Рішення № 97218032, 27.05.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/838/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України", м. Київ,

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім-83", м. Харків,

про стягнення боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних, неустойки та збитків за неналежне виконання грошового зобов`язання,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області із позовної заявою до відповідача, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім-83", про стягнення боргу в загальній сумі 40 686,09 грн., у тому числі: основний борг у сумі 27 976,54 грн., пеню в сумі 6 179,02 грн., три відсотка річних у сумі 2 174,09 грн., інфляційні втрати у сумі 2 591,62 грн., а також збитки в сумі 1 764,82 грн.

16 березня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, позовну заяву залишено без руху, із наданням позивачу строку на усунення недоліків - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Вказана ухвала отримана позивачем 22 березня 2021 року, тобто 01 квітня 2021 року є присічною датою для формування позивачем заяви в порядку статті 174 Господарського процесуального кодексу України. 24 березня 2021 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної (вх. № 6976 від 29 березня 2021 року).

30 березня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у справі № 922/838/21. Розгляд справи № 922/838/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно ст. 251 ГПК України, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, поштовий конверти, у якому на адресу відповідача направлялась копія ухвали суду про відкриття провадження, повернулась з поштовою відміткою про невручення, у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

До п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження. Отже, з моменту проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження (відповідача), починається обрахунок строку, обумовленого ст. 251, 165 Господарського процесуального кодексу України, для подачі відповідачем відзиву. При цьому відповідач не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про рух справи відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався. Таким чином, відповідача було повідомлено про розгляд справи та як сторона у справі відповідач повинен було вживати заходів, щоб дізнатися про стан провадження. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30 вересня 2020 року у справі № Б-39/159-10.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 30 березня 2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

12 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (теперішня назва – Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", постачальник, позивач у справі) та Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім-83" (споживач, відповідач у справі) укладено договір № 1591/18-ТЕ-32 постачання природного газу (далі за текстом – договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.1, 1.2 договору). Порядок та умови проведення розрахунків між сторонами закріплено в статті 6 договору. Так, за пунктом 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 – го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 2.1. договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 10 тис. куб. метрів. Споживач самостійно визначає планові обсяги, зазначені у пункті 2.1. цього договору, і несе відповідальність за правильність їх визначення (пункт 2.2. договору). Як-то визначено у пункті 3.7. договору приймання – передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоду постачання, оформлюється актом приймання – передачі, а остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (пункт 6.1. договору). За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожен день прострочення (пункт 8.1, 8.2 договору). Розділ 12 передбачає, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печаткою, і є в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення. Додатковою угодою № 1 від 26 жовтня 2018 року та додатковою угодою № 2 від 31 жовтня 2018 року контрагентами узгоджено, що договір діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2018 року до 31 жовтня 2018 року. Крім того, в даній додатковій угоді внесено зміни до розділу 3 та встановлено, що виключно споживач несе відповідальність за достовірність обсягів газу, зазначених ним в довідці про загальний обсяг використаного газу та акті приймання – передачі природного газу. Крім того, додатковою угодою № 3 від 05 листопада 2018 року було змінено ціну природного газу, який поставляється, а також строк реалізації природного газу до 30 листопада 2018 року. Також додатковою угодою № 4 від 30 листопада 2018 року сторонами викладено розділи 1-12 договору в новій редакції. Зокрема, визначено у пункті 1.1. договору, що постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.1., 1.2. договору). Крім того, у пункті 2.1. договору встановлено, що постачальник передає споживачу в період з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 64, 238 тис. куб. метрів. Приймання – передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5 % відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1. цього договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7. цього договору. При цьому, якщо фактичний об`єм (обсяг) використаного природного газу буде меншим від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недовикористаного обсягу газу за звітній (розрахунковий) період. (пункт 3.8, 3.13, 3.13.1 договору). Згідно пункту 5.1. договору, остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, а відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов пункту 3.13. цього договору проводиться поетапно (розрахунок збитків, формування та надання акту – претензії після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, і споживач протягом 20 робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний відшкодувати їх). За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожен день прострочення (пункт 7.1, 7.2 договору). Згідно пункту 11.1 договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника , і є в частині реалізації природного газу до 30 квітня 2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення. При цьому, додатковою угодою № 5 від 14 березня 209 року відстрочено до 01 березня 2019 введення в дію пунктів 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2., абз. 2 підп. 3.9.2 пункту 3.9., пункту 3.9., 3.13, 5.7 абз. 5 підп. 5 пункту 6.2., підп. 8 пункту 6.2., підп. 4 пункту 6.3., абз. 3 підп. 2 пункту 6.4 договору, а пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз. 1 підп. 3.9.2 пункту 3.9., абз. 4 підп. 5 пункту 6.2., абз. 2 підп. 2 пункту 6.4. втрачають свою дію з 01 березня 20189 року. 29 березня 2019 року додатковою угодою № 6 змінено найменування постачальника.

Як вказує позивач у позовній заяві, на виконання умов договору останній передав за актами приймання-передачі від 31 жовтня 2018 року, 30 листопада 2018 року, 31 грудня 2018 року, 31 січня 2019 року, 28 лютого 2019 року, 31 березня 2019 року, 30 квітня 2019 року природний газ, проте відповідач, в порушення умов договору та прийнятих на себе зобов`язань, оплату здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі. При цьому, враховуючи, що за підсумками березня 2019 та квітня 2019 року різниця між замовленим обсягом природного газу і фактичним обсягом (об`ємом) перевищує 5%, позивач звернувся до відповідача з актом-претензією, в якій просив сплатити суму збитків в загальній сумі 16 970,56 грн. Докази направлення наявні в матеріалах справи.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення боргу в загальній сумі 40 686,09 грн., у тому числі: основний борг у сумі 27 976,54 грн., пеню в сумі 6 179,02 грн., три відсотка річних у сумі 2 174,09 грн., інфляційні втрати у сумі 2 591,62 грн., а також збитки в сумі 20 935,74 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд визначає, що за своєю правовою природою він є договором поставки, оскільки в ньому визначена зобов`язальна дії, які необхідно здійснити позивачу, а саме поставити природний газ (правова дія, яка регулюється гл. 54 ЦК України та § 1 гл. 30 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов`язання щодо постачання природного газу на користь відповідача виконав належним чином, зауважень щодо переданого газу від відповідача не надходило. Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу з жовтня 2018 року по квітень 2019 року. Необхідно зазначити, що акти приймання - передачі , за своїм сутнісним змістом засвідчують факт отримання споживачем природного газу, та зобов`язує останнього сплатити грошові кошти за спожитий природний газ, відповідно до укладеного договору. Зауважень щодо переданого природного газу (його об`ємів чи невірно здійснених розрахунків) від відповідача не надходило.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Тобто, дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Так, за пунктом 5.1. договору (в редакції додаткової угоди 4 від 30 листопада 2018 року), остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання природного газу

Разом з тим, відповідач у визначений договором строк оплату за переданий природний газ здійснював з порушенням строків, зазначених у договорі, що підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи випискою (операції по підприємству «Наш дім – 82 ОСББ» з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2020 року).

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення статей 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б свідчили про своєчасну та повну оплату поставленої природного газу за період з жовтня 2018 по квітень 2019 року, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 40 686,09 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання. Виходячи із цих загальних засад, має встановлюватися і наявність або відсутність вини: особа має визнаватися невинуватою, якщо вона вжила всіх заходів для належного виконання зобов`язання при тому ступені турботливості та обачності, що вимагалася від неї за характером зобов`язання та умовами обороту.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення вчасної та повної оплати поставленого природного газу. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв поставлений йому природний газ, однак не здійснив з позивачем повного розрахунку, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 27 976,54 грн. основної суми заборгованості по сплаті договором є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язання, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 6 179,02 грн., три відсотка річних у сумі 2 174,09 грн., інфляційні втрати у сумі 2 591,62 грн., а також збитки в сумі 1 764,82 грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст.193, ч. 1 ст.216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 904/3565/18 від 23 квітня 2019 року, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України).

У пункту 7.1., 7.2. договору встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пунктів 5.1., 5.6. цього договору, він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.

В даному разі розмір штрафної санкції, обумовлений в договорі в розмірі 15,3%, є не вищим від подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з розділу 7 договору, приписів ст. 231 Господарського кодексу України, суд встановив, що дане нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства та умовам договору. Здійснивши перерахунок штрафної санкції, з урахуванням вартості поставленого природного газу по кожному із актів приймання – передачі та строку оплати із якої обліковуються штрафна санкція, суд встановив, що позивачем арифметично вірно визначено суму пені, що зумовлює задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача суми пені в розмірі 6 179,02 грн.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми».

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі статті 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача три відсотка річних у сумі 2 174,09 грн., інфляційні втрати у сумі 2 591,62 грн.,

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, а також порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд приходить до висновку, що позивачем вірно та детально, з урахуванням кожного акту та проведених відповідачем оплат, проведено розрахунок похідних вимог, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідачем не оспорено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, власного розрахунку вказаних сум не подано.

Як встановлено судом, у відповідності до пункту 3.13. договору, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1 договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 договору.

Відповідно до пункт 2.1. договору постачальник передає споживачу у період з 01 жовтня 2018 року по 30 квітня 2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 64, 238 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (тис. куб. м): у березні 10 тис. куб. метрів., а у квітні 8 тис. куб. метрів.

Наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу підтверджується обсяг спожитого відповідачем газу, зокрема, згідно акту від 31 березня 2019 року відповідач у березні фактично спожив природний газ у обсязі 8,52800 тис. куб. метрів., що на 1,47200 тис. куб. м ніж узгоджено сторонами пункті 2.1. договору. Крім того, у квітні 2019 року спожив 1,52000 тис. куб. метрів, проти узгодженої у пункті 2.1. договору обсягу (об`єму) природного газу у розмірі 8,00000 тис. куб. метрів (акт приймання – передачі природного газу від 30 квітня 2019 року).

Пунктом 6.3. договору визначено, що постачальник має право вимагати від споживача відшкодування постачальнику збитків, що виникли через порушення споживачем умов п. 2.1 цього договору, у разі якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.

Вказаний пункт договору, що почав діяти з 01 березня 2019 року (згідно умов додаткової угоди № 5 від 14 березня 2019 року) узгоджується із умовами пункту 1 Розділу VІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30 вересня 2015 року (далі – Правила).

У відповідності до пункту 3.13. договору якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1 договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 договору. При цьому, розмір збитків визначається таким чином: якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період; якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов`язаний відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою: В = (Vф-Vп) х Ц х К, де: Vф - об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу; Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 договору; Ц - ціна природного газу за цим договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.

Згідно з частиною 1 статті 623 ЦК боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, а відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов`язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 15 березня 2019 року звернувся до відповідача із актом-претензією № 26-806-19, якою вимагав від відповідача, на підставі пунктів 3.13., 5.7. договору та пункту 1 Розділу VІ Правил, сплатити збитки в розмірі 3 965,18 грн., розрахованих як різницю між замовленим в березні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 року природного газу за договором. Крім того, 11 червня 2019 року відповідачу була направлений акт-претензія № 26-1913-19, за умовами якого позивач просив відшкодувати йому збитки в розмірі 16 970,56 грн., розрахованих як різницю між замовленим в квітні 2019 року обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019 року природного газу за договором. Докази направлення на адресу відповідача вказаних актів наявні у матеріалах справи.

Враховуючи, що нарахування збитків за відхилення договірного споживання обсягу газу передбачено умовами договору та те, що відповідачем не надано доказів визнання договору недійсним в цій частині, суд вважає нарахування позивачем збитків за порушення договірного споживання обсягу природного газу у березні-квітні 2019 року правомірним.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку збитків, судом встановлено, що такий відповідає обставинам справи щодо порушення відповідачем договірних величин споживання природного газу та є арифметично правильним, відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 764,82 грн.збитків підлягають задоволенню.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги позивача підлягають повному задоволенню, з урахуванням вище викладеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наш дім-83" (61052, місто Харків, вулиця Велика Панасівська, будинок 83, ідентифікаційний код юридичної особи 38382148) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 2007720) основний борг у сумі 27 976,54 грн., пеню в сумі 6 179,02 грн., три відсотка річних у сумі 2 174,09 грн., інфляційні втрати у сумі 2 591,62 грн., а також збитки в сумі 1 764,82 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у сумі 2 270,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "27" травня 2021 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/838/21