопаді 2018 року - 269,70 грн

-у жовтні 2019 року - 546,20 грн

-у грудні 2019 року - 516,70 грн

-у січні 2020 року - 1 033,40 грн

-у серпні 2020 року - 7 305,60 грн

-у лютому 2021 року - 516,70 грн.

Як зазначено у довідці, ці кошти на загальну суму 12 058,34 грн позивач зарахував у рахунок погашення боргу за період з травня 2016 року по листопад 2018 року, та частково за грудень 2018 року у сумі 94,64 грн.

Відповідно до наданих суду копій квитанцій (а.с. 38-39), відповідачка сплатила за отримані від позивача комунальні послуги:

-за квитанцією № 66 від 28.10.2019 - 546,20 грн, призначення платежу «утримання будинків та прибуд. територій 01.09.2019 - 01.10.2019», якою підтверджено доводи відповідачки про сплату нею поточного платежу за вересень 2019 року вересень 2019 року

-за квитанцією № 71 від 04.12.2019 - 516,70 грн, «Житло-сервіс» призначення платежу « ОСОБА_1 , рах.№ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 від 04.12.2019 за утримання будинку» (без зазначення у призначенні платежу періоду, за який здійснено оплату). Тому твердження відповідачки про те, що за квитанцією № 71 від 04.12.2019 вона здійснила поточний платіж саме за послуги за жовтень 2019 року у розмірі 516,70 грн є необґрунтованими і позивач мав право зарахувати цю суму у рахунок погашення заборгованості за договором за інші періоди

-за квитанцією № 416 від 21.01.2020 - 516,70 грн, отримувач: КП ЕРЖФ «Житло-сервіс», призначення платежу « ОСОБА_1 за листопад 2019 р., рах НОМЕР_1 за утримання будинку». якою підтверджено доводи відповідачки про сплату послуг за листопад 2019 року

-за квитанцією № 415 від 21.01.2020 - 516,70 грн, «Житло-сервіс» призначення платежу « ОСОБА_1 за грудень 2019 р., рах НОМЕР_1 за утримання будинку», якою підтверджено сплату послуг за грудень 2019 року

-за квитанцією № 21 від 06.08.2020 - 4 900,00 грн, отримувач: КП ЕРЖФ «Житло-сервіс», призначення платежу « ОСОБА_1 , рах АДРЕСА_1 від 06.08.2020 за утримання будинку» (без зазначення у призначенні платежу періоду, за який здійснено оплату). Тому позивач мав право зарахувати цю суму у рахунок погашення заборгованості за договором за інші періоди

-за квитанцією № 22 від 06.08.2020 - 2 405,60 грн, отримувач: КП ЕРЖФ «Житло-сервіс», призначення платежу « ОСОБА_1 , рах АДРЕСА_1 від 06.08.2020 за утримання будинку» (без зазначення у призначенні платежу періоду, за який здійснено оплату). Тому позивач мав право зарахувати цю суму у рахунок погашення заборгованості за договором за інші періоди.

Згідно з п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою НБУ № 22 від 21.01.2004, та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом МінФіну № 88 від 24.05.1995, отримувач коштів не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником визначено призначення платежу.

Таким чином, позивач не мав права зараховувати платежі, здійснені відповідачкою у жовтні, грудні 2019 року та січні 2020 року - на загальну суму 2 096,30 грн, у рахунок погашення заборгованості за договором за інші періоди, оскільки ОСОБА_1 було визначено періоди сплати у призначенні цих платежів.

Водночас, кошти за квитанціями від 04.12.2019 - у розмірі 516,70 грн та від 06.08.2020 - на загальну суму 7 305,60 грн, разом - 7 822,30 грн, сплачено відповідачкою без зазначення у призначенні платежу періодів, за які проводилась оплата, тому позивач правомірно зарахував їх у рахунок погашення заборгованості за договором за інші періоди, зокрема за період з травня 2016 року по листопад 2018 року, та частково за грудень 2018 року.

Таким чином, у розрахунок заборгованості позивач неправомірно включив періоди за вересень, листопад та грудень 2019 року.

Отже, на підставі ст.12 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та ст. 13 ЦПК України, за якою цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, суд вважає, що позивач довів наявність заборгованості у відповідачки за отримані житлово-комунальні послуги на загальну суму 11 520,31 грн (13 616,61 - 2 096,30) за період з травня 2016 по лютий 2021 року, а відповідачка не спростувала доводи позовної заяви про відсутність заборгованості, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково.

З огляду на те, що відповідачка до винесення судом рішення заявила про застосування позовної давності, суд на підставі ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення наявних у відповідачки сум заборгованості, інфляційних втрат позивача та 3 % річних за період з травня 2016 року по грудень 2017 року.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за отримані житлово-комунальні послуги на загальну суму 13 616,61 грн за період з 26.01.2018 по 22.03.2021.

Оскільки вимоги про стягнення збитків від інфляції та 3 % річних є похідними вимогами, вони також підлягають задоволенню частково, а саме - за період з 26.01.2018 по 22.03.2021. Так, до стягнення з відповідачки на користь позивача підлягає 1 146,82 грн збитків від інфляції та 1 097,76 грн % річних.

Таким чином, разом до стягнення підлягає сума 13 764,89 грн.

Щодо стягнення з відповідачки витрат на правову допомогу, суд вважає, що ці вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на таке.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Ч. 2 ст. 137 цього Кодексу встановлено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивач подав детальний опис наданих адвокатом послуг та фактично здійснених ним витрат на суму 1 500,00 грн.

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги № 3-20 від 08.01.20201, укладеного між позивачем і Адвокатським обєднанням «Шенлі», та п. 2.1 додатку до цього договору розмір гонорару за підготовку і подання до суду позову про стягнення боргу у порядку спрощеного позовного провадження (що включає нарахування інфляції та 3 % річних), КП «Житло-Сервіс сплачує АО «Шенлі» 1 500,00 грн (а.с. 14-17).

Відповідно до додатку №01 до акту виконаних робіт до цього договору, 23.10.2020 АО «Шенлі» надано позивачу послуги за підготовку і подання до суду позову про стягнення боргу у порядку спрощеного позовного провадженняз ОСОБА_1 вартістю 1 500,00 грн (а.с. 26).

Згідно з заключною випискою за період з 30.12.2020 по 301202020 КП «Житло-Сервіс сплатило АО «Шенлі» за правничу допомогу за 10.2020р., Дог.№ 3-20 від 08.01.20201. 94 550,00 грн (а.с. 25).

З огляду на те, що позивач довів та документально підтвердив заявлений ним розмір фактично понесених витрат на суму 1 500,00 грн, які підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, ці витрати відповідають складності справи та наданим адвокатом послуг; часу, витраченому адвокатом на надання цих послуг та їх обсягу; значенню справи для сторони. що не спростовано відповідачкою, вони підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України відповідно до розміру задоволених позовних вимог з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 1 822,45 грн (13 764,89 х 2 270,00 : 17 145,22).

Керуючись нормами ст. 2, 5, 12, 141, 209, 259, 263-265, 268, 273, 354, п.п. 15.5, п.15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованостізадовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг за період з 26.01.2018 по 22.03.2021 у розмірі 13 616,61 грн, 1 146,82 грн збитків від інфляції та 1 097,76 грн трьох % річних, а також судовий збір у розмірі 1 822,45 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн, разом - 17 097,34 грн.

Позивач: Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (02081 м. Київ, Дарницький р-н, Дніпровська Набережна,25-Б, код за ЄДРПОУ 31025659).

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду безпосередньо або через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.М. Курічова