Рішення № 97233587, 26.05.2021, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/183/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року смт Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі

головуючого – Вовк Л. В.

з участю секретаря – Полешко О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай),

у с т а н о в и в :

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області , в якому просить поновити строк звернення до суду та визнати за ним право на земельну частку (пай), розміром 7,11 умовних кадастрових гектар, із земель колишнього КСП «Краснокутське» , що знаходилося на території Краснокутської селищної ради Богодухівського (колишнього–Краснокутського) району Харківської області.

В обґрунтування позову зазначив, що в період з 1997 року по 1998 рік він перебував у трудових відносинах та був членом КСП «Краснокутське», розташованого на території колишньої Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області . При проведенні розпаювання землі в господарстві та отримання Державного акту на право колективної власності на землю – 9 березня 1998 року, він був членом КСП, але під час складання списку – додатку до Державного акту на право колективної власності на землю КСП «Краснокутське» , його прізвище посадові особи КСП не внесли до вказаного списку, а тому він не отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) . З питання виділення земельної частки (паю) , позивач в 2021 році звернувся до відділу Держгеокадастру у Краснокутському районі Харківської області , але йому рекомендовано звернутися до суду за захистом порушених прав.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав , просить задовольнити.

Представник відповідача до суду не з`явився , подав заяву заслухати справу у його відсутність , позов не визнав , просив відмовити .

Суд, заслухавши пояснення представника позивача , дослідивши письмові докази по справи , дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено такі обставини:

Позивач ОСОБА_1 в період з 19.06.1997 року по 06.10.1998 р. перебував у трудових відносинах з КСП «Краснокутське» та являвся членом даного господарства, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці. ( а.с.7-9)

Також, з архівної довідки архівного відділу Краснокутської РДА Харківської області , виданої 31.12.2020 року за № 01-37/41 убачається, що відповідно до рішення КСП №22 від 19.06.1997 року , ОСОБА_1 прийнятий в члени КСП , а 06.10.1998 року звільнений з членів КСП «Краснокутське» . ( а.с.11).

09.03.1998 року КСП «Краснокутське» отримало Державний акт на право колективної власності на землю, серія ХР-18-53-001009, який зареєстровано в книзі записів Державних актів на право колективної власності на землю за № 13 від 09.03.1998 року (а.с.13).

З відомостей наданих відділом у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 20.01.2021 року встановлено, що розмір земельної частки (паю), які виділялися працівникам КСП «Краснокутське» , згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) становить 7,11 в умовних кадастрових гектарах. ( а.с.13)

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).

Частиною другою статті 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Таким чином, зважаючи, що Державний акт на право колективної власності на землю КСП отримало у 1998 році до спірних правовідносин слід застосувати положення ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Доказів на підтвердження факту внесення позивача до списку громадян - членів КСП «Краснокутське», які мають право на земельну частку (пай), доданого до державного акту на право колективної власності на землю від 09.03.1998 р., суду не надано.

Відповідно до п. 6 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України 2004 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

На пред`явлення позову про витребування належного громадянину майна, інших вимог про захист приватної власності поширюється встановлений ст. 50 Закону України «Про власність» і ст.71 ЦК УРСР (чинних на час виникнення спірних правовідносин) трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (ст.75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР).

З огляду на викладене, суд вважає, що днем виникнення права на земельну частку (пай) є 09.03.1998 року - дата передачі КСП «Краснокутське» Державного акта на право колективної власності на землю.

Таким чином, установивши, що ОСОБА_1 мав право на земельну частку (пай) у землях КСП «Краснокутське», як член колективного сільськогосподарського підприємства, суд вважає, що слід відмовити в позові за пропуском позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки позивач про порушення своїх прав повинний був дізнатися з початку розпаювання земель КСП – 09 березня 1998 року, що є загальновідомим фактом.

Однак, позивач без поважних на те причин ,у передбачений законом строк , не звернувся до суду з вказаними вимогами. Інших фактів та доказів на їх підтвердження, які б свідчили про поважність причин пропущення позовної давності позивачем не надано.

В позовній заяві позивач зазначає про поважність причин пропуску ним позовної давності, в з`язку з юридичною неграмотністю про порушені конституційні права , однак вказані посилання , не є поважними причинами пропуску позовної давності та підставою для задоволення позову.

Слід зазначити, що з часу закінчення строку позовної давності до дня звернення позивача до суду минуло більше 20 років

Прояв звичайної необачності позивачем, а також правова необізнаність , не є поважними причинами пропуску строку позовної давності, оскільки на час розпаювання позивач був дієздатною особою і мав об`єктивну можливість вчасно отримати відповідну правову допомогу.

За таких підстав позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року», ст.50 Закону України «Про власність», ст.71, 75, 80 ЦК УРСР (в ред. 1963 року), ст. 10, 12, 13, 81, 83, 258, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, або через Краснокутський районний суд Харківської області , протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 27.05.2021 року.

Учасники справи :

Позивач : ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач : Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області, юридична адреса: вул. Охтирська, 1, смт Краснокутськ, Богодухівського району, Харківської області, 62002, код ЄДРПОУ 04397359.

Суддя Л. В. Вовк