Рішення № 97210092, 27.05.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 травня 2021 року м. Рівне №460/3488/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить:

1) визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011 включно та з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ІІ;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011 включно та з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати;

3) визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за періоди з 01.03.2011 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та з 01.01.2016 державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяної здоров`ю, в передбаченому законом розмірі як інваліду ІІІ групи, захворювання якого пов`язане з Чорнобильською катастрофою;

4) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за періоди з 01.03.2011 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та починаючи з 01.01.2016 пенсію у розмірі шести мінімальних пенсій за віком щомісячно і додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком щомісячно;

5) визнати протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ІІ за період з 17 липня 2018 року;

6) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаної доплати, починаючи з 17 липня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. У зв`язку з набуттям статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи вона набула право на отримання згідно зі статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підвищення до пенсії у зв`язку з проживанням на території радіоактивного забруднення, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії. Разом з тим, нарахування та виплату вказаних підвищення та пенсій відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж передбачено чинним законодавством. Положення законів України, якими обмежувалася дія норм статей 39, 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 22 травня 2008 року були визнані неконституційними. З огляду на зазначене, в спірний період відповідач мав нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії у зв`язку з проживанням на території радіоактивного забруднення, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державну пенсію постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не встановлених Кабінетом Міністрів України. За наведених обставин позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що закони про Державний бюджет України на 2008-2010 роки наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних виплат (гарантій), що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 2008 року, здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654. Крім того, відповідач вказав, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 6 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню з 2011 року. Окрім іншого, відповідач вважає, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення свої прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.

Ухвалою суду від 20.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

Позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що стверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Рівненською обласною державною адміністрацією 08 лютого 1992 року.

Позивач проживає в місті Сарни Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, відносилося до зони посиленого радіологічного контролю.

З 21 червня 2006 року та довічно позивачу встановлена ІІІ група інвалідності (захворювання пов`язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС), що підтверджується довідкою серії МСЕ № 103736, виданою 21 червня 2006 року.

При цьому, згідно з довідкою Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 27 травня 2020 року № 462/04-02-16, позивач перебуває на обліку у відповідача та в періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2007 року, з 01 січня по 02 серпня 2014 року та з 01 січня 2016 року отримувала пенсію по інвалідності ІІІ групи в розмірі відшкодування фактичних збитків за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У вказані періоди позивач не працювала.

За наслідками розгляду заяви позивача щодо нарахування та виплати в спірні періоди підвищення до пенсії у зв`язку з проживанням на території радіоактивного забруднення, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірах, передбачених відповідно статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач листом від 12 лютого 2020 року за № Р-393/10.3-05 повідомив про відсутність підстав для перерахунку відповідних пенсійних виплат, з мотивів, аналогічних наведеним у відзиві.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

01 січня 2004 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який встановлює принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем було надано особі право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058 або спеціальним Законом № 796.

Стаття 39 Закону № 796 (в редакції, що була чинною з 01 січня 2008 року) встановлювала, зокрема, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 50 Закону № 796 (в редакції, що була чинною з 01 січня 2008 року) було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Також, стаття 54 Закону № 796 (в редакції, що була чинною з 01 січня 2008 року) визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв`язку з втратою годувальника та встановлювала, зокрема, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України (частина п`ята статті 54 Закону № 796).

В подальшому, дія норм статей 39, 50, 54 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України як шляхом викладення вказаних норм в іншій редакції, так і шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру передбачених вказаними нормами підвищення до пенсії у зв`язку з проживанням на території радіоактивного забруднення, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.

Так, підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI (далі - Закон № 107) частини першу та другу статті 39 Закону № 796 було замінено однією частиною такого змісту: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Крім того, підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 статтю 50 Закону № 796 викладено в новій редакції, відповідно до якої особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

Підпунктом 15 пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 частини третю та четверту статті 54 Закону № 796 замінено чотирма частинами такого змісту:

"У всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році:

по I групі інвалідності - 220 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 200 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 180 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987-1990 роках та осіб, евакуйованих у 1986 році із зони відчуження:

по I групі інвалідності - 160 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 150 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 140 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою:

по I групі інвалідності - 130 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по II групі інвалідності - 120 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

по III групі інвалідності - 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

дітям-інвалідам - 70 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Пенсія в разі втрати годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), у розмірі:

на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника;

на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 процентів пенсії по інвалідності померлого годувальника, визначеної згідно із зазначеною статтею, що розподіляється між ними рівними частками.

До непрацездатних членів сім`ї померлого годувальника належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами".

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107 визнані неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто, з 22 травня 2008 року статті 39, 50, 54 Закону № 796 застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом № 107.

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).

Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону № 796, розміри підвищення до пенсії у зв`язку з проживанням на території радіоактивного забруднення, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання пункту 7 Закону № 3491, 06 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року та приписами якої визначені інші розміри спірних підвищення до пенсії, додаткової та державної пенсій.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).

Отже, зміна правового регулювання спірних правовідносин відбулася 23 липня 2011 року у зв`язку з набранням чинності Постановою № 745, у якій Кабінет Міністрів України реалізував своє право на встановлення розмірів соціальних (пенсійних) виплат, передбачених для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема статтями 39, 50, 54 Закону № 796.

Таким чином, суд констатує, що у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року жодних змін в правовому регулюванні спірних правовідносин не відбулося, у зв`язку з чим нарахування позивачу підвищення до пенсії у зв`язку з проживанням на території радіоактивного забруднення, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії мали здійснюватися в розмірах, передбачених безпосередньо статтями 39, 50, 54 Закону № 796.

Відтак, вимоги позивача щодо перерахунку та виплати підвищення до пенсії у зв`язку з проживанням на території радіоактивного забруднення в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком за період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, так само як і вимоги про визнання протиправними дій щодо відмови в проведенні таких перерахунків, слід задовольнити.

При цьому, покликання відповідача на те, що закони про Державний бюджет України наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір соціальних гарантій (виплат), що обчислюються з розміру прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, у зв`язку з чим нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених відповідно статтями 39, 50, 54 Закону № 796, здійснювалися в розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, від 3 січня 2002 року № 1, від 27 грудня 2005 року № 1293, від 28 травня 2008 року № 530 та від 16 липня 2008 року № 654, суд оцінює критично з огляду на таке.

Відповідно до статті 58 Закону № 107, розміри державних соціальних гарантій на 2008 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Крім того, право встановлювати розміри державних соціальних гарантій, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, було надане Кабінету Міністрів України і у 2009 та 2010 роках підставі статті 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI (далі - Закон № 835) та статті 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27 квітня 2010 року № 2154-VI (далі - Закон № 2154) відповідно.

Проте, як встановлено судом, положення статей 39, 50, 54 Закону № 796, що були чинними у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, не передбачали обчислення розміру підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають в зонах радіоактивного забруднення, а також додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в залежності від розміру прожиткового мінімуму.

Таким чином, суд констатує, що стаття 58 Закону № 107, стаття 54 Закону № 835 та стаття 52 Закону № 2154 не наділяли Кабінет Міністрів України у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року правом встановлювати розміри доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають в зонах радіоактивного забруднення, додаткової та державної пенсій особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених відповідно статтями 39, 50, 54 Закону № 796.

Статтею 109 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235-IV (далі - Закон № 3235), Кабінету Міністрів України у 2006 році було надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Аналогічне право було надане Кабінету Міністрів України у 2007 - 2010 роках на підставі статті 101 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V (далі - Закон № 489), статті 73 Закону № 107, статті 71 Закону № 835 та статті 70 Закону № 2154 відповідно.

Положення статті 101 Закону № 489, статті 73 Закону № 107, статті 71 Закону № 835 та статті 70 Закону № 2154 неконституційними не визнавалися та на час виникнення спірних правовідносин були діючими.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 836) установлені розміри виплат, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На виконання доручення Президента України, 3 січня 2002 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» (далі - Постанова № 1).

Пунктом 2 Постанови № 1 Кабінет Міністрів України установив, що виходячи з розміру 19 гривень 91 копійка провадиться розрахунок, зокрема:

пенсій, призначених відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

додаткової пенсії, передбаченої Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи."

З метою здійснення подальших заходів щодо диференціації розмірів пенсій, 27 грудня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1293 «Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 1293), якою постановлено збільшити розмір пенсії, призначеної відповідно до статті 54 Закону № 796 та установлено її мінімальний розмір, а саме:

для інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, I групи - 540 гривень, II групи - 500 гривень, III групи - 467 гривень;

для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, I групи - 440 гривень, II групи - 400 гривень, III групи - 370 гривень.

Крім того, з метою збереження рівня соціального захисту окремих категорій громадян, 28 травня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» (далі - Постанова № 530), якою, серед іншого, встановлені розміри додаткових пенсій за шкоду, заподіяну здоров`ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Також, постановою від 16 липня 2008 року № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова № 654) Кабінет Міністрів України установив починаючи з 1 липня 2008 року доплати до пенсій, зокрема, для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в таких розмірах, щоб загальний розмір пенсії відповідної категорії осіб був не меншим абсолютних розмірів, передбачених вказаною Постановою.

Разом з тим, Постанови №№ 1, 530, 654, 836, 1293 в редакціях, що діяли у період з дня їх прийняття по 22 липня 2011 року, не встановлювали розміру доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території зон радіоактивного забруднення, а відтак їх застосування при нарахуванні позивачу відповідної доплати у названі періоди є безпідставним та ґрунтується на неправильному застосуванні норм права.

Також, суд вважає безпідставним та необґрунтованим покликання відповідача на те, що нарахування позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, у період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року здійснювалося відповідно до Постанов №№ 1, 530, 654, 836 1293, оскільки ні Закони №№ 3235, 489, 107, 835, 2154, ні інші закони України, не наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Щодо вимог позивача про нарахування та виплату в належних розмірах спірних підвищення до пенсії, додаткової та державної пенсій у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року, суд враховує наступне.

Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 № 719-VII (далі - Закон № 719), який набрав чинності з 01 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування положень статей 39, 50, 54 Закону № 796.

Таким чином, суд констатує, що з 01 січня 2014 року Законом № 719 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів підвищення до пенсії, додаткових та державних пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтями 39, 50, 54 Закону № 796 відповідно.

Чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри таких підвищення та пенсії.

В даному випадку, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, на переконання суду, з 01 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу підвищення до пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії повинні були здійснюватися у розмірах та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 39, 50, 54 Закону № 796.

Обмеження дії норм статей 39, 50, 54 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 03 серпня 2014 року.

Так, Законом № 1622 розділ «Прикінцеві положення» Закону № 719 були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

А тому, 03 серпня 2014 року Законом № 719 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 50, 54 Закону № 796, розміри підвищення до пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки на цей час був також чинний Порядок № 1210, яким визначений механізм обчислення підвищення до пенсії, додаткової та державної пенсій, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719 в редакції Закону № 1622 був прийнятий пізніше Закону № 796, то саме положення Закону № 719 та Порядку № 1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених вище норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року в справі № 285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 619/2262/17.

Отже, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу: підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 50 Закону № 796, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком; державну пенсії, передбачену статтею 54 Закону № 796, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем за змістом відзиву, що нарахування та виплата позивачу спірних підвищення до пенсії, додаткової та державної пенсій у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року здійснювалися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.

Таким чином, в ході судового розгляду, судом встановлено вчинення відповідачем протиправних дій, які виразилися у виплаті позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіологічного контролю, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії як особі, віднесеній до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, у період з 01 січня по 02 серпня 2014 року в менших розмірах, ніж було передбачено чинним законодавством.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року в належних розмірах, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу такі підвищення та пенсії в належних розмірах за вказаний період є обґрунтованими, підтверджуються доказами, наявними у справі, а відтак підлягають до задоволення.

Водночас, підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити такі підвищення до пенсії, додаткову та державну пенсії за період з 03 серпня по 31 грудня 2014 року відсутні, оскільки їх нарахування та виплата мали провадитися в розмірах установлених Кабінетом Міністрів України, що і було зроблено відповідачем.

Щодо вимог позивача в частині перерахунку та виплати в належному розмірі підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796, з 17 липня 2018 року, то суд виходить з такого.

Стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:

"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.".

28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 01 січня 2015 року.

04 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» № 987-VIII (далі - Закон № 987), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796 статтю 39 наступного змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.".

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796 вказане рішення не містить.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987.

Стаття 39 у редакції Закону № 987, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76 спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796 у редакції Закону № 987. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право на отримання доплати до пенсії, зокрема, непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796.

Як зазначав суд раніше, позивач проживає у селищі міського типу Володимирець Володимирецького району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 (далі - Перелік № 106), відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.

Разом з тим, суд зауважує, що конструкція статті 39 Закону № 796 пов`язує виплату, передбаченого нею підвищення до пенсії, з фактом проживання непрацюючого пенсіонера на територіях радіоактивного забруднення.

Суд зауважує, що Закон № 796 не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року № 791а-ХІІ (далі - Закон № 791а).

Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачене статтею 2 Закону № 791а.

Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до частин другої - третьої статті 2 Закону № 791а, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджений постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106.

Згідно з додатком 1 до Переліку № 106, місто Сарни Сарненського району Рівненської області, в якому, як стверджує позивач, вона проживає, віднесене до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

Пунктом 2 розділу І Закону № 76 у статтю 2 Закону № 791а внесені зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01 січня 2015 року.

Отже, з 01 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Тобто, з 01 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а.

Законом № 76 виключено, також, статтю 23 Закону № 796, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яке стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76.

Водночас, жодні зміни, внесені Законом № 76 до Закону № 791а неконституційними не визнавались.

Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

При цьому, судом встановлено, що до Переліку № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, місто Сарни Сарненського району Рівненської області згідно з Переліком № 106 відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, у тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

В контексті наведеного суд враховує рішення Конституційний Суд України рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, у пункті 3 мотивувальної частини якого визначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Також колегія суддів Конституційного Суду України зазначила, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з того самого питання. У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

Згідно зі статтею 75 Конституції України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Тому, вирішуючи зазначену вище правову колізію, суд вказує, що Закон № 791а має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106.

Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку № 106, застосуванню підлягає саме Закон № 791а в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76.

З аналізу частин другої - третьої статті 2 Закону № 791а слідує, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а.

Відтак, суд дійшов висновку, що відновлення дії статті 39 Закону № 796 з 17 липня 2018 року не надає права на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Суд наголошує, що підвищення до пенсії для непрацюючих пенсіонерів, передбачене статтею 39 Закону № 796, є соціальною гарантією, яка встановлена останнім за проживання на території радіоактивного забруднення.

Водночас, 01 січня 2015 року місто Сарни Сарненського району Рівненської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Суд наголошує, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76, якими з 01 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796, у контексті права на виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язано з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони неконституційним не визнано та вказана норма є чинною.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у позивача з 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону № 796 через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення, а відтак в задоволенні позову в частині, що стосується перерахунку та виплати такого підвищення за вказаний період в належному розмірі належить відмовити.

Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та 6 мінімальних пенсій за віком відповідно, починаючи з 01 січня 2016 року, то суд враховує наступне.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи згідно зі змістом заяв по суті, що нарахування та виплата позивачу додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, з 01 січня 2016 року здійснювалися у відповідності до Порядку № 1210.

Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).

Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.

Таким чином, 01 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.

Наведене вище, на переконання суду, узгоджується з приписами пункту 3 статті 116 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.

Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Закону № 79, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50, 54 Закону № 796.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу з 01 січня 2016 року додаткову та державну пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення у старості.

Аналогічна правова позиція щодо визначення розмірів пенсійних виплат, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, з 1 січня 2016 року висловлена Верховним Судом в постановах від 21 лютого 2018 року по справі № 619/2262/17 (адміністративне провадження № К/9901/1564/17), від 19 червня 2018 року по справі № 344/14522/17 (адміністративне провадження № К/9901/50716/18) та від 6 листопада 2018 року по справі № 303/6762/16-а (адміністративне провадження № К/9901/24630/18).

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, а також державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, починаючи з 01 січня 2016 року без обмеження кінцевим строком, є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18). Так, у вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року в справі № 510/1286/16-а (№11-345апп19) зазначила, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу Пенсійного фонду України на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач дізнався про порушення своїх прав з листа відповідача від 12 лютого 2020 року за № Р-393/10.3-05, у зв`язку з чим в травні 2020 року звернулася до суду за захистом порушених прав шляхом надіслання даного позову засобами поштового зв`язку, тобто з дотриманням встановленого законом строку звернення.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнена від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ 21084076) про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті підвищення до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня по 02 серпня 2014 року, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за періоди з 01 березня по 22 липня 2011 року та з 01 січня по 02 серпня 2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату, з урахуванням раніше проведених виплат, підвищення до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року та з 01 січня по 02 серпня 2014 року, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, відповідно до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за періоди з 01 березня по 22 липня 2011 року та з 01 січня по 02 серпня 2014 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 27 травня 2021 року

Суддя У.М. Нор