Рішення № 97244529, 12.04.2021, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/10989/19

Провадження №2/932/1546/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2021 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі головуючого судді - Куцевола В.В.

при секретарі - Скопа Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Ритм» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

23.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ТОВ «Авто-Ритм», у якому просив визнати попередній договір № 0174 купівлі-продажу транспортного засобу від 26.07.2018 року недійсним, стягнути на його користь з відповідача 140 000 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 26.07.2018 року на веб-сайті https://ab.ua він знайшов пропозицію ТОВ «Авто-Ритм» з продажу автомобіля та зателефонував менеджеру вказаного товариства. За результатами бесіди менеджер впевнив його у тому, що він може придбати автомобіль марки «Volkswagen», моделі «Touran» за ціною 160 000 грн, а за умови термінової сплати ціни, вартість автомобіля складе 140 000 грн. Того ж дня він переказав на розрахунковий рахунок ТОВ «Авто-Ритм» грошові кошти у сумі 140 000 грн. та передав квитанцію до офісу відповідача, де йому запропонували підписати попередній договір купівлі-продажу автомобіля. Пізніше строк поставки автомобіля менеджерами відповідача увесь час відкладався з різних приводів, і в решті решт йому запропонували написати заяву про розірвання договору. Він склав таку заяву та висловив прохання про повернення коштів, а пізніше, 09.08.2018 року повторно надіслав відповідачу заяву про повернення коштів. Оскільки у визначений строк основний договір купівлі-продажу укладено не було, суму авансу йому не повернуто, автомобіль у його власність не передано, попередній договір купівлі-продажу автомобіля з боку відповідача не виконано, а тому він має бути визнаний недійсним. Укладений ним договір містить ознаки договору комісії, оскільки відповідач фактично зобов`язався надати послуги у вигляді підбору та купівлі транспортного засобу за рахунок позивача. Найменувавши попередній договір, як договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідач вдався до нечесної підприємницької практики, ввівши його в оману щодо правової природи правочину. Спірний договір не містить істотної умови – предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками. Іншим проявом нечесної підприємницької практики є відмова відповідача від повернення коштів у позасудовому порядку. Відмова відповідача повертати кошти порушує його право власності та завдає йому моральної шкоди, яка виражається у погіршенні, через втрату коштів та неотримання автомобіля у власність, його самопочуття, у втраті спокою, порушення життєвого укладу, працездатності, сну, апетиту та планів на відпочинок. Оскільки відповідач фактично вчинив дії з його обману, він зазнав душевних страждань, не міг придбати інший автомобіль, оскільки не володів коштами, була підірвана його довіра до людей. Також було принижено його престиж та гідність, репутацію, порушеного його права споживача, він зазнав негативних емоцій, переживань, головного та серцевого болю, тривалого стресу, у зв`язку з чим відповідач має відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінює у 10 000 грн. Справу прохав розглянути за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 26.07.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Ухвалою суду від 22.01.2021 року справу прийнято до провадження цим складом суду та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідачу надсилалась копія ухвали від 22.01.2021 року, якою встановлено строки на подання заяв по суті справи, однак ним не вчинено дій із отримання поштової кореспонденції. Відповідно до вимог ст. 272 ЦПК України, відповідач є таким, що належним чином повідомлений про розгляд цієї цивільної справи та про свої процесуальні права та обов`язки, однак правом на подання відзиву, будь-якої письмової заяви або клопотання не скористався.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Авто-Ритм» є суб`єктом господарювання, що спеціалізується на торгівлі іншими автотранспортними засобами та посередництві у торгівлі іншими товарами та товарами широкого асортименту, про що свідчить наданий позивачем витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

26.07.2018 року сторонами укладено попередній договір № 0174, найменований попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого сторони зобов`язались у встановлений строк укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу, на умовах, встановлених у попередньому договорі. Транспортний засіб, який продавець зобов`язується придбати у третіх осіб для його відчуження покупцеві за основним договором, та який являтиметься предметом основного договору, має наступні ідентифікаційні ознаки: марка «Фольксваген», модель «Тауран», рік випуску- 2015 рік, люкс комплектація, колір синій, дизельний двигун об`ємом 2.0 л. Сторони зобов`язалась укласти основний договір у строк до 27.07.2018 року, за умови виконання п. 2.1 попереднього договору. Згідно з п. 1.5 цього договору, якщо на визначену дату майно не буде придбано продавцем з метою його відчуження покупцеві, основний договір буде укладено на 5 день після придбання продавцем товару, про що останній зобов`язується повідомити покупця у письмовому вигляді із зазначенням конкретної календарної дати, часу і місця укладення основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення основного договору сторони визначили 31.12.2019 року. Відповідно п. 1.6 цього договору, продавець зобов`язується передати у власність покупця майно, а покупець зобов`язується його прийняти та оплатити його вартість у сумі 140 000 грн. Згідно з п. 1.8 договору, попередній договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до моменту укладення основного договору. Якщо укладення основного договору у визначений термін не відбулось, то попередній договір та передбачені ним зобов`язання втрачають чинність в день, коли мав бути укладений основний договір, якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до п.2.1 договору, в момент його укладення покупець перераховує на поточний рахунок продавця грошові кошти у розмірі 140 000 грн., а продавець, своїм підписом на попередньому договорі, підтверджує факт отримання коштів. Зазначена сума є авансом, який дорівнює 100% вартості майна.

Згідно із квитанцією № 17041687 від 26.07.2018 року, ОСОБА_1 сплатив на поточний рахунок ТОВ «Авто-Ритм», на виконання попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу марки «Фольксваген», моделі «Тауран», 140 000 грн.

09.08.2018 року позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення йому коштів, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов попереднього договору купівлі-продажу.

Відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з вимогам ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 42 Конституції України визначено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 635 ЦК України, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію його укладення.

Судом встановлено, що основний договір з купівлі-продажу майна мав бути укладений сторонами у строк до 27.07.2018 року, оскільки плату за попереднім договором позивачем було внесено 26.07.2018 року. У будь-якому випадку, навіть при наявності у відповідача труднощів у придбанні майна у третіх осіб, основний договір мав бути укладений не пізніше 31.12.2019 року, а якщо у зазначений термін не укладений, то зобов`язання за ним є припиненими.

Оскільки відповідачем умови попереднього договору купівлі-продажу майна у встановлений строк не виконані, майно не придбане та у власність позивача не передане, основний договір не укладений, оспорений правочин є припиненим.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 22.01.2020 року по справі № 394/301/19, припинення договору не є перешкодою для визнання його недійсним у судовому порядку, за наявності для цього підстав.

Згідно із вимогами ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до вимог ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

В п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів із споживачем умови, які є несправедливим, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, а також встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно з п. 14 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист споживачів» м, умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними.

Статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Крім того, споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця), що передбачено п. 4 ч. 1ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За положеннями ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним, суд виходить із того, що відповідач, як суб`єкт господарювання, не спеціалізується на торгівлі колісними транспортними засобами, а спеціалізується, зокрема, на посередництві у торгівлі іншими товарами та товарами широкого асортименту, тому укладаючи з позивачем договір, найменований як попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу, зазначаючи у ньому товариство, що власником майна не є, як Продавця, ТОВ «Авто-Ритм» вчинило умисні дії із введення позивача в оману щодо предмету договору. Включивши до договору положення про строк його дії під відкладальною умовою у вигляді укладення основного договору у 5 денний строк з дня придбання товариством майна у сторонніх осіб, а також умови щодо строку дії попереднього договору до 31.12.2019 року, відповідач у такий протиправний спосіб заволодів можливістю користуватись коштами позивача протягом тривалого терміну, без будь-яких договірних правових наслідків для себе.

Оскільки введення споживача в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та використання нечесної підприємницької практики є підставою для визнання договору недійсним, а за недійсним правочином кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, позовні вимоги в частині визнання попереднього договору недійсним та стягнення 140 000 грн. підлягають задоволенню.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. У зв`язку з чим моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження нормального активного громадського життя, при настанні інших негативних явищ.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і яка може полягати у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у тому числі у зв`язку з відчуттям фізичного болю та страждань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Оскільки відповідачем умисно вчинено дії із введення позивача в оману при укладенні оспореного договору купівлі-продажу транспортного засобу, які мали своїм наслідком заволодіння відповідачем коштами позивача у сумі 140 000 грн., які до цього часу позивачу не повернуті, позивач втратив можливість розпоряджатись своїм майном, вимушений був докласти додаткових зусиль для відновлення своїх прав, переглянути свої плани у зв`язку з невиконанням договору, суд вважає доведеним факт завдання позивачу моральної шкоди. Враховуючи тривале порушення відповідачем прав позивача, а також невиконані відповідачем вимоги ч. 2 ст. 16 ЦПК України, згідно із якими особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову, суд вважає визначений позивачем розмір моральної шкоди співмірним його стражданням та негативним наслідкам, що настали для нього, тому задовольняє вимоги про відшкодування моральної шкоди у повному обсязі.

Через те, що позивач за законом звільнений від сплати судового збору, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Ритм» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди – задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення попередній договір № 0174 купівлі-продажу транспортного засобу, що укладений 26 липня 2018 року ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Ритм».

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Ритм» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені на виконання недійсного правочину, у сумі 140 000 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Ритм» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у сумі 10 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя В.В. Куцевол