Рішення № 97248842, 27.05.2021, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/333/21

2/709/245/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року смт Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з цивільним позовом до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - відповідач) про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що сторони уклали договір позики, однак позивач вважала його недійсним. Так, позивач стверджула, що не підписувала вказаний договір. Крім того, в порушення вимог законодавства їй не повідомлено всю необхідну інформацію щодо умов договору, що призвело до введення її в оману при отриманні кредитних послуг. Відповідач всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в змісті договору. Зазначалося про порушення відповідачем вимог ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» під час укладання електронного договору, а саме введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що в свою чергу прирівнює його до договору, укладеного у письмовій формі. До того ж вказувалося, що в оспорюваному договорі не зазначена ціна та сукупна вартість кредиту. На думку позивача, відсутність розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредитну, призвела до нарахування відсотку за користування кредитними коштами в більшому розмірі. Відповідачем також введено позивача в оману щодо істотних умов договору, зокрема відсоткової ставки, та повідомлено значно меншу ціну кредиту). Враховуючи викладене, посилаючись на норми законодавства та судову практику, позивач просила визнати договір позики, укладений між нею та відповідачем, недійсним.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 1 квітня 2021 року провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 22).

Відповідачем подано відзив, відповідно до якого останній зазначив, що сторони уклали кредитний договір, однак після спливу строку платежу позивач грошові кошти не повернула. При цьому позивач раніше вже оформляла кредити у відповідача 14 разів, а тому ознайомлена з умовами кредитування. Зазначив, що в оспорюваному договорі містяться усі істотні умови. Так, уклавши договір, позивач підтвердила, що ознайомлена, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися його умов, а також правил, які є невід`ємною частиною договору. Крім того, позивач отримала екземпляр договору на власну електронну скриньку та має вільний доступ до нього на сайті фінансової установи. Водночас сторони домовилися щодо використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора, що має юридичну силу, як і власноручний підпис. При цьому позивач використала вказану можливість та підписала договір одноразовим ідентифікатором. Крім того, відповідачем в графіку розрахунку, який є невід`ємною частиною кредитного договору, зазначені термін платежу та сукупна вартість кредиту. На підставі викладеного відповідач просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 36-41).

У своїй відповіді на відзив позивач продублувала доводи, викладені у позовній заяві, та просила їх врахувати при розгляді справи, на позовних вимогах наполягала (а.с. 106-111).

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому останній стверджував, що спірний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства, позивачу у повному обсязі надано інформацію про умови кредитування. Враховуючи доводо, викладені у відзиві, відповідач просив залишити позовні вимоги позивача без задоволення (а.с. 113-114).

У судове засідання сторони не з`явилися. Від позивача надійшла заява, в якій остання просила розглянути справу без її участі за наявними в матеріалах справи документами (а.с. 9). Відповідач надіслав заяву, в якій просив розглянути справу без участі своїх представників за наявними в матеріалах справи документами, у задоволенні позову просив відмовити (а.с. 121).

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом встановлено наступні обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

30 листопада 2020 року позивач уклала договір № 597364414 (далі – договір), отримавши у кредит грошові кошти у сумі 10000,00 гривень без конкретної споживчої мети, строком на 30 днів, з процентною ставкою в розмірі 0,20 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним (а.с. 43-44).

Згідно з п. 1.7. договору розрахунок сукупної вартості кредиту за дисконтною процентною ставкою та термін платежу згідно з строком, передбаченим п. 1.2. цього договору, зазначені в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно п. 4.1. договору невід`ємною його частиною є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт»

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – правила). Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua.

Згідно з п. 4.7. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний цифровий підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Пунктом 2.1.6. правил визначено, що електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних позичальником та пересилаються товариству

(а.с. 45).

Відповідно до п. 4.16. договору позичальник підтверджує, що отримав від товариства до укладення цього договору інформацію, вимоги надання якої передбачені в законодавстві України (у тому числі інформацію, надання якої передбачено ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»); отримав кредит не на споживчі цілі; інформація надана товариством з дотриманням вимог законодавства України та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансових послуг без нав`язування її придбання.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вказаного договору не підписувала, а введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі не відповідає вимогам положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Однак в матеріалах справи міститься копія заявки від 30 листопада 2020 року, відповідно до якої позивач підтвердила, що повністю ознайомлена з умовами позики, яка складає суму кредиту у розмірі 10000,00 гривень та сумою повернення кредиту у розмірі 10600,00 гривень (а.с. 50).

Пунктом 2.1.9. правил визначено, що заявка – це анкета встановленої товариством форми, що інтегрована в інформаційно-телекомунікаційну систему товариства (далі – ІТС), яка заповнюється позичальником на сайті товариства або через мобільний додаток товариства або через програмне забезпечення партнерів товариства, яке забезпечує обмін інформації з ІТС товариства по захищеним каналам зв`язку. Заявка заповнюється з метою вчинення електронного правочину, ідентифікації в ІТС товариства, у відповідності до ч. 4

ст. 8 та ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 45).

Так, відповідачем надано додаток № 1 до відзиву «Загальний порядок дій споживача в ІТС товариства з метою акцепту оферти та укладення електронного договору», з якого вбачається, що позичальник заповнює в електронній формі заявку на кредит встановленого зразка, після схвалення якої до його «особистого кабінету» надходить текст електронного договору, який можна завантажити, та запитується згода на його умови та правила надання грошових коштів у кредит. У разі згоди позичальника з умовами договору йому направляється персональний одноразовий ідентифікатор, який використовується для підписання електронного договору (а.с. 51-56).

Згідно з копією довідки від 20 квітня 2021 року, наданої відповідачем, позивач отримала одноразовий ідентифікатор, яким скористалася та отримала грошові кошти у розмірі 10000,00 гривень, а також 30 листопада 2020 року їй відправлено договір (а.с. 57).

У відзиві на позов вказано, що відповідач має кредитні відносини з позивачем, починаючи з 2018 року. За цей період позивач оформила 14 договорів кредиту, 13 з яких виконала належним чином.

На підтвердження кредитних відносин між сторонами відповідачем надано копії договорів від 10 вересня 2018 року № 488838432 (а.с. 58-59) та від 8 серпня 2020 року

№ 224665846 (а.с. 61-62), а також копії довідок від 20 квітня 2020 року

вих. № 488838432/20042021/Э (а.с. 60) і від 24 листопада 2020 року

вих № 224665846/24112020/Э (а.с. 63), що підтверджують відсутність заборгованості у позивача за вказаними договорами.

Відповідно до п.п. 2, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від

6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Крім того, судам відповідно до

ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом

(ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

По своїй суті правочин це вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини.

Положеннями ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 230 ЦК України визначає, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

(ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору від 30 листопада 2020 року

№ 597364414 вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник, тобто позивач, погодилася на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить її заявка до відповідача та підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно зі ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Під час розгляду справи обставин, які б свідчили про невідповідність умов вказаного кредитного договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов, не встановлено.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Правила надання відповідачем грошових коштів у кредит перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою), у розумінні ст.ст. 641, 644 ЦК України, на укладення договору кредиту, та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач під час укладення договору кредиту була обізнана з правилами, які включають в себе і умови кредитування, оскільки не вперше зверталася до відповідача для отримання кредитних коштів та належним чином виконувала умови договору. При цьому відповідач встановив механізм укладання електронного договору, який є покроковим порядком дій, та визначає, що після того, як будь-який позичальник здійснить свою реєстрації та внесе персональні дані, він погоджує суми кредитних коштів та йому пропонується ознайомлення з правилами надання грошових коштів у кредит. В разі незгоди позичальника кредитний договір не оформлюється. Саме такі почергові кроки укладання електронного договору здійснила позивач, після чого отримала кредитні кошти, а відтак вона не була позбавлена можливості ознайомитись з існуючими правилами. Водночас сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, про що свідчать підписання його позивачем та виконання відповідачем.

Таким чином суд не вбачає підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору, а тому з урахуванням встановлених обставин, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу) позивача та відповідачів суд звертає увагу на позицію ЄСПЛ, зокрема у справах «Проніна проти України» (п. 23) і «Серявін та інші проти України» (п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід ЄСПЛ до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що більшість доводів сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, отримали достатню оцінку з боку суду в тій мірі, щоб вважати рішення суду обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову, враховуючи, що під час подання позовної заяви позивач була звільнена від сплати судового збору, його слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 89, 141, 223, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів - відмовити повністю.

Судовий збір у розмірі 908,00 гривень компенсувати за рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.

Суддя В.В. Чубай