Рішення № 97209971, 24.05.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 травня 2021 року м. Рівне №460/772/21Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - ГУ ДПС у Рівненській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-16238-17У від 09.08.2019 в сумі 15677,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2012 року позивач має право на заняття адвокатською діяльністю та з січня 2014 року перебуває на обліку податкового органу як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Повідомлено, що у червні 2017 року позивачем прийнято рішення про зміну організаційно-правової форми адвокатської діяльності та зареєстровано адвокатське бюро ОСОБА_1 . Одночасно адвокатське бюро взято на облік податкового органу як платника податків та платника єдиного внеску. Вказано, що у грудні 2017 року позивачем подано заяву форми 8-ОПП про припинення платника податків, а в травні 2018 - ліквідаційний звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 рік форми №Д5. Стверджує, що з червня 2017 року, у зв`язку з припиненням індивідуальної адвокатської діяльності втратила статус платника єдиного внеску, а відтак і обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Крім того, зазначено, що з травня 2015 року позивач працює у ТОВ “Восток” на посаді юрисконсульта та за період з січня 2017 року по грудень 2019 року роботодавцем сплачено за неї як за найманого працівника єдиний внесок у розмірах, визначених законодавством. За таких обставин, вважає оскаржувану вимогу про сплату боргу від 09.08.2019 протиправною та такою, що підлягає скасування, а тому просила позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 10.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.28-30).

12.03.2021 на адресу суду надійшов відзив ГУ ДПС в Рівненській області на позовну заяву (а.с.41-42), у якому відповідач позов не визнав. На обґрунтування заперечень зазначив, що за відомостями інтегрованої картки платника з єдиного внеску за позивачем рахується заборгованість у розмірі 15677,68 грн., яка нарахована як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність, оскільки заходів припинення зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем не вжито. Вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу від 09.08.2019 правомірна, обґрунтована і така, що підлягає обов`язковому виконанню, а тому просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалами суду від 19.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та про закриття провадження у справі (а.с.59-61, 62-63).

Цього ж дня іншою ухвалою суду здійснено заміну відповідача його процесуальним правонаступником та відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача (а.с.64-66).

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

25.05.2012 ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №663 (а.с.8).

З 21.06.2012 ОСОБА_1 взято на облік в органах державної податкової служби Березнівському відділенні Костопільської МДПІ, а з 31.01.2014 - взято на облік як платника єдиного внеску (а.с.9,10).

З 16.06.2017 позивач змінює організаційно-правову форму адвокатської діяльності з незалежної професійної (адвокатської) діяльності на Адвокатське бюро Губар Наталії, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис (а.с.11).

27.12.2017 ОСОБА_1 звернулася до Березнівського відділення Рівненської ОДПІ ГУ Міндоходів у Рівненській області з заявою про припинення платника податків, у зв`язку зі зміною організаційно-правової форми адвокатської діяльності та реєстрацією Адвокатського бюро Губар Наталії (а.с.13).

02.05.2018 ОСОБА_1 подала звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017 року, згідно з яким загальна сума нарахованого єдиного внеску за період з січня по червень 2017 року становить 5645,29 грн. (а.с.15).

28.04.2018 позивач сплатила самостійно нараховану суму єдиного внеску в сумі 5645,29 грн., що підтверджується копією квитанції №89 (а.с.16).

Водночас, судом встановлено, що з 02.03.2015 ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ТОВ “Юридична фірма “Восток” на посаді юрисконсульта (а.с.17-20).

09.08.2019 ГУ ДПС у Рівненській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-16238-17У в сумі 15667,68 грн.(а.с.7).

Не погодившись з вказаною вимогою про сплату боргу, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регламентовано приписами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону № 5076-VI адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.

Державна реєстрація адвокатського бюро здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом (частина 2 статті 14 Закону № 5076-VI).

Згідно з визначеннями, наведеними в п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Таким чином, особи, які провадять індивідуальну адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, як самозайнята особа (фізична особа-підприємець чи особа, яка провадить незалежну професійну діяльність).

Якщо ж особа здійснює адвокатську діяльність у формі адвокатського бюро, яке використовує її найману працю як роботодавець у розумінні Закону № 2464-VI, та отримує від нього дохід у вигляді заробітної плати, тобто є найманим працівником, то таке бюро, як роботодавець, зобов`язане сплачувати за неї ЄВ на загальних підставах.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст.2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства. Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.

2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19, від 05.03.2020 у справі №460/943/19.

Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Як свідчать відомості з облікової картки платника ОСОБА_1 , за нею рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 15677,68 грн., яка виникла у зв`язку з нарахуванням останній єдиного внеску як самозайнятій особі, що провадить незалежну професійну діяльність, за 2018 рік (а.с.43-44).

Поряд з цим, судом встановлено, що з липня 2017 року ОСОБА_1 не отримує доходу від адвокатської діяльності як самозайнята особа та з 16.06.2017 здійснює адвокатську діяльність у організаційно-правовій формі адвокатського бюро.

Більше того, матеріали справи свідчать, що березня 2015 року ОСОБА_1 є найманим працівником та отримує заробітну плату, а єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за нього сплачує її роботодавець, що підтверджується Витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.20).

При цьому, відповідач не надав будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин (як самозайнята особа) та отримує дохід від такої діяльності.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї, починаючи з 2015 року нараховував та сплачував роботодавець (ТОВ "Юридична фірма "Восток") в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (рішення ЄСПЛ у справах “Серков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права.

Крім того, судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду справи обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16238-17У від 09.08.2019 не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, визначеним ст.2 КАС України, порушує права та законні інтереси позивача, є протиправною та необґрунтованою, а отже підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Суд пам`ятає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то позов підлягає до задоволення повністю.

З урахуванням ч.1 ст.139 КАС України судовий збір, сплачений за подання цього позову, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи положення ч.1 ст.139 КАС суд стягує на користь позивача сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Поряд з цим, стосовно стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує таке.

Відповідно до ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 та ч.4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

10.03.2021 позивач подав клопотання про стягнення на її користь судових витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн (а.с.33-34).

На обґрунтування вказаних витрат позивач додала до матеріалів позову копію договору про надання правової допомоги від 30.01.2021, акту виконаних робіт за договором про надання правничої допомоги від 04.03.2021 (а.с.35-3).

Згідно з актом виконаних робіт адвокатом Адвокатського бюро "Павлюк Ірини" позивачу було надано такі послуги на загальну суму 5000 грн.: складання тексту позовної заяви, формування доказової бази, групування доказів, додатків до позовної заяви та їх роздруківка.

Відповідно до п.2.3 договору від 30.01.2021 оплата клієнтом професійної правничої допомоги здійснюється на підставі акту виконаних робіт за цим договором у строк не пізніше 90 календарних днів зі дати підписання акта сторонами шляхом банківського переказу коштів на рахунок бюро.

Щодо відсутності документа про фактичну сплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу (платіжного документа), то суд враховує таке.

У постанові Верховного Суду від 21.01.2021 (справа №280/2635/20, провадження №К/9901/29763/20) судова колегія зазначила, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На переконання колегії суддів Верховного Суду, зазначені норми (ст. ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів – суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що долученими до матеріалів цієї справи доказами доведено факт надання Адвокатським бюром "Павлюк Ірини" правничої допомоги Губар Н.В. в межах розгляду даної адміністративної справи.

Разом з тим, стосовно розміру витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", "East/West Alliance Limited" проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зважаючи на те, дана справа належить до категорії справ незначної складності, її розгляд здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження, а також беручи до уваги значну кількість судової практики у спірних правовідносинах та той факт, що позивач сам є адвокатом, суд вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу за підготовку та написання позовної заяви, а також формування доказової бази, групування доказів у сумі 2500 грн. є співмірними із складністю цієї справи, наданим обсягом послуг, значенням справи для сторони, а їх стягнення з відповідача у такому розмірі не становитиме надмірний тягар для державної установи.

Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у загальній сумі 2500 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області ( вул.Відінська, 12, м.Рівне, 33023, код ЄДРПОУ ВП: 44070166) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Рівненській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16238-17У від 09.08.2019.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області та витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 24 травня 2021 року

Суддя Н.С. Гудима