Рішення № 97210529, 27.05.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

27 травня 2021 р. справа № 520/4952/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, площа Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 14.01.2021 року про відмову у перерахунку призначеної ОСОБА_1 пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 01.10.2020 року перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії без обмежень максимальним розміром з розрахунку 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включені всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на підставі довідки Харківської обласної прокуратури від 02.11.2020 №21-78 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювати у подальшому виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії без обмежень її максимальним розміром з розрахунку 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включені всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з положеннями п.3 та п.10 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг та у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.3 та п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у вересні 2008 року позивач був звільнений з посади прокурора - криміналіста відділу криміналістики прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років відповідно до положень ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 року в редакції, що діяла на момент звільнення позивача з органів прокуратури і отримав право на пенсію за вислугу років в розмірі 90% від середнього заробітку, без обмежень максимальним розміром, яка була призначена позивачу у зазначеному розмірі і яку він продовжує отримувати на даний час. 02 листопада 2020 року Харківською обласною прокуратурою, у зв`язку з запитом позивача, було складено довідку за №21-78 «Про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій» за нормами, чинними на 11.09.2020, відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-УІІ від 14.10.2014 року. 05.01.2021 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про перерахунок раніше призначеної мені пенсії у бік її підвищення без обмеження максимальним розміром на підставі отриманої з Харківської обласної прокуратури вищезазначеної довідки №21-78 від 02.11.2020. Вказану довідку №21-78 від 02.11.2020 позивачем було спрямовано відповідачеві разом із вищезазначеною заявою про перерахунок пенсії. 26 січня 2021 року з відділу перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області позивачем було отримано копію рішення від 14.01.2021, прийнятого у зв`язку з його заявою від 05.01.2021 року про перерахунок моєї пенсії у бік її підвищення без обмежень максимальним розміром, яким у перерахунку мені пенсії відмовлено. Відмова у перерахунку пенсії позивача мотивована тим що «При перерахунку пенсії згідно закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІГ аналогічних розрахунків Генеральної прокуратури України, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №657 від 30.08.2017 року, розмір пенсії є значно меншим ніж ОСОБА_1 отримуєна даний час...». Позивач вказав, що прийняте відповідачем рішення від 14.01.2021 року порушує вимоги Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» №1697-УІІ від 14.10.2014 року, Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 р. №3668, оскільки на момент виходу позивача на пенсію не існувало будь-яких правових норм щодо обмеження її максимальним розміром, то очевидно, що окрім права на пенсію у сумі 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати, позивач отримав також право на пенсію без обмеження її максимальним розміром, який був встановлений лише у подальшому положеннями вище наведеного Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 р. №3668. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що 05.01.2021 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління із заявою про перерахунок пенсії відповідно до довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) що враховується для перерахунку пенсії №21-78 від 02.10.2020, виданою Харківською обласною прокуратурою відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з розрахунку розміру, що діяв на момент призначення пенсії (90%) із середнього заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії. Рішенням відділу перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 963300179358/054 від 14.01.2021 було відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку із тим, що на даний момент позивач отримує пенсію у розмірі 18991,04 грн. Але після перерахунку розмір пенсії, з урахуванням обмежень передбачених ч.3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» складає 17690,00 грн., у зв`язку з чим прийнято рішення щодо недоцільності здійснення такого перерахунку. З огляду на викладене, представник відповідача з адміністративним позовом не погоджується та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до присів ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З наявних матеріалів справи вбачається, що постановою Московського районного суду м. Харкова від 29.04.2013 року по справі №643/5279/13-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова щодо обмеження ОСОБА_1 його права на отримання пенсії у розмірі 90% місячної (чинної) заробітної плати. Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Московському районі міста Харкова провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2012 року на підставі довідки прокуратури Харківської області від 22.08.2012р. №18-653, виходячи із розрахунку 90% від місячної (чинної) заробітної плати та здійснити відповідні виплати. Вказана постанова були залишена в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.03.2014 року.

Також, постановою Московського районного суду м. Харкова від 01.07.2016 року по справі №643/6286/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано неправомірним рішення управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова, а саме: протокол від 20.05.2016 року про перерахунок пенсії із розрахунку 90% середнього заробітку прокурора-криміналіста. відповідно до наданої довідки прокуратури Харківської області №18- 158 від 25.02.2016 року з урахуванням Постанови КМУ №1013 від 09.12.2015 року та Постанови КМУ №763 від 30.09.2015 року. Зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова перерахувати призначену ОСОБА_1 пенсію у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, до якої включені всі види оплати праці, з якої було сплачено страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, без обмежень у бік її підвищення, у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько - слідчих працівників з першого місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії, тобто з 01 червня 2016 року. В інших вимогах відмовлено. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 року Постанову Московського районного суду м. Харкова від 01.07.2016р. по справі №643/6286/16-а залишено без змін.

Судом встановлено, що на підставі вказаного рішення суду відповідачем 02.09.2019 року було проведено перерахунок пенсії позивача, за наслідками якого розмір пенсії позивача склав 18991,04 грн. Саме у вказаному розмірі позивач отримає пенсію на час розгляду даної справи.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 02 листопада 2020 року Харківською обласною прокуратурою було складено на ім`я позивача довідку за №21-78 «Про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій» за нормами, чинними на 11.09.2020, відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-УІІ від 14.10.2014 року.

05.01.2021 року позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про перерахунок раніше призначеної мені пенсії у бік її підвищення без обмеження максимальним розміром на підставі отриманої з Харківської обласної прокуратури вищезазначеної довідки №21-78 від 02.11.2020. Вказану довідку №21-78 від 02.11.2020 позивачем було спрямовано відповідачеві разом із вищезазначеною заявою про перерахунок пенсії.

14.01.2021 року відділом перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було прийнято рішення №963300179358/054, яким відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у перерахунку пенсії згідно заяви від 05.01.2021 року відповідно до довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) що враховується для перерахунку пенсії від 02.11.2020 року № 21-78, виданою Харківською обласною прокуратурою. Пенсія ОСОБА_1 була призначена відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 ст.50-1. При перерахунку пенсі згідно Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ, аналогічних розрахунків Генеральної прокуратури України, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 657 від 30.08.2017 року, розмір пенсії є значно меншим ніж ОСОБА_1 отримує на даний час. Тому, виплата пенсія буде проводитися у попередньому розмірі.

Згідно розрахунку пенсії позивача станом на 05.01.2021 року вбачається, що основний розмір пенсії позивача від середнього заробітку з 01.10.2020 року складає 37079,28 грн., однак вказана сума обмежена максимальним розміром пенсії у розмірі 17690,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

На дату призначення позивачу пенсії питання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури було врегульоване положеннями статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (надалі - Закон №1789-ХІІ), частина перша якої (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) встановлювала, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам визначались частиною сімнадцятою цієї статті, відповідно до якої призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Обмеження виплати пенсії максимальним її розміром встановлено Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності з 01 жовтня 2011 року та прийнятий з метою визначення заходів подальшого реформування пенсійної системи та збалансування солідарної системи пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України "Про прокуратуру" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Як встановлено пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом (до 1 жовтня 2011 року).

Також, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, частину п`ятнадцяту статті 50-1 Закону № 1789-XII замінено чотирма частинами такого змісту, зокрема: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв`язку з цим частини шістнадцяту - двадцяту вважати відповідно частинами дев`ятнадцятою - двадцять третьою".

Проте, Закон №1789-XII втратив чинність з 25 квітня 2015 року (з набранням чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII) крім, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1.

Відтак, частина вісімнадцята статті 50-1 Закону № 1789-XII, яка застосовувалась субсидіарно з пунктом 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 08 липня 2011 року №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" та врегульовувала питання виплати пенсій без обмежень, на час проведення перерахунку пенсії позивачу втратила чинність з набранням чинності Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Пенсійне забезпечення працівників прокуратури врегульовано ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» абзац шостий частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" викладено в такій редакції: Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність".

Згідно пунктів 1-3 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII цей Закон набирає чинності з 1 квітня 2015 року, крім: пункту 15 розділу I цього Закону, який набирає чинності з 25 квітня 2015 року; абзаців другого, третього і дев`ятого пункту 17 розділу I цього Закону, які набирають чинності з 28 березня 2015 року.

Порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Обмеження щодо виплати пенсії, щомісячного довічного грошового утримання, передбачені цим Законом, не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені особам, які проходять військову службу або перебувають на посадах у Міністерстві оборони України, Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України, Міністерстві внутрішніх справ України, Національній поліції, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, Державній спеціальній службі транспорту, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України, Державній прикордонній службі України, Управлінні державної охорони України, Державній пенітенціарній службі України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національній гвардії України, органах військової прокуратури або беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об`єктів у разі захоплення, відбитті спроб насильницького заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою; до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені відповідно до законів України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", на період виконання особами, яким вони призначені, повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.

Таким чином, вказаним Законом встановлено, що обмеження пенсії максимальним розміром не застосовуються протягом особливого періоду до пенсій, щомісячного довічного грошового утримання, що призначені особам, які проходять військову службу, перебувають на певних посадах або беруть участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні тощо.

Між тим, у вказаному Законі не зазначено, що він не застосовується до пенсій, які були призначені до набрання ним чинності.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2016 року абзац 6 частини п`ятнадцятої статті 86 Закону № 1697-VII доповнено реченням щодо тимчасового обмеження максимального розміру пенсії у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року.

Тимчасовий характер цієї норми продовжено до 31 грудня 2017 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 № 1774-VІІІ.

Суд зазначає, що на момент виникнення у позивача права на перерахунок пенсії, так і на час здійснення такого перерахунку, чинна редакція частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII передбачала, що максимальний розмір пенсії прокурорських працівників не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Отже, на момент проведення перерахунку пенсії позивачу, наведеними положеннями встановлюються тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов`язковими до виконання органами Пенсійного фонду України.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 05 липня 2018 року у справі № 462/2937/16-а, 24 липня 2018 року № 757/55947/16-а, 27 вересня 2018 року у справі № 493/1306/16-а, 27 вересня 2018 року у справі № 493/1497/16-а та 17 жовтня 2018 року у справі № 234/4153/17, від 29.10.2018 року у справі №243/2495/16-а.

Посилання на приписи статті 58 Конституції України не беруться до уваги, оскільки нові норми законодавства не поширюють свою дію на час до того, як вони набрали чинності.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статей 147, 151-2 та 152 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України, законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував чітку позицію стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.

У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов`язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Такі зміни нормативного регулювання перерахунку призначених пенсії працівникам органів прокуратури узгоджується із змістом статей 21, 22 Конституції України, позицією Конституційного Суду України викладеною у рішеннях від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, 22 травня 2018 № 5-р/2018, практикою Європейського суду з прав людини викладеною у рішеннях від 20 липня 2006 року по справі "Сокуренко і Стригун проти України" №29458/04 та №29465/04, 26 червня 2014 року у справі № 68385/10 «Суханов та Ільченко проти України», 09 жовтня 1979 року по справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland № 6289/73), 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00), 14 лютого 2012 року по справі «Аррас та інші проти Італії» (Arras and Others v. Italy № 17972/07) та практикою Суду Європейського Союзу у рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteana de Pensii Sibiu and оthers, Case C-258/14, 13 June 2017).

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року №5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Суд також враховує інститут дії закону в часі, а саме, можливість впливу на права позивача змін внесених у Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, саме з 15 липня 2015 року. У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За встановлених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання неправомірними дій відповідача, що полягають у відмові здійснити перерахунок пенсії позивача без обмеження максимального розміру та зобов`язання його здійснити такий перерахунок.

Щодо доводів позивача про те, що абзац 6 ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» викладена у редакції Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII, п. 2 Прикінцевих положень якого визначено, що дія цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовуються до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року, суд зазначає наступне.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII частину п`ятнадцяту статті 86 Закону України "Про прокуратуру" абзаци перший і другий викладено в такій редакції: Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються"; в абзаці четвертому цифри "2016" замінити цифрами "2017"; абзац шостий доповнити реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".

З аналізу вищевказаних норм слідує, що Законом № 911-VIII було внесено зміни лише в частині зміни цифр, а саме цифри "2016" замінено цифрами "2017".

Разом з тим, у п. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» наявність обмеження максимальним розміром пенсії було передбачено ще до внесення змін Законом № 911-VIII, а саме Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII за змістом прикінцевих положень якого не визначено обмеження щодо застосування його приписів до пенсій, які були призначені до набрання ним чинності, а тому суд відхиляє доводи позивача про розповсюдження обмеження максимальним розміром лише на пенсії, що призначені з 01.01.2016 року.

Щодо доводів позивача про те, що приписи абзацу першого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI застосовуються до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року, суд зазначає наступне.

По перше, при застосуванні обмеження пенсії за вислугу років позивача максимальним розміром відповідач керувався чинними положеннями абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону №1697-VII, а не приписами Закону №3668-VI.

По друге, аналізуючи норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI суд зазначає, що вказані норми стосуються виплат пенсії, призначеної до 01.10.2011, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії.

Таким чином, вказану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.

Суд звертає увагу на те, що пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Тобто, для осіб, яким призначено пенсію за законодавством, що не передбачало обмеження максимального розміру, законодавець передбачив лише збереження раніше призначеного розміру пенсії. Водночас право на здійснення перерахунку пенсії у розмірі, що перевищує максимально встановлений законом, законодавцем не передбачено.

Вказані висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 у справі №580/234/19, від 17.09.2020 у справі №826/11471/18, від 24.09.2020 у справі №640/5854/19.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, суд зазначає, що обмеження максимального розміру пенсії прокурорських працівників десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність передбачене чинними нормативно-правовими актами, тобто ґрунтується на вимогах закону.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду у постановах від 14.04.2021 року по справі №440/4954/20 та від 30.04.2021 року по справі №440/6469/20.

Судом встановлено, що після проведення з 05.01.2021 року перерахунку пенсії позивача, з правомірним обмеженням максимального розміру пенсії, розмір пенсії позивача склав 17690,00 грн.

При цьому, у відповідності до приписів пункту 4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що Рішенням відділу перерахунків пенсій №2 управління пенсійного забезпечення головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 963300179358/054 від 14.01.2021 правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії та залишено попередній розмір пенсії у розмірі 18991,04 грн., підстави для скасування вказаного рішення - відсутні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

Суд зазначає, що позовна вимога зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 01.10.2020 року перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії без обмежень максимальним розміром з розрахунку 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включені всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на підставі довідки Харківської обласної прокуратури від 02.11.2020 №21-78 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії, є похідною та також не підлягає задоволенню.

Відносно позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснювати у подальшому виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії без обмежень її максимальним розміром з розрахунку 90% від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включені всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

З огляду на викладене, суд вважає неможливим розглядати вимоги щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв`язку з вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Таким чином, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, внаслідок чого позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява N 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (кв. АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, площа Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 27.05.2021 року.

Суддя Біленський О.О.