Рішення № 97217382, 22.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2021Справа № 910/17164/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

справу № 910/17164/20

за позовом Приватного підприємства "АВТОШЛЯХ УКРАЇНА"

до Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни

про стягнення 338 717,90 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Коломієць А.Ф.; Книшов І.Г.;

від відповідача: Федосін А.В., Фекете Й.Й.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне підприємство "АВТОШЛЯХ УКРАЇНА" з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни про стягнення 340453,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги в сумі 297 658,50 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 31918,25 грн, інфляційні втрати - 4581,16 грн та 3% річних у розмірі 6296,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 позовну заяву Приватного підприємства "АВТОШЛЯХ УКРАЇНА" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

30.11.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від Приватного підприємства "АВТОШЛЯХ УКРАЇНА" надійшла заява про усунення недоліків та заява про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про зменшення позовних вимог.

Так, згідно з поданою позивачем заявою про уточнення позовних вимог, останній просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги в сумі 296 145,33 грн, за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 31743,08 грн, інфляційні втрати - 4566,49 грн та 3% річних у розмірі 6263,00 грн.

Відтак, ціна позову визначена позивачем у розмірі 338 717,90 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дати вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі.

05.01.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що між позивачем і відповідачем ніколи не підписувалось і не укладалось жодних договорів. Також, у відзиві відповідач просить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву, оскільки на адресу відповідача копія позовної заяви не надходила, а з матеріалами справи представник ознайомився тільки 23.12.2020.

Крім того, 11.01.2021 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналів доказів, копії яких додані до позовної заяви, оскільки у відповідача оригінали таких документів відсутні і відповідач стверджує, що ніколи їх не підписував.

Розглянувши заяви відповідача про поновлення процесуального строку, які містились у відзиві на позовну заяву та клопотанні про витребування доказів, суд визнав вказані заяви обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст.119 ГПК, у зв`язку з чим прийняв їх до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2021 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 18.02.2021. Витребувано у позивача для огляду в судовому засіданні оригінали доказів, копії яких додані до позовної заяви, а саме: Договору № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019; договору-заявки/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; договору-заявки/транспортне замовлення № 10 від 27.01.2020; договору-заявки/транспортне замовлення № 3 від 06.02.2020; акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ0000020 від 02.03.2020; CMR № 0104829; № 453223; № 547597; CARNET-ATA № UA/01/0027/20; CARNET-ATA № UA/01/0050/20; доказів направлення на електронну адресу відповідача рахунків на оплату (роздруківку електронного листа з датою відправлення і адреси електронної пошти).

18.02.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з зайнятістю адвоката в іншому судовому процесі.

Присутній у судовому засіданні 18.02.2021 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю надати витребувані судом оригінали документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 відкладено судове засідання на 04.03.2021.

04.03.2021 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи, які були витребувані ухвалою суду від 02.02.2021.

Присутній у судовому засіданні 04.03.2021 представник позивача надав суду для огляду оригінали Договору № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019; договору-заявки/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; договору-заявки/транспортне замовлення № 10 від 27.01.2020; договору-заявки/транспортне замовлення № 3 від 06.02.2020; акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ0000020 від 02.03.2020; CMR № 0104829; № 453223; № 547597; CARNET-ATA № UA/01/0027/20; CARNET-ATA № UA/01/0050/20.

Представник відповідача зазначив, що позивач надав Договір № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019; договір-заявку/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; договір-заявку/транспортне замовлення № 10 від 27.01.2020; договір-заявку/транспортне замовлення № 3 від 06.02.2020, які не містять оригіналів підпису та печатки ФОП Шміголь О.В.

Представники позивача визнали, що Договір № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 особисто відповідачем підписано не було, що також підтверджується електронним листуванням доданим до матеріалів справи. При цьому, договори-заявки/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020, № 10 від 27.01.2020, № 3 від 06.02.2020, були укладені між сторонами за допомогою факсимільного зв`язку.

Відповідно до ст. 216 ГПК України в судовому засіданні було оголошено перерву до 25.03.2021.

15.03.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

22.03.2021 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивач не надав витребувані судом оригінали документів, зокрема, договорів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

25.03.2021 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з хворобою адвоката.

Присутній у судовому засіданні 25.03.2021 представник відповідача просив задовольнити клопотання та залишити позов без розгляду.

Представник позивача в засідання суду не з`явився.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, відмовив у його задоволенні, у зв`язку з відсутністю підстав, наведених у ст. 226 ГПК України.

Відповідно до ст. 202 ГПК України в судовому засіданні було постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 08.04.2021.

В судовому засіданні 08.04.2021 представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на недоведеність позивачем належними засобами доказування виникнення між сторонами договірних відносин.

Відповідно до ст. 216 ГПК України в судовому засіданні було оголошено перерву до 22.04.2021.

Під час розгляду справи судом було враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 22.04.2021, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Як вбачається з заявлених позовних вимог, позивач зазначає про те, що 02.11.2019 між позивачем (за договором - експедитор) та відповідачем (за договором - замовник) було укладено Договір № 62 на транспортне обслуговування, (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник замовляє, а експедитор надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародних сполученнях та по Україні.

З розділу 3 договору вбачається, що ціни на послуги узгоджуються сторонами в замовленнях на перевезення і вказуються у рахунках-фактурах експедитора (п. 3.1.). У випадку, якщо сторонами в замовленні на перевезення визначено вартість перевезення вантажу в іноземній валюті, то розрахунки здійснюються в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на розвантаження (п. 3.2.).

Загальна сума договору складається з сум вартості всіх наданих послуг за весь час дії договору та визначається на підставі сум, що вказані в замовленнях на перевезення та рахунках-фактурах експедитора (п. 3.3.).

Згідно п. 8.2. договору, за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт виконаних робіт. У випадку, якщо відправлений експедитором замовнику акт виконаних робіт ним не підписаний і не заперечений на протязі 5 банківських днів з моменту його отримання замовником, він вважається ним прийнятий без змін та підлягає оплаті в повному обсязі (п. 8.7. договору).

Відповідно до умов пункту 8.3 договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2020 р.

У п. 8.6. договору визначено, що договір, зміни та доповнення до нього, «Замовлення на перевезення», отримані від замовника за допомогою факсимільного зв`язку, електронною поштою, мають юридичну силу.

Сторони зобов`язуються після ознайомлення та підписання даного договору, отриманого за допомогою електронного факсимільного зв`язку, обмінятися оригінальними примірниками останнього (п. 8.8. договору).

На виконання умов основного договору, відповідачем було здійснено замовлення перевезення вантажу на підставі Договорів-заявок/транспортне замовлення:

- № 9 від 27.01.2020 за маршрутом Мадрид (Іспанія)-Київ (Україна), сума фрахту 2700 євро, термін оплати 10 днів після вивантаження автомобіля;

- № 10 від 27.01.2020 за маршрутом Київ (Україна) - Мілан (Італія) - Мюнхен (Німеччина) - Київ (Україна), сума фрахту 6700 євро, термін оплати 5-6 днів по оригіналам документів;

- № 3 від 06.02.2020 за маршрутом Берлін (Німеччина) - Київ (Україна), сума фрахту 1400 євро, термін оплати до 7-ми днів після вивантаження.

Як стверджує позивач, за результатами здійснених перевезень вантажів на адресу відповідача засобами електронної пошти були надіслані, зокрема, для оплати рахунки-фактури № СФ-000083 від 04.02.2020, № СФ-000087 від 11.02.2020, №СФ-000093 від 02.03.2020, а також для підписання акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000008 від 04.02.2020, № ОУ-0000013 від 11.02.2020, № ОУ-0000020 від 02.03.2020.

Також, на підтвердження надання послуг з перевезення вантажів на замовлення відповідача позивач надав останньому CMR №0104829, CMR № 453223, CMR № 547597; АТА-Карнет UA № 01/0050/20, UA № 01/0027/20.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором щодо своєчасної та повної оплати наданих послуг, у зв`язку з чим суд просить стягнути з останнього заборгованість за отримані послуги у сумі 296 145,33 грн, згідно з заявою про уточнення позовних вимог (арк.спр.57-58), а також нараховані за прострочення її сплати пеню в сумі 31918,25 грн на підставі п. 5.5. договору, інфляційні втрати - 4581,16 грн та 3% річних у розмірі 6296,00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилається на відсутність оригіналів договору на транспортне обслуговування від 02.11.2019 та договорів-заявок, підписаних з боку відповідача та скріплених її печаткою.

Також, відповідач зазначив про те, що у CMR та АТА-Карнет позивача не зазначено в якості перевізника, а відтак він не має права на пред`явлення позову щодо стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 316 Господарського кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Стаття 929 Цивільного кодексу України визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Стаття 931 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Так під час розгляду справи, у зв`язку із запереченнями відповідача, щодо укладення договорів на перевезення вантажів, на яких гуртуються позовні вимоги, суд витребував у позивача для огляду в судовому засіданні оригінали Договору № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019; договору-заявки/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; договору-заявки/транспортне замовлення № 10 від 27.01.2020; договору-заявки/транспортне замовлення № 3 від 06.02.2020; акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ0000020 від 02.03.2020; CMR № 0104829; № 453223; № 547597; CARNET-ATA № UA/01/0027/20; CARNET-ATA № UA/01/0050/20, а також витребував докази направлення на електронну адресу відповідача рахунків на оплату (роздруківку електронного листа з датою відправлення і адреси електронної пошти) наданих послуг.

В судовому засіданні 04.03.2021 представники позивача надали документи, витребувані судом. Під час огляду витребуваних документів судом було встановлено, що Договір № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019; договори-заявки/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; № 10 від 27.01.2020; № 3 від 06.02.2020; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ0000020 від 02.03.2020 не містять оригіналів підпису та печатки ФОП Шміголь О.М.

Як пояснив директор ПП «Автошлях України», присутній у засіданні суду, вказані документи були підписані відповідачем та отримані позивачем за допомогою факсимільного зв`язку електронною поштою, що не протирічить умовам п. 8.6. договору.

Також, позивач надав оригінали CMR № 0104829; № 453223; № 547597; CARNET-ATA № UA/01/0027/20; CARNET-ATA № UA/01/0050/20. Зокрема, на CMR № 0104829 та №UA/01/0027/20 у графі 24 були наявні підпис і печатка ФОП Шміголь О.М.

Крім того, в порядку ст. 80 ГПК України позивач надав суду докази направлення засобами електронної зв`язку рахунків на оплату, наданих послуг.

Проте, з поданого до суду листування було встановлено, що всі рахунки на оплату були надіслані на електронну пошту Стенд-Маркет. У своїх усних поясненнях представники позивача зазначили, що ФОП Шміголь О.М. діяла виключно в інтересах вказаної юридичної особи та за її рахунок

15.03.2021 позивач на підтвердження заявлених позовних вимог надав в якості доказів електронне листування, з якого вбачається повна ідентичність замовлень на перевезення вантажів за маршрутами та реквізитами, вказаним у договорах-заявках/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; № 10 від 27.01.2020; № 3 від 06.02.2020. При цьому, вказане листування також було здійснено з електронної адреси Стенд-Маркет. Окрім цього, з вказаної адреси відбулось і листування директора відповідача Коломієць Антоніни безпосередньо з Оленою Шміголь відносно підписання Договору № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019 (арк.спр.144-155).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 26.02.2020 на підставі рахунку №СФ-000083 від 04.02.2020 частково були оплачені надані позивачем послуги в сумі 10 928,00 грн. При цьому, вказаний рахунок було виставлено згідно з договором-заявкою №9 від 27.01.2020 за маршрутом Мадрид (Іспанія)-Київ (Україна), сума фрахту 2700 євро, термін оплати 10 днів після вивантаження автомобіля, що свідчить про замовлення відповідачем даної послуги.

Також, суду було надано в оригіналі з підписом і печаткою ФОП Шміголь О.М. CMR №0104829, яка підтверджує виконання договору-заявки № 3 від 06.02.2020 за маршрутом Берлін (Німеччина) - Київ (Україна), сума фрахту 1400 євро, термін оплати до 7-ми днів після вивантаження.

На підтвердження виконання договору-заявки № 10 від 27.01.2020 за маршрутом Київ (Україна) - Мілан (Італія) - Мюнхен (Німеччина) - Київ (Україна), сума фрахту 6700 євро, термін оплати 5-6 днів по оригіналам документів суду було надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ0000020 від 02.03.2020, підписаного відповідачем.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 29.04.2021 у справі № 910/4676/19). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, здійснивши оцінку кожного наданого позивачем доказу окремо та в їх сукупності, а також за відсутності з боку відповідача жодних доказів на спростування доказів, наданих позивачем, суд дійшов висновку про виникнення між сторонами відносин, пов`язаних з наданням послуг з транспортного експедирування на підставі договорів-заявок/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; № 10 від 27.01.2020; № 3 від 06.02.2020.

Водночас, суд відхиляє твердження позивача щодо укладання вказаних договорів-заявок на виконання умов Договору № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019, оскільки позивач не надав суду доказів надіслання на адресу відповідача оригіналу примірника вказаного договору, як того просила у своїх листах здійснити ФОП Шміголь О.М.

Крім того, як вбачається з Договору № 62 на транспортне обслуговування, датою укладання вказаного договору зазначено 02.11.2019, тоді як суду було представлено листування щодо укладання вказаного договору з ФОП Шміголь О.М. за 04.02.2020, тобто вже після укладання договорів-заявок/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; № 10 від 27.01.2020, що також виключає можливість застосування умов вказаного договору до правовідносин сторін.

Отже, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов`язань за договорами-заявками/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; № 10 від 27.01.2020; № 3 від 06.02.2020 щодо повної та своєчасної оплати послуг з перевезення вантажів.

З огляду на вище встановлені обставини, суд вважає, що позивачем належним чином підтверджено факт надання послуг з перевезення вантажу на суму 296 145,33 грн., які прийняті відповідачем без заперечень та зауважень.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене та положення договорів-заявок/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; № 10 від 27.01.2020; № 3 від 06.02.2020, суд дійшов висновку, що строк оплати наданих послуг на день розгляду справи є таким, що настав.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Водночас, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач до суми позовних вимог безпідставно включив суму заборгованості в розмірі 10928,00 грн, сплачену відповідачем 26.02.2020, що підтверджується банківською випискою, долученої до матеріалів справи (арк.спр.56).

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню в розмірі 285 217,33 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені в сумі 31918,25 грн на підставі п. 5.5. Договору № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1-3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін), або стягнення пені за невиконання основного зобов`язання передбачено законом.

Водночас, суд за результатом оцінки поданих сторонами доказів дійшов висновку про відсутність виникнення між сторонами правовідносин на підставі Договору № 62 на транспортне обслуговування від 02.11.2019, що виключає можливість стягнення пені на підставі вказаного договору, у зв`язку з чим відмовляє в цій частині позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат у сумі 4581,16 грн та 3% річних у розмірі 6296,00 грн за порушення строків грошового зобов`язання суд зазначає слідуюче.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата річних процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Враховуючи зібрані у справі докази та умови, визначені у договорах-заявках/транспортне замовлення № 9 від 27.01.2020; № 10 від 27.01.2020; № 3 від 06.02.2020 щодо строків оплати наданих послуг, суд дійшов висновку про нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суми заборгованості, які виникли за договорами-заявки № 9 від 27.01.2020 і № 3 від 06.02.2020.

З доданих до матеріалів справи CMR та рахунків №СФ-000083 від 04.02.2020, №СФ-000087 від 11.02.2020, суд вважає, що боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з 14.02.2020 (договір-заявка № 9 від 27.01.2020) і з 18.02.2020 (договір-заявка №3 від 06.02.2020) відповідно.

Щодо прострочення виконання зобов`язань за договором-заявкою № 10 від 27.01.2020, в матеріалах справи відсутні належні докази, які підтверджують факт отримання відповідачем оригіналів документів по виконаному перевезенню, з чим пов`язаний термін оплати наданих послуг, що позбавляє суд можливості чітко визначити період нарахування 3% річних та інфляційної складової боргу.

Таким чином, судом здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за договором-заявкою № 9 від 27.01.2020 за період з 14.02.2020 по 27.10.2020 (кінцева дата визначена позивачем у позові) з урахуванням часткової сплати суми заборгованості, а за договором-заявкою №3 від 06.02.2020 - за період з 18.02.2020 по 27.10.2020.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню на суму 285 217,33 грн. основного боргу, 2 193,84 грн. 3% річних та 1882,57 грн. інфляційних втрат.

Відносно заперечень відповідача, суд відзначає, що доведенню підлягає не лише відсутність оригіналів підпису і печатки на договорі, а й фактичне не отримання послуг від позивача за такими договорами, що відповідачем належними засобами доказування під час розгляду справи спростовано не було.

Також, суд вважає безпідставними твердження відповідача щодо неможливості пред`явлення позову саме позивачем, так як останній не виступав перевізником, оскільки вимоги позивача гуртувались саме на тій обставині, що він виступав експедитором за договорами-заявками (а не перевізником) і в силу положень ст. 316 ГК України, ст. 929 ЦК України має право на отримання плати за замовлені послуги.

Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Приймаючи до уваги все вище викладене, позовні вимоги Приватного підприємства "АВТОШЛЯХ УКРАЇНА" до Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шміголь Олени Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "АВТОШЛЯХ УКРАЇНА" (02096, м. Київ, вул. Ново-Дарницька, 13, кв. 57; ідентифікаційний код 36046673) основний борг у сумі 285 217 грн. 33 коп., 2193 грн. 84 коп. - 3% річних, 1882 грн. 57 коп. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 4339 грн. 41 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 27.05.2020.

Суддя А.І. Привалов