Рішення № 97209977, 25.05.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 травня 2021 року м. Рівне №460/2644/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненської районної ради та Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – позивач) до Рівненської районної ради (далі іменується – відповідач 1) та Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі іменується – відповідач 2), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача 1 щодо відмови у розгляді заяви колегіальним органом; визнати протиправними дії відповідача 1 щодо передачі заяви позивача на розгляд до іншого органу; зобов`язати відповідача 1 надати матеріальну допомогу у розмірі 11900 грн., з яких: на погашення боргу перед ОСОБА_2 у розмірі 1900 грн., одноразову допомогу, як людині, яка потрапила у вкрай важкі умови під час карантину – у розмірі 10000 грн.; зобов`язати відповідача 1 призначити щомісчну грошову допомогу чи виплату на час догляду за інвалідом 1-А групи у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб; визнати протиправними дії відповідача 2 щодо відмови у наданні допомоги у розмірі 11900 грн., з яких: на погашення боргу перед ОСОБА_2 у розмірі 1900 грн., одноразову допомогу, як людині, яка потрапила у вкрай важкі умови під час карантину – у розмірі 10000 грн.; зобов`язати відповідача 2 надати матеріальну допомогу у розмірі 11900 грн., з яких: на погашення боргу перед ОСОБА_2 у розмірі 1900 грн., одноразову допомогу, як людині, яка потрапила у вкрай важкі умови під час карантину – у розмірі 10000 грн.; визнати факт віддання дискримінації позивача з боку відповідачів; відшкодувати моральну шкоду у розмірі 200000 грн.

Заяви по суті справи.

Позивач в позовній заяві обґрунтовує свої вимоги тим, що 07 листопада 2020 року звернувся до Рівненської районної ради з заявою про отримання допомоги, однак отримав листа, де відповідач 1 вказав про направлення заяви до рівненської районної державної адміністрації. В свою чергу, відповідач 2 відмовив позивачу в отриманні допомоги, оскільки позивач не є жителем Рівненського району. ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 18.07.2020 «Про утворення та ліквідацію районів» Костопільський район підпорядкований Рівненському району. Тому, на думку позивача, він правильно звернувся за допомогою. Позивач вважає, що відмовляючи у наданні допомоги відповідачі діяли протиправно. Тому, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач 1 - Рівненська районна рада подала відзив на позовну заяву, де вказала, що заява ОСОБА_1 в порядку статті 7 Закону України «Про звернення громадян» була направлена до Рівненської районної державної адміністрації, оскільки в кошторисі Рівненської районної ради не передбачена можливість надання допомоги такій категорії населення, як позивач. Тому, відповідач 1 просить суд відмовити в задоволенні позову.

Відповідач 2 – Рівненська районна державна адміністрація 24 травня 2021 року подала відзив на позовну заяву, де зазначила, що відмова у наданні допомоги позивачу не суперечить вимогам законодавства, є правомірною. Лише у січні 2021 року повноваження Костопільської районної державної адміністрації як реорганізованого органу перейшли до правонаступника – Рівненської районної державної адміністрації. Тому, з огляду на той факт, що ОСОБА_1 є жителем Костопільського району і на момент його звернення Рівненська районна державна адміністрація не була уповноважена надавати допомогу жителю Костопільського району. Тому, відповідач 2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач подав відповідь на відзив відповідача 1, однак відповідно до частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Ухвалою суду від 07.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 КАС України.

Головуючий суддя в період з 11 по 21 травня 2021 року перебувала на лікарняному.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав заяву до Рівненської районної ради про надання одноразової допомоги як людині, яка потрапила у вкрай важкі умови під час карантину в розмірі 10000 грн, щомісячну грошову допомогу на час догляду за інвалідом 1-А групи у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На погашення боргу перед ОСОБА_2 у розмірі 1900 грн (а.с.50-51).

16 листопада 2020 року Рівненська районна рада повідомила позивача про надіслання заяви для розгляду до Рівненської районної державної адміністрації (а.с.18).

09 грудня 2020 року Рівненська районна державна адміністрація Рівненської області листом №01-74/185 повідомила позивача про відмову у наданні допомоги на підставі протоколу від 19.11.2020 №4 засідання комісії з надання грошової допомоги найбільш незахищеним верствам району, оскільки ОСОБА_1 не є жителем району (а.с.14).

Позивач не погоджується з вказаною відмовою, яка, на його думку, є протиправною, тому звернувся до суду.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своєї дії, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

З огляду на зазначену норму, під час вирішення спору щодо оскарження рішення (дій чи бездіяльності) суб`єкта владних повноважень (пункт сьомий частини першої статті 3 КАС України), незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевірці підлягає відповідність такого рішення усім зазначеним вище вимогам.

У даному випадку, оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень являється правим актом індивідуальної дії – актом одноразового застосування норм права, дію якого поширено на конкретну особу (тобто є персоніфікованим) та має ряд ознак: містить виражений правозастосовний характер; містить чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата – конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Критерії оцінювання рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень наведені в частині 3 статті 2 КАС України.

За змістом критерій «на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України – фундаментальна юридична категорія, що є критерієм правового життя суспільства і громадян. Це «комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний зв`язок права і влади, права і держави»; законність – це принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями розуміються як ті, на наявність яких прямо вказує закон – так звані «прямі повноваження», так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) – «похідні повноваження».

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).

Так, зокрема, Закон № 280/97-ВР визначає компетенцію селищних рад, порядок організації роботи селищних рад, постійних комісій та порядок скликання сесій для прийняття рішення та принципи діяльності місцевого самоврядування в Україні, яке здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У статті 6 Закону №280/97-ВР визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Органи місцевого самоврядування наділені низкою повноважень у різних галузях та сферах суспільного життя, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі будівництва, житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Для реалізації цих повноважень орган місцевого самоврядування мають право ухвалювати необхідні рішення. Оскільки рішення органів місцевого самоврядування можуть порушувати права та законні інтереси як громадян, так і юридичних осіб (підприємств, установ і організацій), або ж з часом втрачати свою актуальність, то чинне законодавство й передбачає юридичні інструменти впливу на такі рішення шляхом їх зупинення, зміни та скасування.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (частина 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР). Усі акти, які рада має право приймати як орган місцевого самоврядування, традиційно поділяються на два види: - акти нормативно-правового характеру; - ненормативні акти.

Так, судом встановлено, що позивач звернувся до органу місцевого самоврядування з заявою про надання матеріальної допомоги.

В свою чергу, Рівненська районна рада Рівненської області своїм листом від 16.11.2020 №31/26-Б повідомила ОСОБА_1 про надіслання його заяви для розгляду до Рівненської районної державної адміністрації (а.с.18).

Суд зазначає, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути прийнято не лише у межах повноважень, у спосіб, визначений законодавством, а й обгрунтовано та добросовісно.

Прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії. Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Відповідач 1 – Рівненська районна рада Рівненської області вчинила дії щодо направлення заяви позивача до Рівненської районної державної адміністрації, при цьому не обгрунтувавши зміст таких дій, підставу їх вчинення.

У відзиві на позовну заяву відповідач 1 зазначив про направлення заяви ОСОБА_1 до Рівненської районної державної адміністрації відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Таким чином, Рівненська районна рада Рівненської області не вказала у своїй відповіді від 16.11.2020 №31/26-Б підставу для направлення заяви до органу виконавчої влади – саме до Рівненської районної державної адміністрації, а не до Костопільської районної державної адміністрації за місцем проживання позивача.

Тобто, відмова відповідача не відповідає критеріям «обгрунтованості» та «добросовісності» рішення суб`єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, порушують права та законні інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень – Рівненської районної ради щодо неналежного розгляду заяви позивача.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Разом з тим, існують випадки, у яких суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов`язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.

Відтак, суд зазначає, що зобов`язання відповідача вирішити питання щодо надання допомоги позивачу, має ознаки втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що є неприпустимим. Відтак, дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Тому належним способом захисту порушеного права у даному випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання матеріальної допомоги.

Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача 1 моральну шкоду в розмірі 200000 грн., суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Приписами частини 2 статті 23 ЦК встановлено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до приписів частини 3 статті 23 ЦК моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За правилами частини 1 статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Суд зазначає, що згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, під моральною шкодою законодавець розуміє втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем не було надано доказів на підтвердження приниження його гідності чи доказів погіршення стану його здоров`я, які спричинили б понесення будь-яких витрат на таке лікування, не наведено позивачем і мотивів розрахунку, з яких він виходив при визначенні моральної шкоди у розмірі 200000 грн.

Тому, вимога про відшкодування моральної шкоди до задоволення не підлягає.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до Рівненської районної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

09 грудня 2020 року Рівненська районна державна адміністрація Рівненської області листом №01-74/185 повідомила позивача про відмову у наданні допомоги на підставі протоколу від 19.11.2020 №4 засідання комісії з надання грошової допомоги найбільш незахищеним верствам району, оскільки ОСОБА_1 не є жителем району (а.с.14).

Суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» внесено зміни до Закону України «Про місцеві державні адміністрації», якими врегульовано питання утворення та реорганізації районних державних адміністрації. Зокрема, стаття 7-1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачає, що утворення та реорганізація районних державних адміністрацій здійснюються Кабінетом Міністрів України після прийняття Верховною Радою України рішення про утворення та ліквідацію районів з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

16 грудня 2020 року прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій».

Вищевказаним розпорядженням визначено наступне: здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів», шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою; утворити районні державні адміністрації в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, як нові юридичні особи публічного права; здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих зазначеною постановою, шляхом їх приєднання до районних державних адміністрацій.

Додатком 1 до даного розпорядження визначено перелік районних державних адміністрацій, що реорганізовуються шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-ІХ, зокрема до Рівненської райдержадміністрації приєднується Костопільська райдержадміністрація.

Райдержадміністрації утворюються та реорганізуються Кабінетом Міністрів України за поданням Мінрегіону.

Якщо територія району, ліквідованого Верховною Радою України (далі — ліквідований район), включається до території новоутвореного району, в адміністративному центрі якого вже існує райдержадміністрація, райдержадміністрація, що діяла на території ліквідованого району, реорганізується шляхом її приєднання до райдержадміністрації, розташованої в адміністративному центрі новоутвореного району.

Перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: - у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів — з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється (далі — комісія з реорганізації).

Перехід майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється:

- у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів — з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації.

Передавальний акт складається комісією з реорганізації та затверджується головою облдержадміністрації.

12 січня 2021 року прийнято розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації №6 «Про утворення комісії з реорганізації Костопільської районної державної адміністрації шляхом приєднання до Рівненської районної державної адміністрації та затвердження її персонального складу».

Відповідно, з 12 січня 2021 року повноваження реорганізованого органу, Костопільської районної державної адміністрації, перейшли до правонаступника Рівненської районної державної адміністрації.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань — Костопільська районна державна адміністрація перебуває в стані припинення.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність відмови позивачу у наданні допомоги з огляду на те, що на момент розгляду заяви ОСОБА_1 до Рівненської районної державної адміністрації ще не перейшли повноваження Костопільської районної державної адміністрації, як органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

З огляду на вищевикладене, відповідь Рівненської районної державної адміністрації на заяву ОСОБА_1 від 09 грудня 2020 року № 01-74/185, надана в межах повноважень, та з дотриманням вимог передбачених чинним законодавством.

Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідача 2 не підлягають до задоволення.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково.

Позивач просить суд стягнути з відповідачів судові витрати в розмірі 8253 грн, в які входять, згідно з розрахунком позивача, витрати на: набір тексту, роздруківка, ксерокопія, пошук даних, аргументація, сканування, оцифровка, участь у засіданні, заява моральна шкода, виконавча служба, додаткові заяви (а.с.25-27).

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України до видів судових витрат належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (п. 5 ч. 3 ст. 132 КАС України).

Відповідно до статті 138 КАС України розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Будь-яких доказів на підтвердження понесення зазначених позивачем витрат у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 суду не надав.

Тому вимога про стягнення такої суми витрат до задоволення не підлягає.

Оскільки позивач відповідно до ухвали суду звільнений від сплати судового збору, то судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рівненської районної ради (вулиця Соборна, 195, місто рівне, 33001; код ЄДРПОУ 21082752) та Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області (вулиця Соборна, 195, місто рівне, 33001; код ЄДРПОУ 04057735) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення дій – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Рівненської районної ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 01 листопада 2020 року.

Зобов`язати Рівненську районну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання матеріальної допомоги від 01 листопада 2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до Рівненської районної ради та Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення дій – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 25 травня 2021 року

Суддя К.М. Недашківська