Рішення № 97211266, 24.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 травня 2021 року 09:35 № 640/31651/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Левкович А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (04212, м. Київ, вул. М. Тимошенка, 2Д)

про визнання протиправною та скасування постанови від 16 березня 2020 року ВП

№33531364,-

за участю:

представника позивача - не прибув

представника відповідача - не прибув

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16 березня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 44 304,54 грн. (ВП №33531364).

Заявлені позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що стягнення виконавчого збору за відсутності фактичного виконання виконавчого документа та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень є безпідставним. Також, представник позивача повідомив, що наявний спір щодо виконання виконавчого документа врегульовано позивачем з ТОВ «Оптима Факторинг», а заборгованість за кредитним договором продано.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до судового розгляду.

Представник відповідача на виконання вимог ухвал від 19 січня 2021 року, від 12 березня 2021 року та від 12 квітня 2021 року не надав до суду копій матеріалів виконавчого провадження, як і не повідомив причин неможливості виконання вказаних рішень суду. Також представник відповідача не надав до суду відзиву на адміністративний позов.

У призначене судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до вимог частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

20 березня 2020 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання постанови №33531364 від 16 березня 2020 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 44 304,54 грн. з ОСОБА_1 .

Як стверджує позивач, оскаржувана постанова винесена після повернення за заявою стягувача виконавчого листа щодо виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2011 року в справі №2-2815/11 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 441 225,42 грн.

Додатково позивач повідомила, що ТОВ «Оптима Факторинг» (новий кредитор за кредитним договором №01-363/08-А від 05 березня 2008 року) відкликало виконавчий лист Оболонського районного суду міста Києва №2-2815/11 та передало його для виконання приватному виконавцю ОСОБА_3 .

Так, 09 липня 2020 року за заявою ТОВ «Оптима Факторинг» приватним виконавцем ОСОБА_3 відкрито виконавче провадження №62513845.

Так, у зв`язку з відкликанням виконавчого листа та поверненням його без виконання за заявою стягувача, Оболонським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 16 березня 2020 року прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 44 304,54 грн.

Незгода позивача із вказаною постановою про стягнення виконавчого збору зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VIII, в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 2 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, зокрема, обов`язковості виконання рішень; законності.

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону №1404-VIII).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Крім того, вимогами пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02 квітня 2012 року №512/5 (в редакції станом на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачено, що стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Вимогами статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, сума виконавчого збору визначається не із фактично стягнутої суми, а із суми, яка підлягає примусовому стягненню.

Згідно резолютивної частини рішення, на примусове виконання якого 07 березня 2012 року Оболонським районним судом міста Києва видано виконавчий лист, вбачається, що стягненню підлягала кредитна заборгованість в розмірі 441 225,42 грн. та 1 820,00 грн. судових витрат солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Питання солідарного обов`язку боржників визначений статтею 543 Цивільного кодексу України. Так, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Крім того, у виконавчому листі Оболонського районного суду міста Києва від 07 березня 2012 року боржником значиться ОСОБА_1 .

Відтак, з урахуванням солідарності стягнення кредитної заборгованості можливим є згідно норм чинного законодавства стягнення її із одного з боржників. Відтак, і визначення суми виконавчого збору у розмірі 44 304,54 грн., на думку суду, є таким, що узгоджується з нормами чинного законодавства.

Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Аналогічну норму чинного законодавства містить частина 3 статті 40 Закону №1404-VIII.

Позивач вважає, що відповідач не мав правових підстав для стягнення з нього виконавчого збору, оскільки державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум та не стягнув у примусовому порядку зазначену суму, а питання погашення заборгованості врегульовано поза межами виконавчого провадження.

Однак, суд звертає увагу, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується лише у тому випадку, коли рішення суду боржником виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. У випадку, коли державним виконавцем було відкрито виконавче провадження за виконавчим документом, вимоги якого станом на час відкриття виконавчого провадження не виконані, та в подальшому закінчено виконавче провадження або повернуто виконавчий документ, нормами законодавства чинними станом на час прийняття оскаржуваної постанови, прямо передбачено обов`язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

Водночас, сплата позивачем суми заборгованості (на підтвердження таких тверджень не надано до суду жодних доказів) не є добровільним виконанням рішення суду, а свідчить про фактичне його виконання в рамках спірного виконавчого провадження, оскільки вказану суму сплачено після відкриття виконавчого провадження, а не до його відкриття.

Крім того, неможливість за наслідками вчинених виконавчих дій виконання судового рішення не нівелює факту вчинення таких виконавчих дій з метою примусового виконання виконавчого документа.

При цьому, можливість стягнення з боржника виконавчого збору пов`язана із фактом вчинення державним виконавцем виконавчих дій, а не фактичним виконанням рішенням суду.

В силу частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови та, як наслідок, задоволення адміністративного позову.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з критеріїв, визначених частиною 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак підстави для її скасування в судовому порядку відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для здійснення розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому частиною першою статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому статтями 292, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII).

Суддя А.Б. Федорчук